За два роки щоденна вартість війни для українського бюджету зросла приблизно на третину — зі $140 млн до $190 млн. Але головна проблема вже не лише в тому, що армія, зброя та виплати стають дорожчими. У 2026 році Україна фактично перейшла межу, за якою внутрішніх доходів і запозичень недостатньо для фінансування навіть тієї частини війни, яку держава раніше оплачувала сама. Одночасно Росія дедалі активніше б’є по галузях, що наповнюють бюджет, а потреби оборони продовжують зростати.
Один день війни у 2026 році коштує українському бюджету близько $190 млн. Таку оцінку голова бюджетного комітету Верховної Ради Роксолана Підласа озвучила на форумі Ялтинської європейської стратегії.
Для порівняння: у 2024 році вона оцінювала один день війни у $140 млн, а у 2025-му — вже приблизно у $172 млн. Тобто лише за два роки щоденна потреба зросла на $50 млн, або приблизно на 36%. За останній рік — ще приблизно на 10%.
Якщо механічно помножити нинішню оцінку на 365 днів, виходить майже $69,4 млрд на рік.
Але ця цифра важлива не лише масштабом. Вона показує, що українська модель воєнних фінансів, яка працювала протягом перших років повномасштабної війни, дедалі гірше витримує навантаження.
Раніше Київ виходив із принципу: внутрішні податки та внутрішні запозичення фінансують оборону, міжнародна допомога — цивільну частину бюджету. У 2026 році цей поділ фактично довелося переглянути.
Україна почала використовувати зовнішнє фінансування безпосередньо для оборонних потреб. І навіть після цього до кінця року залишається потреба знайти десятки мільярдів доларів.
Що насправді означають $190 млн на день
Поняття «вартість одного дня війни» не є окремим рядком державного бюджету. Це узагальнена оцінка поточних видатків держави, безпосередньо пов’язаних із веденням війни.
Йдеться передусім про:
- грошове забезпечення військовослужбовців;
- закупівлю зброї, боєприпасів і військової техніки;
- безпілотники та засоби радіоелектронної боротьби;
- ремонт і відновлення озброєння;
- логістику та забезпечення військ;
- виплати пораненим;
- підтримку сімей загиблих;
- виплати, пов’язані зі зниклими безвісти військовими;
- частину інших витрат сектору безпеки та оборони.
Тому $190 млн — це не повна економічна ціна російської агресії.
У цю суму не можна просто включити зруйновані електростанції, порти, підприємства, житлові будинки, втрачений експорт, недоотриманий ВВП, майбутню відбудову або довгострокові демографічні втрати.
Реальна економічна ціна війни для України значно більша.
Reuters, наприклад, повідомляв, що лише у 2026 році російські атаки вже спричинили близько $10 млрд прямих інфраструктурних збитків, а порушення експорту та інші наслідки ударів коштують економіці близько 1,5% ВВП.
Отже, $190 млн — це радше ціна щоденного функціонування воєнної машини держави, а не загальна ціна самої війни.
Від $140 млн до $190 млн: чому війна дорожчає
Зростання витрат не пояснюється одним фактором.
Перший і найбільш очевидний — інфляція.
Зростають зарплати, ціни на пальне, комплектуючі, транспорт, ремонт техніки, обладнання та послуги. Навіть якщо обсяг військової діяльності не змінюється, підтримання того самого рівня армії з кожним роком коштує більше.
Другий фактор — чисельність сил оборони.
Чим більше військовослужбовців перебувають у системі, тим вищими є регулярні витрати на грошове забезпечення, харчування, медицину, амуніцію, транспорт та іншу інфраструктуру.
Третій фактор — поступове накопичення соціальних зобов’язань війни.
Кожен наступний рік повномасштабного вторгнення збільшує кількість поранених, ветеранів, сімей загиблих і зниклих безвісти, яким держава повинна здійснювати виплати.
Тобто навіть припинення активного зростання армії не означало б автоматичного зменшення військових видатків.
Четверта причина — зміна самої війни.
Україні потрібно дедалі більше дорогих систем ППО, далекобійного озброєння, ракет, дронів-перехоплювачів, розвідувальних комплексів і засобів РЕБ.
Масова дронова війна одночасно створює парадокс. Окремий FPV-дрон може коштувати у сотні разів дешевше за ракету, але коли мова йде про сотні тисяч або мільйони безпілотників, засоби зв’язку, ретранслятори, наземні станції, оптоволокно, боєприпаси й постійне оновлення технологій, загальна сума стає величезною.
Окремо залишаються найдорожчі категорії — протиповітряна та протиракетна оборона.
Україна, зокрема, домовляється про закупівлю приблизно 1000 ракет Patriot, причому поставки розтягнуті на кілька років.
На оборону вже заклали понад 4 трлн грн
Масштаб зміни добре видно на прикладі державного бюджету.
Коли Верховна Рада ухвалювала бюджет на 2026 рік, на сектор безпеки та оборони було передбачено 2,807 трлн грн, або близько 27,2% ВВП.
Із них майже 1,273 трлн грн мали піти на грошове забезпечення та зарплати, а близько 710 млрд грн — на озброєння та військову техніку.
Але вже навесні стало зрозуміло, що цього недостатньо.
У червні Верховна Рада збільшила ресурс сектору безпеки та оборони ще на 1,56 трлн грн.
Після змін загальний ресурс сягнув приблизно 4,367 трлн грн.
При цьому на грошове забезпечення військових передбачили загалом близько 1,454 трлн грн, а на закупівлю та ремонт озброєння, техніки і боєприпасів — приблизно 2,297 трлн грн.
Тобто всього за кілька місяців після ухвалення бюджету оборонний ресурс довелося збільшити більш ніж наполовину.
І саме тут сталася принципова зміна.
Раніше Україна платила за армію сама. Тепер цього недостатньо
У перші роки повномасштабної війни українська бюджетна система працювала за достатньо чітким принципом.
Податки, митні платежі та внутрішні запозичення Україна спрямовувала на оборону.
Міжнародні партнери переважно фінансували цивільні потреби: пенсії, соціальні програми, освіту, медицину, зарплати бюджетникам та інші державні функції.
Це було пов’язано, зокрема, з обмеженнями багатьох міжнародних програм, які не дозволяли безпосередньо витрачати їхні кошти на військові потреби.
Саме тому Мінфін, презентуючи бюджет-2026, підкреслював: фактично 100% внутрішніх доходів і внутрішніх запозичень держави спрямовуються на оборону.
Але у 2026 році цього ресурсу перестало вистачати.
Європейський Союз створив новий Ukraine Support Loan на €90 млрд на 2026–2027 роки, причому приблизно €60 млрд із цієї суми можуть використовуватися на оборонні закупівлі, а €30 млрд — на бюджетну підтримку.
Для 2026 року ЄС передбачив до €45 млрд, з яких до €28,3 млрд можуть бути використані для оборонних потреб України.
Це вже принципово інша модель.
Міжнародна допомога тепер не просто звільняє українські податки для армії — вона безпосередньо фінансує оборону.
Саме європейське фінансування дозволило влітку збільшити оборонний ресурс бюджету до 4,367 трлн грн.
І це пояснює слова Підласої про те, що Україна вже не може повністю фінансувати свою частину війни власними силами.
Фактично внутрішній ресурс держави вже максимально мобілізований, але військові потреби зростають швидше.
Дефіцит Міноборони — ще $27 млрд
Навіть величезне збільшення бюджету не вирішило проблему остаточно.
У серпні українська влада повідомила про дефіцит фінансування Міністерства оборони приблизно на $27 млрд.
Президент пояснював його, зокрема, тим, що на початку року частину коштів, які планували використати у другому півріччі, довелося витратити достроково — передусім на виробництво дронів та інші нагальні потреби.
За озвученою владою структурою приблизно $20 млрд необхідні для грошового забезпечення військових, виплат сім’ям загиблих та інших поточних потреб.
Ще близько $8–10 млрд потрібні фактично наперед — щоб укладати контракти на зброю й забезпечити нормальний початок 2027 року.
Ці оцінки є приблизними й частково перекриваються, тому їх не варто механічно складати до останнього долара. Але масштаб проблеми зрозумілий: йдеться про десятки мільярдів.
Міністерство оборони серед варіантів розглядає дострокове отримання частини європейського фінансування, запланованого на 2027 рік, а також додаткові внески союзників.
Проте це означає перенесення проблеми в часі.
Якщо частину грошей 2027 року витратити у 2026-му, наступного року необхідно буде або знайти нові джерела фінансування, або ще раз збільшувати зовнішню підтримку.
Росія одночасно збільшує витрати України і скорочує її доходи
Існує ще одна сторона бюджетної проблеми.
Війна не лише змушує державу більше витрачати. Вона одночасно підриває джерела, з яких ці витрати фінансуються.
За перші вісім місяців 2026 року, за даними Reuters, бюджетні надходження України виявилися приблизно на $1,35 млрд нижчими за очікування.
Особливо серйозне відставання виникло у серпні.
Підласа пов’язує це з російською стратегією ударів по секторах, які генерують значну частину податків та валютних надходжень: портовій інфраструктурі, зерновій логістиці, металургії.
Це принципово відрізняє воєнний бюджет від бюджету звичайної держави.
Коли уряду потрібно більше грошей, він теоретично може підвищити податки, збільшити запозичення або скоротити інші витрати.
Але в Україні сама податкова база перебуває під фізичним обстрілом.
Знищений завод не платить податок на прибуток.
Зупинений порт не генерує митні платежі та експортну виручку.
Пошкоджена електростанція не лише потребує мільярдів на ремонт, а й погіршує умови роботи сотень інших підприємств.
Тому Росія створює для України своєрідні фінансові «ножиці»: оборонні потреби зростають, а можливості економіки оплачувати їх перебувають під постійним тиском.
Податків уже фактично недостатньо
За січень–серпень до загального фонду держбюджету надійшло приблизно 2,29 трлн грн, причому 569,6 млрд грн із цієї суми становила міжнародна грантова допомога.
Касові видатки всього державного бюджету за цей самий період становили вже 4,04 трлн грн.
Ще показовішою є структура витрат.
За перші сім місяців видатки загального фонду на безпеку та оборону сягнули приблизно 1,63 трлн грн — майже на 20% більше, ніж роком раніше. На оборону припадало понад 63% усіх видатків загального фонду.
І ця тенденція навряд чи зміниться, поки триває активна фаза війни.
Держава вже підвищувала податки, збільшувала військовий збір і переорієнтовувала доходи бюджету.
З 1 липня надходження від військового збору спрямовуються до спеціального фонду безпосередньо на грошове забезпечення військовослужбовців.
Лише за липень і серпень цей податок приніс приблизно 34,7 млрд грн.
Але на тлі потреб, що вимірюються трильйонами гривень, навіть десятки мільярдів нового внутрішнього ресурсу вже не змінюють загальну картину.
Чому не можна просто позичити більше всередині країни
Теоретично держава може компенсувати нестачу доходів випуском нових військових ОВДП.
Україна активно використовує цей механізм.
За перші вісім місяців 2026 року від розміщення ОВДП до бюджету залучили близько 332 млрд грн, із них майже 125 млрд грн — через військові облігації.
Але можливості внутрішнього ринку не безмежні.
Надмірне збільшення державних запозичень підвищує боргове навантаження, витрати на обслуговування боргу і може витісняти кредитування приватного сектору.
Ще небезпечнішим був би масштабний прямий друк грошей Національним банком.
Україна вже використовувала емісійне фінансування бюджету у 2022 році, коли фінансова система перебувала у критичній ситуації.
Повернення до такої моделі у великих масштабах означало б ризик прискорення інфляції, девальвації гривні та втрати макрофінансової стабільності.
Тобто формально держава може створити додаткові гривні.
Але вона не може створити за них додаткові Patriot, ракети, імпортні комплектуючі або валюту.
Саме тому дедалі більша частина фінансової проблеми війни неминуче переходить на міжнародний рівень.
Зовнішні гроші теж не гарантовані автоматично
Міжнародне фінансування має ще одну особливість: його не можна вважати безумовним ресурсом.
Частина виплат прив’язана до виконання Україною реформ, законодавчих змін, антикорупційних зобов’язань і макрофінансових умов.
Європейська комісія прямо зазначає, що бюджетна частина Ukraine Support Loan пов’язана з виконанням відповідних передумов і політичних умов.
Це означає, що рішення Верховної Ради щодо, на перший погляд, далеких від фронту законопроєктів можуть у підсумку впливати на здатність держави фінансувати оборону.
Саме тому уряд останніми тижнями наполягає на прискореному виконанні десятків умов міжнародних програм.
У ситуації, коли власного ресурсу недостатньо, затримка зовнішнього траншу вже стає не просто проблемою для Мінфіну — вона потенційно перетворюється на проблему оборонного бюджету.
Наступна проблема — 2027 рік
Нинішній дефіцит небезпечний ще й тим, що Україна повинна фінансувати війну не лише сьогодні.
Військові контракти укладаються наперед.
Виробнику дронів, ракет або боєприпасів потрібно закуповувати компоненти, розширювати заводи, наймати персонал та планувати виробництво на місяці вперед.
Якщо держава не має підтвердженого фінансування на початок 2027 року, вона не може просто чекати 1 січня, щоб почати закупівлі.
Саме тому частина нинішнього дефіциту фактично є дефіцитом майбутнього року, який уже потрібно оплачувати сьогодні.
І тут виникає фундаментальна проблема.
ЄС погодив €90 млрд підтримки на два роки — 2026-й та 2027-й.
Якщо Україна буде змушена достроково використати більшу частину грошей наступного року, доведеться створювати новий фінансовий пакет ще до завершення чинного.
Паралельно європейські уряди самі збільшують оборонні бюджети, фінансують переозброєння власних армій і стикаються з внутрішнім політичним тиском через великі витрати на Україну.
Саме тому в ЄС знову активізувалося обговорення використання приблизно €210 млрд заморожених російських державних активів.
Поки остаточного політичного та юридичного рішення щодо основної суми цих активів немає.
Але що дорожчою стає війна, то сильнішим буде аргумент Києва: довгострокове фінансування оборони України не може нескінченно спиратися лише на бюджети українських і європейських платників податків.
$190 млн — це показник не лише вартості війни
Тому головний висновок із нової оцінки Підласої полягає не в самому рекорді.
За два роки один день війни подорожчав зі $140 млн до $190 млн.
Але за той самий період змінилася і фінансова конструкція українського спротиву.
Спочатку міжнародні партнери допомагали Україні утримувати цивільну державу, щоб Київ міг спрямовувати власні гроші на армію.
Тепер навіть цього недостатньо.
Європейські кошти вже безпосередньо фінансують оборонне виробництво та військові потреби. Україна збільшила оборонний ресурс бюджету до більш ніж 4,3 трлн грн. Податкове навантаження посилено. Військовий збір напряму спрямовується на виплати армії.
І все одно залишається багатомільярдний дефіцит.
Одночасно Росія намагається бити саме по економічній базі, яка повинна цей бюджет підтримувати: портах, експортній логістиці, промисловості та енергетиці.
Тому фінансова стійкість дедалі більше стає таким самим елементом війни, як запас ракет, дронів чи артилерійських боєприпасів.
Питання вже полягає не лише в тому, скільки коштує один день війни.
Питання в іншому: хто оплачуватиме наступний день, наступний місяць і наступний рік, якщо потреби продовжать зростати швидше за українські доходи.
І цифра $190 млн на добу показує, що відповідь на це питання Україна вже не може знайти лише всередині власного бюджету.
