Стабілізація фронту, нова система управління людьми, Mission Command, менше бюрократії, швидше впровадження технологій і персональна відповідальність командирів. Що стоїть за вісьмома пріоритетами нового головнокомандувача
Новий головнокомандувач Збройних Сил України Михайло Драпатий фактично представив свою програму управління армією на наступний етап війни. У документі «Принципи лідерства Головнокомандувача ЗСУ та розвитку війська в умовах війни» він описав не лише вісім стратегічних пріоритетів, а й те, як мають працювати командири, штаби та система управління ЗСУ.
Ключова ідея документа значно ширша за гасло про стабілізацію фронту. Драпатий пропонує одночасно вирішувати дві задачі, які часто конкурують за людей, гроші й управлінську увагу: не допустити погіршення ситуації на полі бою зараз і перебудовувати ЗСУ для тривалої війни та майбутнього стримування росії.
«Ми не можемо обирати між веденням війни сьогодні та підготовкою до війни майбутнього», — формулює він свій задум. Першочерговим обов’язком головком називає стабілізацію фронту, інтеграцію нових бойових спроможностей і надання командирам ресурсів та свободи дій. Водночас армія має зберігати людей, нарощувати озброєння та оборонно-промислові спроможності, необхідні для тривалої війни.
Це важлива деталь: представлений документ не є оперативним планом війни і не містить графіка реформ. Сам Драпатий прямо зазначає, що він не замінює чинних стратегічних та оперативних планів. Конкретні завдання, порядок реалізації та показники виконання мають з’явитися в окремих документах.
Тому нинішня публікація — радше відповідь на інше запитання: якою має стати логіка управління українською армією за нового головкома.
Не просто втримати фронт: Драпатий хоче повернути війську ініціативу
Перший і найбільш очевидний пріоритет — стабілізація фронту.
Але формулювання Драпатого не обмежується обороною на нинішніх рубежах. Він ставить кілька взаємопов’язаних завдань: зберігати наявні бойові спроможності, інтегрувати нові, перехоплювати ініціативу там, де це можливо, не дозволяти противнику реалізовувати оперативні цілі та одночасно посилювати захист міст, сіл і критичної інфраструктури від ударів.
Таким чином, «стабілізувати фронт» у запропонованій концепції означає не лише зупинити просування противника.
Йдеться про створення умов, за яких українська сторона знову може нав’язувати противнику свої рішення хоча б на окремих ділянках і не витрачати всі ресурси винятково на реагування.
Особливо показово, що Драпатий пов’язує цей результат зі свободою дій командирів.
Головком прямо пише, що його завдання — не керувати кожним окремим боєм чи операцією. Він має визначати задум, ухвалювати рішення стратегічного рівня і створювати умови, за яких підлеглі командири можуть досягати результату.
Це принципово інша модель, ніж надмірно централізована система, де значна частина рішень постійно підіймається нагору.
Люди як ресурс війни: призов, ротації та завершення служби мають стати системою
Другий пріоритет — один із найбільш політично й суспільно чутливих.
Драпатий називає його створенням збалансованої системи формування та управління людським капіталом ЗСУ.
І це значно ширше за мобілізацію.
У документі в один ланцюг об’єднані залучення людей до війська, їхня підготовка, проходження служби, ротації, утримання в армії та звільнення.
Кінцева мета — отримати необхідну чисельність і боєздатність ЗСУ, але водночас враховувати потреби самих військовослужбовців та суспільства.
Окремо Драпатий наголошує на трьох характеристиках майбутньої системи служби:
прогнозованість, справедливість і професійність.
Це, ймовірно, одна з найважливіших тез усього документа.
Тому що проблема людського ресурсу у тривалій війні полягає вже не лише в тому, скільки людей держава може залучити. Не менш важливо, чи розуміє військовослужбовець, як виглядатиме його служба, за якими принципами ухвалюватимуть кадрові рішення, коли можлива ротація та за яких умов завершується служба.
Драпатий окремо вимагає, щоб кадрові рішення ґрунтувалися на потребах війська, компетенціях людини та результатах її служби.
Тут же звучить формулювання про необхідність «враховувати уроки минулого».
Що саме мається на увазі, документ не деталізує. Але сама поява цієї тези означає визнання: нинішня система комплектування та проходження служби не може просто зберігатися без змін.
ЗСУ як одна система: боротьба з відомчими «князівствами»
Третій пріоритет Драпатого — єдність зусиль.
На перший погляд це найбільш абстрактна частина документа. Насправді вона зачіпає одну з фундаментальних проблем великих військових систем: конкуренцію між видами і родами військ, штабами, угрупованнями та різними структурами за ресурси і вплив.
Драпатий пропонує зробити ЗСУ центром формування військового задуму та координації застосування всіх спроможностей.
Операції на землі, у повітрі, на морі, у кіберпросторі та когнітивному середовищі мають бути об’єднані єдиним задумом, синхронізованим у часі, просторі та за ресурсами.
Документ прямо застерігає від ситуації, коли інтерес окремого виду військ, органу чи угруповання стає важливішим за загальний результат Сил оборони. Так само Драпатий говорить про необхідність зменшувати організаційну конкуренцію та боротьбу за ресурси.
Фактично це означає спробу перейти від набору сильних, але інколи автономних спроможностей до інтегрованої системи ведення війни.
У такій моделі окремий дроновий підрозділ, авіація, артилерія, засоби РЕБ, розвідка або наземна бригада мають оцінюватися не за власною активністю, а за тим, який спільний ефект вони створили.
Саме тому формула Драпатого звучить жорстко: окрема операція або спроможність не повинна вважатися самодостатньою, якщо вона не забезпечує потрібного результату в межах загального задуму.
Інновації: головне — не винайти технологію, а швидше за противника довести її до фронту
Четвертим пріоритетом стала прискорена адаптація та впровадження інновацій.
Драпатий формулює критерій максимально просто: навчатися швидше за противника.
Це стосується не лише безпілотників чи нових типів озброєння. Йдеться про весь цикл: отримати досвід із поля бою, зрозуміти, що змінилося, знайти технологічне або тактичне рішення і якомога швидше масштабувати його.
У документі інновації прямо пов’язані з «уроками війни» та більш ефективними способами ведення бойових дій.
Ще детальніше ця логіка прописана у вимогах до командирів.
Вони повинні проводити чесний аналіз результатів операцій, відкрито поширювати отриманий досвід, підтримувати експерименти і створювати середовище, де корисна ідея може надійти від будь-якого військовослужбовця незалежно від його звання.
Тобто інноваційність Драпатий трактує не як окремий технологічний напрям, а як організаційну властивість війська.
Система має постійно виробляти зміни знизу догори, а не чекати, доки кожна нова практика пройде довгий бюрократичний маршрут.
Трансформувати ЗСУ не після війни, а під час війни
П’ятий пріоритет є наймасштабнішим — трансформація Збройних Сил.
І тут головком максимально чітко відкидає ідею, що фундаментальні реформи можна відкласти до завершення бойових дій.
«Побудова сильніших Збройних Сил є життєвою необхідністю, а не завданням післявоєнного періоду», — йдеться в документі.
Перелік напрямів трансформації великий: система управління, організаційна структура, доктрина, професійна військова освіта, підготовка, кадровий менеджмент, цифрові й безпілотні спроможності, автономні системи, логістика, Lessons Learned та культура командування.
Це принципова відмінність між модернізацією окремих видів озброєння та структурною трансформацією армії.
ЗСУ фактично мають одночасно бути діючою бойовою системою і організацією, що перебудовує саму себе.
Це надзвичайно складна модель: війна стимулює швидкі ситуативні рішення, тоді як інституційна реформа вимагає стандартизації, підготовки кадрів, зміни процедур та часто — ліквідації старих управлінських практик.
Саме тут і виникатиме головний тест для програми Драпатого: чи можна зробити успішні фронтові практики системою всієї армії.
Mission Command: командир отримує не інструкцію, а мету
Шостий пріоритет — впровадження Mission Command.
У спрощеному вигляді це модель, за якої старший командир визначає задум і очікуваний результат, але не намагається регламентувати кожен крок підлеглого.
Драпатий прямо пише про надання підлеглим командирам необхідних повноважень, делегування відповідальності та інтеграцію різних спроможностей для підвищення швидкості операцій.
А у вимогах до військових лідерів ця модель розкривається ще чіткіше.
Командир повинен розуміти не лише власне завдання, а й ширший задум операції. Він має діяти рішуче і, коли обстановка цього вимагає, не чекати окремого дозволу. При цьому свобода рішень не означає безконтрольність: командир повинен приймати обґрунтований ризик і відповідати за наслідки.
Це одна з центральних внутрішніх суперечностей будь-якої великої армії.
Щоб рішення ухвалювалися швидко, командування повинно віддати частину повноважень вниз. Але щоб це не перетворилося на хаос, нижчі командири мають добре розуміти загальний задум, володіти актуальною інформацією та мати необхідний професійний рівень.
Тому Mission Command у документі Драпатого нерозривно пов’язаний із підготовкою командирів, розвитком лідерства та чесною відповідальністю за рішення.
Людей потрібно не лише залучати до війська, а й берегти
Сьомий пріоритет стосується військовослужбовців, їхніх родин і ветеранів.
Але Драпатий принципово не відокремлює соціальну політику від бойової ефективності.
Навпаки, він називає людей найціннішою бойовою спроможністю Збройних Сил.
Турбота починається ще до бою — з належної підготовки. Далі йдеться про захист від невиправданого ризику, допомогу пораненим, підтримку родин, вшанування полеглих і забезпечення ветеранам реабілітації та можливостей після завершення служби.
У цьому ж контексті головком встановлює окрему вимогу до командирів: виконувати завдання, зберігаючи особовий склад, техніку та бойові спроможності.
Формула документа досить категорична: кожна невиправдана втрата послаблює ЗСУ.
Таким чином, збереження людей перестає бути лише гуманітарним аргументом. Воно стає частиною військового розрахунку в умовах тривалої війни, де досвідченого військовослужбовця та підготовленого командира неможливо швидко замінити.
Довіра стає стратегічним ресурсом
Восьмий пріоритет — збереження довіри українського суспільства та міжнародних партнерів.
За задумом Драпатого, армія має підтримувати її професійним лідерством, відповідальністю, належним управлінням ресурсами та співпрацею з партнерами.
Сам документ називає таку довіру однією з найбільших стратегічних переваг України.
Але найцікавіше — як ця теза продовжується у вимогах до командирів.
У ЗСУ, наголошує Драпатий, не повинно бути місця корупції, зловживанню владою, домаганням, дискримінації та несправедливості. Командири мають відповідально використовувати державні ресурси, дотримуватися норм ведення війни та розуміти, що кожна дія військових впливає на репутацію держави.
Тобто довіра описується не як інформаційна або комунікаційна задача.
Вона має бути наслідком того, як реально працює військова система.
«Говорити правду»: Драпатий формулює новий кодекс військового керівника
Окремий великий блок документа присвячений тому, яким має бути командир у ЗСУ.
І перша вимога показова — говорити правду.
Драпатий очікує від військових лідерів чесних оцінок і готовності ставити під сумнів усталені припущення. Оптимізм, страх або особисті амбіції не повинні спотворювати картину бойової обстановки.
Для великої вертикальної структури це особливо важливо.
Якщо кожен рівень командування передає нагору трохи «кращу» версію реальності, стратегічне рішення врешті ухвалюється на основі картини, яка може істотно відрізнятися від ситуації на місці.
Тому Драпатий фактично ставить якість зворотного зв’язку в один ряд із бойовими спроможностями.
Серед інших вимог — діяти рішуче, приймати обґрунтований ризик, берегти підрозділ, розвивати майбутніх командирів, підтримувати інновації та інтегрувати свої дії з іншими складовими ЗСУ.
Не менш важливий принцип — проста комунікація.
Накази мають бути короткими та зрозумілими: підлеглий повинен знати завдання, задум і очікуваний результат, отримуючи свободу у виборі способу виконання.
Штаб повинен допомагати фронту, а не створювати фронту роботу
Можливо, найбільш прикладна частина документа — вимоги Драпатого до штабів.
Головком визначає для них одну головну функцію: допомагати командирам на фронті досягати успіху.
Штаб має інтегрувати спроможності, вирішувати проблеми та прискорювати рішення. Але він не повинен створювати зайву роботу для бойових частин.
Драпатий пропонує фактично універсальний тест для кожного штабного процесу: чи підвищує він здатність війська воювати та досягати успіху? Якщо ні — його потрібно припиняти.
Звідси випливає ще одна чітка вимога — скорочення бюрократії.
Кожен звіт, нарада, доповідь або інший процес повинні мати зрозумілу мету. Дублювання та непотрібну звітність потрібно ліквідовувати, повертаючи час командирам і військовослужбовцям.
Це безпосередньо пов’язано з концепцією Mission Command: неможливо передати рішення вниз, якщо нижчий рівень водночас перевантажений узгодженнями та звітністю перед верхнім.
Рішення потрібно спускати туди, де найкраще розуміють ситуацію
Штаби, за концепцією Драпатого, мають не просто працювати швидше.
Вони повинні змінити саму логіку розподілу повноважень.
У документі прямо записано: рішення має ухвалювати той керівник, який найкраще розуміє конкретну обстановку. Необхідно уникати спокуси централізувати те, що можна вирішити на нижчому рівні.
Для української армії у війні технологій це має особливе значення.
Обстановка біля конкретної позиції може змінитися за хвилини. Умови застосування дронів, засобів РЕБ, артилерії чи наземної техніки можуть бути зовсім іншими навіть за кілька кілометрів.
Чим довший шлях рішення від фронту до штабу й назад, тим більша ймовірність, що воно застаріє ще до виконання.
Тому один із центральних принципів нового головкома можна сформулювати так:
централізувати задум, але децентралізувати виконання.
Менші й швидші штаби
Наприкінці блоку про управління Драпатий формулює ще один критерій.
Штаб повинен бути меншим там, де це можливо, швидшим там, де це необхідно, і щодня кориснішим для фронту.
Успішність штабної системи він пропонує оцінювати не за чисельністю апарату або складністю процедур, а за довірою до неї бойових командирів.
Свій власний штаб головком також обіцяє організувати навколо завдання постійного розвитку ЗСУ у співпраці з Міністерством оборони, бойовими командирами, оборонною промисловістю, науковцями та міжнародними партнерами.
Це вже наближає концепцію до практичної реорганізації військової вертикалі.
Проте документ поки не відповідає на питання, які саме штаби скоротять, які функції передадуть униз і які процедури буде ліквідовано.
Помилки можна визнавати. Приховувати їх — ні
Ще один важливий принцип Драпатий залишає для заключної частини документа.
Він визнає, що війна неминуче супроводжується помилками.
Добросовісне рішення, ухвалене в умовах невизначеності, саме собою не повинно розглядатися як провина.
Але зовсім інше ставлення — до недбалості та приховування реальної ситуації.
Кожна помилка, наголошує головком, повинна бути чесно визнана, проаналізована і врахована, щоб не повторюватися. Саме цього він обіцяє вимагати від командирів і штабів усіх рівнів.
Це безпосередньо пов’язує три основні теми документа: правду, відповідальність і навчання.
Без правдивої інформації неможливий аналіз.
Без аналізу немає Lessons Learned.
Без Lessons Learned неможливо адаптуватися швидше за противника.
Що насправді пропонує Драпатий
Якщо звести весь документ не до восьми окремих пунктів, а до однієї управлінської моделі, вона виглядає так.
ЗСУ повинні менше залежати від детального централізованого контролю і більше — від чітко поставленої мети, професійності командирів, швидкого обміну правдивою інформацією та здатності нижчих рівнів самостійно ухвалювати рішення.
Штаби повинні не керувати заради самого процесу управління, а створювати умови для військ.
Людей потрібно розглядати не як нескінченний ресурс мобілізації, а як бойовий капітал, який треба якісно готувати, правильно використовувати, ротувати та зберігати.
Нові технології повинні оцінюватися не за фактом їхньої появи, а за швидкістю, з якою вони доходять до фронту і змінюють результат бою.
А військові структури повинні конкурувати не між собою за ресурси, а з противником — за швидкість навчання та ухвалення рішень.
Найскладніше починається після декларації
Водночас нинішній документ має принципове обмеження.
Це концепція керівництва, а не дорожня карта.
У ньому немає термінів реалізації, відповідальних за окремі реформи, бюджетів, необхідних законодавчих змін або кількісних показників, за якими можна буде визначити, чи вдалося скоротити бюрократію, зробити службу прогнозованішою або справді делегувати більше рішень командирам.
Це не недолік, який приховує сам документ: Драпатий прямо зазначає, що конкретні завдання та показники виконання мають бути визначені окремо.
Тому головним питанням найближчого періоду стане вже не те, що декларує новий головком, а те, які структурні рішення з цих принципів випливатимуть.
Чи зміниться система управління людьми.
Чи буде реально скорочено штабну бюрократію.
Чи отримають бригади й нижчі командири більшу свободу.
Чи стане досвід окремих успішних підрозділів швидко поширюватися на все військо.
І чи зможе армія перебудовуватися достатньо швидко, не втрачаючи керованості в умовах активної війни.
Сам Драпатий визначає кінцеву мету значно ширше за результат нинішньої кампанії: після війни Україні необхідні такі Збройні Сили, щоб потенційний агресор більше не розглядав напад як прийнятний інструмент досягнення своїх цілей.
Тому запропоновану ним модель можна описати формулою, яка проходить через увесь документ: армія має одночасно перемагати в боях сьогодні і ставати сильнішою для війни завтра.
Саме здатність перетворити цю формулу з принципу на повсякденну практику — від Генштабу до окремого підрозділу — і стане головним тестом для нового командування ЗСУ.
