Настрої українців на старті лютого 2026-го: «Донбас не міняємо», «готові триматися», «відповідь має бути жорсткою», «ЄС — наш горизонт».
Зима 2026 року — це дивна суміш виснаження й мобілізації. З одного боку, суспільство вже майже не живе ілюзіями про «швидку розв’язку». З іншого — воно демонструє політичну й психологічну стійкість, яка задає рамку для будь-яких переговорів і будь-якої внутрішньої політики.
Опитування проведене 23–29 січня 2026 року Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) фіксує чотири домінантні емоції-установки:
- територіальна межа (обмін Донбасу на гарантії не сприймається як «нормальний компроміс»),
- готовність до довгої дистанції (війна не закінчиться завтра — і це прийнято),
- принципове трактування енергетичних ударів як примусу цивільних,
- масова підтримка ударів у відповідь,
…і поверх цього — довгий оптимізм про майбутнє в Європі.
Нижче — що стоїть за цифрами, які суперечності в них зашиті, і що це означає для України зараз.
«Донбас за гарантії» не стає “ціною миру”: де проходить суспільна межа
Найважливіший маркер опитування — ставлення до сценарію, в якому весь Донбас переходить під контроль Росія в обмін на гарантії безпеки. Розклад відповідей тут показовий не лише “хто за/проти”, а й як люди описують компромісність:
- 52% — категорично відкидають;
- 9% — легко погодяться;
- 31% — готові прийняти як складний компроміс.
Це не «одностайність», але це й не «суспільство готове віддати». Це радше: половина вважає таке неприйнятним принципово, а значна частина (31%) — допускає як болісну угоду, якщо ціна продовження війни буде відчуватися ще вищою.
Ключовий нюанс, який часто губиться в швидких новинах: соціологи не фіксують суттєвих змін порівняно з серединою січня. Тобто це не реакція “на один тиждень”, а стабільний нерв.
Чому це важливо саме зараз
Паралельно в міжнародному треку звучали сигнали, що гарантії безпеки можуть прив’язувати до умов мирної угоди, де територіальне питання — центральне. Тож дані КМІС фактично кажуть: простір для “простих рішень” мінімальний, а будь-яка угода, яка виглядатиме як «віддати територію під паперові гарантії», ризикує отримати сильний внутрішній опір.
Друга перспектива: “не довіряємо гарантіям”
Схожі мотиви проступають і в іншій публічній хвилі опитувань: Reuters наводило дані, де понад половина опитаних виступала проти відступу в обмін на гарантії, з аргументацією про недовіру до міжнародних зобов’язань і страх повторної атаки. Це додає контекст: частина “потенційно згодних” може бути не прихильниками поступок, а людьми, які не бачать іншого виходу — але не вірять, що гарантії реально спрацюють.
«Швидкого кінця» не чекають — і це вже нова соціальна норма
Якщо 2022–2024 роки часто жили хвилями “надії на перелом”, то початок 2026-го — це радше раціональна тверезість.
Опитування показує дуже прямий розподіл очікувань:
- 4% — думають, що війна може завершитися “найближчими тижнями”;
- ще 16% — хоча б у першій половині 2026-го;
- 18% — у другій половині 2026-го;
- 43% — у 2027 році або пізніше.
Ці числа важливі не як “прогноз”, а як психологічна настройка: суспільство не планує життя так, ніби “за місяць усе скінчиться”. Воно планує довго.
Готовність «терпіти стільки, скільки треба»: витривалість без ейфорії
На цьому тлі 65% кажуть, що готові витримувати війну стільки, скільки буде потрібно (для порівняння: у грудні та вересні 2025-го було 62%).
Це дуже специфічна форма стійкості:
- вона не обов’язково означає “піднесення”;
- але означає відсутність масового запиту на капітуляційні рішення, навіть у складних зимових умовах.
Цю саму лінію — «готові продовжувати» — фіксували й попередні публікації на базі досліджень КМІС (наприклад, у грудні 2025-го Reuters писав про більшість, готову продовжувати боротьбу, і дуже низькі очікування завершення війни найближчим часом).
Енергетика як “важіль примусу”: чому 88% — це більше, ніж цифра
Окремий блок опитування — сприйняття ударів по енергетиці. Тут 88% переконані: атаки спрямовані на те, щоб залишити людей без світла і тепла та примусити до капітуляції.
Це важливо з трьох причин.
Люди не трактують це як “побічний ефект”
У масовій свідомості це не “військова необхідність”, а цілеспрямований тиск на цивільних. Це змінює моральну рамку: коли ти так це сприймаєш, ти менше схильний приймати рішення “під тиском”, бо це виглядає як винагорода за шантаж.
Масових «втеч» через блекаути не сталося
Опитування також містить показовий штрих: менше 3% переїхали в інший населений пункт через обстріли та проблеми з енергопостачанням та опаленням, і менше 7% виїжджали та повернулися.
Це не “ідеальна стабільність” — але це сигнал, що навіть енергетичний тиск не зламав соціальну тканину.
Це підсилює запит на відповідь
Коли суспільство вважає, що по ньому б’ють саме як по цивільному тилу, природно зростає очікування “відповіді, яка зупиняє”. І тут ми виходимо до найгострішого блоку.
90% за удари у відповідь: суспільний запит на справедливість і стримування
За даними опитування:
- 90% вважають, що Україна має завдавати ударів по території РФ;
- серед них 80% підтримують підхід, де йдеться не лише про військову інфраструктуру, а й про “інші об’єкти”.
Це — одна з найсильніших цифр “про настрій” у всьому пакеті.
Але важливо читати її правильно:
- Це не інструкція, “як саме діяти”, а радше емоційний мандат: люди хочуть, щоб тиск не був одностороннім.
- Формулювання “інші об’єкти” — дуже широке. Для когось це логістика й промисловість, для когось — енергетика, для когось — узагалі все, що асоціюється з ресурсом війни. Тому ця цифра говорить не так про конкретні цілі, як про рівень радикалізації запиту на відплату та стримування.
- На практиці будь-яка держава, що воює, змушена балансувати між воєнною доцільністю, міжнародним правом, реакцією партнерів і ризиками ескалації. Опитування фіксує настрій, а не “політику”.
«ЄС за 10 років»: довгий оптимізм як якір нормальності
На тлі жорсткості й втоми — ще один контрапункт: 66% очікують, що через 10 років Україна буде процвітаючою країною-членом Європейський Союз (у грудні 2025-го було 64%).
Це працює як соціальний “якір”:
- сенс довгої витривалості (“терпіти не в нікуди”);
- мотив для реформ навіть під час війни;
- психологічна компенсація за відсутність швидких хороших новин на фронті.
У короткому формулюванні: люди одночасно кажуть “буде довго” і “ми знаємо, куди йдемо”.
Як ці настрої впливають на переговори і внутрішню політику
Переговорникам стає тісніше
Якщо половина суспільства категорично проти “всього Донбасу за гарантії”, то будь-яка угода з територіальними поступками потребуватиме або надзвичайно сильних і зрозумілих гарантій, або буде токсичною.
На цьому тлі тривають дипломатичні контакти й розмови про рамки майбутніх домовленостей; зокрема Reuters 2 лютого повідомляв про підготовку до зустрічей у Абу-Дабі та заяви про документ щодо гарантій.
Енергетичний терор підштовхує до логіки “не піддаватися шантажу”
Коли 88% вважають удари по енергетиці примусом до капітуляції, то політично складно просувати рішення, яке виглядатиме як “ми погодилися, бо нас заморозили”.
Запит на “відповідь” може входити в конфлікт із дипломатичними обмеженнями
90% підтримки ударів у відповідь створюють очікування дій, але не скасовують реальність: держава має діяти так, щоб не втратити союзників, не зробити кроків із неконтрольованими наслідками, і водночас показувати суспільству, що відповідь існує.
ЄС як горизонт — це про реформи, а не лише прапор
66% віри в членство за 10 років — це суспільне “так” реформам, антикорупційним правилам, модернізації інституцій. Це сильний ресурс, але й зобов’язання: якщо політика не підкріплюватиме цей курс, може з’явитися фрустрація.
Методологія: що треба знати, щоб не перебільшувати точність цифр
Опитування проводилося методом телефонних інтерв’ю, випадкова вибірка мобільних номерів, статистичне зважування; 1003 респонденти 18+ на підконтрольній уряду території. Не включали мешканців окупованих територій та тих, хто виїхав за кордон після 24.02.2022 (хоча частина респондентів — ВПО).
Формальна похибка: до 4,1%. Важливий нюанс: для питання про Донбас застосували експеримент (половина — пряме питання, половина — метод “задуманого знайомого”), тому для цього питання похибка до 5,8%. Також соціологи прямо застерігають, що у воєнних умовах можливе систематичне відхилення, хоч результати залишаються репрезентативними.
Висновок: стійкість без ілюзій
Картина настроїв на кінець січня — початок лютого 2026-го виглядає так:
- суспільство не купує “мир за територію” як легкий вихід;
- не чекає швидкого фіналу, але готове триматися;
- сприймає енергетичні удари як навмисний терор, а не “побічну шкоду”;
- хоче відчутної відповіді, бо відчуває моральну асиметрію;
- і водночас не втрачає довгого сенсу — бачить себе в ЄС через 10 років.
Це не романтика і не “все добре”. Це — доросла, жорстка соціальна установка: ми розуміємо ціну, але ми не готові платити нею так, як від нас очікує агресор.
За матеріалами unn.ua
