Міністр юстиції України Денис Малюська в інтерв’ю Radio NV розповів про можливість мобілізації ув’язнених й людей, які мають судимість, платних камерах в Лук’янівському СІЗО, які «користуються попитом», та законопроєкт про реформу БЕБ.
— Ви неодноразово, особливо в останні кілька тижнів, у своїх інтерв’ю і коментарях говорили про те, що якби українське законодавство дозволяло мобілізацію засуджених і ув’язнених, то до лав Сил оборони можна було би долучити десятки тисяч людей цих категорій. Скажіть, будь ласка, чи урядовий законопроєкт про мобілізацію передбачає залучення до війська цих категорій громадян?
— Ні, урядовий законопроєкт сфокусований на тому, аби залучити до армії тих, у кого є судимість, це теж десятки тисяч людей. За нашими підрахунками, щонайменше 50 тисяч людей мають судимість. Вони на волі, або колись були у в’язниці, або навіть ніколи не були, живуть серед нас. Менше з тим вони не перебувають і не можуть перебувати на військовому обліку. Це є в урядовому законопроєкті.
Для того, щоби залучити до лав армії потенційно інші категорії громадян — засуджених, ув’язнених — потрібно вносити зміни до Кримінального, Кримінального процесуального, Кримінального-виконавчого кодексів. А за регламентом ВР це має бути обов’язково інший, окремий, самостійний законопроєкт. Тобто його навіть теоретично не можна було додати до урядового [законопроєкту], який зараз на розгляді в парламенті.
Тому ми очікуємо появу такого законопроєкту. Найімовірніше, він буде депутатський (ми співпрацюємо з депутатами з цього приводу), який передбачатиме можливість залучення до лав армії засуджених, хто відбуває покарання в нашій системі.
— Якщо новим законопроєктом передбачається їх залучати до війська, скільки таких людей в Україні?
— Тих, хто має судимість? Складно сказати, реєстр ведуть наші колеги з МВС. Але за тими даними, які в нас є, щонайменше 50 тисяч людей мають судимість та імунітет щодо того, аби бути поставленими на військовий облік.
За нашою інформацією, навіть траплялися випадки, коли окремі громадяни, які намагались ухилитися від свого військового обов’язку, вчиняли дрібне кримінальне порушення. Йшли на угоду зі слідством, отримували якесь дуже формальне покарання з тим, щоби отримати судимість і таким чином ухилитися від армії. Ми хочемо це припинити.
— Я чула історії, як чоловіки дітей усиновлювали, ставали опікунами.
— Розлучалися, щоби стати батьком одинаком, який доглядає за неповнолітньою дитиною. Так, у нас фантазія ухилянтів б’є ключем, але уряд налаштований, аби кожну таку схему зупинити та не дати уникнути виконання обов’язку — захищати свою батьківщину.
— Якщо повернутися до засуджених і ув’язнених. Ви говорите, зараз депутатами розробляється цей законопроєкт. Які там підводні камені? Мабуть, дехто зараз думає: що це означає? Усі вбивці, ґвалтівники повиходять, якщо погодяться служити у війську? Розкажіть детальніше, що передбачається.
— У будь-якому випадку фінальний текст буде погоджувати парламент, 226-ма голосами. Тому спрогнозувати, що фінально вийде зі стін парламенту, я не можу.
Принаймні на етапі попередніх домовленостей між урядом і військовими в нас є розуміння, що це буде механізм, який, з одного боку, забезпечить, щоби ТЦК могли, базуючись на нашій оцінці, відбирати тих, хто може реально служити в війську і де немає великих ризиків того, що ці люди втечуть або вчинятимуть порушення чи якісь злочини, тим паче отримавши доступ до зброї.
Річ у тім, що ми кожного засудженого, ув’язненого, оцінюємо на предмет ризиків вчинення подальших порушень. Ми знаємо, хто і як поводиться всередині установ, тому спрогнозувати подальшу поведінку не надто складно. Тим паче в нас достатньо засуджених і ув’язнених, які підозрюються не в насильницьких злочинах, а у злочинах, які не є небезпечними для життя та здоров’я громадян. Якщо вони бажають стати до лав Сил оборони та захищати свою батьківщину, виконувати конституційний обов’язок, чому б їм таку можливість не надати.
В нас є успішні приклади. На початку повномасштабного вторгнення ми забезпечили мобілізацію до лав Збройних сил більше 300 людей, які перебували в установах виконання покарань. Станом на зараз я не маю даних, що з ними тепер, але після перших пів року, як ми їх випустили, я намагався прослідкувати їхню долю. Чимало з них стали дуже ефективними військовими з гарними відгуками. Хтось отримав навіть нагороди. [Щодо декого] мені не вдалося ідентифікувати час перебування на військовій службі.
Була змішана успішність такого проєкту. Але загальна оцінка була позитивна.
Дійсно, більшість, про кого йшлося, себе гарно зарекомендували як військовослужбовці. Попит є і зараз.
Ми готові повчитися на своїх помилках у тому сенсі, що механізм, який буде передбачений законопроєктом, не дасть можливості будь-кому уникнути виконання обов’язків. Якщо він дійсно вже погодився йти до армії, ми від хати до хати, від нашої установи доправимо до ТЦК, передамо в руки військовим. Можливості уникнути, зробити вигляд, що йдеш в армію, а потім щезнути дорогою, не буде. Це буде новим злочином, тому я думаю, що тут ризики будуть зменшені до мінімуму.
Крім того, військові пропонують «не розмазувати» військовослужбовців із установ виконання покарань по різних військових частинах, різних формуваннях, тому що тоді виникне певний елемент корупції, коли можна комусь хабар заплатити і в «закарпатському котлі» десь сидіти. А створювати спеціальні підрозділи, які формуватимуться з ув’язнених і засуджених, щоб уникнути потенційної корупційної складової. Але, знову ж, це поки що ідея сира. Побачимо, чи парламент таке підтримає.
— Ви мені сказали, що реалізували цей проєкт і є успішні кейси. А як ви його реалізували, якщо закону немає?
— Це історія була на початку повномасштабного вторгнення, реалізована через помилування. Через те, що це не було врегульовано напряму законом, ми не змогли задіяти всі інструменти, які в нас зараз [можуть] з’явитися, щоби з одного боку, забезпечити контроль за потраплянням таких військовозобов’язаних до лав Сил оборони, і проконтролювати їхню подальшу поведінку.
Ця дія була обґрунтована, тому що цих 300 з гаком людей ми і так готували до помилування. Це був результат більш ніж річної роботи як нас, так і наших колег із комісії, коли ми вивчали характеристики, обставини вчинення злочину. Це ті люди, які брали участь в АТО, хто воювали на сході ще з 2014 року. Ми їх і так планували відпускати, вони написали заяви, що хочуть допомогти у відсічі збройної агресії. Тому ми і підготували подання про їхнє помилування, яке відбулося.
— Ви говорите, що є зацікавленість в засуджених і ув’язнених долучитися до війська. Чи маєте ви уявлення, скільки тисяч людей, якщо буде ухвалений відповідний законопроєкт, можна буде долучити до війська із засуджених і ув’язнених?
— Йдеться про тисячі. Зараз складно сказати про точніші цифри, тому що кількість бажаючих залежатиме від змісту закону, який регулюватиме їхні обов’язки, права, забезпечення та наслідки виконання їхнього обов’язку по захисту батьківщини. Чим ліберальніший, лояльніший закон буде, тим більше буде охочих долучитися до лав Збройних сил.
Військовослужбовці, армія не в захваті від того, щоби забирати людей примусово, без їхньої згоди. Тому в законі, ймовірно, [буде] прописаний механізм, що це буде добровільна згода засудженого чи ув’язненого на участь у війні. Чим кращий закон, тим більше буде охочих.
Але знову ж, у нас не мета забезпечити повністю всі побажання засуджених і ув’язнених. Насамперед, пріоритет — армія. Як вони бачать, так ми і зробимо.
— В одному зі своїх інтерв’ю ви також сказали, що зараз платні камери в Київському СІЗО, так звані VIP-камери, мають шалену популярність, забиті вщент, місць немає. З чим ви це пов’язуєте? Це якісь VIP-постояльці там з’явилися?
— Безумовно. Коли ми ще тільки планували запускати проєкт із платними камерами в СІЗО, в нас було чимало критиків серед експертного середовища, які говорили про те, що люди з грошима відкуповуються. По них або взагалі немає заходів забезпечення, тобто кримінальне провадження не доходить до цього, або вони виходять під заставу одразу, і тому людей із грошима в СІЗО ми не знайдемо, хто би міг оплачувати такі послуги. Виявилося — неправда.
Якщо на початку в нас ще було якихось кілька вільних місць, то потім потік забезпечених людей у СІЗО став величезним водоспадом. Якщо чесно: мені здається, в нас ледь не величезна частина еліти туди вже потрапляла хоча би на день, два, а то й довше. Тому попит дійсно великий.
У нас у країні зараз ніхто не застрахований від того, щоби потрапити в СІЗО, це визнають усі. Привілеїв і імунітетів у цій сфері не існує. Будь ласка, хто може собі забезпечити, дозволити ліпші умови, ніж безкоштовні, які надаються державою, вони це можуть використати. Тому попит дійсно став великий, бажаючих дуже і дуже багато.
За нашими розрахунками, навіть якби ми змогли збільшити кількість платних камер удвічі, все одно наповненість була би завжди близькою до 100%. Кошти, вкладені у платні камери, їхню побудову, реконструкцію, окупилися приблизно за 2,5 роки. Успішність шалена.
— Ігор Коломойський теж у VIP-камері зараз перебуває?
— Ні. Він — один із тих рідкісних випадків, коли людина не змогла скористатися нашими камерами, він перебуває в установі СБУ, не в нас. Хоча клопотання суду подавав, щоб його перевели в Лук’янівське СІЗО.
— Але ми не знаємо, може, у СБУ свої VIP-камери, і ще більше VIP, ніж у ваших установах.
— Дякувати Богу, я туди не потрапляв, але кажуть, що ні. В нас є послуга телефонії, де можна спокійно телефонувати кому завгодно. Правда, під запис, усі розмови записуються. У нас є телевізор, доступ до інтернету через планшет із обмеженим переліком сайтів, які можна відвідати, але все-таки з доступом, можна читати новини. Тому я думаю, що ні, в нас точно були би кращі умови, ніж у СБУ.
— Не можу не торкнутися теми Бюро економічної безпеки. Було дуже багато спікерів і серед депутатів, і серед представників антикорупційних організаторів, які критикували і сам урядовий законопроєкт, який голосувала ВР і не проголосувала, і саму ідею, тло, на якому відбувалася ця вся історія. 21 лютого посли G7 звернулися до українських посадовців і просили не імітувати реформу БЕБ. Вони наполягали на тому, аби законопроєкт про реформу БЕБ відповідав звіту Єврокомісії, що потрібно провести прозорий конкурсний відбір і керівника, і працівників БЕБ. Все-таки ВР винесла на голосування законопроєкт, який не передбачав усього того, про що просили посли G7, бізнес-асоціація, антикорупційні організатори. Як так сталося? І чи можемо ми собі дозволити не брати до уваги рекомендації послів G7?
— Критика — це завжди добре. Наявність критики урядових ініціатив свідчить про те, що в нас високий рівень демократії у країні, з одного боку. З іншого боку, те, що відбулося комунікаційно щодо урядового законопроєкту про перезавантаження БЕБ, свідчить про те, що в нас комунікації в медіа далеко не завжди, а часто зовсім відірвані від реальних обставин справи. Реальні обставини справи чи реальні факти мало кого цікавлять. Це те, що відбулося з законопроєктом про БЕБ.
Посли G7 ніколи не критикували урядовий законопроєкт, вони ніколи не згадували взагалі жодних номерів законопроєктів. Вони ніколи у своїх листах не давали рекомендацій чи пропозицій щодо руху законопроєктів. Був один єдиний лист послів G7, де вони описали рекомендації щодо змісту реформ.
Якщо ще до листа G7 єдиним законопроєктом, який відповідав міжнародним рекомендаціям, зокрема нашим зобов’язанням перед МВФ, був урядовий, і жоден інший, то після листа G7 жоден із існуючих законопроєктів перестав відповідати всім міжнародним вимогам.
— Але посли надіслали свого листа ще до того, як ВР голосувала. Навіщо вони тоді надсилали листа, якщо урядовий законопроєкт відповідав їхнім рекомендаціям?
— Ще раз повторюю: рекомендаціям міжнародників до листа G7 відповідав лише урядовий. У нас реформа БЕБ передбачена меморандумом із МВФ, текст готується і супроводжується в повній координації з МВФ.
Про зацікавленість послів G7 у реформі ми дізналися з листа, який до нас надійшов. Після цього листа жоден із законопроєктів — депутатський, урядовий — не відповідав повністю тим формулюванням, які вжили посли у своєму листі. А точніше, з чотирьох їхніх рекомендацій урядовий відповідав трьом. Єдине, в чому не відповідав, — це строки переатестації персоналу БЕБ. Це було технічне положення, щодо якого уряду навіть немає сенсу вести якісь плідні дискусії.
Є побажання послів G7 зробити переатестацію швидше, ми це врахуємо. Питання було лише технічним: чи це зробити до другого читання, чи якимось чином пробувати внести зміни в редакцію тексту ще до першого читання.
Швидкість, з погляду уряду, була критично необхідною, тому що президент пообіцяв бізнесу перезавантажити БЕБ якомога швидше…
— А бізнес потім розкритикував цей законопроєкт.
— Теж одна з маніпуляцій.
— Це правда, є заява бізнес-асоціацій.
— Щоби швидко перезавантажити БЕБ, якомога швидше запустити конкурс на нового директора з вирішальним голосом міжнародників, нам потрібно рухатись законопроєктом максимально швидко.
На жаль, ми не отримали розуміння з боку окремих депутатів парламенту. Думаю, вони читали в медіа маніпуляції, але не зрозуміли, що реально відбувається. Вони не натиснули кнопку «за», прийняття законопроєкту в першому читанні не відбулося.
— Можна було краще попрацювати з депутатами ОПЗЖ, вони би могли підтримати? Якраз чотирьох голосів від них не вистачало.
— Будь-яких чотирьох голосів не вистачало, але критики законопроєкту домоглися того, що БЕБ щонайменше ще один місяць залишиться не перезавантаженим, не реформованим. Реформа, перезавантаження БЕБ відкладена ще на один місяць.
Якби ініціатива уряду була підтримана, зараз би ми ще мали прийнятий законопроєкт у першому читанні, вже були би готові правки до другого читання. І цілком імовірно, що конкурс на директора з вирішальним голосом міжнародників відбувся би щонайменше на місяць раніше.
Пошуки кращого чи ідеального завжди заважають хорошому. У даному випадку у всіх є різне бачення ідеального. Але наша позиція — нам треба рухатися вперед. Будь-які зауваження, будь-які пропозиції ми врахуємо чи то при першому, чи то при другому читанні. Йдеться не про це. Є така тактика блокування всіх гарних ініціатив. «А можно мне то же самое, но с перламутровой пуговицей» — те ж саме.
За матеріалами nv.ua
