Підбиваємо підсумки минулого тижня напевне найбільш важливими питаннями для українського суспільства – питаннями мобілізації, новий законопроєкт про яку нині активно готується та обговорюється.
Згідно із різноманітними інсайдерськими даними, відповідний документ на розгляд Верховної ради має надійти вже на початку лютого. Хоча й перші спроби оптимізації армійського механізму виконуються вже. Наприклад, 16 січня нардепи проголосували за законопроєкт, який прямо стосується цифровізації Сил Оборони. Реалізація подібних положень має сприяти швидким збору та обробці даних, а також забезпечить виконання багатьох необхідних для військовослужбовців процесів у зручний цифровий формат. Тож є великі шанси, що надалі Армія активно відходитиме від традиційної паперової бюрократії, котра, погодьмося, завжди завдавала Захисникам чимало клопоту.
Згідно із документом, в першу чергу мова йде налаштування нормальної взаємодії між усіма реєстрами військового обліку: буде створено реєстр військовослужбовців та Державної служби спецтранспорту. Окрім того, що він забезпечить надання онлайн-послуг для них, світ побачить Портал електронних послуг для військовозов’язаних. Він, зокрема, міститиме в собі можливість надання статусу УБД в онлайн- та офлайн- режимах (або ж автоматично, за наявності необхідної інформації про людину). А ще дуже корисний сервіс – можливість створення і подальшого використання цифрового військового облікового документу.
Як відомо, 11 січня Міністр оборони України Рустем Умєров заявив, що нова редакція Законопроєкту, замість відкликаного раніше, уже готова – з урахуванням всіх пропозицій, погоджених в робочому порядку з депутатами на засіданнях комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Над остаточною версію нині працюють в робочій групі представники всіх фракцій парламенту, команди Міністерства оборони, Генерального штабу та низки інших міністерств та відомств.
«Пояснювали необхідність цього рішення. Почули та врахували всі застереження. Воїнам треба дати можливість відпочити. Це справедливо. Звільненим з полону треба дати вибір, чи залишатися у війську. Ті з них, хто обере залишитися, потребуватимуть щонайменше кілька місяців відпустки. Це чесно. Строковиків треба нарешті відпустити додому. Це правильно», – зазначив тоді Умєров.
Наразі активно тривають дискусії та консультації на законодавчому рівні, тому й суспільству лишається просто чекати остаточного варіанту, ставлячи уже нині чимало критичних питань щодо майбутніх норм.
– Як регулюватиметься і чи буде регулюватися взагалі питання із поверненням тих, хто виїхав з країни? Таки тема специфічна. З одного боку, у частини громадян України є запит на подібну ініціативу. З іншого ж боку, перебуваючи на території іншої держави, люди підпорядковуються також її законам (за наявності статусу біженця, звісно). Ще з іншого боку – чи будуть вони достатньо мотивовані для нормального виконання службових обов’язків?
– Наскільки нові правки будуть більш справедливими, щоб уникнути чергового обурення суспільства?
– Які чіткі норми матиме розділ щодо демобілізації? Особливо це, мабуть, стосується тих, хто службу (а тим більше – на гарячих ділянках) ніс ще до повномасштабної війни. Чи будуть це просто частіші повноцінні відпустки, чи все-таки ухвалять якийсь конкретний термін? Чи будуть враховуватися місце та терміни служби людини за ці роки?
– Наскільки якісні зміни в результаті будуть у роботі ТЦК та ВЛК?
– Наскільки якісний документ буде поданий на розгляд і чи дозволить ця якість (тобто мінімальна кількість правок з усіх сторін політичного процесу) прийняти його уже в першому читанні?
– Як вирішуватиметься питання глибоко релігійних людей? Повне ігнорування чи все-таки служба в тилу, але без зброї в руках і чи можливо згідно із чинним законодавством?
– Яка доля працівників правоохоронних органів, а особливо тих, хто нині на пенсії за вислугою?
Нині цілком логічна теза така – навряд чи дійсно хтось із політиків щиро бажає підсилення мобілізації. Але зрозуміла й друга сторона медалі – іншого виходу у цієї держави просто нема, адже в першу чергу стоїть питання заміни та відпочинку хоча б частини чинних військовослужбовців. При чому, мова йде не обов’язково про «нуль» – задач у нинішніх Силах Оборони вистачає вдосталь і без гарячих точок. Навряд чи у когось з політиків і в більшої частини суспільства є сумніви, що існує поняття Державного суверенітету та його захисту громадянами. Як зробити ці зміни максимально ефективними, але й максимально безболісними для країни?
Зважаючи на все це, з точки зору історії нашої законотворчості, це мабуть буде один із найбільших іспитів в її історії. Звісно, процес довгий. Нині тривають лише обговорення, потім – Погоджувальна рада, за нею – два читання. Коли ж закон вступить у дію, коли почне реально виконуватись і коли на нові рейки діяльності повноцінно пересядуть ТЦК, коли відбудеться синхронізація даних та завершиться величезна кількість організаційних моментів, гадати наразі сенсу нема.
Єдине, що зрозуміло, без примусу з боку держави не обійдеться все-рівно. Адже зараз буквально стоїть питання виживання цієї держави і нас усіх заразом, а добровольці, як відомо, в тилу вже давно скінчилися. Яким буде цей «примус» і наскільки ефективний, побачимо незабаром.
