Депутати 24 лютого підтримали в цілому законопроєкт №14023, який скасовує обов’язковість підписання акту виконаних робіт замовником. Для українського бізнесу це не просто технічна зміна в документообігу, а важливий сигнал: держава поступово відходить від архаїчних підходів, які роками створювали зайве навантаження на компанії, бухгалтерії та підприємців. Чому це рішення називають перемогою бізнесу, як саме воно змінює правила гри і чому мова не лише про зручність, а й про зниження податкових ризиків — далі в матеріалі.
Що змінює законопроєкт №14023
Головне: це не “скасування актів” як таких, а скасування обов’язковості другого підпису замовника в частині господарських операцій. 24 лютого 2026 року Рада ухвалила законопроєкт №14023 у другому читанні та в цілому 230 голосами, але станом на 25 лютого картка законопроєкту має статус «готується на підпис», тобто нові правила ще не набрали чинності.
Після набрання чинності бізнес зможе не вимагати підпис замовника на акті/первинному документі, якщо такий порядок прямо прописаний у письмовому договорі, а сама операція коректно відображається в бухобліку в періоді її здійснення. У профільних розборах це пояснюють так: за домовленістю сторін інвойс, підписаний виконавцем, може замінити акт виконаних робіт, а самі акти стають необов’язковими, але не забороненими.
Тобто для бізнесу це означає дуже просту річ: менше “ганяти” документи на підпис, менше затримок із закриттям періоду, менше ручної роботи для бухгалтерії, особливо там, де багато однотипних послуг, робіт або орендних операцій. Саме це і є суть дерегуляції, про яку говорив комітет Ради: сторони самі можуть визначити зручний спосіб підтвердження операції, а не бути прив’язаними до акта з двома підписами.
Що не змінюється
Первинний документ ніхто не скасовує. Це ключова юридична межа. Навіть під час обговорення в сесійній залі опоненти законопроєкту прямо наголошували: первинка залишається обов’язковою, змінюється не факт документування, а вимога щодо реквізитів і другого підпису.
Тому бізнесу не варто читати новину як “тепер можна працювати взагалі без документів”. Ні: документ має бути, просто в ньому за певних умов може не бути посади, прізвища та особистого підпису представника замовника.
Де спрощення не працює
За профільними бухгалтерськими розборами, нові правила не поширюються на:
- операції, що оплачуються за рахунок публічних коштів;
- договори оренди державного або комунального майна;
- будівельний підряд і проєктно-вишукувальні роботи;
- договори про пожертву, благодійну або гуманітарну допомогу.
Кому це реально полегшить життя
Найбільше виграє сервісний бізнес, B2B, аутсорс, IT, консалтинг, маркетинг, логістика, оренда, де зараз багато операцій “висять” через затримку підписаних актів. Також це полегшує роботу з іноземними контрагентами, для яких українська вимога про окремий акт часто виглядає зайвою.
Щодо ФОПів, оцінки різняться: одні профільні джерела вважають, що це дає їм відчутне спрощення, особливо в послугах, інші — що для частини ФОП практичний ефект буде обмеженим. Тобто тут усе залежить від моделі роботи, банку, податкового обліку та того, як у вас уже оформлені договори.
Що варто зробити бізнесу вже зараз
Поки закон не підписаний і не опублікований, переходити “завтра без актів” ще рано. Але вже зараз варто підготуватися:
- переглянути шаблони договорів;
- прописати, що інвойс/рахунок є первинним документом, який підтверджує надання послуги або виконання робіт;
- зафіксувати порядок приймання результату та строк для заперечень;
- перевірити, щоб інвойс містив усі обов’язкові реквізити первинки.
Для бізнесу це справді корисне спрощення, але не “революція без паперів”. Реальна зміна така: замість обов’язкового акта з двома підписами з’являється право працювати за договором та належно оформленим інвойсом/первинкою. Менше бюрократії — так. Повна відмова від документів — ні.
Менше паперу, більше логіки
Український бізнес роками жив у реальності, де навіть після фактичного виконання роботи або надання послуги процес не вважався повністю завершеним без окремого акту виконаних робіт, підписаного обома сторонами. Формально це мало засвідчувати, що замовник прийняв результат, а виконавець належно виконав свої зобов’язання. Але на практиці такий документ дедалі частіше перетворювався не на гарантію, а на джерело затримок, плутанини й додаткових ризиків.
Саме тому підтримка законопроєкту №14023 стала важливою для підприємницького середовища. Йдеться про скасування обов’язкового підписання акту виконаних робіт замовником. Тобто законодавець нарешті визнає очевидне: не кожна господарська операція потребує ще одного паперу, якщо основні права й обов’язки сторін уже належно врегульовані договором, інвойсами, рахунками та іншими супровідними документами.
Для бізнесу це означає насамперед спрощення. Менше паперової тяганини, менше часу на фізичне або електронне “доганяння” контрагента заради формального підпису, менше ситуацій, коли господарська операція фактично відбулася, але з точки зору бухгалтерії чи перевіряючих органів начебто залишається “незавершеною”.
Чому акт виконаних робіт став рудиментом
Одна з головних ідей, яку просуває бізнес-спільнота, полягає в тому, що акт виконаних робіт давно перестав бути документом, який реально захищає сторони. Його роль у багатьох випадках стала суто бюрократичною.
Ключовим інструментом регулювання відносин між замовником і виконавцем завжди був і залишається договір. Саме в ньому фіксуються умови, обсяг послуг, строки, відповідальність сторін, механізми приймання результату, порядок розрахунків і способи врегулювання спорів. Якщо договір складений якісно, з чіткими положеннями і зрозумілою логікою виконання зобов’язань, окремий акт уже не відіграє визначальної ролі.
Більше того, сам по собі акт не гарантує замовнику якість послуги. Наявність підпису на такому документі ще не означає, що послуга була надана бездоганно, а його відсутність не означає, що робота не виконана. На практиці це часто був просто ще один формальний етап, який не додавав юридичної визначеності, зате створював затримки в документообігу.
Саме тому нинішнє рішення можна вважати демонтажем чергового застарілого елементу української паперової культури. Акт виконаних робіт у багатьох випадках фактично перетворився на рудимент — інструмент старої системи, який зберігся за інерцією, а не через реальну потребу бізнесу.
Як це полегшить життя підприємцям
Насамперед зміни відчують компанії, які працюють у сфері послуг, торгівлі та в інших галузях, де документообіг є регулярним, масштабним і часто стандартизованим. Для них обов’язкове підписання актів означало постійну потребу контролювати десятки, а інколи й сотні документів, нагадувати контрагентам про підпис, очікувати повернення паперів або електронних копій і лише після цього завершувати облікові процедури.
Зі скасуванням обов’язковості такого підпису значно знижується адміністративне навантаження на бухгалтерії та фінансові служби. Компаніям більше не доведеться витрачати надмірний ресурс на обслуговування зайвого документообігу. Це важливо і для великого бізнесу, і для малого, адже в обох випадках час і людський ресурс — це прямі витрати.
Особливо вагомим це нововведення може стати для підприємців, які працюють з великою кількістю контрагентів. У таких бізнес-моделях будь-яке спрощення процесів означає економію часу, скорочення внутрішніх витрат та швидше закриття операційних циклів. Інакше кажучи, йдеться не лише про зручність, а й про підвищення ефективності.
Менше приводів для податкового тиску
Ще один важливий аспект — податковий. На практиці відсутність вчасно підписаних актів часто ставала не просто незручністю, а ризиком. Бізнес стикався з ситуаціями, коли фактична господарська операція вже відбулася, послуга надана, кошти сплачені або підлягають оплаті, але через відсутність усіх формальних підписів компанія не могла коректно й безпечно відобразити свої податкові зобов’язання.
Причини затримок могли бути різними: людський фактор, віддалений формат співпраці, складні погоджувальні процедури у великих компаніях, банальна неуважність замовника або затягування процесу з його боку. Але наслідок був один: формальний документ ставав точкою вразливості для бізнесу.
У такій конструкції акт виконаних робіт перетворювався на інструмент, через який податкова могла ставити додаткові питання під час перевірок. І навіть якщо по суті порушення не було, сама відсутність певного підпису створювала проблеми, нерви й додаткові витрати на пояснення та захист позиції.
Тому скасування обов’язковості підписання акту замовником — це також спосіб зменшити ризик податкового тиску. Чим менше зайвих формальних зачіпок, тим менше підстав для маніпуляцій, претензій або трактувань, які не мають прямого стосунку до реального змісту господарської операції.
Чи не постраждає юридичний захист сторін
Одне з природних запитань у такій ситуації: якщо обов’язковий акт більше не потрібен, чи не ослабить це позиції замовника або виконавця в разі спору?
Логіка бізнесу тут доволі чітка: юридичний захист залежить не від самого факту існування акту, а від якості договірної бази. Якщо контракт укладений грамотно, містить чіткі умови співпраці, порядок приймання, критерії якості, строки, відповідальність сторін і механізм врегулювання претензій, то в ньому вже закладено достатньо інструментів для захисту обох сторін.
Власне, акт виконаних робіт не додає автоматичних гарантій ні замовнику, ні виконавцю. Він лише фіксує певний етап взаємодії. Але він не здатен замінити якісний контракт, не гарантує добросовісність сторін і не створює культуру виконання зобов’язань сам по собі.
Українському бізнесу й суспільству загалом давно варто рухатися до системи, в якій основу становить довіра до контракту, а не механічне накопичення паперів. Права сторін уже сьогодні можуть бути захищені через договори, інвойси, рахунки, листування, банківські підтвердження та інші документи. В цьому сенсі відмова від обов’язкового акту — це не зменшення захисту, а радше очищення системи від зайвого елементу.
Європейський стандарт замість пострадянської звички
Окрема причина, чому бізнес вітає це рішення, — його наближення до європейської практики. У країнах ЄС акти виконаних робіт у тому вигляді, до якого звик український ринок, переважно не є нормою. Там основою відносин є контракт, комерційна пропозиція, інвойс, погоджені умови та факт виконання зобов’язань.
Для багатьох європейських партнерів вимога підписувати окремий “акт виконаних робіт” виглядає як незрозуміла й зайва формальність. У звичній для них логіці, якщо виконавець надав пропозицію, замовник її погодив, сторони домовилися про умови — це вже створює зобов’язання: один має надати послугу, інший — прийняти її та оплатити.
Тому нинішнє рішення Ради важливе ще й символічно. Воно показує, що українське регулювання поступово відходить від пострадянської звички дублювати очевидне на папері й рухається до більш раціональної, гнучкої та зрозумілої для міжнародного бізнесу системи.
Для компаній, які працюють з іноземними замовниками або підрядниками, це також означає менше тертя в комунікації та простіший документообіг. Там, де раніше доводилося пояснювати контрагенту, чому потрібно підписувати ще один незвичний для нього документ, тепер можна буде працювати за більш універсальними правилами.
Наступний крок — електронний інвойс
Скасування обов’язковості підписання акту — це лише частина більшого процесу. Бізнес уже давно рухається в бік цифрового документообігу, а логічним продовженням цієї реформи є ширше впровадження електронного інвойсу як повноцінного інструменту підтвердження господарських відносин.
Електронний інвойс стає дедалі важливішим у сучасному бізнес-середовищі. Це документ, який не лише зручний і швидкий в обігу, а й може бути вагомим аргументом у разі спорів між замовником та виконавцем. Якщо система цифрового документообігу буде розвиватися послідовно, саме інвойс, а не паперовий акт, поступово стане стандартним доказом виконання зобов’язань.
Власне, ця зміна добре вписується в загальний тренд: чим менше зайвих паперових ланок, тим швидше, дешевше й прозоріше працює бізнес.
Диджиталізація ще не завершена
Попри позитивні зрушення, цифрова трансформація документообігу в Україні ще далека від завершення. Так, країна справді суттєво просунулась у диджиталізації, але бізнес усе ще стикається з ситуаціями, коли електронний процес формально існує, проте фактично змушує дублювати його паперовими копіями.
Саме цього й потрібно уникнути надалі. Сенс реформи не в тому, щоб “додати електронну версію до паперової”, а в тому, щоб замінити архаїчні практики сучасними. Якщо підприємство подає електронний документ, не повинно виникати потреби паралельно створювати паперовий пакет “про всяк випадок”. Інакше вся логіка спрощення втрачається.
Показовий приклад — електронний кабінет платника податків. Це один із ключових цифрових інструментів, через який бізнес взаємодіє з державою. Але система створювалася давно, і сьогодні багатьом компаніям працювати з нею непросто. Вона потребує оновлення, покращення інтерфейсу, логіки сервісів і загальної зручності як для юридичних осіб, так і для фізичних осіб платників податків.
Тобто законопроєкт №14023 — важливий крок, але не фінальна точка. Це лише частина ширшого завдання: побудувати в Україні таку систему документообігу, в якій бізнес витрачає ресурси на розвиток, а не на обслуговування формальностей.
Чому це справді перемога бізнесу
Успіх цього рішення полягає не лише в тому, що зникає ще один зайвий документ. Його цінність у самому підході. Держава визнає, що не все потрібно регулювати додатковим папером, що не кожна господарська дія має бути обкладена надмірною формальністю, і що бізнесу потрібні не нові перепони, а прості, зрозумілі та сучасні правила.
Для підприємців це означає:
- менше бюрократії;
- менше ручної роботи для бухгалтерій;
- менше затримок у документообігу;
- менше формальних приводів для претензій з боку податкових органів;
- більше відповідності європейській практиці;
- кращі передумови для переходу на повністю цифровий формат роботи.
Це і є причина, чому бізнес-середовище сприймає скасування обов’язкового підписання акту виконаних робіт як реальну, а не символічну перемогу.
Скасування обов’язкового підписання акту виконаних робіт замовником — це крок до більш дорослої, сучасної та прагматичної моделі ведення бізнесу. Воно не руйнує юридичний захист сторін, а навпаки змушує сфокусуватися на тому, що справді має значення: якісному договорі, чітких правилах співпраці та нормальному цифровому документообігу.
Українська економіка давно потребувала подібних змін. І що менше в ній буде рудиментів паперової епохи, то легше буде працювати підприємцям, швидше ухвалюватимуться рішення, менше буде простору для адміністративного тиску, а сама бізнес-культура ставати ближчою до європейської.
Цей законопроєкт — не просто про акти. Він про зміну філософії: від зайвої формальності — до здорового глузду.
За матеріалами forbes.ua
