Транссахарський газопровід може постачати до 30 млрд кубометрів газу на рік, але між амбіціями та реальними поставками — фінансування, безпека Сахелю і конкуренція з марокканським маршрутом
Нігерія, Нігер та Алжир активізували один із наймасштабніших енергетичних проєктів Африки — Транссахарський газопровід, який має з’єднати газові родовища Нігерії з європейськими ринками через територію Нігеру та вже наявну експортну інфраструктуру Алжиру. Проєкт набуває особливого значення на тлі стратегічної відмови Європейського Союзу від російських енергоносіїв після повномасштабного вторгнення РФ в Україну.
Йдеться про газопровід завдовжки понад 4 тисячі кілометрів, здатний у перспективі транспортувати до 30 млрд кубометрів природного газу щороку. Для Європи це потенційно ще один південний маршрут постачання, який може посилити енергетичну диверсифікацію. Для Африки — шанс перетворити власні ресурси на інструмент геополітичного впливу, економічного розвитку та регіональної інтеграції.
Втім, цей проєкт не варто сприймати як швидку заміну російському газу. Транссахарський газопровід — це складна, дорога і ризикована інфраструктурна ставка. Його майбутнє залежить не лише від політичних заяв, а й від здатності трьох держав залучити фінансування, забезпечити безпеку маршруту, побудувати необхідні ділянки та витримати конкуренцію з альтернативним газопроводом Нігерія—Марокко.
Що сталося
Нігерія, Нігер та Алжир просувають реалізацію Транссахарського газопроводу — давнього проєкту, який має транспортувати нігерійський газ через Сахель до алжирського газового хабу Хассі-Р’Мель, а звідти — до середземноморських експортних маршрутів і європейських споживачів.
На території Алжиру вже стартували будівельні роботи на новій пустельній ділянці. Запуск відбувся за участі міністра енергетики й гірничодобувної промисловості Алжиру Мохамеда Аркаба, державного міністра нафтових ресурсів Нігерії Екперікпе Екпо та міністра нафти Нігеру Хамаду Тіні.
Це важливий етап, адже саме Алжир має стати північним виходом майбутнього газового коридору. Країна вже володіє розгалуженою газотранспортною системою, середземноморськими експортними терміналами та трубопровідними зв’язками з Європою. Тому логіка проєкту полягає не в будівництві повністю нової системи з нуля, а в поєднанні нових ділянок із уже наявною алжирською інфраструктурою.
Згідно з проєктом, маршрут має починатися в районі Варрі на півдні Нігерії, проходити через Нігер і завершуватися в Алжирі, де газ буде інтегрований у систему, що веде до Хассі-Р’Меля. Саме звідти паливо зможе рухатися далі до європейських ринків.
Чому цей маршрут важливий саме зараз
Повномасштабна війна Росії проти України змінила енергетичну карту Європи. До 2022 року Росія була одним із ключових постачальників газу для ЄС. Після вторгнення Москва почала використовувати енергетику як інструмент тиску, а Європа, своєю чергою, прискорила пошук альтернативних джерел.
ЄС уже замінив значну частину російських поставок за рахунок Норвегії, США, Катару, Алжиру, Азербайджану, LNG-ринку та зниження споживання. Але стратегічна задача не обмежується тимчасовим закриттям дефіциту. Європейська мета — зробити повернення до енергетичної залежності від РФ політично та юридично неможливим.
У цьому контексті Африка отримує нове значення. Континент має значні запаси газу, зручне географічне положення щодо Південної Європи та кілька потенційних експортних напрямків. Алжир уже є важливим постачальником для ЄС, а підключення нігерійського газу через транссахарський маршрут могло б розширити цю роль.
Потенційні 30 млрд кубометрів газу на рік — це не обсяг, який самостійно замінить усі колишні російські поставки. Але це достатньо великий ресурс, щоб стати помітною частиною європейського енергетичного балансу. Особливо для країн Південної Європи, які вже мають інфраструктурні зв’язки з Північною Африкою.
Як має працювати Транссахарський газопровід
Проєкт передбачає три ключові національні ролі.
Нігерія має виступити головним джерелом газу. Країна володіє одними з найбільших газових запасів в Африці й уже експортує скраплений природний газ морем. Транссахарський маршрут відкрив би для неї додатковий сухопутний канал до Європи.
Нігер має стати транзитною державою. Для країни, яка часто сприймається крізь призму політичної нестабільності, переворотів і безпекових криз, це можливість отримати нову економічну роль. Транзит газу може означати доходи, інфраструктуру, робочі місця та більшу вагу в регіональній політиці.
Алжир має стати північним газовим вузлом. Саме тут майбутній газопровід з’єднається з уже чинною мережею, яка веде до середземноморських терміналів і трубопроводів на Європу. Для Алжиру це спосіб закріпити статус ключового газового партнера ЄС і перетворитися не лише на експортера власного газу, а й на транзитний хаб для ресурсів із Західної Африки.
Алжирський сегмент: чому старт робіт важливий
Початок будівництва в Алжирі має не тільки технічне, а й політичне значення. Проєкт Транссахарського газопроводу обговорювали десятиліттями, однак він постійно стикався із затримками. Тому фактичний старт робіт на конкретній ділянці — це сигнал, що країни-учасниці прагнуть перевести ініціативу з площини меморандумів у площину будівництва.
Нова алжирська ділянка має простягнутися від кордону з Нігером до району Аулефа на півдні країни. Далі вона повинна бути інтегрована з чинною інфраструктурою, яка веде до Хассі-Р’Меля. Саме Хассі-Р’Мель є одним із найважливіших газових центрів Африки та ключовим вузлом алжирської енергетики.
Перевага Алжиру полягає в тому, що значна частина необхідної системи вже існує. Це зменшує обсяг нового будівництва на алжирській території та робить північну частину маршруту технічно реалістичнішою. Водночас це не скасовує складності всього проєкту, адже найризикованіші сегменти розташовані південніше — у Нігері та частково в Нігерії.
Що отримує Нігерія
Для Нігерії цей проєкт — спроба краще монетизувати власні газові ресурси. Країна давно прагне посилити роль на глобальному газовому ринку, але стикається з проблемами внутрішньої інфраструктури, безпеки, інвестицій і стабільності експорту.
Сьогодні Нігерія вже є експортером LNG, але морський експорт має свою логіку: він залежить від терміналів, танкерів, глобальних цін, контрактів і конкуренції на світовому ринку скрапленого газу. Трубопровід до Європи давав би країні інший тип доступу — довгостроковий, інфраструктурно прив’язаний і потенційно стабільніший.
Крім того, для Нігерії це геополітичний актив. Якщо країна стане джерелом газу для європейської диверсифікації, її роль у відносинах з ЄС суттєво зросте. Це може означати не лише енергетичні контракти, а й інвестиції, політичну увагу, технологічну співпрацю та нові інфраструктурні програми.
Що отримує Нігер
Для Нігеру участь у проєкті може стати економічним шансом. Країна не є головним виробником газу, але її географія робить її необхідною ланкою між Нігерією та Алжиром. Саме транзитна функція може принести Нігеру нові доходи, інфраструктурні проєкти та міжнародну вагу.
Міністр нафти Нігеру Хамаду Тіні назвав газопровід історичним проєктом, здатним мати помітний економічний і соціальний вплив на громади вздовж маршруту. І це важливий аспект: для країн Сахелю великі інфраструктурні проєкти часто розглядаються не лише як джерело доходів, а й як спосіб інтегрувати віддалені регіони, створити зайнятість і посилити присутність держави.
Однак саме Нігер є одним із головних джерел ризику. Після військового перевороту 2023 року країна стала менш передбачуваною для західних партнерів та інвесторів. Влада перейшла до військових, зовнішня політика змінилася, а безпекова ситуація в Сахелі залишається нестабільною.
Що отримує Алжир
Алжир може стати головним геоекономічним вигодонабувачем проєкту. Країна вже має статус одного з найважливіших постачальників газу до Європи, особливо для Південної Європи. Додавання нігерійського газу до алжирської експортної системи дозволило б Алжиру посилити позиції як енергетичного хаба.
Це важливо й у регіональному вимірі. Алжир конкурує з Марокко за вплив у Північній і Західній Африці. Якщо транссахарський маршрут буде реалізований, саме Алжир стане воротами для нігерійського газу до Європи. Якщо ж переможе маршрут Нігерія—Марокко, геополітичні дивіденди отримає Рабат.
Тому для Алжиру Транссахарський газопровід — це не просто економіка. Це питання статусу, впливу й регіонального лідерства.
Безпековий виклик: Сахель як слабке місце проєкту
Найбільша проблема Транссахарського газопроводу — безпека. Маршрут має пройти через регіон, який роками залишається одним із найнестабільніших у світі. Сахель потерпає від діяльності джихадистських угруповань, міжетнічних конфліктів, військових переворотів, слабкості державних інституцій і конкуренції зовнішніх гравців.
Особливо вразливим є Нігер. Країна межує з Малі, Буркіна-Фасо, Нігерією та Лівією — державами або регіонами, де діють збройні угруповання, контрабандні мережі та радикальні організації. Напади на військові бази, транспортні маршрути, цивільні поселення й інфраструктуру залишаються постійною загрозою.
Газопровід, навіть якщо його прокладають під землею, не є повністю невразливим. Саму трубу важче атакувати, ніж відкриті об’єкти, але система складається не лише з труби. Найбільш чутливими залишаються компресорні станції, ремонтні бази, вузли управління, лінії електропостачання, дороги доступу та персонал.
Саме ці елементи можуть стати цілями для диверсій, нападів або політичного шантажу. Для інвесторів це означає підвищення вартості страхування, охорони, будівництва та експлуатації.
Чи може Росія завадити проєкту
Прямо стверджувати, що Росія здатна заблокувати Транссахарський газопровід, було б перебільшенням. Але очевидно, що Москві невигідна поява нових великих маршрутів, які допомагають Європі остаточно зменшити залежність від російського газу.
Росія після 2022 року втратила значну частину свого газового впливу в Європі. Кожен новий маршрут — із Норвегії, США, Катару, Алжиру, Азербайджану чи потенційно Нігерії — зменшує можливість Кремля використовувати енергетику як політичний важіль.
Додатковий фактор — політичні зміни в Сахелі. Після переворотів у низці країн регіону вплив Заходу там ослаб, а контакти нових військових режимів із Росією та іншими антизахідними партнерами посилилися. Це не означає автоматичного саботажу газопроводу, але створює складніше політичне середовище для довгострокового проєкту, орієнтованого на європейський ринок.
Конкурент: газопровід Нігерія—Марокко
Транссахарський маршрут має серйозного конкурента — газопровід Нігерія—Марокко, який також має доставляти нігерійський газ до Європи. Цей проєкт іноді називають Африканським атлантичним газопроводом.
На відміну від коротшого транссахарського маршруту, газопровід Нігерія—Марокко має пройти вздовж атлантичного узбережжя Західної Африки. Він потенційно з’єднає низку країн регіону, дійде до Марокко, а звідти може бути пов’язаний з європейським ринком через наявні або майбутні інтерконектори.
Перевага марокканського маршруту — у ширшій регіональній інтеграції. Він може забезпечувати газом не лише Європу, а й країни Західної Африки вздовж узбережжя. Це робить його політично привабливим для багатьох держав.
Недолік — довжина, вартість і складність координації. Чим більше країн залучено до проєкту, тим складніше узгодити фінансування, тарифи, регуляторні правила, безпеку й управління.
Транссахарський маршрут коротший і має логічний вихід на вже наявну алжирську інфраструктуру. Але він проходить через складніші з погляду безпеки території. Тому вибір між двома маршрутами — це не лише технічне питання. Це конкуренція двох геополітичних архітектур: алжирської та марокканської.
Чому фінансування залишається критичним
Навіть якщо політична воля трьох держав є, газопровід такого масштабу потребує величезних інвестицій. За оцінками, вартість Транссахарського газопроводу може сягати десятків мільярдів доларів або принаймні понад десять мільярдів залежно від конфігурації, матеріалів, компресорних станцій, охорони та підключень до національних систем.
Інвестори оцінюватимуть не лише потенційний прибуток, а й ризики. Серед них — політична нестабільність у Нігері, безпека в Сахелі, регуляторні гарантії, майбутній попит Європи на газ, конкуренція LNG, кліматична політика ЄС і довгострокова рентабельність.
Європа зацікавлена в диверсифікації, але водночас рухається до декарбонізації. Це створює складну дилему: нові газові проєкти потрібні для енергетичної безпеки, але мають вписуватися в довгострокову політику скорочення викопного палива. Тому інвесторам потрібно розуміти, чи буде попит на такі обсяги газу через 10, 20 або 30 років.
Чи справді це заміна російському газу
Називати Транссахарський газопровід прямою заміною російському газу можна лише частково. Він не вирішує проблему негайно, бо ще не завершений. Він не перекриває всі колишні російські обсяги. І він не усуває залежність Європи від газу як такого.
Але він важливий як частина ширшої стратегії. ЄС не шукає одного нового постачальника замість Росії. Він будує систему, де жоден постачальник не може диктувати умови. Саме тому важливими стають і норвезький газ, і американський LNG, і катарський LNG, і алжирські поставки, і азербайджанський маршрут, і потенційний нігерійський газ через Африку.
Транссахарський газопровід може стати одним із таких елементів. Його політична цінність полягає в тому, що він розширює карту можливостей для Європи. Навіть перспектива появи такого маршруту посилює переговорні позиції ЄС і зменшує стратегічну вагу Росії.
Що це означає для України
Для України цей проєкт має непряме, але важливе значення. Чим швидше Європа відмовляється від російських енергоносіїв, тим менше грошей Росія отримує для фінансування війни. Газова диверсифікація ЄС — це не лише економічна політика, а й елемент безпекової політики.
Україна роками попереджала, що російський газ — це не просто товар, а інструмент політичного впливу. Після 2022 року ця теза стала очевидною для більшості європейських столиць. Тому кожен новий маршрут, який зменшує залежність від РФ, працює і на європейську, і на українську безпеку.
Водночас Україні важливо, щоб нові енергетичні домовленості ЄС не створювали нових політичних залежностей від нестабільних режимів або регіонів. Саме тому Транссахарський газопровід має розглядатися не лише як економічний шанс, а й як проєкт, що потребує серйозної оцінки ризиків.
Африка як новий енергетичний гравець
Історично Африку часто розглядали як джерело сировини, але не як самостійного архітектора енергетичних маршрутів. Транссахарський газопровід змінює цю логіку. Він показує, що африканські держави прагнуть не просто продавати ресурси, а контролювати шляхи їхнього експорту, формувати регіональні альянси та впливати на глобальну енергетичну безпеку.
Для Нігерії, Нігеру та Алжиру це можливість створити інфраструктурний коридор континентального значення. Для ЄС — шанс отримати додатковий напрямок постачання. Для Росії — ще один симптом втрати енергетичного монополізму на європейському ринку.
Але головне питання залишається відкритим: чи зможе Африка перетворити амбіцію на інфраструктуру? Історія Транссахарського газопроводу вже довела, що політичних заяв недостатньо. Потрібні гроші, безпека, технології, стабільні домовленості та довіра інвесторів.
Транссахарський газопровід — це один із найцікавіших енергетичних проєктів, який отримав новий імпульс після початку великої війни Росії проти України. Він поєднує інтереси Африки та Європи: африканські країни хочуть отримати більше контролю над власними ресурсами, а ЄС шукає довгострокові альтернативи російському газу.
Потенційна потужність у 30 млрд кубометрів на рік робить проєкт помітним для європейського ринку. Алжирська інфраструктура дає йому реалістичний вихід до Середземномор’я. Нігерійські ресурси забезпечують економічну основу. Нігерська транзитна роль створює географічний міст між Західною та Північною Африкою.
Проте слабкі місця очевидні: безпека в Сахелі, політична нестабільність Нігеру, необхідність великого фінансування, конкуренція з маршрутом Нігерія—Марокко та невизначеність майбутнього газового попиту в Європі.
Тому найточніше визначення цього проєкту — не «готова заміна Росії», а стратегічна ставка на нову енергетичну карту. Якщо Транссахарський газопровід буде реалізований, він може стати одним із символів післяросійської енергетичної епохи для Європи. Якщо ж застрягне в безпекових і фінансових проблемах, він залишиться ще одним амбітним планом, який показав масштаб африканських можливостей, але не зміг подолати реалії Сахелю.
Нігерія, Нігер і Алжир намагаються створити новий газовий коридор до Європи, який може посилити енергетичну незалежність ЄС від Росії. Але успіх Транссахарського газопроводу залежить від трьох головних чинників: грошей, безпеки та політичної стабільності. Це не швидка заміна російському газу, а довгостроковий проєкт, який може змінити енергетичну роль Африки у світі.
За матеріалами africa.businessinsider.com
