Польща, яка після початку повномасштабної війни стала головним тилом для мільйонів українців, переживає помітну зміну суспільних настроїв. Зменшується підтримка приймання біженців, антиукраїнські теми дедалі частіше використовують у внутрішній політичній боротьбі, а кількість повідомлень про злочини, мотивовані ненавистю, зростає. Водночас було б помилкою оголошувати все польське суспільство ворожим до України: соціологія показує не одностайність, а дедалі глибшу поляризацію.
Три різні сигнали, які вказують в одному напрямі
Зміна атмосфери в Польщі простежується одразу у трьох масивах даних: поліцейській статистиці, моніторингу інтернету та опитуваннях громадської думки.
| Що вимірювали | Основні дані | Як їх правильно читати |
|---|---|---|
| Усі злочини на ґрунті ненависті | Понад 760 у 2024 році та близько 1,2 тис. у 2025-му, за словами Чеслава Мрочека | Йдеться не лише про українців, а про всі упереджено мотивовані злочини |
| Повідомлення про злочини проти українців | 180 за перше півріччя 2026 року — приблизно на 30% більше, ніж за аналогічний період 2025-го | Це заяви, отримані поліцією, а не остаточні судові вироки |
| Польськомовний інтернет | 520 155 дописів про Україну у травні та 7,76 млн реакцій і коментарів | Це моніторинг цифрової дискусії, а не репрезентативне опитування населення |
| Ставлення до біженців | 52% проти подальшого приймання, 42% — за | Незгода з міграційною політикою не обов’язково означає ненависть до українців |
Заступник голови польського Міністерства внутрішніх справ і адміністрації Чеслав Мрочек заявив, що у 2024 році було встановлено понад 760 злочинів на ґрунті ненависті, а у 2025-му — близько 1,2 тис. Він охарактеризував це як зростання більш ніж на 30%. Округлені цифри не дають змоги точно відтворити цей відсоток, однак сам тренд підтверджують і зіставні дані поліції: за січень–липень 2025 року було зафіксовано 543 такі злочини проти 384 за аналогічний період 2024-го, тобто на 41% більше.
Окремі дані Головної комендатури поліції стосуються саме українців. За перше півріччя 2026 року правоохоронці отримали 180 повідомлень про ймовірні злочини на ґрунті ненависті проти громадян України — приблизно на 30% більше, ніж роком раніше. За весь 2024 рік таких звернень було 267, за 2025-й — 275. Якщо нинішній темп збережеться, річний показник може суттєво перевищити обидва попередні.
Проте різні цифри не можна механічно додавати або порівнювати. Повідомлення потерпілого, відкрите провадження, встановлений поліцією злочин, обвинувальний акт і вирок — різні етапи. Наприклад, ОБСЄ наводить за 2024 рік 664 розслідування, зареєстровані польською поліцією як злочини ненависті, але використовує вужчу методологію і не включає частину справ про мову ненависті.
Що показали понад 500 тисяч дописів
У травні 2026 року Data House Res Futura та Press Club Polska проаналізували 520 155 публікацій про Україну й українців у польськомовному цифровому просторі. Вони зібрали 7,76 млн реакцій і коментарів.
Частка критичних дописів зростала майже щотижня:
- 1–3 травня — 14,5%;
- 4–10 травня — 15,4%;
- 11–17 травня — 16,1%;
- 18–24 травня — 17,3%;
- 25–31 травня — 19,8%.
Наприкінці місяця критичним був уже приблизно кожен п’ятий допис, тоді як прихильним до України — лише один із тисячі. Це не означає, що всі інші публікації були негативними або що 99,9% поляків налаштовані проти України: решта контенту могла бути нейтральною, інформаційною або не мати чітко визначеної позиції. Один користувач також міг залишити десятки дописів, а одна публікація — зібрати тисячі реакцій.
Проте динаміка виявилася стійкою. За перші три тижні червня Res Futura нарахувала вже 754 008 дописів, а частка критичних матеріалів зросла приблизно до 22%. Аналітики зробили висновок, що неприязнь перестала бути коротким спалахом навколо окремого скандалу і перетворюється на постійне тло цифрової дискусії.
Найважливіше відкриття дослідників полягало в іншому: поляки дедалі частіше говорять не про війну Росії проти України, а про власні внутрішні проблеми — соціальні виплати, медичне обслуговування, міграцію, польський уряд, партійну боротьбу та історичну пам’ять. Україна стала екраном, на який проєктуються польські страхи й політичні конфлікти.
Від 94% підтримки до переваги противників
Після російського вторгнення у 2022 році приймання українських біженців підтримували 94% поляків. Надзвичайна ситуація породила надзвичайну солідарність: допомога українцям сприймалася як гуманітарний обов’язок і як внесок у безпеку самої Польщі.
Але приблизно із середини 2023 року настрої почали змінюватися. За результатами опитування CBOS, проведеного 2–12 липня 2026 року серед 938 повнолітніх мешканців Польщі, уперше за всю історію спостережень противників подальшого приймання українських біженців стало більше, ніж прихильників: 52% проти 42%. Ще 6% не визначилися.
Водночас 54% респондентів вважають допомогу українським біженцям надмірною, 40% — достатньою і лише 3% — недостатньою.
Однак відповіді на конкретні запитання показують складнішу картину. Наприклад, 87% підтримують повний доступ до польської системи охорони здоров’я лише для тих, хто сплачує страхові внески. Водночас 58% виступають проти позбавлення безоплатного проживання у колективних центрах українських матерів із дітьми старше одного року.
Тобто значна частина поляків не стільки вимагає припинити будь-яку допомогу, скільки прагне бачити її чітко регламентованою, адресною і прив’язаною до однакових для всіх правил. Навіть серед тих, хто вважає підтримку надмірною, багато людей не схвалюють обмеження допомоги найбільш уразливим сім’ям.
Настрої також дуже нерівномірні. Проти приймання біженців висловилися 61% жителів сіл, але лише 31% мешканців найбільших міст; 71% людей із початковою освітою проти 33% із вищою. Серед виборців правих партій спротив значно вищий, тоді як у середовищі лівих сил і «Громадянської коаліції» переважає підтримка.
Отже, йдеться не про одностайний «розворот Польщі», а про нову лінію суспільного та партійного поділу.
Чому відбувається цей зсув
1. Надзвичайна солідарність змінилася тривалим співжиттям
У 2022 році поляки допомагали людям, які щойно втекли від війни. Через чотири роки українці вже є постійною частиною польського ринку праці, шкіл, системи охорони здоров’я та житлового ринку.
Питання змінилося: не «чи потрібно врятувати сусідів?», а «за якими правилами ми житимемо разом?». У такій ситуації гуманітарна емпатія поступається дискусіям про податки, черги, соціальні виплати, житло й інтеграцію. Самі ці запитання є нормальними для демократії. Проблема виникає, коли складну державну політику замінюють образом українця, який нібито отримує все безкоштовно коштом поляків.
2. Відчуття несправедливості сильніше за статистику
Одна з найпоширеніших антиукраїнських тез стосується нібито привілейованого доступу біженців до соціальних виплат, медицини та житла. Вона добре працює політично, оскільки звертається не до бухгалтерських розрахунків, а до відчуття несправедливості: «ми платимо, вони отримують».
Водночас макроекономічні дані показують значно складнішу картину. За дослідженням Deloitte для UNHCR, у 2024 році присутність українських біженців збільшила польський ВВП приблизно на 2,7%. Серед людей працездатного віку були працевлаштовані 69% українських біженців проти 75% польських громадян. Дослідники не виявили падіння зайнятості чи реальних зарплат поляків через українську присутність.
Макроекономічна користь не заперечує локальних проблем: у певних містах справді може зростати навантаження на школи, клініки чи соціальну інфраструктуру. Але вона спростовує спрощений образ українців як групи, що лише споживає допомогу і нічого не додає польській економіці.
3. Волинь та УПА стали головним емоційним тригером
За висновками Res Futura, найпотужніший сплеск травневої дискусії спричинила не війна з Росією і не обсяг допомоги Україні, а історична тема. Після рішення Києва вшанувати УПА у назві військового підрозділу протягом одного тижня з’явилося 247 тис. дописів — більше, ніж за три попередні тижні разом.
Для значної частини польського суспільства УПА насамперед пов’язана з масовими вбивствами польського цивільного населення на Волині та в Галичині у 1943–1944 роках. В Україні частина суспільства сприймає її як рух за незалежність, що боровся проти радянського й нацистського режимів. Ці дві історичні пам’яті не просто відрізняються — вони безпосередньо конфліктують.
Сама вимога вшанування польських жертв не є антиукраїнською. Ворожість починається там, де відповідальність історичних організацій переносять на всіх сучасних українців або використовують Волинь як універсальне виправдання дискримінації.
Липневий моніторинг дискусії навколо річниці Волинської трагедії показав охоплення близько 71 млн. За оцінкою Res Futura, приблизно 6% активності було автоматизовано, а повідомлення про примирення та спільне вшанування жертв отримували в рази меншу увагу, ніж взаємні політичні звинувачення.
4. Антиукраїнська риторика стала політично вигідною
Res Futura зафіксувала, що протягом тижня 18–24 травня п’ять дописів «Конфедерації» дали 52% усіх гнівних реакцій у проаналізованій дискусії того тижня. Тижнем раніше два партійні дописи забезпечили 25% таких реакцій.
Ідеться не про те, що одна партія створила всю неприязнь. Вона виявила теми, які вже викликали роздратування, і навчилася перетворювати їх на охоплення: медичні послуги, дозволи на проживання, соціальні виплати, Волинь, міграція. Успіх цієї стратегії підштовхує конкурентів праворуч також посилювати риторику, щоб не втратити виборця.
Таким чином утворюється політичний аукціон: кожна наступна заява має бути різкішою, ніж попередня. Поміркована позиція отримує менше уваги, а спростування з’являється тоді, коли емоційний допис уже зібрав сотні тисяч переглядів.
5. Алгоритми винагороджують гнів
Соціальні платформи не обов’язково створюють ксенофобію, але допомагають їй поширюватися. Конфліктний допис породжує суперечки, гнівні реакції та поширення. Для алгоритму важлива активність, а не те, підтримує користувач написане чи обурюється ним.
Саме тому Res Futura застерігає від буквального прочитання реакцій. «Сердечко» під публікацією про Україну може означати не симпатію до українців, а підтримку автора, який вимагає обмежити допомогу. Велика кількість реакцій свідчить про емоційну силу теми, але не завжди про підтримку самого об’єкта допису.
6. Росія використовує конфлікти, але не створює їх із нуля
Зводити всю антиукраїнську хвилю до «російських ботів» було б помилкою. Напруження має реальні внутрішні причини: історичну пам’ять, партійну боротьбу, втому від війни, економічні страхи та невдоволення роботою держави.
Однак Росія намагається посилювати вже наявні суперечності. У липні польська контррозвідка повідомила про справу 18-річного громадянина України, якого обвинувачують у 47 епізодах, зокрема оскверненні польських меморіалів. За версією ABW, метою було розпалювання польсько-українського конфлікту, а механізм вербування використовував криптовалютні платформи, пов’язані з Росією та Китаєм.
Цей випадок демонструє типову логіку операції впливу: виконавцем може бути українець, але його дії мають породити в Польщі враження про «українську провокацію» і викликати відповідну хвилю ворожості.
Коли інтернет-риторика виходить на вулицю
У липні польський суспільний простір сколихнула серія інцидентів. У Бельсько-Бялій чоловік ображав у міському автобусі двох 11-річних українок; його затримали та висунули обвинувачення у публічній образі за національною ознакою. У Познані двоє чоловіків намагалися потрапити до офісу української компанії, вимагаючи перевірити, чи підтримує її власниця Степана Бандеру. У Лодзі нападник ударив перехожого, якого помилково вважав українцем, і супроводжував напад образами.
Ці випадки не доводять прямого причинного зв’язку між конкретною промовою політика або дописом і конкретним нападом. Проте агресивна риторика може зменшувати соціальну ціну такої поведінки. Людина, яка раніше соромилася б публічно ображати когось через походження, починає сприймати це як схвалюваний спосіб «захисту Польщі».
Особливість злочину ненависті полягає в тому, що його адресатом стає не лише безпосередньо потерпілий. Напад на людину через українську мову, акцент або походження надсилає сигнал усій громаді: небезпечно говорити рідною мовою, демонструвати українську символіку чи просто бути помітним.
Реальна кількість таких випадків, імовірно, вища за офіційну. Частина потерпілих не звертається до поліції через страх, недовіру, мовний бар’єр або переконання, що образи «недостатньо серйозні».
Не кожна критика України є мовою ненависті
Для чесної дискусії важливо розмежовувати три явища:
- Критика політики України, польської міграційної системи, соціальних виплат або історичної політики.
- Упереджена риторика, яка приписує негативні якості всім українцям, звинувачує цілу національну групу в діях окремих людей або зображує її загрозою.
- Кримінально карані дії — погрози, заклики до насильства, переслідування, образа чи напад через національність.
У польському праві немає однієї окремої законодавчої дефініції злочину ненависті. Однак Кримінальний кодекс передбачає відповідальність, зокрема, за насильство або незаконні погрози через національність, публічне розпалювання ворожнечі та образу людини чи групи за національною або етнічною ознакою.
Називати ненавистю будь-яку незручну критику — контрпродуктивно: це посилює переконання, що реальні проблеми замовчують. Але зводити систематичні образи й напади до «просто емоційної дискусії» — означає сприяти їх нормалізації.
Так само злочин, скоєний громадянином України, має розслідуватися без жодних поблажок. Проте відповідальність конкретного підозрюваного не можна переносити на сотні тисяч законослухняних людей лише через спільне громадянство.
Що це означає для Польщі та України
Ризик для внутрішньої безпеки Польщі
Мова ненависті не зупиняється на одній групі. Нормалізація нападів за походженням поступово підриває загальне відчуття безпеки, довіру до правоохоронців і здатність різних громад співіснувати.
Нове ускладнення двосторонніх відносин
Українське питання дедалі більше стає частиною польської передвиборчої боротьби. Будь-яка поступка Києву може подаватися як «зрада польських інтересів», а будь-який польський крок — як прояв ворожості до України. Це звужує простір для переговорів щодо історичної пам’яті, допомоги, торгівлі та європейської інтеграції.
Ослаблення стратегічної єдності
Для Росії конфлікт між двома сусідніми країнами є самостійним стратегічним результатом. Москва отримує вигоду незалежно від того, чи створила вона конкретну суперечку, чи лише допомогла її розкрутити.
Економічний ризик для самої Польщі
Українці стали важливою частиною польського ринку праці, малого бізнесу, будівництва, логістики, сфери послуг, медицини та догляду. Масова еміграція або витіснення цієї групи погіршили б кадрові проблеми польської економіки, особливо на тлі старіння населення.
Як зупинити ескалацію
Проблему не можна вирішити лише закликами «не сваритися». Потрібні практичні кроки.
По-перше, польська влада має регулярно публікувати зіставну статистику: кількість звернень, відкритих проваджень, підтверджених мотивів, обвинувальних актів і вироків. Непрозорість залишає простір для взаємних маніпуляцій — як для заперечення проблеми, так і для її перебільшення.
По-друге, політики повинні відмовитися від колективної відповідальності. Злочини, скоєні громадянами України, необхідно засуджувати так само чітко, як і напади на українців. Але громадянство правопорушника не може бути підставою для звинувачення всієї громади.
По-третє, спростування мають з’являтися не через кілька днів після вірусного допису, а одночасно з ним. Особливо це стосується виплат, медичних послуг, дозволів на проживання та статистики злочинності.
По-четверте, медіа повинні повідомляти національність підозрюваного лише тоді, коли вона справді важлива для розуміння події, але й не приховувати її там, де замовчування породжує конспірологію. Головне — не перетворювати один злочин на характеристику цілої нації.
По-п’яте, Києву необхідна значно уважніша робота з польською історичною пам’яттю. Визнання болю польських родин, відкриття архівів, ексгумації та гідне вшанування жертв здатні звузити поле для політичних маніпуляцій. Автоматично називати будь-яку розмову про Волинь російською пропагандою — помилкова стратегія.
Нарешті, обом державам потрібно чітко пояснювати правила довгострокового співжиття: хто має право на допомогу, за яких умов, хто сплачує внески, скільки українці платять податків і як компенсується навантаження на місцеві бюджети.
Польща не стала одномоментно антиукраїнською. Проте виняткова солідарність 2022 року більше не визначає суспільну дискусію. На її місці виникла боротьба за правила тривалого співжиття, до якої додалися історичні травми, партійна конкуренція, алгоритмічне поширення гніву та зовнішні інформаційні операції.
Головна небезпека полягає не в тому, що поляки критикують українську владу або прагнуть переглянути механізми допомоги. У демократичному суспільстві це неминуче. Небезпечний момент настає тоді, коли суперечка про політику перетворюється на колективне звинувачення українців, а цифрова агресія — на дозвіл принижувати чи переслідувати людей у повсякденному житті.
Саме здатність відділити законну критику від ксенофобії, індивідуальну відповідальність від колективної та історичну пам’ять від політичної маніпуляції визначатиме, чи стане нинішнє напруження тимчасовою кризою — чи новою довготривалою реальністю польсько-українських відносин.
