23 березня 2026 року українські сили завдали серії ударів, які разом склалися в значно ширшу й глибшу операційну картину, ніж може здатися з окремих новинних повідомлень. Під удар потрапили одразу кілька ланок російської воєнної машини: великий нафтовий порт Приморськ на Балтійському морі, нафтопереробний завод «Башнефть-Уфанефтехим» в Уфі, системи протиповітряної оборони та радіолокації, а також потяг із паливом на окупованій Луганщині. Якщо розмістити ці епізоди в хронологічній послідовності та подивитися на них як на єдиний ланцюг, стає очевидно: йдеться не про розрізнені атаки, а про багаторівневий тиск на російську інфраструктуру війни — від експортних і переробних нафтових потужностей до прикриття тилу й безпосереднього забезпечення військ пальним.
У цій серії ударів особливо показовим є саме поєднання цілей. Україна б’є не лише по тому, що дає Росії гроші, а й по тому, що перетворює ці ресурси на пальне для армії, захищає тилові райони від повітряних атак і доставляє ПММ ближче до фронту. Саме тому атака на Приморськ, ураження «Уфанєфтєхіму», удари по ППО та знищення паливного потяга на Луганщині варто розглядати як частини однієї логіки — системного виснаження противника через руйнування його енергетичного, логістичного й оборонного контуру.
Читайте також: Саратов, Тольятті, Брянщина — російський тил палає: Україна б’є по НПЗ, ППО та штабах
Удар по Приморську: атака на велику експортну артерію Росії
Першим важливим епізодом цієї доби став удар по нафтовій інфраструктурі в Приморську Ленінградської області. Йдеться про один із ключових російських портів на Балтійському морі, через який здійснюється значна частина експорту сирої нафти та нафтопродуктів. Саме тому атака на цей об’єкт має значення не лише як точкове ураження окремого резервуара чи технічного вузла, а як удар по енергетичному ланцюгу, який забезпечує Росії валютні надходження для ведення війни.
Ударні дрони успішно атакували головний нафтовий порт Балтійського моря — Приморськ у Ленінградській області.
Про це повідомив губернатор регіону Олександр Дрозденко.
Атака відбулася у ніч на 23 березня 2026 року. Місцеві мешканці повідомляли про велику кількість вибухів у районі порту.
Близько 4-ї години ранку губернатор підтвердив пошкодження ємності з паливом та виникнення пожежі. Фотографії очевидців також зафіксували густий чорний дим над територією об’єкта.
Крім того, за його словами, російські засоби протиповітряної оборони нібито перехопили понад 60 ударних дронів.
Читайте також: Росія пішла ва-банк на Донбасі: що стоїть за наймасштабнішим штурмом РФ за останні місяці
Приморськ — це найбільший російський нафтовий експортний порт на Балтійському морі та ключовий вузол для вивозу сирої нафти й нафтопродуктів.
Порт є кінцевою точкою Балтійської трубопровідної системи, а його пропускна здатність сягає близько 1 млн барелів на добу.
Морська частина порту містить дев’ять причалів, більшість із яких обслуговує виключно нафтові танкери. Глибина акваторії до 18,2 метра дозволяє приймати судна дедвейтом до 150 000 тонн та довжиною понад 300 метрів.
Ключові потужності зосереджені у резервуарному парку, де функціонують 18 великих місткостей по 50 000 тонн кожна.
Окремо працюють додаткові ємності для світлих нафтопродуктів та системи аварійного зливу. Загальна місткість термінала сягає приблизно 921 000 тонн сирої нафти та 240 000 тонн нафтопродуктів.
Значення Приморська визначається його масштабом. Це не периферійний термінал, а великий вузол, пов’язаний із Балтійською трубопровідною системою. Пошкодження резервуарного парку, пожежа і тимчасове порушення роботи порту означають не тільки локальні втрати, а й ризики для всього графіка відвантаження. Для держави, яка веде виснажливу війну й критично залежить від експорту енергоносіїв, навіть тимчасові перебої в роботі такого об’єкта мають політичне, економічне і військове значення.
У ширшому сенсі удар по Приморську демонструє, що українська стратегія дедалі більше орієнтована не тільки на фронт, а й на російську інфраструктуру, яка дозволяє Кремлю підтримувати воєнну машину в робочому стані. У такій логіці нафта — це не просто товар, а ресурс війни. Тому удар по нафтотерміналу — це також удар по фінансовій основі російської кампанії.
Ураження «Уфанєфтєхіму»: демонстрація дальності й удар по глибокому паливному тилу
Ще одним важливим епізодом цієї ж серії ударів стало ураження нафтопереробного заводу «Башнефть-Уфанефтехим» в Уфі — одного з ключових нафтопереробних підприємств Башкортостану.
За повідомленням Генерального штабу ЗСУ, удару по об’єкту паливно-енергетичної інфраструктури було завдано в ніч на 23 березня, після чого на території заводу зафіксували пожежу. Українська сторона окремо наголосила, що підприємство є важливою ланкою в системі постачання пального для російських військ, а його потужність первинної переробки становить близько 6–8 млн тонн нафти на рік.
За попередньою інформацією Генштабу, уражено як резервуарний парк, так і нафтоналивну інфраструктуру.
Загальні ж масштаби пошкоджень і наслідки ударів наразі уточнюються.
Значення цього удару виходить далеко за межі чергового влучання по нафтопереробній інфраструктурі. Якщо атака на Приморськ била по великому експортному вузлу, то удар по Уфі показав інше: українські сили здатні діставати об’єкти глибоко в тилу Росії, на відстані близько 1400 км від українського кордону. Це не лише розширює уявлення про дальність українських спроможностей, а й створює для Москви нову проблему — необхідність захищати критичну паливну інфраструктуру далеко за межами звичних зон ризику. У цьому сенсі «Уфанєфтєхім» став не просто ще однією ціллю, а показовим прикладом того, як війна дедалі глибше заходить у простір російського ресурсного тилу.
У ширшій логіці цей епізод підсилює головну тезу: українські удари 23 березня були спрямовані не по одному типу цілей, а по всьому паливно-логістичному контуру Росії. Приморськ уражав експортну інфраструктуру, «Уфанєфтєхім» — глибокий нафтопереробний тил, далі під удари потрапляли ППО, радари й склади, а згодом — і паливний потяг на Луганщині.
Ураження ППО, радарів і складів: послаблення захисту російського тилу
Наступним блоком подій стали повідомлення про ураження російських систем ППО, радіолокаційних засобів і тилових складів. Ідеться, зокрема, про «Тор-М1» на Донеччині, «Тунгуску» в Брянській області та радіолокаційну станцію «Небо-У».
Бойова робота велася як на тимчасово окупованих територіях України, так і в прикордонних районах Росії, повідомляє Генеральний штаб ЗСУ та командувач Сил безпілотних систем Роберт «Мадяр» Бровді.
На Донеччині, у районі населеного пункту Курахівка уразили зенітний ракетний комплекс «Тор-М1». Його РЛС здатна виявляти повітряні цілі на відстані до 27 км, а ракети комплексу можуть уражати об’єкти на дистанції до 16 км та висоті до 10 км.
Успішне знищення «Тора» на Донеччині стало результатом роботи 9-го батальйону «Кайрос» зі складу 414-ї бригади безпілотних систем «Птахи Мадяра».
Паралельно удари було завдано по об’єктах у Брянській області Росії. Там під ураження потрапив зенітний гарматно-ракетний комплекс (ЗРГК) 2С6 «Тунгуска».
Ця система поєднує гарматне та ракетне озброєння, маючи дальність виявлення цілей до 18 км. Ракетна складова комплексу дозволяє знищувати цілі на відстані до 8 км, а гармати працюють у радіусі до 4 км.
У районі населеного пункту Супоневе Брянської області 413 полк СБС уразив радіолокаційну станцію «Небо-У». Вона здатна виявляти літаки та крилаті ракети на відстані до 700 км та на висотах до 75 км.
Окремо згадувалися удари по складах пального, боєприпасів, матеріально-технічних засобів і місцях зберігання безпілотників.
У військовому сенсі це особливо важливий етап. Якщо удар по Приморську б’є по стратегічному джерелу ресурсу, то ураження ППО та РЛС працює вже по здатності Росії захищати власний тил і прикривати логістику. «Тор» і «Тунгуска» — це системи, що мають прикривати війська, техніку й важливі об’єкти від повітряних загроз на ближчих дистанціях. «Небо-У» — це вже інструмент далекого виявлення, елемент ширшої мережі спостереження за повітряною обстановкою.
Тобто в цій фазі українські сили завдають удару не лише по окремих зразках дорогої техніки, а по самому механізму захисту російських тилових зон. Коли вибивається ППО, виникає ефект операційного «оголення»: інші об’єкти стають вразливішими, а логістика — менш захищеною. Саме тому ураження радарів і зенітних комплексів не варто сприймати як окремі успішні удари по дорогих цілях. Їхня справжня цінність — у створенні вікна вразливості для подальших дій.
Не менш показово й те, що поруч із ППО згадуються склади пального, боєприпасів і матеріально-технічного забезпечення. Це свідчить про комплексний підхід: одночасно послаблюється захист і підточується ресурсна база, на якій тримаються російські сили. У такій комбінації кожен окремий удар підсилює інший.
Потяг з паливом на Луганщині: удар по забезпеченню армії на окупованій території
Після цього з’явилося повідомлення про ще один епізод — атаку на російський потяг з паливно-мастильними матеріалами в районі Станиці Луганської.
За оприлюдненими даними, операцію провели бійці 1-го окремого центру Сил безпілотних систем, а цілевказання забезпечувала Служба безпеки України. На кадрах із місця атаки було видно використання дронів компанії Fire Point.
Для подібних операцій компанія Fire Point виготовляє дрони FP-2 та FP-1.
На відміну від удару по Приморську, який стосується великої експортної інфраструктури, тут мова вже йде про логістику «останньої милі» — тобто про доставку ресурсу туди, де він безпосередньо потрібен російським військам. Залізничні перевезення залишаються для РФ одним із ключових способів підвозу пального, боєприпасів та інших вантажів на оперативну глибину. Тому ураження паливного потяга — це не просто знищення ще однієї цілі, а удар по темпу забезпечення військ.
Саме паливо — один із найчутливіших ресурсів на війні. Без нього зупиняється бронетехніка, ускладнюється підвезення боєкомплекту, падає мобільність підрозділів, порушується робота генераторів і транспортних ланцюгів. У цьому сенсі паливний ешелон — це концентрована логістична артерія. Його знищення має значення не лише у вимірі прямих втрат, а й через той ефект, який воно створює на місцях: збій, затримка, потреба терміново шукати альтернативні маршрути й перерозподіляти ресурси.
Показовим є й технологічний аспект. У подібних операціях дедалі помітніше проявляється роль українських ударних безпілотників нового покоління, зокрема виробництва Fire Point. Це свідчить про зростання не лише дальності, а й точності та серійності українських deep-strike спроможностей. Важливо і те, що такі дрони працюють уже не тільки по стаціонарних об’єктах, а й по рухомих логістичних цілях.
Як ці сюжети складаються в одну операційну логіку
Якщо розглядати всі три епізоди разом і саме в такій послідовності, стає видно цілісну модель тиску на російську систему ведення війни.
Спочатку під удар потрапляє великий експортний енергетичний вузол, який працює на російську економіку та наповнення бюджету. Далі вибиваються системи ППО, радари і склади, тобто ті елементи, які мають забезпечувати захист, накопичення і розподіл ресурсу. Після цього відбувається удар по конкретному каналу доставки пального на окуповану територію, уже максимально близькому до зони бойових дій.
У такій послідовності ці події виглядають не як інформаційний набір новин за одну добу, а як демонстрація зрілої логіки війни на виснаження. Українська сторона б’є не лише по тому, що «горить красиво» або дає сильний медійний ефект, а по ланцюгу, який забезпечує російській армії можливість воювати далі. І що важливо — удари розподілені по різних рівнях: фінансовому, інфраструктурному, оборонному та логістичному.
Саме це робить наведені сюжети особливо показовими. Вони демонструють, що сучасна українська кампанія глибоких ударів усе більше спрямована не просто на завдання разових втрат, а на системне руйнування взаємопов’язаних елементів російської воєнної машини.
Усі епізоди 23 березня 2026 року разом показують, наскільки змінюється характер української кампанії глибоких ударів. Удар по Приморську вдарив по великій експортній інфраструктурі Росії. Ураження «Уфанєфтєхіму» продемонструвало здатність діставати нафтопереробні об’єкти далеко в тилу, тобто бити вже не лише по маршрутах вивезення сировини, а й по переробці ресурсу, який працює на воєнну економіку і військове забезпечення. Удари по «Тору», «Тунгусці», «Небо-У» та тилових складах послабили захист і стійкість російського тилу. Знищення паливного потяга на Луганщині стало ударом уже по безпосередньому підвозу пального для окупаційних військ.
У сукупності це виглядає як цілісна кампанія проти всієї вертикалі російського забезпечення війни: від нафтового експорту й переробки — до систем прикриття та фронтової логістики. Саме в цьому і полягає головний зміст усіх описаних епізодів. Українська сторона дедалі очевидніше намагається не просто завдавати Росії разових болючих втрат, а системно руйнувати ланцюг, який дозволяє їй фінансувати, захищати і підтримувати бойові дії. І чим щільніше ці удари з’єднуються в одну операційну логіку, тим виразніше стає головний тренд: війна на виснаження дедалі більше переходить у фазу полювання не лише на техніку чи склади, а на всю архітектуру російської воєнної стійкості.
За матеріалами militarnyi.com
