Уявлення про Мінськ як «молодшого союзника» Москви стрімко застаріває. Те, що ще недавно здавалося ситуативною співучастю, дедалі більше нагадує системну мілітаризацію держави, де економіка, право й суспільні практики перебудовуються під тривалу конфронтацію. Ключовий нерв цієї історії — час: дедлайни модернізації підприємств, запуск нових потужностей і потенційне «вікно можливостей» для Кремля у 2027–2029 роках.
Читайте також: “Буданов: РФ скорочує горизонти підготовки до дій проти Європи — до 2027 року, під прицілом Балтія”
Цей лонгрід — про те, як саме вибудовується білоруська «сіра зона», чому її називають «гаражем Путіна», як з’являється рамка CRINK-B, і які сценарії обговорюють у країнах Східного флангу НАТО та серед європейських безпекових експертів. Важлива деталь: значна частина тверджень у матеріалі спирається на джерела з опозиційних силових середовищ; частину з них складно незалежно перевірити, але саме вони формують тривожний контур, який дедалі частіше повторюють і на Заході.
Читайте також: “Північний коридор атак: як Білорусь підсилює російські дронові удари”
Раптова «перевірка армії» як маркер нового режиму готовності
Показовою точкою відліку став січень 2026 року: оголошення про раптову перевірку збройних сил, що не виглядає короткою кампанією. На цьому тлі в західних регіонах країни фіксується масове вручення повісток, а в лісових районах — підготовчі роботи під майданчики, які пов’язують із розгортанням «Орешніка».
У сукупності це читається як перехід від демонстративної лояльності до режиму довгої підготовки — і не обов’язково лише в контексті українського фронту. Логіка загрози зміщується ширше: від підтримки війни проти України — до участі у потенційному тиску на східний фланг Альянсу.
Читайте також: “Безлюдна зона на кордоні з РФ і Білоруссю: що насправді означає нова концепція НАТО”
«Сіра зона» війни: 500+ підприємств і економіка, вбудована в оборонзамовлення
Найважча частина цієї історії — не риторика, а промисловість. За інформацією BelPol, до виконання російського оборонного замовлення залучено понад 500 білоруських підприємств. Перелік напрямів, який звучить у таких свідченнях, широкий: від артилерійських боєприпасів і компонентів для реактивних систем — до мікроелектроніки, оптики та блоків керування для складних ракетних комплексів.
Окремо вказується на роль Мінського заводу колісних тягачів як ланки в постачанні шасі та платформ для російських систем. У ширшій картині це подається як «розчинення» економіки в російській військовій машині, коли виробничі ланцюги, ремонтні бази й логістика працюють не як допоміжний сервіс, а як частина єдиного оборонного контуру.
Чому це критично
- Промислова база в «сірій зоні» складніша для ураження, ніж заводи в глибині Росії: для України це політично й операційно інший рівень ризику.
- Навіть відносно «невеликі» обсяги на тлі мегавиробництва РФ важливі як страхувальна подушка: коли війна затягується, стабільність постачання часто важить не менше, ніж пікові цифри.
- Промисловість задає темп. Якщо частина нових ліній виходить на проєктну потужність у 2027–2029, це створює відчуття «годинника», що цокає.
Дедлайни 2026–2027: що означають цифри про нові заводи й випуск снарядів
У матеріалі фігурують конкретні часові рамки: значна частина модернізації має дедлайн перша половина 2027 року, а окремі нові виробництва планують запускати вже у 2026-му. Як приклад наводиться завод, що нібито здатен видавати близько 120 тисяч снарядів калібрів 152 мм та 122 мм на рік.
Читайте також: “Білорусь будує «великий завод боєприпасів» разом із РФ і Китаєм: що відомо про проєкт «Участок»”
Довідкове порівняння: у масштабах російсько-української війни це не «переломна» кількість — радше еквівалент 7–10 днів інтенсивних бойових дій (залежно від темпу). Але рівень загрози визначається не лише «скільки» — а де саме виробляється, наскільки захищено і як швидко масштабуються ланцюги постачання.
На цьому тлі згадуються й дані про кратне зростання російського виробництва боєприпасів у 2025 році та мільйонні обсяги імпорту з третіх країн. Ця рамка важлива: вона показує, що білоруський сегмент — не заміна російського ВПК, а додаткова опора, яка дозволяє Москві розкладати ризики й зменшувати вразливість.
Мілітаризація суспільства: закони, «патріотичні» практики, виховання під війну
Друга «опора» підготовки — суспільство та право. Ознаки тут типові для держави, яка готує населення до тривалого кризового режиму:
- переписування законодавства під воєнний стан і мобілізаційні потреби (аж до регулювання оплати праці у специфічних воєнних умовах);
- інституціоналізація військово-патріотичного виховання дітей і молоді;
- практики, що нормалізують війну як «фон» життя.
Цей пласт важливий тим, що він відповідає на питання: чи готується режим «на коротку кампанію» чи на довгу мобілізаційну реальність? Якщо вмикаються механізми, що торкаються школи, трудових норм і щоденної культури — йдеться про довгу дистанцію.
CRINK-B: як Мінськ перестають сприймати як «випадкового сусіда»
На рівні міжнародної рамки з’являється термін «CRINK-B» — як позначення осі Китай–Росія–Іран–КНДР із доданою «B» (Belarus). Суть не в самій абревіатурі, а в тому, що вона фіксує: Білорусь дедалі частіше бачать не як країну «поруч із війною», а як структурний елемент агресивного контуру.
У цьому ж блоці підкреслюється роль білоруської опозиції та меседжі Світлани Тихановської: країна, за її логікою, перетворена на «сіру зону», де Росія може виробляти, ремонтувати, розгортати системи і створювати загрози ширшому регіону. Паралельно згадується й крок Володимира Зеленський щодо санкцій проти Лукашенка як сигнал синхронізації Києва з позицією демократичних сил Білорусі.
«Орешнік» як важіль: військова користь, стратегічний ефект, психологія режиму
Окрема сюжетна лінія — «Орешнік». Звучить теза, що військово ця система сама по собі не робить Росію сильнішою настільки, щоб переламати баланс із НАТО, але стратегічно — це:
- демонстрація ескалаційного потенціалу;
- спосіб підвищити ставки та «натиснути» на політичну волю союзників;
- інструмент прив’язати Мінськ до Москви ще жорсткіше: мовляв, тепер ви «в одному човні» й виходу немає.
Читайте також: “В ISW пояснили, навіщо Лукашенко попросив РФ розмістити “Орєшнік” у Білорусі”
Цю думку підсилює й логіка білоруських та європейських співрозмовників: рішення про темп і масштаб розгортання визначає Москва, а Олександр Лукашенко радше імітує суб’єктність.
Читайте також: “Під Мінськом будують секретну військову базу: там можуть розмістити ракетний комплекс “Орешник””
НАТО: публічна обережність і непублічна тривога
Цікавий контраст матеріалу: країни Балтії говорять різкіше, штаб-квартира НАТО — обережніше. Згадується, що генсек Марк Рютте у публічних коментарях уникає деталізації білоруського треку, зводячи меседжі до стандартної формули про захист «кожного дюйма» території Альянсу.
Але при цьому фігурують пояснення від української місії при НАТО та спостереження про зміну тактики ударних дронів уздовж білоруського кордону, а також загальна теза: Альянс проходить через наймасштабніший апгрейд оборони за десятиліття.
Цей апгрейд описують трьома напрямами:
- Передове розгортання: не чекати нападу, а тримати кістяк сил на Східному фланзі.
- Протиповітряна та протиракетна логіка і далекобійна відповідь: збивати «на підльоті» й мати можливість бити у відповідь на великі відстані.
- Дрони й розвідка нового покоління: інтеграція уроків України — від супутникової ситуаційної обізнаності до протидії «роям».
Окремо згадується досвід навчань Hedgehog-2025 як сигнал: інтеграцію треба пришвидшувати.
Чому саме 2027–2029: «вікно можливостей», що зачиняється
Найважливіша аналітична теза: піковий ризик у кінці 2020-х може виникнути не тому, що Росія стане непереможною, а тому, що для Кремля може закриватися «вікно» — Європа нарощує оборону й ВПК, а отже, з часом стає менш вразливою.
Цю думку в матеріалі артикулює Пекка Товері: чим сильнішими стають європейські союзники, тим більша спокуса діяти раніше, поки перевага не стала незворотною. Але цей ризик не існує у вакуумі — він прив’язаний до трьох чинників:
- Фактор Дональда Трампа та політичної визначеності США: Кремль може тестувати єдність Альянсу в період, коли довіра до автоматизму Статті 5 коливається в політичних дискусіях.
- Фактор Китаю: паралельні кризи в Азії (зокрема довкола Тайваню) теоретично можуть розпорошувати увагу й ресурси.
- Фактор «Орешніка» як символічного «ляпаса» режимам деескалації та спроби примусу.
Читайте також: “Європа почала готуватися до можливої великої війни з Росією”
Сценарії: від гібридної війни до спроби «короткого удару»
Матеріал пропонує кілька логік розвитку подій — і жодна з них не виглядає «безпечною», просто вони різняться рівнем ескалації.
Сценарій А: гібридна війна без формального порогу
Диверсії, підпали, саботаж, атаки на критичну інфраструктуру, «випадкові» інциденти — усе, що дозволяє тримати тиск нижче порогу прямої відповіді. Цей сценарій уже описується як реальність, яку Захід довго не хотів називати війною.
У цій логіці Білорусь — ідеальний простір: формально «не фронт», фактично — територія для інструментів тиску.
Сценарій B: спроба прямого конфлікту через вузькі географічні точки
Найчастіше в такому контексті згадують Сувалківський перешийок — як символ потенційного тесту на швидкість і єдність реакції НАТО. Додатковий ризик у тексті пов’язують із можливими спробами Кремля розхитувати Альянс «троянськими кіньми» всередині ЄС, зокрема через Віктора Орбана та Роберта Фіцо.
Сценарій C: північний напрям і «стратегічний гараж»
За цією версією, Білорусь може лишатися тиловою базою й логістичним плацдармом, який швидко «наповнюють» активами РФ залежно від того, де Кремль вважає кориснішим тиснути — у Балтії чи в іншому регіоні.
Цю думку підтримують і більш стримані оцінки: роль Білорусі може бути частково переоцінена, а «пунктирне» розгортання — це радше психологічна операція, ніж зміна правил гри. У тексті це коментує аналітик EUISS Ондрій Дітріх: для серйозної атаки на балтійському напрямку Росії може знадобитися більше часу на відновлення.
Найжорсткіший висновок: Білорусь як фактор тиску, Україна як щит
Незалежно від того, який сценарій здається найімовірнішим, загальний висновок матеріалу простий: Росія майже напевно розглядає білоруську територію й ресурси як стратегічно важливий елемент тиску на східний фланг НАТО. Але масштаб того, наскільки Москва зможе швидко наростити присутність у Білорусі, прямо залежить від перебігу війни в Україні в найближчі 1–2 роки.
Звідси випливає ключова політична рамка: значення України як загальноєвропейського щита у короткій перспективі не зменшиться — навпаки, посилиться. Бо саме український фронт сьогодні визначає, чи матиме Кремль «вільні руки» для ширших авантюр завтра.
За матеріалами liga.net
