Росія знайшла спосіб різко збільшити кількість балістичних ракет у повітряних атаках проти України, не витрачаючи такими самими темпами свої основні запаси «Іскандерів». Для цього Москва переобладнала на ударну зброю ракети RM48U — боєприпаси, пов’язані із системою С-400 і створені передусім як ракети-мішені для підготовки протиповітряної оборони.
Масштаби цього переходу стали зрозумілими лише зараз. За даними українських військових аналітиків Офісу генерального прокурора, які отримало Reuters, із 228 балістичних і гіперзвукових ракет, застосованих Росією протягом липня та перших восьми днів серпня 2026 року, понад половину становили RM48U. Фактично боєприпас, який раніше не був основою російського ударного арсеналу, за кілька місяців перетворився на один із наймасовіших засобів балістичного тиску на Україну.
Ця зміна важлива не тільки через кількість ракет. RM48U значно менш точна й має меншу бойову частину, ніж «Іскандер». Проте для Росії вона вирішує одразу кілька завдань: дозволяє економити високоточні ракети, збільшувати щільність атак, бити по цілях, для яких використання «Іскандера» вважається надмірним, і — найважливіше — змушувати Україну витрачати дефіцитні протиракети Patriot.
Так формується одна з головних проблем сучасної протиповітряної оборони: атакувальна сторона намагається зробити наступ дешевшим і масовішим, тоді як оборонна змушена відповідати складними й дорогими перехоплювачами.
Від ракети-мішені до ударної балістики
Сама назва RM48U пояснює початкову роль цього боєприпасу: RM — «ракета-мішень». Подібні ракети використовуються під час навчань, щоб екіпажі ППО могли тренуватися виявляти, супроводжувати та знищувати швидкі повітряні цілі.
Однак нинішня RM48U — вже не просто навчальна мішень із бойовою частиною. Головне управління розвідки Міноборони України повідомляє, що Росія відновлює списані зенітні керовані ракети та ракети-мішені комплексу С-400 і модернізує їх до рівня ударних ракет. 10 вересня ГУР оприлюднило детальну структуру RM48U, дані про її комплектуючі, виробничу кооперацію та підприємства. Розвідка ідентифікувала 114 електронних компонентів, 63 підприємства, залучені до виробництва, і 24 посадовців та працівників ключових виробників.
За оприлюдненими ГУР характеристиками, ракета має довжину близько 7,5 метра, діаметр корпусу приблизно 0,5 метра, дальність — до 400 км, швидкість — 4–6 Махів. Бойова частина важить близько 199 кг і є осколково-фугасною. Ракета використовує твердопаливний двигун, летить за балістичною траєкторією, а її система наведення поєднує інерціальну та супутникову навігацію. Головним розробником і виробником ГУР називає концерн «Алмаз-Антей».
Це принципове уточнення. Йдеться не про звичайну зенітну ракету С-400, яку просто запускають у приблизному напрямку наземної цілі. Росія фактично створила окремий ударний варіант, у якому старі або навчальні ракети отримують компоненти, необхідні для застосування по землі.
Водночас це не робить RM48U еквівалентом «Іскандера».
У чому RM48U поступається «Іскандеру»
«Іскандер-М» із ракетою 9М723 від початку створювався як оперативно-тактичний комплекс для ударів по наземних цілях. За даними Missile Threat проєкту CSIS, ракета має дальність приблизно 400–500 км і може нести бойову частину масою близько 480–700 кг. Вона здатна маневрувати під час польоту та використовує траєкторію, яка ускладнює її перехоплення.
Тобто за дальністю дві системи частково перетинаються, але їхні можливості суттєво різняться.
| Характеристика | RM48U | «Іскандер-М» / 9М723 |
|---|---|---|
| Початкове призначення | ракета-мішень / похідна від ракет С-400 | ударна оперативно-тактична ракета |
| Дальність | до 400 км | приблизно 400–500 км |
| Бойова частина | близько 199 кг | близько 480–700 кг |
| Траєкторія | балістична | квазібалістична, маневрена |
| Точність | значно нижча | значно вища |
| Основна перевага | масовість і доступність | точність, потужність, прорив ППО |
Особливо велика різниця — у точності.
Військові експерти української прокуратури, дані яких наводить Reuters, оцінюють середнє відхилення RM48U від заданої точки приблизно у 300 метрів. Reuters зазначає, що не міг незалежно підтвердити ці результати. Для ударів по великих промислових комплексах, складах чи логістичних майданчиках такої точності може бути достатньо. Для невеликих окремих об’єктів — ні.
Саме тому масове застосування RM48U водночас збільшує небезпеку для цивільних об’єктів навколо потенційної цілі.
Вісім загиблих на залізничній платформі
Reuters починає своє розслідування з удару 5 серпня у Броварському районі Київської області. Основними цілями російської атаки, за даними місцевих органів влади, були промислові та логістичні об’єкти.
Але одна з ракет вибухнула біля залізничної платформи у Квітневому, де люди чекали на поїзд. Загинули вісім цивільних.
Українські слідчі дійшли висновку, що це була саме RM48U. Вони аналізували вирву біля колій, уламки ракети, характер пошкоджень платформи й дерев, а також поранення загиблих. Комерційні супутникові знімки Planet Labs, які вивчило Reuters, водночас підтверджували пошкодження складського комплексу неподалік. Сам Reuters окремо застеріг, що незалежно перевірити українську атрибуцію конкретної ракети не зміг.
Цей епізод демонструє головний компроміс RM48U як ударної зброї: ракета дає Росії додаткову балістичну масу, але точність залишається істотно гіршою, ніж у спеціалізованої ударної ракети.
Москва заявляє, що атакує військову та пов’язану з нею інфраструктуру і заперечує навмисні удари по цивільних. Після атаки 5 серпня російське Міноборони заявило про удар по логістичному центру у Броварах, де нібито зберігалися комплектуючі для дронів.
87 ракет за місяць: як RM48U змінила російську статистику
Найважливішою частиною розслідування Reuters є не характеристики ракети, а статистика її використання.
За українськими даними, які враховують удари, підтверджені аналізом на місцях, у липні 2026 року Росія здійснила 158 ударів балістичними та гіперзвуковими ракетами. Це був найбільший місячний показник від початку повномасштабного вторгнення.
Із цих 158 ракет 87 були RM48U.
У перші вісім днів серпня Росія застосувала ще 70 балістичних і гіперзвукових ракет. 36 із них — RM48U.
Отже, лише за цей період ідентифіковано щонайменше 123 RM48U.
Паралельно відбувся ще один показовий процес. Коли кількість RM48U різко зросла, застосування «Іскандерів», навпаки, скоротилося. У липні Reuters зафіксував 38 запусків «Іскандерів» проти понад 100 у червні.
Ці дані не доводять, що Росія відмовляється від «Іскандерів». Швидше вони вказують на формування дворівневої моделі.
RM48U можна витрачати масово. «Іскандери», північнокорейські KN-23/KN-24, «Циркони» та інші складніші ракети можна накопичувати для цілей, де потрібні більша точність, потужність або вища здатність проривати ППО.
Сідхарт Каушал, старший науковий співробітник британського RUSI, пояснив Reuters, що RM48U дають Росії змогу економити більш спроможні ракети, зокрема «Іскандери», KN-23 і «Циркони», потенційно зберігаючи їх для інтенсивнішої зимової кампанії.
Росія може виробити 480 RM48U за рік
Ще важливішим фактором може стати виробництво.
За інформацією ГУР, яку наводить Reuters, Росія планує у 2026 році виготовити 480 RM48U проти приблизно 200 у 2025 році. Тобто річний випуск може зрости більш ніж удвічі.
Американський Institute for the Study of War, за даними Reuters, у серпні оцінював російський запас приблизно у 400 RM48U проти приблизно 100 «Іскандерів». Подібні оцінки запасів завжди мають значну похибку: точні дані російського арсеналу не є відкритими.
Для порівняння, Каушал оцінює російське виробництво «Іскандерів» приблизно у 750 ракет на рік, причому одним із обмежувальних елементів називає випуск твердопаливних двигунів.
Тому RM48U не обов’язково дешевша лише через використання старих запасів. Судячи з даних ГУР про виробничу кооперацію та компоненти, Росія вже створює їх як окремий серійний ударний боєприпас.
Точна ціна однієї RM48U у відкритих джерелах не оприлюднена. Тому порівняння на кшталт «ракета коштує у десятки разів дешевше за Patriot» наразі було б спекулятивним.
Але сама економічна асиметрія залишається.
Чому головна ціль RM48U — не лише об’єкт на землі
Одна RM48U може мати дві цілі одночасно.
Перша — фізична: склад, підприємство, залізничний вузол, енергетичний або інший великий об’єкт.
Друга — українська система ППО.
Балістична ракета летить значно швидше й має складнішу для перехоплення траєкторію, ніж більшість крилатих ракет чи дронів. Україна має вкрай обмежений набір систем, здатних надійно працювати проти таких цілей.
Особливе значення має Patriot із перехоплювачами сімейства PAC-3.
Американська армія описує PAC-3 MSE як високошвидкісний перехоплювач hit-to-kill, призначений, зокрема, для знищення тактичних балістичних ракет. На відміну від ракет, що переважно уражають ціль уламками вибухової бойової частини, PAC-3 MSE розрахований на пряме кінетичне зіткнення.
Але це одна з найдорожчих і найдефіцитніших ракет ППО.
Reuters у липні оцінював нинішню вартість PAC-3 MSE приблизно у $4 млн за ракету. Бюджетні документи армії США дають ширшу системну вартість — близько $4,6 млн за одиницю для закупівель 2026 фінансового року залежно від конкретної бюджетної категорії.
Отже, навіть якщо атакувальна RM48U істотно дешевша за «Іскандер», її не можна просто ігнорувати через нижчу точність.
Якщо траєкторія веде в густонаселений район, до критичної інфраструктури чи іншого важливого об’єкта, командування ППО має вирішувати не питання «чи варта ця ракета $4 млн», а питання можливих наслідків її влучання.
Саме в цьому полягає економічна пастка.
Ракета за $4 млн проти цілі невідомої вартості
Економіку ППО часто помилково зводять до простого порівняння ціни атакувальної ракети та перехоплювача.
Якщо умовна російська ракета коштує значно менше $4 млн, а PAC-3 MSE — близько $4 млн, може здатися, що кожен перехват економічно вигідний Росії.
Насправді ППО захищає не ракету — вона захищає те, що знаходиться під нею.
Енергоблок електростанції, трансформатор високої напруги, підприємство оборонної промисловості, склад боєприпасів, командний пункт або житловий будинок можуть мати ціну та стратегічне значення, незрівнянно вищі за вартість перехоплювача.
Але коли противник запускає десятки балістичних ракет, проблема переходить від ціни одного перехоплення до кількості доступних перехоплювачів.
І тут ситуація для України значно складніша.
Reuters повідомляє про гострий дефіцит Patriot на тлі різкого зростання глобального попиту, зокрема через війну на Близькому Сході. Вашингтон мусить одночасно поповнювати власні запаси, забезпечувати союзників і підтримувати Україну.
Виробництво прискорюється. У вересні Lockheed Martin отримала від General Motors Defense перші компоненти для PAC-3 MSE в рамках програми розширення виробничої бази, а американська армія перейшла до багаторічної закупівельної моделі. У 2026 році США уклали семирічну рамкову угоду, покликану забезпечити різке масштабування випуску PAC-3 MSE.
Проте збільшити виробництво високотехнологічної протиракети миттєво неможливо.
Чому просто збивати RM48U Patriot — недостатнє рішення
RM48U особливо добре показує проблему, з якою стикається сучасна ППО: для кожного рівня загрози потрібен свій перехоплювач.
Проти повільного ударного дрона використовувати PAC-3 MSE було б абсурдно дорого. Проти більшості крилатих ракет є дешевші рішення. Проти швидкісної балістичної цілі вибір значно менший.
Саме тому оборонні компанії зараз намагаються створити проміжний клас ракет.
У липні Lockheed Martin представила PAC-3 ACE — Adapted Capability Effector, який має коштувати менш як половину вартості PAC-3 MSE. Він повинен працювати проти літаків, крилатих і балістичних ракет малої та середньої дальності. Серійне виробництво, за нинішнім планом, може початися лише у 2028 році.
Європейські виробники також працюють над дешевшими перехоплювачами. Reuters цього тижня описував ширший зсув оборонної промисловості: війни в Україні та на Близькому Сході показали, що арміям потрібні не лише найдосконаліші ракети, а й великі запаси відносно дешевих боєприпасів, які можна виробляти тисячами.
Це фактично дзеркальна відповідь на російську модель RM48U.
Росія намагається знизити середню вартість одного балістичного удару. Захід тепер намагається знизити середню вартість одного балістичного перехоплення.
Чому RM48U не замінить «Іскандер»
Попри швидке зростання використання, називати RM48U повноцінною заміною «Іскандера» було б неправильно.
У «Іскандера» приблизно у два-три рази важча бойова частина, значно краща точність і ширші можливості подолання протиракетної оборони. Саме такі ракети потрібні для складних, добре захищених і точкових цілей.
RM48U займає іншу нішу.
Якщо Росії потрібно атакувати великий складський район, промислову зону або логістичний об’єкт площею в десятки гектарів, точність у кілька метрів може бути не критичною. Якщо ракета додатково змушує Україну витратити дорогий перехоплювач, її військова цінність для атакувальної сторони збільшується.
Таким чином Росія отримує можливість розподілити свій арсенал.
RM48U — для маси.
«Іскандер» — для точності й потужності.
Дрони — для додаткового перевантаження ППО.
Крилаті ракети — для ударів іншими маршрутами й профілями польоту.
Саме поєднання різних засобів, а не окрема характеристика RM48U, становить найбільшу проблему.
Головна зміна — Росія нарощує не тільки ракети, а й «вартість оборони»
У липні 2026 року Україна пережила найбільшу кількість підтверджених балістичних і гіперзвукових ударів за весь період повномасштабної війни. За даними ООН, того самого місяця в Україні загинули щонайменше 437 цивільних — найбільше за один місяць із ранніх етапів вторгнення. ООН називала ракетні та дронові удари одним із головних чинників зростання втрат.
RM48U не є єдиною причиною цього зростання. Але її масове використання демонструє нову логіку російської кампанії.
На початку війни головним питанням було, скільки високоточних ракет Росія має у запасах і як швидко може їх відновлювати.
Тепер питання складніше.
Москва використовує старі ракети, модернізує їх, розгортає нове виробництво, збільшує випуск «Іскандерів», паралельно нарощує ударні дрони та комбінує дешевші й дорожчі засоби в одній кампанії.
За такої моделі Росії вже не обов’язково мати достатньо високоточних ракет, щоб кожна атака складалася лише з них.
Їй достатньо мати достатньо різних засобів, щоб Україна не мала достатньо перехоплювачів для всіх.
Саме тому історія RM48U виходить далеко за межі ще одного нового типу російської ракети.
Це історія про економіку війни на виснаження.
Росія намагається перетворити боєприпас із гіршою точністю та меншою бойовою частиною на стратегічно корисний інструмент саме завдяки кількості. Кожна така ракета створює для України дилему: витрачати дефіцитний перехоплювач або приймати ризик влучання.
А коли таких ракет не кілька, а десятки за одну кампанію і сотні на рік, головною характеристикою зброї стає вже не точність.
Головною характеристикою стає масштаб.
