Європі бракує ракет для Patriot: Україна входить у зиму з критичним дефіцитом перехоплювачів
Європейським країнам дедалі важче знаходити ракети-перехоплювачі для систем Patriot, які можна було б передати Україні без ризику для власної оборони. Києву потрібні сотні PAC-3 і PAC-2 для захисту від російської балістики, але нові виробничі потужності запрацюють надто пізно, американські запаси обмежені, а головні європейські донори вже говорять про межу своїх можливостей. На цьому тлі Financial Times закликає Захід переглянути саму логіку підтримки України: ППО має стати не одним із напрямків допомоги, а її центральним елементом.
Україна наближається до чергової зими з однією з найгостріших проблем за весь час повномасштабної війни — нестачею ракет, здатних перехоплювати російську балістику.
Йдеться не просто про потребу в додаткових комплексах протиповітряної оборони. Системи Patriot уже є в Україні, але ефективність будь-якої батареї безпосередньо залежить від запасу перехоплювачів. І саме їх зараз критично бракує.
POLITICO пише, що європейські союзники буквально переглядають власні арсенали, намагаючись знайти ракети PAC-3 і PAC-2, які можна передати Києву до початку очікуваної зимової кампанії Росії проти української енергетики та іншої критичної інфраструктури.
Однак можливості дедалі вужчі.
Німеччина, яка була одним із найбільших постачальників Patriot Україні, прямо говорить про необхідність зберігати мінімальні запаси для власної оборони та виконання зобов’язань у НАТО. Польща передала лише кілька ракет. Іспанія не повідомляє про готовність до нових поставок. Греція, яка сама має Patriot, досі не оголосила про передачу таких ракет Україні.
Проблему поглиблює ще одна обставина: швидкого промислового рішення немає.
Навіть якщо Сполучені Штати, Європа та Україна домовляться про суттєве розширення виробництва або локалізацію Patriot, нові ракети не з’являться в українських пускових установках цієї зими.
Саме тому Київ, за словами українських посадовців, тепер буквально «бореться за кожну ракету».
Війна дедалі більше вирішується в повітрі
Financial Times пропонує подивитися на проблему ширше.
У редакційній колонці видання стверджує, що характер війни змінюється: надзвичайно щільне спостереження за фронтом за допомогою дронів дедалі сильніше обмежує можливості великих наземних маневрів, тоді як роль далекобійних ударів по тилу, промисловості, логістиці, енергетиці та військовій інфраструктурі зростає.
Це не означає, що сухопутний фронт утратив значення. Контроль території як і раніше визначається наземними силами.
Але повітряна кампанія дедалі сильніше впливає на здатність України вести тривалу війну.
Росія може завдавати ударів не лише по військових об’єктах, а й по енергосистемі, транспортних вузлах, підприємствах оборонної промисловості та містах. Таким чином Москва намагається впливати одночасно на військовий потенціал, економіку та стійкість тилу.
Саме тому FT пропонує союзникам змінити пріоритети: не розглядати протиповітряну оборону як одну з багатьох позицій у пакетах військової допомоги, а зробити її одним із центральних елементів західної стратегії підтримки України.
Для цього, на думку редакції, союзники мають передавати більше перехоплювачів, прискорювати розвиток європейських систем ППО та розширювати розвідувальну підтримку українських ударів по російських об’єктах, пов’язаних із виробництвом ракет.
Але матеріал POLITICO показує, наскільки складно реалізувати навіть перший пункт цього плану.
Росія витрачає ракети швидше, ніж Україна отримує перехоплювачі
Головна проблема — дисбаланс між інтенсивністю російських ударів і темпами постачання західних ракет.
За словами Михайла Федорова, які наводить POLITICO, останніми місяцями Росія протягом одного тижня могла запускати по Україні більше ракет, ніж союзники передавали Києву за кілька місяців.
Цей дисбаланс уже відображається на результатах роботи української ППО.
У липні, за даними Міністерства оборони України, було перехоплено лише 29 зі 195 російських балістичних ракет. Ще близько 40 не досягли цілей.
І саме балістика створює найбільшу проблему.
Україна має різні системи для боротьби з повітряними цілями. Дрони можна збивати мобільними вогневими групами, зенітними гарматами, дешевшими перехоплювачами та іншими засобами. Проти крилатих ракет використовуються, зокрема, NASAMS, IRIS-T та інші західні комплекси.
Але набір засобів проти швидкісних балістичних ракет значно менший.
Тому Patriot із ракетами PAC-3 і PAC-2 займає особливе місце в українській системі оборони.
Чому Patriot практично нічим швидко замінити
Балістична ракета — набагато складніша ціль, ніж безпілотник або навіть більшість крилатих ракет.
Вона летить із дуже високою швидкістю, а час між її виявленням і ударом може бути мінімальним. Через це далеко не кожна сучасна система ППО здатна ефективно працювати проти таких цілей.
Саме тому Україна наполягає передусім на PAC-3 і PAC-2.
Існують й інші засоби протиракетної оборони, однак вони або доступні в дуже обмежених кількостях, або ще не виробляються в масштабах, здатних швидко змінити ситуацію.
Україна паралельно працює над власними рішеннями. POLITICO згадує український перехоплювач Freyja, який у перспективі має допомогти зменшити залежність від західних систем.
Однак розробка повноцінної протибалістичної зброї потребує значних інвестицій, складних інженерних робіт і випробувань.
Тому Freyja — це потенційне рішення майбутнього.
Російські ракети становлять загрозу вже зараз.
Німеччина каже, що наближається до межі
Саме Німеччина найбільш наочно демонструє масштаби проблеми.
Берлін уже передав Україні три системи Patriot із власних військових запасів. Пізніше було домовлено про постачання ще двох комплексів за схемою, за якою США мали компенсувати передані системи Бундесверу.
Але простір для подальшого вилучення Patriot із німецьких арсеналів звужується.
Бригадний генерал Юрген Шредль із Міністерства оборони Німеччини публічно визнав, що країна фактично наближається до межі можливого.
Причина очевидна: допомога Україні не скасовує необхідності самої Німеччини забезпечувати власну протиповітряну оборону та виконувати зобов’язання перед НАТО.
Це дедалі важливіше на тлі загального переозброєння Європи.
Після десятиліть скорочення військових запасів країнам НАТО тепер одночасно доводиться підтримувати Україну і відновлювати власні арсенали.
Тому кожна нова передача Patriot перетворюється на складний баланс між потребою України сьогодні і потенційною потребою країни-донора завтра.
Від десятків ракет — до переговорів про кожні п’ять
Масштаб дефіциту добре видно з того, як союзники зараз збирають ракети для України.
За словами Федорова, українська сторона разом із генеральним секретарем НАТО Марком Рютте опрацьовувала список ракет Patriot, що залишаються у європейських держав.
Переговори фактично відбувалися на рівні одиниць і десятків перехоплювачів.
Україна могла звертатися до Польщі з питанням, чи здатна вона передати хоча б п’ять ракет. Німеччина могла обіцяти додати ще кілька, якщо аналогічний пакет зберуть інші союзники.
У підсумку навіть формування партії трохи більше ніж із 20 ракет перетворилося на складну дипломатичну операцію.
Для країни, якій, потрібні сотні перехоплювачів, це показовий масштаб проблеми.
Фактично в Європі вже не обговорюють великі резерви Patriot, які можна просто відправити Україні.
Обговорюють, скільки ракет кожна країна здатна віддати, не опустившись нижче власного критичного мінімуму.
Польща передала лише кілька ракет — і це вже викликало суперечки
Особливо складна ситуація в державах, розташованих ближче до Росії.
Польща в липні погодилася передати Україні кілька PAC-3 після звернень керівництва НАТО та американських військових.
За даними Defence24, йшлося лише про п’ять перехоплювачів.
Але навіть така невелика передача спричинила внутрішню політичну дискусію.
Опозиція звинуватила уряд у тому, що він скорочує оборонні можливості Польщі в умовах, коли російські ракети та безпілотники вже неодноразово наближалися до польського повітряного простору або порушували його.
Цей приклад пояснює, чому країни східного флангу НАТО дедалі менш охоче віддають ракети зі своїх запасів.
Для Польщі або інших держав поблизу Росії Patriot — не просто ресурс, який можна передати союзнику. Це центральний компонент власної протиракетної оборони.
Тиск переміщується на Іспанію та Грецію
Саме тому погляди Києва та північних європейських союзників дедалі частіше звертаються на південь Європи.
Іспанія має Patriot і вже передавала Україні ракети, хоча Мадрид не розкривав їхню точну кількість і тип.
Але чи готова країна до нової передачі, невідомо.
Іспанське Міністерство оборони не повідомило POLITICO, чи розглядається новий пакет перехоплювачів.
Ще більш показовий випадок Греції.
Афіни мають Patriot, однак досі не оголошували про передачу таких ракет Україні. За повідомленнями грецьких медіа, Київ просив до 200 старіших перехоплювачів PAC-2.
Для Греції ситуація ускладнюється власним безпековим розрахунком: країна традиційно значну увагу приділяє військовому балансу з Туреччиною.
Тому навіть ракети, які можуть бути старшими або менш критичними для найновіших систем, Афіни не обов’язково вважають «зайвими».
Саме тут проявляється одна з ключових проблем усієї європейської допомоги: наявність зброї в арсеналі ще не означає її політичну й військову доступність для України.
Америка залишається головним вузьким місцем
Попри всі заклики до Європи, вирішальна залежність України від США нікуди не зникла.
Основне виробництво PAC-3 залишається американським. Отже, не лише прямі поставки ракет, а й домовленості про ліцензування, локалізацію чи збільшення виробництва так чи інакше залежать від Вашингтона.
Саме Patriot були однією з головних тем переговорів президента України з Дональдом Трампом на липневому саміті НАТО в Анкарі.
Спочатку з’явилася надія, що Україна отримає можливість виробляти американські перехоплювачі за ліцензією.
Це могло б у перспективі кардинально змінити ситуацію: Київ поступово перестав би бути повністю залежним від поставок готових ракет із американських заводів і західних арсеналів.
Але навіть американська сторона відразу попереджала: така домовленість не вирішить проблему найближчої зими.
Перш ніж почати реальне виробництво, потрібно домовитися про передачу технологій, організувати виробничі лінії, підготувати персонал, налагодити ланцюги постачання та провести необхідну сертифікацію.
Згодом Трамп узагалі публічно дистанціювався від твердження, що остаточну згоду на передачу технологій уже надано.
І це знову повертає Україну до короткострокового питання: де взяти ракети на найближчі місяці?
США самі відновлюють виснажені запаси
Складність полягає ще й у тому, що Америка більше не має необмеженого резерву перехоплювачів.
За наведеними POLITICO даними, після значних витрат високоточної зброї у війні проти Ірану Вашингтон зосередився на відновленні власних запасів.
Коли Трампа запитали про прохання України передати більше Patriot, він фактично визнав конкуренцію за один і той самий ресурс: США також потрібні ракети.
Це принципово новий фактор для Києва.
Україна тепер конкурує за складні системи ППО не лише з іншими союзниками США, а й із потребами американських збройних сил.
Близький Схід додатково збільшує попит на PAC-3, тоді як розширення промислового виробництва потребує часу.
Саме тому навіть політичне рішення Вашингтона допомогти Україні більше не гарантує негайної появи необхідної кількості боєприпасів.
Європейське виробництво теж не встигає до цієї зими
Певне послаблення залежності має забезпечити виробництво ракет Patriot у Європі.
Україна вже домовилася про майбутні PAC-2, вироблені в Німеччині.
Але POLITICO зазначає: вони навряд чи прибудуть раніше наступного року.
І це одна з центральних суперечностей нинішньої ситуації.
Після 2022 року США та Європа різко збільшили оборонні замовлення, створюють нові виробничі потужності й укладають довгострокові контракти.
Проте оборонна промисловість працює не в ритмі фронту.
Між політичним рішенням збільшити виробництво і появою готової ракети може минути значний час.
Тому заводи, які допоможуть Україні в 2027-му, 2028-му або пізніше, не можуть захистити українські міста від удару взимку 2026–2027 років.
Універсальної заміни Patriot у Європи поки немає
Теоретично зменшити залежність від Patriot можна за рахунок інших систем.
Європейські країни розвивають SAMP/T, IRIS-T та інші комплекси. Україна також дедалі активніше використовує дешевші засоби проти російських дронів.
Але тут важливо розділяти різні типи загроз.
Patriot не потрібно витрачати на кожен Shahed. Навпаки, чим більше дешевих цілей Україна може знищувати гарматами, дронами-перехоплювачами, мобільними групами та іншими системами, тим більше дорогих ракет можна зберегти для балістики.
Саме так має працювати ешелонована система ППО.
Але навіть максимально ефективний розподіл цілей не усуває фундаментальної проблеми: для частини російських балістичних ракет Україні все одно потрібні Patriot або системи порівнянного класу.
І доступних ракет до них недостатньо.
Чому Росія може використати дефіцит саме взимку
Проблема особливо гостра через наближення холодного сезону.
Попередні роки показали, що Росія системно використовує удари по українській енергетичній інфраструктурі як інструмент війни.
Тому для Києва питання запасу перехоплювачів — це не лише військова проблема.
Від них залежить робота електростанцій і підстанцій, теплопостачання, залізниці, промисловості, зв’язку та інших систем, без яких країна не може нормально функціонувати.
При цьому Росія може комбінувати різні види озброєнь.
Масові дрони та крилаті ракети перевантажують українську ППО і змушують розподіляти увагу та боєприпаси. Балістика може використовуватися проти найбільш важливих і захищених об’єктів.
Така комбінація робить кількість перехоплювачів не менш важливою, ніж кількість самих систем Patriot.
Батарея без достатнього боєкомплекту має обмежену цінність.
Від оборони — до ударів по пускових установках
Дефіцит перехоплювачів уже змушує Україну шукати інший спосіб зменшити загрозу.
Якщо неможливо збити кожну ракету після запуску, альтернативою стає знищення самої можливості запуску.
Саме тому Київ дедалі більше говорить про удари по російських пускових установках, складах, командних пунктах і підприємствах, пов’язаних із виробництвом ракет.
Федоров сформулював цю логіку максимально жорстко: російські підрозділи мають розуміти, що після запуску ракети по Україні вони самі можуть стати ціллю українського удару.
Тут позиція України фактично збігається з аргументом Financial Times.
Редакція FT також закликає західних союзників не обмежувати підтримку пасивною обороною, а допомагати Україні отримувати розвідувальні можливості для ураження російської ракетної інфраструктури.
Логіка проста: за умов дефіциту дорогих перехоплювачів знищення ракети до запуску потенційно вигідніше, ніж спроба перехопити її вже в польоті.
Європа опинилася перед неприємним вибором
Тепер проблема Patriot виходить далеко за межі технічного питання про кількість ракет.
Це тест для всієї європейської моделі підтримки України.
Протягом попередніх років головні донори поступово віддавали значну частину того, що могли швидко вилучити зі своїх арсеналів.
Наступний етап складніший.
Щоб продовжувати постачання на тому самому або більшому рівні, країнам доведеться або опускатися нижче власних комфортних запасів, або чекати на нове виробництво.
Норвезький міністр оборони Торе Сандвік прямо заявив POLITICO, що нинішня модель у довгостроковій перспективі нестала і всі європейські країни мають робити більше.
Але заклик до рівномірнішого розподілу навантаження сам по собі не створює нових ракет.
Проблема Patriot уже переходить із площини «хто готовий допомогти» у площину «що фізично існує в арсеналах і що можна віддати без критичного послаблення власної оборони».
«Боремося за кожну ракету»
Саме тому слова міністра закордонних справ Андрія Сибіги про те, що Україна «буквально бореться за кожну ракету», найбільш точно описують нинішню ситуацію.
Йдеться вже не про один великий пакет допомоги.
Українським дипломатам і військовим доводиться одночасно домовлятися про закупівлі, обміни, передачу ракет із національних арсеналів, пріоритетне отримання нової продукції та майбутню локалізацію виробництва.
Іноді результатом багатосторонніх переговорів стають лише п’ять або десять перехоплювачів.
Це дуже далеко від сотень ракет, яких потребує Україна.
Чого реально можна очікувати
До найближчої зими радикального вирішення проблеми, схоже, не існує.
Швидко Україна може отримати лише те, що вже вироблено: ракети зі складів США та європейських союзників або боєприпаси, які вже перебувають у виробничому циклі й можуть бути перенаправлені Києву.
На горизонті наступного року ситуацію можуть поступово покращити нові європейські виробничі потужності та збільшені американські замовлення.
Ще далі — локалізоване виробництво, власні українські системи та розширення сімейства європейських засобів протиракетної оборони.
Але між цими двома часовими горизонтами існує небезпечний розрив.
Україна потребує сотень ракет зараз, тоді як значна частина нових західних виробничих можливостей дасть результат пізніше.
Саме цей розрив Росія може спробувати використати.
Patriot стає не просто зброєю, а стратегічним ресурсом війни
У цьому сенсі матеріали POLITICO та Financial Times описують дві частини однієї проблеми.
POLITICO показує фізичне обмеження: у союзників мало ракет, США відновлюють власні запаси, нове виробництво не встигає, а європейські держави дедалі менш охоче скорочують власну протиракетну оборону.
Financial Times робить із цього ширший стратегічний висновок.
Якщо Росія здатна систематично руйнувати українську енергетику, промисловість, логістику та міську інфраструктуру, то ППО вже не можна розглядати лише як інструмент захисту тилу.
Вона стає одним із факторів, які визначають, чи здатна Україна продовжувати війну.
І саме тому найближчими місяцями питання полягатиме не тільки в тому, чи передасть Європа Україні ще одну батарею Patriot.
Набагато важливіше — скільки ракет буде для цієї батареї, скільки з них можна витрачати щомісяця і чи зможе західна промисловість зрештою виробляти перехоплювачі швидше, ніж Росія здатна витрачати свої ракети на удари по Україні.
Поки що відповіді на це немає.
І саме тому напередодні зими Київ змушений домовлятися буквально про кожен окремий перехоплювач.
