У лютому 2026-го Україна знову живе в режимі енергетичної напруги: система тримається на ремонтах, маневруванні генерацією, імпорті та погоді. Саме в таку мить погрози «прикрутити рубильник» звучать особливо голосно — і саме тому вони працюють як зброя психологічного тиску.
Але чи справді можна «вимкнути Україну» з-за кордону? Коротко: одним рішенням уряду — майже ні. Довше і чесніше: локально погіршити ситуацію, обмежити імпорт, підняти ціну пікових годин і додати нервовості — теоретично можна, якщо політичний шантаж спробують упакувати в «надзвичайні» рішення, бюрократію або зупинки окремих потоків. І саме на цей «сіро-зонний» ефект і розрахована кампанія.
Що сталося: коротка хронологія “Дружба → дизель → світло”
- 27 січня постачання російської нафти трубопроводом “Дружба” в напрямку Угорщини та Словаччини переривається після пошкоджень, які українська сторона пов’язує з російськими ударами.
- Далі з’являється політична рамка: Братислава і Будапешт публічно звинувачують Україну в “затягуванні” відновлення (без переконливих публічних доказів у відкритих повідомленнях).
- 18 лютого Угорщина оголошує зупинку постачань дизелю в Україну до відновлення транзиту нафти; Словаччина синхронізує кроки щодо дизеля та супроводжує це погрозами щодо електрики.
- На тлі дефіцитності енергосистеми через російські атаки теза “про темряву” починає працювати як психологічний тригер.
Як «Дружба» перетворилась на важіль проти України
В основі скандалу — зупинка транзиту російської нафти нафтопроводом «Дружба» через українську територію в напрямку Словаччини та Угорщини після подій 27 січня. У публічних повідомленнях Україна пов’язувала зупинку з російськими ударами по інфраструктурі, тоді як Будапешт і Братислава почали просувати тезу про «свідоме блокування» з боку Києва.
Далі логіка шантажу стала прямолінійною: «відновіть нафту — інакше буде відповідь». Прем’єр Роберт Фіцо публічно звинувачував Україну в затягуванні відновлення та говорив про можливі «заходи у відповідь», зокрема про електроенергію.
Паралельно Петер Сійярто оголосив про призупинення постачань дизелю в Україну, прямо прив’язавши це до відновлення потоку нафти.
Ключова деталь, яка робить історію політично токсичною: звинувачення адресуються Україні в ситуації, де сам факт пошкоджень пов’язують із російськими діями. Це і є «перевернута атрибуція» — базовий інструмент інформаційної війни: перевести причину з агресора на жертву.
Чи є у Словаччини «рубильник», щоб вимкнути Україну
Щоб розібратись, треба відділити політичну риторику від фізики мережі і правил ринку.
Електроімпорт — важливий, але не «кнопка країни»
За даними аналітики Dixi Group, за один із лютневих тижнів Україна імпортувала близько 311 ГВт·год електроенергії; структура була така: половина — з Угорщини, близько 20% — з Румунії, близько 18% — зі Словаччини, ще частина — з Польщі та Молдови.
Це означає: навіть якщо уявити крайній сценарій «стоп зі Словаччини», це не «темрява по всій країні», а мінус частина імпорту з відповідними наслідками для балансу й цін у піку. Найчутливіший сценарій — координований тиск одразу на кількох напрямках (насамперед Угорщина та Словаччина), бо тоді зникає більша частина імпортного «подушки».
Україна синхронізована з ЄС — і це змінює правила гри
Після екстреної синхронізації енергосистем України та Молдови з континентальною Європою у березні 2022 року торгівля електроенергією стала частиною спільного простору, хоч і з обмеженнями та додатковими запобіжниками.
У 2025-му запускалися механізми довгострокових аукціонів міждержавної пропускної спроможності на кордонах України з окремими країнами ЄС — зокрема зі Словаччиною.
А ще важлива «стеля безпеки»: в профільному звіті Energy Community зазначено, що в січні 2026 року максимальна міждержавна спроможність імпорту до українсько-молдовського блоку з ЄС зросла до 2 450 МВт (проти 2 150 МВт раніше) завдяки координації операторів та ENTSO-E.
Чому уряд «не може заборонити», але ризики все одно лишаються
Експертна теза, яку виносять у публічну площину, звучить так: уряд країни ЄС не має прямого мандату «наказом» зупинити транскордонну торгівлю електроенергією, бо торгівля й перетини регулюються правилами внутрішнього ринку та рішеннями операторів системи передачі та регуляторів. Цей аргумент озвучував Володимир Омельченко з Центру Разумкова.
На рівні принципів ЄС це підперто регламентами енергоринку, зокрема, правилами функціонування внутрішнього ринку електроенергії та справедливими правилами транскордонних обмінів.
Але важливий нюанс, який часто губиться в заголовках: фізично потоки електроенергії можуть бути обмежені — під приводом безпеки мережі, аварійних режимів, ремонту, нестачі резервів тощо. Проблема в іншому: якщо це робиться не через реальну технічну необхідність, а як політична кара, виникає конфлікт із логікою внутрішнього ринку та солідарності.
Тому реалістична оцінка така:
- «Юридичний стоп-краник» уряду — сумнівний і ризикований для самого уряду в межах ЄС.
- «Сіро-зонні» методи (затягування процедур, «тимчасові» обмеження, риторика надзвичайного стану) — політично можливі, але їх складніше захистити, якщо Єврокомісія захоче втрутитися.
Дизель як другий фронт: чому він не «обвалить» ціни, але додає тиску
Паралельно з електрикою запускається паливний шантаж. В інформаційній картині це подається як «Україна винна — ми припиняємо дизель».
Однак на рівні ринку звучить інша оцінка: у коментарях засновник групи Prime Дмитро Льоушкін говорить, що частка угорсько-словацького ресурсу в імпорті дизелю знизилась до 5–10%, а тому зупинка постачань не має стати визначальним фактором для ціни.
Важливо розуміти, навіщо тоді взагалі цей крок. Бо дизель — це:
- медійно зрозумілий товар (його ціна на стелі АЗС — щоденний індикатор),
- психологічний подразник («нас залишать без пального»),
- додатковий канал «покарання» у пакеті з електроенергією.
Тобто навіть якщо вплив на ринок обмежений, інфовплив може бути більшим за економіку.
Навіщо це потрібно Орбану й Фіцо: «Україна як ворог» перед виборами і для Кремля
Політична частина — ключ до розуміння таймінгу.
Угорщина: мобілізація електорату через конфлікт
Прем’єр Віктор Орбан та його Фідес традиційно грають на темі «суверенітету», санкцій і «втоми від війни». У новинах про дизельний ультиматум AP прямо вказує на контекст: Орбан посилює антиукраїнську й антиєвропейську риторику на тлі складної виборчої ситуації.
Механіка проста: коли виборцю показують, що «Україна загрожує нашій енергобезпеці», легше:
- зібрати прихильників,
- виправдати продовження енергозалежності від РФ,
- переводити будь-яку критику в режим «нас атакують».
Словаччина: «жорстка позиція» як внутрішній сигнал
Для Братислави загроза «світлом» — ще й демонстрація внутрішньому виборцю, що уряд «захищає національні інтереси», навіть якщо реальні повноваження обмежені. А для Кремля це бонус: будь-яка публічна сварка України з сусідами в ЄС — це тріщина в солідарності.
Кремль: коли ракети не “вимикають”, вмикають політичні важелі
Reuters у матеріалах про «Дружбу» описує рамку звинувачень (Київ «затягує», тиск на Угорщину тощо) і підкреслює відсутність доказів, що робить історію радше політичною, ніж технічною.
Єврокомісія, Adria і парадокс «винятків»
Нафтова частина має ще один шар: Єврокомісія допускає тимчасові винятки, щоб країни, залежні від трубопровідного постачання, могли уникнути дефіциту. Українські та міжнародні повідомлення описують дозвіл для Угорщини отримувати російську нафту через маршрут «Adria» як виняток, причому з акцентом, що відповідальність за пошкодження «Дружби» пов’язують із РФ.
Це створює для Будапешта ідеальні умови для подвійної гри:
- з одного боку, казати «нас шантажують транзитом»,
- з іншого — мати альтернативний маршрут (принаймні частково) і використовувати кризу для політичних дивідендів.
Реалістичні сценарії на найближчі тижні
Гучні заяви без дій (найімовірніший)
Погрози працюють як інформаційний тиск: їх мета — сформувати уявлення, що «Україна винна» і «Україна ризикує лишитись без світла», а значить має поступатись у чомусь (нафтовий транзит, риторика, переговорні позиції).
Точкове обмеження імпорту та бюрократичні «затори»
Це може проявлятися як «тимчасове» зменшення доступної потужності або ускладнення торгівлі. Ефект — не блекаут, але дорожчий баланс і більший ризик для пікових годин. Підживлюється фактом, що імпорт справді важливий у періоди дефіциту генерації.
Cинхронний тиск на кількох напрямках (ризиковий, але не нульовий)
Якщо одразу кілька країн обмежують перетини, Україна втрачає частину імпортного «амортизатора». Важливо: навіть тоді це не автоматична «темрява», але це підвищує ймовірність аварійних графіків, якщо збіжиться з піком споживання або новими ударами РФ.
Відповідь ЄС (політична й регуляторна)
Чим очевидніше політичний мотив, тим більше шансів, що питання піде на рівень Єврокомісії та енергорегуляторних механізмів, бо інакше руйнується довіра до правил внутрішнього ринку.
Погрози «загасити світло» — це насамперед інструмент політичного та інформаційного тиску, прив’язаний до «Дружби» і підсилений дизельним ультиматумом. Юридично й інституційно в ЄС немає простого «урядового рубильника», а технічно навіть різке обмеження одного маршруту імпорту не дорівнює тотальному блекауту. Реальна небезпека — у «сіро-зонних» маневрах, синхронному тиску кількох напрямків і в тому, що Кремль отримує головне: сварку та недовіру всередині європейського периметра підтримки України.
За матеріалами unian.ua
