Спільна атака США та Ізраїлю по Ірану 28 лютого — це не просто черговий обмін ударами на Близькому Сході. За масштабом, політичними сигналами і заявленими цілями це вже схоже не на “обмежену каральну акцію”, а на спробу одночасно зламати військову логіку Тегерана, зірвати його ракетно-ядерну траєкторію і, якщо вдасться, штовхнути іранський режим у фазу внутрішнього розхитування. Reuters і AP прямо пишуть, що удари були скоординованими, а серед перших цілей були не лише військові об’єкти, а й верхівка іранської системи влади.
Це вже не просто “удар у відповідь”
Ізраїль офіційно назвав атаку “превентивною”, заявивши, що б’є, аби усунути загрози для власної безпеки. Але фактична картина ширша. Reuters повідомляє, що операцію планували місяцями у координації з Вашингтоном, а дату запуску визначили за кілька тижнів до ударів. Це означає, що рішення не було емоційною реакцією “в останню ніч” — воно визрівало як заздалегідь підготовлений силовий сценарій на випадок, якщо дипломатія остаточно не спрацює.
Ключовий момент: у Reuters наголошують, що перша хвиля ударів у тому, що Пентагон назвав Operation Epic Fury («Епічна лють»), була спрямована передусім по іранських посадовцях і центрах ухвалення рішень. Це різко змінює тональність усієї кампанії. Якщо першим пріоритетом стає не інфраструктура як така, а політичне й військове керівництво, то йдеться вже не лише про “послаблення потенціалу”, а про спробу завдати режиму шокового удару по вертикалі управління.
Як правильно називаються операції
У перевірених джерелах назви виглядають так:
- ізраїльська — Operation Roaring Lion / Lion’s Roar (Рев лева / Левиний рев);
- американська — Operation Epic Fury (Епічна лють).
Що саме сталося 28 лютого
За даними Reuters і AP, удари почалися в суботу, 28 лютого. У Тегерані пролунали вибухи, над містом здійнявся дим, а в Ізраїлі одночасно ввели надзвичайні обмеження, закрили школи, частину робочих місць і повітряний простір. AP пише, що один із перших очевидних ударів припав поблизу офісів верховного лідера Алі Хаменеї. Reuters додає: Тегеран одразу відповів ракетами по Ізраїлю, а також по кількох країнах Перської затоки, де розміщені американські бази.
Reuters також повідомляє, що внаслідок ізраїльських атак, за даними трьох джерел, могли бути вбиті міністр оборони Ірану Амір Насірзаде та командувач Корпусу вартових ісламської революції Мохаммад Пакпур. Водночас частина повідомлень про втрати, зокрема щодо інших високопосадовців і цивільних жертв, на момент публікацій не мала незалежного підтвердження. Це важливо: інформаційний шум навколо таких операцій завжди величезний, і зараз багато тверджень ще лишаються на рівні заяв сторін або анонімних джерел.
Офіційно — про ядерну загрозу. Реально — значно більше
Формально Вашингтон пояснює удари необхідністю не допустити отримання Іраном ядерної зброї та усунути “неминучі загрози” з боку режиму. Дональд Трамп у зверненні, на яке посилається Reuters, окреслив цілі дуже широко: знищити ракетний потенціал Ірану, розгромити його ракетну промисловість, послабити його військову інфраструктуру й позбавити можливості дестабілізувати регіон через проксі-сили. Це вже не вузький “анти-ядерний” сценарій — це спроба масштабного силового демонтажу значної частини іранської військової машини.
Ще показовіше інше: і Трамп, і Біньямін Нетаньягу публічно звернулися не лише до світу, а й до самих іранців. AP і Reuters фіксують, що Трамп закликав іранське суспільство фактично перебрати владу у свої руки після завершення операції, а Нетаньягу заявив, що спільні дії мають створити умови, за яких іранці самі візьмуть свою долю у власні руки. Це вже логіка не просто стримування чи відплати — це логіка де-факто політичного примусу, з елементами курсу на дестабілізацію режиму.
Читайте також: “Іранські протести: коротка анатомія причин, прогноз наслідків та вплив на Україну”
Які цілі операції виглядають головними
1. Знищення військових спроможностей Ірану тут і зараз.
За Reuters, перша хвиля ударів була націлена на іранське керівництво, а також на військову інфраструктуру. Ізраїль прямо заявляє, що б’є по об’єктах КВІР, “Басідж” і балістичних ракетних позиціях.
2. Зрив або жорстке примушення щодо ядерної програми.
Трамп публічно пояснив атаку як спробу не допустити отримання Іраном ядерної зброї. Паралельно Ізраїль наполягав, що одних лише обмежень на збагачення недостатньо — потрібне ширше “роззброєння” іранської інфраструктури.
3. Удар по ракетній програмі та регіональній проєкції сили.
Reuters окремо наводить слова Трампа про намір знищити ракетні спроможності Ірану, його флот і послабити проксі-сили, які атакують США та союзників у регіоні. Це означає, що мова вже не тільки про “ядерне стримування”, а про ширшу воєнно-стратегічну деградацію Ірану.
4. Створення умов для внутрішньої дестабілізації режиму.
Найважливіше: і Трамп, і Нетаньягу фактично говорять не лише про військову операцію, а й про політичний результат — дати іранцям шанс “взяти владу у свої руки”. Це вже дуже близько до логіки де-факто режим-чейнджу, навіть якщо без оголошення наземного вторгнення.
Ще показовіше інше: і Трамп, і Біньямін Нетаньягу публічно звернулися не лише до світу, а й до самих іранців. AP і Reuters фіксують, що Трамп закликав іранське суспільство фактично перебрати владу у свої руки після завершення операції, а Нетаньягу заявив, що спільні дії мають створити умови, за яких іранці самі візьмуть свою долю у власні руки. Це вже логіка не просто стримування чи відплати — це логіка де-факто політичного примусу, з елементами курсу на дестабілізацію режиму.
Читайте також: “Як жив Іран до аятол. Жінки в міні, західні корпорації, єврейська община, співпраця з Ізраїлем і США — такою була країна до 1979”
Чому зараз
Час для удару обраний не випадково. Reuters прямо вказує: за два дні до початку операції непрямі переговори, що велися за посередництва Оману, не дали прориву. США й Ізраїль уже раніше попереджали, що у випадку, якщо Тегеран продовжить просувати ядерну й балістичну програми, вони повернуться до силового варіанту. У червні 2025 року після 12-денної війни Іран уже пережив масштабну повітряну кампанію, до якої долучалися США. Нинішній удар — це не нова криза з нуля, а друга велика фаза вже розігрітого конфлікту, в якій дипломатичний трек фактично провалився.
В окремому ексклюзиві Reuters пише, що перед атакою Трамп отримав брифінги, де операцію описували як сценарій “high-risk, high-reward” («пан або пропав») — високий ризик, але й потенційно великий виграш. За даними агентства, у Вашингтоні її розглядали як шанс на “поколіннєвий зсув” на Близькому Сході на користь інтересів США. Це дуже промовисте формулювання: мета не обмежується одним рейдом, а зачіпає всю регіональну архітектуру сили.
Глибинна мета: не лише послабити Іран, а змінити правила гри
Якщо зібрати офіційні заяви й фактичний вибір цілей докупи, вимальовується чотирирівнева стратегія.
Перший рівень — тактичний: вибити командування, дезорганізувати вертикаль, зірвати запуск ракет і зменшити швидкість відповіді Тегерана. Reuters окремо повідомляє, що Ізраїль заявив про знищення іранських операторів та пускових установок у момент підготовки атаки.
Другий — оперативний: вивести з ладу ракетну інфраструктуру та зробити наступні іранські залпи менш масованими й дорожчими для самого Ірану. Звідси — акцент Трампа на руйнуванні ракетної індустрії іранців.
Третій — стратегічний: силою змусити Тегеран або відкотитися від нинішньої траєкторії, або увійти в переговори вже з позиції значно слабшого гравця. Після провалу оманського каналу це виглядає як спроба нав’язати нові стартові умови для будь-якої майбутньої дипломатії.
Четвертий — політичний: створити враження вразливості режиму всередині країни. Заклики до іранців “узяти владу у свої руки”, удари по верхівці та розмова про “поколіннєвий зсув” показують, що у Вашингтоні й Єрусалимі розглядають не лише військовий результат, а й внутрішній політичний ефект. Але саме тут і криється найбільша невизначеність: навіть Reuters нагадує, що іранська опозиція фрагментована, а сценарій автоматичного “падіння режиму” зовсім не гарантований.
Іран ще далеко не обеззброєний
Попри силу першого удару, Іран не виглядає стороною, яка втратила можливість завдати болючої відповіді. Reuters зазначає: у Білому домі перед атакою розуміли ризик масованих ракетних ударів по американських базах, а також те, що систем ППО, які США терміново стягнули в регіон, не безмежно багато. Ба більше, колишні американські посадовці прямо говорять Reuters, що в Ірану може бути більше балістичних ракет, здатних дістати до американських баз, ніж у США — перехоплювачів для гарантованого перекриття всіх напрямків.
Уже в перші години Тегеран запустив ракети по Ізраїлю, Катару, Кувейту, Бахрейну та ОАЕ, а Бахрейн повідомив про удар по сервісному центру П’ятого флоту США. Це означає, що Іран одразу перевів конфлікт у регіональний формат: мішенню стає не лише Ізраїль, а вся інфраструктура американської присутності в затоці. Якщо далі активно включаться іранські проксі в Іраку, Сирії, Лівані чи Ємені, конфлікт швидко зросте з двостороннього до багатоконтурного.
Найнебезпечніша точка — не Тегеран, а Ормузька протока
Військовий вимір тут одразу перетікає в економічний. Reuters повідомляє, що після ударів частина великих нафтових компаній і торгових домів уже призупинила перевезення нафти, пального й LNG через Ормузьку протоку. INTERTANKO також посилається на попередження ВМС США про неможливість гарантувати безпеку цивільного й нейтрального судноплавства в зоні від Перської затоки до Аравійського моря.
Чому це критично? Бо через Ормуз проходить близько 20% світових поставок нафти, а також величезні обсяги скрапленого газу. Reuters пише, що навіть без повної блокади затяжний конфлікт може підштовхнути Brent з нинішніх рівнів до приблизно $80, а в разі серйозного збою постачань — і до близько $100 за барель. Це вже не лише про Близький Схід, а про новий імпорт інфляції, удар по транспортних витратах, дорожче паливо і нервозність на фінансових ринках.
На цьому тлі OPEC+ уже розглядає можливість більшого, ніж планувалося, збільшення видобутку. Reuters повідомляє, що Саудівська Аравія та ОАЕ заздалегідь підвищували експорт, готуючись до можливого зриву поставок, а в неділю альянс може обговорити більший приріст, ніж очікувані раніше 137 тисяч барелів на добу. Це спроба ринку й виробників купити трохи часу, але не гарантія стабільності: якщо ризик у затоці не зникне, компенсувати страх премією видобутку буде складно.
Для України це не абстрактна новина
Для Києва ця історія важлива щонайменше з трьох причин.
По-перше, Іран — безпосередній військово-технологічний партнер Росії. Reuters передає слова Володимира Зеленського: за час великої війни Росія використала понад 57 тисяч іранських “Шахедів” проти України. Тому будь-який удар по іранському військовому потенціалу в Києві сприймають не лише як близькосхідну подію, а і як фактор, що б’є по одному з тилів російської війни. Саме тому Зеленський заявив, що важливо, аби США діяли рішуче, водночас уникаючи ширшої дестабілізації.
По-друге, є ризик стратегічного відволікання уваги США. Reuters уже повідомляє, що час і місце наступного раунду тристоронніх переговорів між США, Україною та Росією тепер залежать від безпекової ситуації на Близькому Сході. Це означає, що нова війна вже прямо впливає на графік і темп великої дипломатії навколо України.
По-третє, і це найчутливіше, затяжна кампанія на Близькому Сході створює додатковий тиск на американські системи ППО й перехоплювачі. Reuters прямо пише, що перед операцією у США вже усвідомлювали обмеженість частини ППО, яку поспіхом перекидали в регіон. Прямих підтверджень, що через це вже змінюються конкретні постачання Україні, у доступних звітах Reuters на зараз немає. Але як стратегічний ризик це очевидно: чим довше США триматимуть високий темп оборони своїх баз і союзників у затоці, тим сильнішою буде конкуренція за одні й ті самі виробничі лінії та запаси.
Чи може це закінчитися швидко
Теоретично — так, якщо після першої хвилі ударів Іран обмежиться символічною відповіддю, а США та Ізраїль оголосять, що головні цілі досягнуті. Але вже зараз усе виглядає інакше. Іран не просто відповів, а відразу розширив географію ударів. Вашингтон, зі свого боку, окреслив цілі надто широко — від ядерної програми до ракет, флоту, проксі та фактично політичного майбутнього самого режиму. Чим ширші цілі, тим важче швидко оголосити “перемогу” і вийти з конфлікту без нової ескалації.
Сам Reuters у внутрішніх оцінках американських посадовців підкреслює: планування не гарантує контрольованого результату, а експерти називають цю кампанію великою ставкою. Тобто логіка “один потужний удар і деескалація” можлива лише на папері. На практиці регіон уже зайшов у фазу, де будь-який успішний прорив іранської ракети, атака проксі чи інцидент у затоці може миттєво змінити масштаб війни.
Спільна операція США та Ізраїлю проти Ірану — це не про один авіаудар і не лише про ядерне питання. Це спроба силою змінити баланс у регіоні, одночасно послабивши військовий потенціал Ірану, зламавши його переговорну позицію, вдаривши по політичній верхівці і, якщо пощастить Вашингтону та Єрусалиму, розхитавши сам режим зсередини. Саме тому ця атака настільки небезпечна: чим масштабніша мета, тим вищий ризик, що відповідь Ірану буде не одноразовою, а затяжною та багаторівневою.
Для України це означає одразу дві речі. Погано — світова увага, військові ресурси й дипломатичний фокус США частково зміщуються на нову кризу. Добре — під тиском опиняється один із ключових партнерів Кремля в дроново-ракетній війні проти України. І саме від того, чи перетвориться ця операція на коротку силову демонстрацію або на повномасштабну регіональну кампанію, залежатиме, чи стане 28 лютого початком швидкого примусу Ірану — або стартом ще однієї довгої, виснажливої війни, наслідки якої відчує далеко не лише Близький Схід.
За матеріалами obozrevatel.com
