Іранські військові опрацьовували можливість ударів по американських і британських військових об’єктах у Південній та Південно-Східній Європі, якщо США знову розгорнуть масштабну наступальну операцію проти Ірану. Йдеться не про затверджений план неминучої атаки, а про сценарії ескалації, які розглядають у Тегерані. Серед потенційних напрямків Financial Times називає Болгарію та Кіпр. Окремо Іран вивчає можливість ударів по підводній телекомунікаційній інфраструктурі в районі Ормузької протоки.
Це суттєва зміна масштабу загрози. Під час попередніх етапів протистояння основними цілями Ірану були американські військові об’єкти, енергетична та інша інфраструктура на Близькому Сході. Тепер у Тегерані, за даними Financial Times, принаймні моделюють сценарій, за якого географія відповіді може поширитися на Європу.
Такі плани не означають, що ракети вже готують до запуску по європейських країнах. Але сам факт їхнього обговорення показує: у разі нового витка війни Іран хоче створити для Вашингтона проблему не лише на Близькому Сході, а й у зоні відповідальності європейських союзників США.
Що саме дізналася Financial Times
Financial Times посилається на двох співрозмовників, близьких до іранської влади. За їхніми словами, іранські військові аналізували можливість ударів по американських об’єктах у Південно-Східній Європі.
Одним із прикладів називають Болгарію. Особливу увагу Тегерана, за інформацією FT, привернула авіабаза Безмер після того, як Софія дозволила використовувати її американським літакам-заправникам.
Другий напрямок — Кіпр, де розташована британська авіабаза Акротірі. У березні 2026 року цей об’єкт уже зазнав атаки невеликого безпілотника. Британський уряд офіційно підтвердив інцидент: дрон упав неподалік британського персоналу, постраждалих не було. Лондон тоді заявляв, що розглядає атаку в контексті дій Ірану та пов’язаних із ним сил у регіоні.
Окремо джерела FT повідомили, що Іран вивчав можливість атак на підводні волоконно-оптичні кабелі в районі Ормузької протоки. Отже, потенційна ескалація може стосуватися не лише військових баз, а й критичної інфраструктури.
Головна умова для реалізації таких сценаріїв, за даними видання, — нове різке розширення американських ударів по Ірану.
Тобто наразі йдеться передусім про механізм стримування: Тегеран сигналізує Вашингтону та його союзникам, що ціна нового наступу може виявитися значно вищою, ніж раніше.
Чому в іранських розрахунках з’явилася Болгарія
На перший погляд Болгарія перебуває далеко від головного театру війни на Близькому Сході. Але для Тегерана значення має не стільки сама країна, скільки військова інфраструктура, яку можуть використовувати США.
FT повідомляє, що іранські військові звернули увагу на Болгарію після рішення дозволити американським літакам-заправникам використовувати авіабазу Безмер. Саме підтримка американських операцій, а не належність об’єкта певній державі, може бути визначальним критерієм у логіці Тегерана.
Цей принцип іранські військові формулювали й раніше. Корпус вартових ісламської революції попереджав, що бази, які використовуються для ударів по території Ірану, можуть розглядатися ним як військові цілі.
Саме тут виникає ризик особливо небезпечної ескалації.
Болгарія є членом НАТО. Збройна атака на територію країни-союзника може перевести кризу з формату американсько-іранського протистояння у питання колективної безпеки всього Альянсу.
Вашингтонський договір передбачає, що напад на одного або кількох членів НАТО в Європі чи Північній Америці розглядається як напад на всіх. Водночас стаття 5 не означає автоматичного оголошення війни: кожен союзник визначає, яких заходів вживати, а обставини конкретної атаки оцінюються політично.
Тому навіть обмежений іранський удар по об’єкту, пов’язаному з американськими силами в Болгарії, створив би проблему набагато більшого масштабу, ніж удар по американській базі на Близькому Сході.
Кіпр: особливий випадок
Другий потенційний напрямок — Кіпр — має іншу політико-правову конфігурацію.
Республіка Кіпр не входить до НАТО. Але авіабаза Акротірі розташована не на звичайній території Республіки Кіпр, а в одній із двох Суверенних базових територій Великої Британії — Акротірі та Декелії.
Лондон зберіг контроль над ними після здобуття Кіпром незалежності у 1960 році. Британська стратегічна оборонна документація прямо визначає ці території як важливу військову інфраструктуру Великої Британії у Східному Середземномор’ї.
Тобто удар по Акротірі був би не просто атакою на об’єкт, розташований на Кіпрі, — він безпосередньо зачіпав би британські військові сили та інтереси.
У березні загроза вже перестала бути теоретичною.
Після атаки безпілотника на RAF Akrotiri британський уряд оголосив про посилення протидронового захисту та направлення до регіону додаткових засобів, серед яких вертольоти Wildcat і есмінець ППО Type 45.
Тож Кіпр для Тегерана — це не випадкова точка на карті. Це один із ключових вузлів британської військової присутності у Східному Середземномор’ї.
Чи справді Іран може діставати цілі в Європі
Найважливіше практичне питання — чи дозволяє іранський ракетний арсенал реалізувати такі погрози.
Коротка відповідь: для частини Південної та Південно-Східної Європи така загроза існує, однак можливості Ірану не безмежні.
Експерт Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень Sidharth Kaushal назвав загрозу для Європи реальною, але обмеженою. За його оцінкою, проти об’єктів у південній та південно-східній частині континенту Іран здатний використовувати балістичні ракети середньої дальності. Проблема для Тегерана полягає в тому, що зі збільшенням дистанції складніше зберігати точність і достатню масу бойової частини.
Іншими словами, сама дальність ще не означає здатності гарантовано знищити добре захищений військовий об’єкт.
Для далекого удару необхідно одночасно вирішити кілька завдань: доставити бойову частину на потрібну дистанцію, забезпечити достатню точність і пройти через систему протиракетної оборони.
І саме останній фактор для Ірану особливо важливий.
НАТО вже перехоплювало іранські ракети
У березні 2026 року загроза іранських ракет для НАТО вже вийшла за межі теоретичних розрахунків.
Альянс офіційно повідомляє, що його система протиракетної оборони виявляла, супроводжувала та перехоплювала балістичні ракети, запущені Іраном у напрямку Туреччини. Після цього Верховний головнокомандувач Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі наказав посилити загальноальянсову протиракетну оборону.
Система НАТО включає радари, командні мережі та національні засоби перехоплення союзників. Серед ключових елементів — американські комплекси Aegis Ashore у Румунії та Польщі, радар у Туреччині, американські кораблі з відповідними можливостями, що базуються в Іспанії, а також Patriot, SAMP/T та інші системи країн НАТО.
Це означає, що сценарій удару Ірану по Європі принципово відрізняється від атаки на менш захищений об’єкт у регіоні.
Тегеран мав би враховувати не тільки дальність власних ракет, а й багаторівневу систему раннього попередження та перехоплення.
Водночас жодна протиракетна оборона не гарантує стовідсоткового захисту, особливо якщо одночасно застосовуються різні засоби — балістичні й крилаті ракети та безпілотники.
Дієго-Гарсія стала важливим сигналом
Ще один аргумент у дискусії про дальність іранської зброї — спроби атакувати британсько-американську базу Дієго-Гарсія в Індійському океані.
Вона розташована приблизно за чотири тисячі кілометрів від Ірану.
Іранські ракети, запущені в її напрямку після початку війни, не досягли цілі. Проте в НАТО навіть сам факт таких запусків назвали показовим.
Генеральний секретар Альянсу Марк Рютте у березні звернув увагу: якщо Іран здатний створювати системи, розраховані на дистанцію близько 4000 кілометрів, це змінює оцінку загрози для союзників.
Експерт International Institute for Strategic Studies Douglas Barrie, якого цитує FT, також вважає спроби атакувати Дієго-Гарсію свідченням того, що Іран має системи з дальністю понад 2000 кілометрів. Але невідомо, скільки таких засобів є у його арсеналі та наскільки вони точні.
Тому погроза Європі виглядає не як можливість масованої стратегічної кампанії проти всього континенту, а радше як потенціал для обмежених демонстративних ударів по окремих цілях на південному фланзі.
Іран уже показав, що готовий бити далеко від власних кордонів
У липні 2026 року конфлікт знову продемонстрував здатність Ірану завдавати ударів по американських військах далеко за межами власної території.
17 липня іранські ракети та дрони атакували американську базу в Йорданії. Спочатку США повідомили про двох загиблих і одного зниклого безвісти, а згодом підтвердили загибель третього військовослужбовця.
Після цього США знову завдавали ударів по Ірану. Наприкінці липня Вашингтон повідомляв про нову хвилю атак після чергових спроб Тегерана уразити американські сили в регіоні.
Для іранського керівництва цей обмін ударами став доказом того, що атаки на американські військові об’єкти можуть використовуватися як інструмент підвищення ціни війни для Вашингтона.
FT зазначає, що всередині Ірану липневий удар по базі в Йорданії розглядають як особливо показовий приклад далекобійної атаки.
Чому ситуація загострюється саме зараз
Погрози Європі з’явилися на тлі фактичного провалу останньої спроби стабілізувати ситуацію.
У червні США та Іран домовилися про проміжні домовленості, які мали зупинити бойові дії та створити умови для ширшого врегулювання.
Але вже в липні домовленості почали руйнуватися.
Reuters повідомляло 12 серпня, що спроби відновити дію проміжної угоди не дали результату. Вашингтон і Тегеран взаємно звинувачували один одного в невиконанні зобов’язань, зокрема навколо ситуації в Ормузькій протоці.
17 серпня Reuters повідомило вже про нову іранську погрозу перейти до більш наступальної стратегії, якщо дипломатичний процес остаточно провалиться. Іранський чиновник заявляв про можливість нових військових дій для зміни ситуації навколо Ормузької протоки.
Тож інформація FT про потенційні європейські цілі вписується у ширшу тенденцію: сторони поступово підвищують ставки після невдалої спроби стабілізації.
Ормузька протока: ще один фронт — під водою
Найменш очевидна частина іранських сценаріїв стосується підводних волоконно-оптичних кабелів.
FT повідомляє, що іранські військові окремо оцінювали можливість ударів по такій інфраструктурі в районі Ормузької протоки у разі подальшого загострення.
Це важливий сигнал щодо самої логіки потенційної ескалації.
Ормузька протока традиційно розглядається передусім як один із найважливіших маршрутів світової торгівлі нафтою і газом. Однак через регіон проходить також телекомунікаційна інфраструктура, від якої залежать міжнародні потоки даних.
Тобто Тегеран розглядає не лише класичний військовий тиск, а й можливість створення глобальних економічних та інфраструктурних ризиків.
Навіть погроза такими діями може впливати на страховий ринок, судноплавство, енергетичні котирування та рішення міжнародного бізнесу.
Наслідки вже видно на нафтовому ринку. 18 серпня Brent піднялася до найвищих за кілька тижнів рівнів на тлі погіршення перспектив американсько-іранського врегулювання та невизначеності навколо Ормузької протоки.
Чому прямий удар по Європі все ж залишається крайнім сценарієм
Попри гучність погроз, для самого Ірану атака на європейську територію була б надзвичайно ризикованим рішенням.
По-перше, вона могла б розширити кількість держав, безпосередньо залучених у конфлікт.
По-друге, удар по країні НАТО створив би ризик колективної відповіді Альянсу.
По-третє, іранські далекобійні системи є значно ціннішим і обмеженішим ресурсом, ніж масові дешеві безпілотники та ракети меншої дальності.
По-четверте, що більша дистанція, то складніше забезпечити точність удару і прорив протиракетної оборони. Саме на це звертають увагу експерти RUSI та IISS.
Тому значно привабливішою для Тегерана може залишатися традиційна модель — використання союзних збройних угруповань і асиметричних засобів.
До мережі партнерів Ірану належать шиїтські формування в Іраку, «Хезболла» в Лівані та хусити в Ємені. Експерт RUSI, якого цитує FT, вважає, що використання таких сил може бути для Тегерана ефективнішим за прямі далекі ракетні удари.
Такий підхід дозволяє підвищувати тиск на США та їхніх союзників, не переходячи одразу до максимально небезпечного сценарію прямої атаки на територію європейської держави.
Що змінилося для Європи
Головна зміна полягає не в тому, що Іран раптово отримав можливість атакувати весь континент.
Південний і південно-східний фланги Європи вже певний час перебувають у зоні потенційної досяжності частини іранських ракетних систем. А події березня 2026 року показали, що ця загроза може набувати практичного характеру: НАТО перехоплювало іранські ракети, спрямовані на Туреччину, а британська база на Кіпрі зазнала атаки безпілотника.
Новим є інше: Тегеран починає прямо пов’язувати участь європейської військової інфраструктури в американських операціях із можливістю ударів по цій інфраструктурі.
Фактично формується нова логіка стримування.
Якщо раніше європейські бази могли розглядатися переважно як тилова інфраструктура американських операцій, то тепер Іран намагається переконати європейські уряди, що навіть логістична допомога США може мати для них безпосередню ціну.
Це створює для Вашингтона додаткову проблему: перед новою великою кампанією проти Ірану США доведеться враховувати не тільки власні сили на Близькому Сході, а й політичну готовність європейських союзників надавати бази, повітряний простір, заправлення та іншу підтримку.
Три можливі сценарії
Найімовірнішим наразі залишається сценарій стримування без прямого удару по Європі. Тегеран використовуватиме погрози, щоб змусити європейські країни обмежити допомогу США та зробити нову американську операцію політично складнішою.
Другий варіант — подальше розширення війни через союзні сили, дрони, кібератаки або інші асиметричні дії, які дозволятимуть Ірану підвищувати ставки без прямої ракетної атаки по території країни НАТО.
Найнебезпечніший сценарій — прямий удар по американському чи британському військовому об’єкту в Європі. Саме він може радикально змінити характер війни, перетворивши регіональне протистояння на кризу безпеки вже для всього європейського континенту.
Поки що підтверджень рішення Ірану перейти до такого кроку немає.
Але те, що подібний сценарій уже опрацьовується, показує, наскільки швидко стирається межа між війною на Близькому Сході та безпекою Європи.
Що у підсумку
Повідомлення Financial Times варто читати не як попередження про неминучу іранську атаку на Європу, а як ознаку нової фази стратегічного шантажу.
Тегеран намагається донести до Вашингтона й європейських столиць просту формулу: якщо США знову суттєво розширять удари по іранській території, Іран більше не вважатиме Близький Схід єдиною географічною межею конфлікту.
З військової точки зору можливості Ірану для атак на Європу залишаються обмеженими дальністю, точністю ракет, кількістю далекобійних систем та протиракетною обороною НАТО.
З політичної точки зору навіть одна успішна атака мала б значно більші наслідки.
Удар по об’єкту в Болгарії міг би поставити перед НАТО питання про колективну відповідь. Атака на британську інфраструктуру на Кіпрі втягнула б у кризу Лондон ще глибше. Пошкодження критичної інфраструктури навколо Ормузької протоки могло б перенести наслідки війни на глобальну економіку та комунікації.
Саме тому головна загроза полягає не стільки в кількості ракет, які Іран здатний спрямувати на Європу, скільки в потенціалі одного такого удару змінити географію та політичну логіку всієї війни.
