Російська влада дедалі гостріше стикається з проблемою, яку довго намагалася вирішувати грошима: людей, готових добровільно підписувати контракт із Міноборони РФ і їхати воювати проти України, стає менше. Навіть мільйонні виплати, реклама «служби в тилу», обіцянки списання боргів і вербування через знайомих уже не дають колишнього ефекту.
За даними російського видання «Вёрстка», підготовленими за участі «Важных историй», навесні 2026 року потік нових контрактників у Москві обвалився приблизно на третину порівняно з аналогічним періодом 2025-го. Схожа тенденція, за словами джерел видання, спостерігається і в регіонах.
Це не просто статистична проблема для російських воєнкоматів. Дефіцит людей напряму впливає на фронт: підрозділи недоукомплектовані, досвідчених військових бракує, а нові рекрути часто виявляються непридатними до тривалих бойових дій. На цьому тлі у владних і силових колах РФ обговорюють різні сценарії — від ротації резервістів до нової хвилі мобілізації після виборів восени 2026 року.
Остаточного рішення, за словами співрозмовників журналістів, наразі немає. Але сам факт таких обговорень показує: модель прихованої мобілізації через контрактну систему в Росії починає давати збої.
Потік контрактників падає: що відбувається в Москві
Москва довгий час була одним із ключових регіонів для набору контрактників. Саме там після запровадження великих виплат влада змогла різко збільшити кількість охочих підписати контракт із Міноборони РФ. Але у 2026 році ситуація змінилася.
За даними, які опинилися в розпорядженні «Вёрстки», у квітні 2026 року Москва відправила на фронт 1708 контрактників, у травні — 1378. Це приблизно на тисячу людей менше, ніж у ті самі місяці 2025 року. Фактично показники повернулися до рівня 2024-го — періоду, коли в столиці ще не діяли настільки масштабні фінансові стимули.
Джерело видання в московській мерії стверджує, що в червні тенденція до зниження зберігалася. За його словами, людей приходить мало, а серед тих, хто все ж погоджується, дедалі менше мотивованих.
На початку 2026 року ситуація, навпаки, виглядала оптимістичнішою для влади. Частина росіян ішла підписувати контракт на тлі очікувань можливого перемир’я. Логіка була простою: встигнути отримати великі виплати перед потенційною «заморозкою» бойових дій. Але вже наприкінці лютого стало зрозуміло, що швидкого завершення війни не буде, і цей короткий сплеск швидко зійшов нанівець.
Окрема проблема — набір у спеціалізовані підрозділи, зокрема в «Рубікон», пов’язаний із безпілотниками. Там контракти укладають на рік без автоматичного продовження, але вимоги до кандидатів значно вищі. На старті програма викликала інтерес, однак більшість претендентів відсіяли. Тепер, за словами джерел, кількість людей, які реально проходять відбір, становить лише частину від загального потоку.
Це показує ще одну межу російської системи набору: грошима можна залучити людей, але не можна швидко створити достатню кількість підготовлених спеціалістів для сучасної війни, де потрібні оператори БПЛА, техніки, зв’язківці, інженери та люди з базовими цифровими навичками.
Гроші вже працюють гірше
Упродовж 2023–2025 років Кремль намагався уникнути нової великої мобілізації, замінивши її фінансовою мотивацією. Регіони змагалися у розмірах одноразових виплат, роботодавців і чиновників залучали до вербування, а контракт подавали як спосіб швидко розв’язати фінансові проблеми.
Проте ця модель має природне обмеження. Найбільш вмотивовані, найбідніші або найризикованіші групи вже значною мірою були охоплені попередніми хвилями набору. Ті, хто хотів піти на фронт із ідеологічних причин, переважно вже пішли. Ті, кого приваблювали великі гроші, дедалі краще розуміють ризики. А ті, хто вагається, бачать, що війна не закінчується і шанс повернутися швидко та без наслідків стає дедалі примарнішим.
Тому влада змушена піднімати не лише виплати самим контрактникам, а й бонуси тим, хто їх приводить. За підрахунками «Важных историй» на основі регіональних бюджетів, у 2026 році середньомісячні витрати російських регіонів на виплати рекрутерам більш ніж подвоїлися — з 358 млн до 802 млн рублів на місяць. Загалом регіони вже витратили на такі бонуси щонайменше 7,7 млрд рублів.
Це означає, що вербування перетворилося на окрему індустрію. За нового контрактника можуть отримувати гроші не лише працівники воєнкоматів, а й чиновники, силовики або звичайні посередники. Влада фактично створила систему, у якій людину на фронт можна «привести» за винагороду.
Але навіть така система не гарантує стабільного результату. У деяких регіонах тимчасове підвищення виплат справді дає короткий сплеск звернень. Наприклад, у Тюменській області після збільшення виплати для людей без військового досвіду до 3 млн рублів кількість звернень, за словами місцевого воєнкома, зросла вдвічі. Однак такі сплески не вирішують системної проблеми: пул охочих усе одно звужується.
Хто тепер іде на контракт
Одна з найсерйозніших проблем для російської армії — не лише кількість, а й якість нових рекрутів. Співрозмовники «Вёрстки» серед військових описують нових контрактників як людей, часто погано підготовлених, фізично слабких, із серйозними соціальними або медичними проблемами.
За словами джерел, дедалі частіше на контракт потрапляють не ті, хто свідомо обирає військову службу, а люди, яких фактично «забирають» із вразливих середовищ: із кримінального середовища, після затримань, із вулиці, з маргіналізованих груп. Окремі співрозмовники говорять і про практику, коли затриманим або підозрюваним пропонують контракт в обмін на пом’якшення проблем із законом.
Це не нова практика для Росії. Ще раніше набір у війну активно вівся серед ув’язнених, боржників, людей із депресивних регіонів, трудових мігрантів і соціально незахищених груп. Але тепер, за словами джерел, проблема стала гострішою: легкодоступний людський ресурс вичерпується.
Показовою є фраза одного з мобілізованих, яку винесли в заголовок матеріалу «Вёрстки»: «дурні за гроші закінчилися». Вона груба, але точно передає зміну настроїв у російській системі набору. Великі виплати більше не сприймаються як «легкі гроші». Вони дедалі частіше асоціюються з дуже високою ціною.
Нові контрактники, за словами військових, часто не витримують фронтових умов. Частина швидко намагається залишити позиції, частина потрапляє в підрозділи, де рівень втрат особливо високий. Це створює додаткове навантаження на командирів і досвідчених військових, які змушені працювати з людьми без належної підготовки.
Як дефіцит людей впливає на фронт
Проблеми з набором напряму відбиваються на боєздатності російських підрозділів. За словами одного з мобілізованих, у його полку окремі підрозділи укомплектовані лише на 30–40%. Частину спеціалізованих рот скорочують або фактично розформовують, а людей переводять у піхоту після мінімальної підготовки.
Це важливий симптом. У нормальній армійській логіці снайпери, підрозділи ППО, охорони, бронегрупи або інші спеціалісти мають виконувати власні завдання. Але коли людей критично бракує, їх починають перекидати в піхоту — тобто туди, де втрати найбільші, а потреба в людях постійна.
Співрозмовники «Вёрстки» описують ситуацію як замкнене коло. Через втрати потрібно більше людей. Але нові люди часто погано підготовлені. Через це втрати зростають, а досвідчених військових стає ще менше. У результаті підрозділи формально можуть існувати на папері, але фактично не мати достатньої кількості боєздатного особового складу.
Джерела також говорять про системне спотворення звітності. За їхніми словами, у доповідях може фігурувати значно більша чисельність підрозділів, ніж є насправді. Це означає, що командування може ставити завдання, виходячи з паперової чисельності, а не реальних можливостей. У підсумку людей відправляють на операції, для яких у них немає достатніх сил.
На окремих напрямках, зокрема на Харківщині, співрозмовники описують бої за дуже невеликі ділянки території, які тривають місяцями й супроводжуються великим виснаженням. Військові скаржаться на нестачу людей, боєприпасів, дронів і нормальної логістики.
За оцінками аналітиків, які наводить «Вёрстка», у першій половині 2026 року темпи російського просування суттєво знизилися. Якщо на початку року російські війська ще могли просуватися на окремих локальних ділянках, то навесні фронт на багатьох напрямках стабілізувався. Це не означає припинення бойових дій, але свідчить про те, що великих оперативних проривів РФ наразі досягати складніше.
Вербування під виглядом «тилової роботи»
Оскільки прямий набір працює все гірше, вербувальники дедалі частіше використовують обхідні формулювання. Потенційним кандидатам пропонують вакансії водіїв, охоронців, будівельників, працівників складів, «миротворців» або спеціалістів у тилу.
На перший погляд такі оголошення виглядають як робота без участі в бойових діях. У них обіцяють стабільну службу, проживання, харчування, екіпірування, великі підйомні, пільги для сім’ї та навіть списання боргів. Деякі вакансії орієнтовані на людей старше 45 років, пенсіонерів, людей без військового квитка, з проблемами зі здоров’ям або з погашеною судимістю.
Однак ключова деталь полягає в тому, що з людиною все одно укладають контракт із Міноборони РФ. А після цього її подальше розподілення залежить не від рекламного оголошення, а від командирів і пунктів підготовки. Тобто жодних реальних гарантій, що кандидат залишиться «в тилу», немає.
«Вёрстка» вже писала, що людей, які підписували такі контракти, могли швидко переводити в штурмові підрозділи. Саме тому реклама «тилової служби» фактично може бути способом заманити тих, хто не погодився б на прямий бойовий контракт.
Окремий напрям — вакансії «миротворців». Формально такої посади у військах немає, але в оголошеннях її використовують як м’яку, менш загрозливу назву для служби в зоні бойових дій або на окупованих територіях. Кандидатам говорять про допомогу цивільним, патрулювання, охорону, будівництво, роботу на складах. Але на практиці це знову може означати звичайний контракт із Міноборони.
Така тактика показує: влада й вербувальники намагаються знизити психологічний бар’єр для підписання контракту. Якщо слово «фронт» відлякує, його замінюють словами «тил», «допомога», «миротворчість» або «стабільна робота».
Регіони шукають людей де тільки можуть
Основний тягар набору лягає на регіональні адміністрації. Саме вони мають виконувати плани, шукати нових людей, організовувати рекламні кампанії, залучати воєнкомати, силовиків, держструктури й місцевий бізнес.
За словами джерела «Вёрстки» в одній із сибірських військових частин, навколишні села вже фактично «вигребли». Тепер вербувальники їздять в інші регіони. Один зі співрозмовників розповідає, що агітаційна група з його регіону поїхала в Дагестан, де через концерти та публічні заходи закликала місцевих жителів підписувати контракти.
Це важлива деталь: регіони починають конкурувати за людський ресурс. Бідні території, етнічні республіки, віддалені райони й соціально вразливі групи залишаються основною базою для вербування. Але навіть там можливості не безмежні.
Паралельно воєнні структури намагаються показувати активність через відрядження «за ленточку» — тобто на окуповані території або ближче до фронту. Джерела іронізують, що іноді туди відправляють навіть тих, від кого на місці немає очевидної практичної користі, просто щоб виконати показники.
Це створює картину бюрократичного тиску: система вимагає цифр, регіони мають їх забезпечити, а реального людського ресурсу дедалі менше.
Чи готується Росія до нової мобілізації
Найчутливіше питання — чи може Кремль оголосити нову хвилю мобілізації. За даними «Вёрстки» та «Важных историй», такий сценарій обговорюється, але рішення не ухвалене.
Вісім джерел, пов’язаних з адміністрацією президента РФ, воєнкоматами та силовими структурами, говорили про можливу мобілізацію восени 2026 року, орієнтовно після виборів. Найчастіше називають жовтень. Водночас співрозмовники підкреслюють: поки що це рівень обговорень, сценаріїв і підготовчих розмов, а не затверджений план.
Причини для таких дискусій очевидні. Російська армія має гостру потребу в людях. Контрактна система буксує. Наступальні можливості обмежені. Водночас путін, за оцінками джерел, не демонструє готовності завершувати війну без відчутного результату.
Один зі співрозмовників, близький до європейської розвідки, описує мобілізацію як одну з «жорстких гіпотетичних мір». За його словами, у Кремлі можуть розглядати варіант продовження війни ще на два-три роки, а для цього потрібні людські ресурси та подальша мілітаризація економіки.
Інший співрозмовник, який працює з набором на контракт в одній із російських держкорпорацій, стверджує, що підготовчі заходи до того, що офіційно «ніколи не назвуть мобілізацією», тривають уже кілька місяців. За його словами, з осені полігони можуть бути готові приймати десятки тисяч людей на прискорене навчання.
Втім, інші джерела сумніваються, що Кремль піде на відкриту мобілізацію. Головний ризик — політичний. Мобілізація 2022 року стала одним із найболючіших внутрішніх шоків для російського суспільства після початку повномасштабної війни. Вона спричинила втечу сотень тисяч людей з країни, зростання страху й невдоволення, а також показала слабкість державної машини в організації масового призову.
Тому Кремль може шукати проміжний варіант: не оголошувати «мобілізацію» офіційно, але посилити приховані механізми примусу й набору.
Сценарій ротації резервістів
Один із м’якших сценаріїв, який обговорюється у владних колах, — ротація резервістів. За словами джерела, пов’язаного з медійним блоком адміністрації президента РФ, частину резервістів, які зараз залучені до тилового забезпечення, можуть перевести в діючі частини. Натомість резерв поповнять новими людьми.
Теоретично це може дозволити Кремлю частково зняти напругу серед мобілізованих, які воюють із 2022 року, і водночас не оголошувати повномасштабну нову мобілізацію. Але механізм незрозумілий: хто саме поповнюватиме резерв, на яких умовах, як довго триватиме підготовка і чи буде це добровільним процесом.
Для Кремля такий сценарій політично зручніший, ніж відкрита мобілізація. Його можна подавати як «планову ротацію», «оновлення резерву» або «уточнення військового обліку». Проте для громадян наслідки можуть бути схожими: більше людей опиняться в системі, з якої складно вийти.
Чому Кремль вагається
Нова мобілізація могла б дати армії велику кількість людей, але вона не вирішує всіх проблем. Сучасна війна в Україні потребує не просто маси піхоти, а підготовлених військових, здатних виживати під постійним тиском дронів, артилерії, розвідки й високоточної зброї.
Один зі співрозмовників «Вёрстки» в регіональній адміністрації прямо каже: зараз не та ситуація, коли можна просто «закрити діру» будь-якою людиною з автоматом. Без навчання та базових навичок такі новобранці швидко стають не ресурсом, а проблемою.
Крім того, мобілізація створить ризики для економіки. Росія вже має дефіцит робочої сили, особливо в промисловості, будівництві, логістиці та регіональних економіках. Масовий призов чоловіків може посилити цю проблему.
Є й політичний ризик. Поки війна для значної частини росіян залишається чимось віддаленим, влада може підтримувати видимість стабільності. Нова мобілізація різко поверне війну в домівки мільйонів людей — не через телевізор, а через повістки, воєнкомати й страх за родичів.
Саме тому Кремль може й надалі відкладати офіційне рішення, намагаючись витискати максимум із контрактної системи, регіональних планів, вербування через борги, кримінальні справи, рекламу «тилових вакансій» і тиск на вразливі групи.
Що це означає для війни
Проблеми з набором не означають, що Росія втрачає здатність воювати. Її армія залишається великою, держава має значний репресивний апарат, а економіка переведена на тривале воєнне функціонування. Але дефіцит людей змінює якість війни для РФ.
По-перше, наступальні операції стають дорожчими. Для просування навіть на невеликі ділянки потрібні дедалі більші ресурси, а компенсувати втрати стає складніше.
По-друге, зростає роль примусу. Якщо добровольців бракує, система дедалі активніше звертається до людей, які мають менше можливостей відмовитися: затриманих, боржників, людей із бідних регіонів, мігрантів, соціально вразливих груп.
По-третє, всередині армії накопичується напруга. Мобілізовані, які воюють уже кілька років, не бачать зрозумілого механізму повернення додому. Нові контрактники часто не мають потрібної підготовки. Командування вимагає виконання завдань, але реальні можливості підрозділів обмежені.
По-четверте, Кремль опиняється перед неприємним вибором. Або продовжувати приховану мобілізацію через гроші, обман і примус, поступово виснажуючи ресурс. Або перейти до більш відкритої мобілізації, ризикуючи внутрішньою стабільністю. Або погоджуватися на переговорний сценарій, який може виглядати як відмова від максимальних цілей війни.
Матеріал «Вёрстки» показує важливий злам у російській воєнній машині. Протягом кількох років Кремль намагався уникати нової мобілізації, замінюючи її контрактами, великими виплатами та вербуванням у найбідніших і найуразливіших групах. Але ця модель дедалі гірше працює.
Гроші вже не перекривають страх. Реклама «тилової служби» не скасовує ризику потрапити на фронт. Регіональні плани стають дедалі важчими для виконання. А армія, за словами самих російських військових, відчуває гострий дефіцит людей і якісного поповнення.
Нова мобілізація залишається політично небезпечним кроком для Кремля. Але якщо війна затягуватиметься, а контрактний набір і далі падатиме, простір для маневру звужуватиметься. Російській владі доведеться або різко посилювати примус, або шукати спосіб зупинити війну без виконання заявлених цілей.
Саме тому питання не лише в тому, чи оголосить Росія нову мобілізацію. Питання ширше: скільки ще часу Кремль зможе вести війну, роблячи вигляд, що вона не потребує нової великої ціни для власного населення.
За матеріалами verstka.media
