Космічна залежність Європи від США: чому Starlink і систему ракетного попередження SBIRS неможливо швидко замінити

Проблеми з американським супутниковим зв’язком Starshield та попередженнями про російські ракетні удари виявили одну з найнебезпечніших технологічних залежностей України та Європи від Сполучених Штатів. Європейські країни мають власних супутникових операторів, розробляють захищені системи зв’язку та інвестують у військові космічні програми. Однак наразі жоден із цих проєктів не здатен повністю замінити американську інфраструктуру. Ідеться не лише про інтернет на фронті, а про здатність виявляти ракетні пуски, передавати розвіддані та координувати бойові операції.

Reuters проаналізувало можливості Європи компенсувати проблеми з американськими супутниковими сервісами, які використовує Україна.

Висновок експертів виявився невтішним: навіть за наявності політичної волі та фінансування створення повноцінних альтернатив потребуватиме років.

Європейська супутникова мережа OneWeb уже працює, але її архітектура не оптимізована для тих самих фронтових завдань, що й Starlink. Проєкт ЄС IRIS² обіцяє захищений зв’язок під європейським контролем, однак ще перебуває на етапі розгортання. Німеччина також розвиває власні військові супутникові можливості, проте вони не забезпечують негайної заміни американських систем.

Ще складнішою є ситуація з ракетним попередженням. Американська SBIRS виявляє теплові сигнатури ракетних запусків із космосу. Порівнянної за масштабом та оперативною готовністю власної європейської системи наразі немає.

Дві проблеми одночасно: зв’язок для дронів і попередження про ракети

Ситуація загострилася 14 жовтня, коли українські посадовці повідомили про перебої в роботі військового сервісу Starshield.

За їхніми словами, супутникові термінали втрачали можливість повноцінно працювати під час руху з високою швидкістю. Це створило проблеми для українських безпілотників, які використовують супутниковий зв’язок під час бойових завдань, зокрема для ударів і протиповітряної оборони.

Одночасно президент Володимир Зеленський заявив, що Україна другу ніч поспіль не отримала від партнерів попередження про російську балістичну атаку на Київ.

Ці події стосуються різних технологічних систем, але об’єднуються спільною проблемою: українська оборона значною мірою залежить від критично важливих можливостей, контроль над якими перебуває за межами України.

Причини обох збоїв на момент повідомлення Reuters залишалися нез’ясованими.

Ілон Маск заявив, що обмеження швидкості чи використання Starshield визначають американські військові та зрештою президент США. Дональд Трамп, зі свого боку, стверджував, що Вашингтон продовжує обмін розвідувальною інформацією з Україною.

Тому повідомлення про проблеми не можна автоматично вважати доказом повного припинення американської допомоги або встановленого політичного рішення відключити Україну від супутникових сервісів. Проте навіть тимчасові обмеження демонструють потенційну вразливість українських бойових систем.

Starlink і Starshield: чому це не одна й та сама система

Starlink — комерційна мережа супутникового інтернету компанії SpaceX. Станом на жовтень 2026 року вона налічує понад 11 тисяч супутників і обслуговує приблизно 13 мільйонів користувачів у світі, за даними Reuters.

Starshield — напрям військових і розвідувальних супутникових послуг SpaceX, створений насамперед для державних замовників. Він передбачає захищений зв’язок, спеціальні термінали, посилене шифрування та можливість інтеграції спеціалізованих супутникових систем.

Попри різні завдання, Starshield і Starlink не є цілком незалежними одне від одного. Зокрема, військові комунікаційні сервіси Starshield використовують супутникову інфраструктуру Starlink, хоча можуть мати окремі термінали й мережеві шлюзи.

Саме це робить ситуацію складнішою, ніж звичайна зміна постачальника інтернету.

Система складається не лише із супутників на орбіті. Для її функціонування необхідні наземні станції, програмне забезпечення, системи управління мережею, захищені канали передавання даних і спеціалізовані абонентські термінали.

Крім технічних характеристик, існує питання доступу. Користувач може володіти обладнанням, але не контролювати правила надання послуги.

Залежність від Starshield таким чином має два виміри: технологічний, пов’язаний з обладнанням та інфраструктурою, і політико-правовий, пов’язаний із контролем над сервісом.

Це особливо важливо для військових систем, де перебої в передаванні інформації можуть безпосередньо впливати на виконання бойових завдань.

Водночас не всі українські термінали Starlink належать до Starshield. Обмеження конкретної категорії військових послуг не означає автоматичного відключення всіх користувачів комерційної мережі.

Чому європейський OneWeb не може просто замінити Starlink

Найочевиднішим кандидатом на заміну Starlink є Eutelsat — європейський супутниковий оператор, який володіє мережею OneWeb.

Вона вже функціонує і надає зв’язок через низькоорбітальні супутники. Згідно з даними компанії, її угруповання складається з понад 600 апаратів, розміщених приблизно на висоті 1200 кілометрів.

OneWeb використовують для зв’язку на суші, морі та в авіації. Компанія також позиціонує його як інструмент захищеної комунікації, зокрема для державних замовників.

Отже, проблема не полягає у відсутності в Європі супутникового інтернету. Вона полягає в різниці між цивільним або корпоративним зв’язком і потребами динамічної бойової системи.

Незалежний консультант Крістіан Фрайгер фон дер Ропп, на якого посилається Reuters, звертає увагу на обмеження нинішньої архітектури OneWeb.

Йдеться про пропускну здатність, продуктивність, вартість, масу, габарити та енергоспоживання користувацьких терміналів.

Для стаціонарного командного пункту, корабля чи великої військової машини такі параметри можуть бути прийнятними. Однак для компактного безпілотника кожен додатковий кілограм обладнання та кожен ват енергоспоживання впливають на можливості застосування.

Ще одна проблема — несумісність.

Термінал Starlink або Starshield неможливо просто перепідключити до супутників OneWeb. Системи використовують власні технології, протоколи та мережеву інфраструктуру.

За оцінкою експерта Reuters, повноцінний перехід вимагав би заміни тисяч терміналів.

При цьому сама закупівля нового обладнання не гарантувала б еквівалентних можливостей. Потрібні випробування, інтеграція з наявними комплексами, перевірка стабільності зв’язку та масштабування мережі.

Важливо, що OneWeb не є непридатним для будь-якого військового застосування. Його можливості потенційно можуть використовуватися як резервний канал для окремих завдань. Однак доповнення зв’язку та повноцінна заміна Starshield на рухомих бойових платформах — принципово різні задачі.

IRIS²: європейська альтернатива, яка з’явиться наприкінці десятиліття

Одним із головних довгострокових рішень Євросоюзу є IRIS² — Infrastructure for Resilience, Interconnectivity and Security by Satellite.

Це проєкт створення європейської багаторівневої супутникової мережі, призначеної для захищеного зв’язку урядів, сил оборони, служб безпеки та цивільних користувачів.

У серпні 2026 року Єврокомісія та консорціум SpaceRISE домовилися про розширення архітектури системи.

Оновлена конфігурація передбачає 330 супутників на низькій навколоземній орбіті та 18 на середній.

Окремим результатом перегляду проєкту стало збільшення запланованої захищеної урядової місткості системи приблизно на 60% у межах ЄС.

Участь у реалізації беруть Eutelsat, SES і Hispasat, а серед промислових партнерів — Airbus Defence and Space, Thales Alenia Space, OHB та інші компанії.

Однак навіть після введення IRIS² в експлуатацію її придатність до конкретних фронтових сценаріїв залежатиме від характеристик терміналів, покриття, доступної пропускної здатності та правил використання.

І найголовніше: запланований початок надання послуг у 2029 році не допоможе повністю розв’язати проблему, яка виникла в жовтні 2026-го.

Поки триває виробництво супутників, створення наземної інфраструктури й підготовка запусків, Україна та Європа змушені спиратися на вже наявні системи.

Німеччина створює власну військову мережу супутників

Паралельно із загальноєвропейською програмою Німеччина розвиває власну захищену систему супутникового зв’язку для Бундесверу.

Йдеться про SATCOMBw Stufe 4 — перспективну низькоорбітальну мережу військового призначення.

У червні 2026 року німецькі компанії Rheinmetall та OHB створили спільне підприємство OHB Rheinmetall Space Networks.

Його метою є розроблення захищеної комунікаційної інфраструктури, здатної забезпечувати обмін даними між військовослужбовцями, транспортними засобами, командними пунктами та безпілотними системами.

У презентації Rheinmetall у березні 2026 року йшлося про проєкт щонайменше зі 100 супутників, потенційною вартістю 8–10 мільярдів євро й орієнтиром готовності до 2029 року.

Проте це характеристики запланованого проєкту, а не підтвердження вже розгорнутої системи.

Німецька ініціатива може надати Бундесверу більший контроль над військовим зв’язком, але вона не є готовою заміною Starlink для України. Її основна мета — забезпечення потреб німецьких збройних сил, а умови доступу партнерів потребуватимуть окремих рішень.

SBIRS: чому з ракетним попередженням ситуація ще складніша

Якщо супутниковий інтернет теоретично можна забезпечувати через кількох комерційних операторів, то раннє попередження про балістичні ракети є значно специфічнішою технологічною можливістю.

Американська SBIRS — Space-Based Infrared System — створена для виявлення ракетних запусків, підтримки протиракетної оборони та забезпечення військової розвідки.

Вона використовує інфрачервоні сенсори, встановлені на супутниках, зокрема на геосинхронних і високоеліптичних орбітах.

На відміну від супутників зв’язку, які передають дані між користувачами, SBIRS спостерігає за інфрачервоним випромінюванням Землі.

Під час запуску ракети її двигун утворює інтенсивний тепловий сигнал. Спеціалізовані датчики здатні виявляти такі сигнали, що дає можливість сформувати раннє попередження ще на початкових етапах польоту.

Після обробки дані можуть використовуватися в системах командування, оцінювання загроз і протиракетної оборони.

Балістичні ракети можуть досягати цілей надзвичайно швидко. Відтак навіть короткі затримки виявлення й передавання попереджень потенційно зменшують час, доступний для оцінювання загрози та реагування.

Водночас необхідно розрізняти космічне виявлення пуску, попередження населення та безпосереднє наведення протиракет. Це пов’язані, але не тотожні процеси. Дані із супутника не замінюють наземних радарів, систем управління та засобів перехоплення.

Саме тут американська технологічна перевага має стратегічне значення.

За оцінкою експерта Chatham House Марка Девора, яку цитує Reuters, Європа наразі не має системи, еквівалентної SBIRS.

Чи створює Європа власну систему ракетного попередження?

Так. Однак головна відмінність від США полягає у ступені готовності цих програм.

Одним із найбільш предметних європейських проєктів є ODIN’s EYE II, який реалізується за підтримки Європейського оборонного фонду.

Його завдання — розробити архітектуру космічного раннього попередження про балістичні, гіперзвукові та інші ракетні загрози.

За документами Єврокомісії, кошторис проєкту становить приблизно €96,6 млн, з яких до €90 млн передбачено як внесок ЄС. Програма охоплює дослідження та проєктування, а не розгортання готового аналога SBIRS.

Важливий крок відбувся 28 вересня 2026 року, коли Рада ЄС затвердила п’ять European Defence Projects of Common Interest — спільних оборонних проєктів європейського значення.

Два з них безпосередньо пов’язані із цією проблемою.

SPACE передбачає розвиток європейських космічних можливостей, зокрема супутників раннього попередження про ракетні пуски, захищеного зв’язку, розвідки, навігації та оперативного запуску супутників на заміну.

EU-FIAMD має забезпечити інтегровану європейську систему протиповітряної й протиракетної оборони, включно з раннім попередженням та координацією управління.

Але рішення Ради ЄС означає визначення пріоритетних проєктів і створення можливостей для фінансування. Воно не означає, що відповідні супутникові системи вже запущені або готові до бойового використання.

Що Європа реально має сьогодні

Європейську ситуацію не можна описувати як повну відсутність альтернативних можливостей.

Із січня 2026 року в Євросоюзі працює GOVSATCOM — механізм спільного використання наявних державних і військових супутникових комунікацій.

Він дозволяє уповноваженим користувачам держав ЄС отримувати захищені послуги через спільну інфраструктуру. Єврокомісія також зазначала, що Україна має приєднатися до цього механізму на пізнішому етапі.

Однак GOVSATCOM — не нове масове супутникове угруповання, побудоване за принципом Starlink. Це насамперед система об’єднання та розподілу вже наявних комунікаційних ресурсів.

Вона може зменшувати залежність від зовнішніх постачальників, але не усуває обмежень фронтових терміналів і не замінює космічну систему виявлення ракет.

Поточний стан основних систем можна підсумувати так:

СистемаОсновна функціяСтан на жовтень 2026-го
Starlink / StarshieldСупутниковий зв’язок, зокрема військовийПрацює, але повідомлено про обмеження окремих функцій
OneWebНизькоорбітальний супутниковий інтернетПрацює; повна фронтова заміна обмежена
GOVSATCOMЗахищений урядовий і військовий зв’язокДіє з 2026 року
IRIS²Європейська захищена мережа зв’язкуПочаток розгортання заплановано на 2029 рік
SATCOMBw 4Військовий супутниковий зв’язок НімеччиниПроєкт розроблення
SBIRSКосмічне виявлення ракетних пусківДіюча американська система
ODIN’s EYE II / SPACEМайбутнє європейське ракетне попередженняРозроблення та формування спільних можливостей

Чому ця залежність є небезпечною для всієї Європи

Українська ситуація виявляє проблему, яка існує далеко за межами війни проти Росії.

У сучасних бойових операціях супутникові системи виконують одразу кілька критичних функцій: забезпечують зв’язок між підрозділами, передають розвідувальну інформацію, підтримують навігацію, допомагають контролювати повітряний простір і формують попередження про ракетні загрози.

Якщо окремі елементи цієї інфраструктури залежать від рішень іноземного уряду чи приватної компанії, військове командування не має повного контролю над їхньою доступністю.

Звідси виникає стратегічна суперечність.

Європейські країни нарощують оборонні бюджети, закуповують винищувачі, системи ППО та ракети. Але навіть значні інвестиції в озброєння не забезпечують повної автономії, якщо критичні інформаційні та комунікаційні можливості залишаються під зовнішнім контролем.

До політичних ризиків додаються військові.

9 жовтня Reuters повідомило про занепокоєння командування космічних сил Німеччини активністю російських супутників поблизу західних космічних апаратів.

Такі дії можуть створювати загрозу комерційним і військовим угрупованням навіть без прямого застосування протисупутникової зброї.

Отже, Європі потрібно не тільки створювати власні мережі, а й забезпечувати їхню стійкість до втручання, фізичних загроз і перебоїв.

Що це означає для України найближчими роками

Для України найважливішим питанням стає не повна відмова від американських систем, а скорочення залежності від одного каналу отримання критично важливих послуг.

У короткостроковій перспективі реалістичним підходом є поєднання різних каналів зв’язку. Супутникові сервіси можуть доповнюватися наземними мережами, радіорелейними засобами та іншими технологіями залежно від завдання.

Водночас частина застосувань, особливо пов’язаних із рухомими платформами, не має готового рівноцінного замінника Starshield.

У середньостроковій перспективі важливими стануть домовленості про доступ до європейських супутникових можливостей, тестування сумісного обладнання та розвиток власних технологій зв’язку.

Однак українські розробники самостійно не можуть швидко відтворити всю американську космічну інфраструктуру. Створення супутникового угруповання глобального масштабу потребує багаторічних інвестицій, виробництва, запусків та наземного забезпечення.

Щодо ракетного попередження, головним завданням залишається збереження стабільного обміну даними з партнерами та розвиток європейських можливостей, які з часом зменшать залежність від американських джерел.

При цьому відсутність партнерського попередження про конкретну атаку не тотожна доведеному припиненню всього обміну розвідувальними даними. Цю відмінність необхідно зберігати під час оцінювання нинішньої ситуації.

Європа може заплатити за незалежність, але не може купити її миттєво

Розслідування Reuters демонструє одну з фундаментальних проблем європейської оборони: фінансових ресурсів недостатньо для негайного усунення залежностей, які формувалися десятиліттями.

Starlink став критично важливою складовою української військової комунікації завдяки масштабам, технологічній зрілості та доступності обладнання.

SBIRS є результатом тривалого розвитку американських військово-космічних систем, які поєднують супутники, сенсори, наземні центри та механізми оперативного оповіщення.

Європейські OneWeb, GOVSATCOM, IRIS² і перспективні програми ракетного попередження поступово формують альтернативну інфраструктуру. Але їхня сукупність поки не дорівнює готовій заміні американських можливостей.

Для України це означає, що найближчими роками ключовою залишатиметься одночасна робота у двох напрямках: збереження доступу до критичних американських технологій та поступове нарощування альтернатив.

Для Європи висновок ще ширший.

Оборонна автономія вимірюється не лише кількістю танків, винищувачів або ракет. Вона визначається також тим, хто контролює супутники, канали зв’язку, системи раннього попередження та потоки розвідувальних даних.

Саме в цій сфері континенту ще належить подолати одну з найбільших прогалин власної безпеки.

Вверх