Нетипова версія історика про те, чому починаються війни та що змушує агресора підписувати мир.
Пів століття тому австралійський історик Джеффрі Блейні пояснив природу виникнення воєн і заявив: жодна епоха не знає періоду без кровопролиття, а мир — це рідкісне явище.
Війни виникають не через економічні труднощі та ідеологічні розбіжності й навіть не через територіальні суперечки — таку думку понад 50 років тому обґрунтував австралійський історик Джеффрі Блейні.
Він висловив її у своїй найвідомішій праці Причини війни, яка побачила світ 1973 року. Блейні відійшов від традиційних пояснень воєнних конфліктів, запропонувавши набагато простішу ідею: війна — це не випадкове явище, а свідомий вибір певної держави чи держав.
Блейні вважає, що такий вибір базується на оптимістичних оцінках сторін, щодо їхньої здатності перемогти суперника. Цю концепцію він назвав взаємним оптимізмом.
Журналісти та критики часто називають Блейні Живим скарбом Австралії — за його внесок у публічні дебати та глибокий аналіз соціальних і політичних тенденцій. Історик, який народився 11 березня 1930 року, навіть сьогодні, у поважному 95-річному віці, пише колонки й статті до відомих видань, зокрема аналізуючи події в Україні. Свого часу він очолював Австралійсько-Китайську раду, яка займається міжнародним співробітництвом, а також отримав найвищі австралійські та міжнародні нагороди, включно з Britannica Award — за виняткову майстерність у поширенні знань на благо людства.
Джеффрі Блейні, 2016 рік / Фото: Penguin Random House
Люди прагнуть воювати
У Причинах війни Блейні насамперед зауважує: на жаль, мир не є природним станом для людства. Історик каже, що жодна епоха не знає періоду без кровопролиття — коли більші, коли менші, але війни точилися завжди.
«Ми знаємо про причини миру набагато менше, ніж про причини війни, бо мир взагалі є рідкісним явищем, — пише він з цього приводу. — На кожну тисячу сторінок, опублікованих про причини війни, припадає менше однієї сторінки про причини миру».
Блейні категорично відкикинув ідею, що війни починаються через непорозуміння, випадкові інциденти або емоційні сплески. Такі пояснення історик назвав «описом, що маскується під пояснення» — бо причини кожного конфлікту лежать набагато глибше:
Полотно К. Р. В. Невінсона Жнива битви, 1919 рік / Фото: Imperial War Museums
«Навіть якщо військовий інцидент слугує приводом, він ніколи не є справжньою причиною, оскільки за ним завжди стоїть свідоме рішення лідерів, які розрахували, що час для війни є сприятливим», — пояснює автор книги.
Також історик різко розкритикував Манчестерську теорію, популярну після Другої світової. Її прихильники вважали, що комерційний та інтелектуальний прогрес робить війни застарілими. Блейні заперечує:
«Такий оптимізм відображає радше безпеку домашнього середовища, ніж реальну природу міжнародних відносин. Віра в те, що переживши дві світові війни, людство винесло урок на майбутнє — одне з марнославств XX століття. Нагадаю: щонайменше п’ять воєн у XVIII залучили стільки націй і охопили стільки земної кулі, що їх також можна було б назвати світовими війнами».
На думку Блейні, війна і мир — це не окремі відсіки історії, бо мир є всього лише наслідком минулої війни. При цьому він твердить, що жодна війна не є ненавмисною або випадковою, натомість її тривалість справді можна назвати непередбачуваним випадком: адже ніхто й ніколи не планує затяжних війн.
Чому починаються війни
Класичне пояснення причин війни зводиться до того, що держави мають між собою тривалі територіальні суперечки, ідеологічні розбіжності, одна або дві з них переживають економічну кризу — і це спричинює конфлікти. Блейні погоджується, що ці фактори справді сприяють розв’язанню війни, але водночас не вважає їх першопричиною, адже країни-суперники можуть десятиліттями жити поруч, не вдаючись до відкритої збройної агресії. А справжньою причиною війни історик називає необґрунтований оптимізм.
«Якщо дві нації глибоко розходяться у поглядах на життєво важливе питання, і якщо обидві очікують, що вони легко виграють війну, то війна є дуже ймовірною, — пише у своїй книзі Блейні. — Якщо жодна нація не впевнена в перемозі, або якщо вони очікують, що перемога прийде лише після тривалих боїв, тоді війна малоймовірна».
Щодо сірника, який запалить цю війну, то це, на думку історика — провал дипломатії. За його словами, напередодні кожної війни принаймні одна з націй неправильно оцінила свою переговорну силу.
Полотно Пола Неша Пустота війни, 1918 рік / Фото: National Gallery of Canada
На думку Блейні, саме оптимізм держав, які воюють між собою, робить війну тривалою. Допоки суспільства двох країн, або однієї з них, вважають, що можуть перемогти суперника — війна триває. Якщо ж в котрійсь країні, або ж знову ж таки в обидвох, люди втомлюються від війни та вважають, що програють — лідери держав сядуть за переговорний стіл.
«Усе, що збільшує оптимізм, є причиною війни, — йдеться у книзі. — Усе, що гасить цей оптимізм, є причиною миру».
Полічіть до семи
Аналізуючи давні й сучасні війни, австралієць дійшов висновку, що, перебуваючи на порозі війни, люди у ворогуючих країнах завжди опиняються в приблизно однакових умовах та ситуаціях. І є сім факторів, на які слід зважити, щоб зрозуміти, в який бік хитнеться маятник цього разу — у війну чи мир.
Насамперед йдеться про військову силу. Якщо одна з держав вважає, що саме зараз вона зможе застосувати свою військову силу ефективно в обраному регіоні бойових дій — вона розпочне війну.
По-друге, варто зважити на поведінку інших країн й розуміти, як інші держави поводитимуться у випадку конфлікту та кого підтримають. Якщо агресор розуміє, що вони стануть на бік жертви й сили будуть нерівними — він відступить. Якщо ж все виглядає так, що підтримка жертви не вдарить сильно по агресору — він не зупиниться.
По-третє, каже Блейні, варто вважати на внутрішню єдність людей як у власній країні, так і в країні ворога. Якщо суспільство активно підтримує свою владу, яка вирішила воювати, і не влаштовує масових активних протестів, це розв’язує руки політикам. Якщо агресор нападає на країну, в якій царює розбрат і немає єдності – завоювати її буде нескладно.
Полотно К. Р. В. Невінсона Дорога з Арраса до Бапома, 1917 рік / Фото: Imperial War Museum
Четвертий фактор — це свідомість та розуміння реалій війни. Перед її початком люди майже ніколи не розуміють, якими страшними й неочікуваними будуть наслідки. Вони недооцінюють, скільки крові й страждань може випасти на їхню долю, хибно вважаючи, що все зведеться до швидкого переможного маршу. Там, де суспільство зберігає здоровий глузд й тверезо оцінює власні можливості, війни трапляються рідше.
П’ятий фактор — націоналізм та ідеологія. Рівень націоналістичних чи ідеологічних настроїв можуть впливати на сприйняття війни, а отже або розпалювати її, або гасити.
Шостий — стан економіки та її здатність підтримувати тривалий військовий конфлікт. Адже бліцкриги бувають провальними, і у випадку невдачі як агресор, так і жертва мають розуміти, скільки часу можуть протистояти одне одному.
І нарешті сьомий, проте далеко не останній за важливістю фактор — це лідерство. Особистість та досвід тих, хто приймає рішення про війну або мир, часто має вирішальне значення. Адже невиправданий оптимізм когось з лідерів держав, його необізнаність із ситуацією або ж банальна некомпетентність можуть спотворити оцінки всіх інших факторів — і весь розрахунок рухне, мов картковий будинок.
Як досягти миру
Історик Джеффрі Блейні, 1970-ті роки / Фото: Living Histories
Коли обидві сторони конфлікту мають завищені очікування щодо своєї перемоги, миру не буде — бо не існує жодної мирної угоди, яка могла б задовольнити їхні мінімальні вимоги. Блейні пише, що у такій ситуації продовження війни стає єдиним способом вирішити суперечку.
«Війна сама по собі забезпечує найбільш надійний і найбільш об’єктивний тест на те, яка нація чи альянс є наймогутнішим, — пояснює він. — Війна розвіює ілюзії та встановлює реальне співвідношення сил».
Але після того, як одна зі сторін визнає свою слабкість і погоджується на поразку, невизначеність щодо відносної сили зникає.
«Це призводить до встановлення так званого впорядкованого ринку політичної влади, або, іншими словами, миру, — пише австралієць. — Цей цикл ґрунтується на новому, чіткому розподілі сили. Мир настає не через дипломатичні переговори чи випадкові інциденти, а лише тоді, коли невизначеність щодо відносної сили зникає».
Третя світова вже на порозі?
Теорія Блейні має як багато прихильників, так і критиків. Зокрема, оглядачі Hoover Institution дорікнули історику: невже, за його логікою, нацистську Німеччину слід виправдати за вторгнення в Польщу у 1939 році? Адже Адольф Гітлер вимагав доволі скромних поступок північних територій, а уряд Польщі не погодився. То невже країна-жертва несе провину за вторгнення агресора?
Блейні пояснив: проблема у тому, що його теорію розуміють поверхнево й часто перекручують. У цьому випадку йдеться не про провину країни-жертви, оскільки претензії німецького фюрера на північні території Польщі були лише приводом для розв’язання війни. Якби ця країна пішла на поступки — війна все одно почалася б: або трохи пізніше, або Німеччина знайшла б інший привід. Бо ті сім факторів, які він виклав у книзі, наприкінці 1930-х років працювали на користь війни.
У 2025 році вийшла нова редакція книги Причини війни, яку Блейні назвав Причини війни: від 1700 року до сьогодні. У ній історик проаналізував нові війни, зокрема повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року.
Воно є майже ідеальним прикладом за теорією Блейні. Історик пише, що рішення російського керівництва розпочати війну випливало з вкрай оптимістичної оцінки власних сил з боку російської влади та недооцінки сил України. Росія вважала, що може досягти своїх цілей військовим шляхом швидко і з мінімальними витратами: російський президент Владімір Путін вважав, що Україна або швидко капітулює, або її опір буде неефективним. Проте, Україна дала гідну відсіч.
«Вторгнення Путіна в Україну було полегшено небажанням Німеччини — і Франції також — витрачати належні кошти на оборону протягом попередньої чверті століття, — пише Блейні. — Дійсно, коли Путін розпочав своє вторгнення — драматичну помилку в оцінці військової могутності — він був упевнений, що об’єднані європейські армії будуть переважно глядачами».
Не досягнувши цілей на полі бою, РФ вдалася до знищення цивільного житла, інфраструктури та вчинення масових звірств. За Блейні, це є яскравою ілюстрацією того, як діє агресор, проваливши свій початковий план — бо розрахунок виявився хибним.
Австралієць наголошує, що демократія, як правило, повільніше готується до війни та оголошує її, ніж авторитарна країна. Але вона діє рішучіше, коли війна розпочинається.
Полотно Пола Неша Ми створюємо новий світ, 1918 рік / Фото: Imperial War Museums
У новій редакції Блейні застерігає, що світ стоїть на порозі Третьої світової, а її відсутність вже і зараз — глобальний бонус для людства. На його думку, у скорому майбутньому виникне нова технологія ведення війни, яка перевершить ядерну зброю. І є ймовірність того, що вона виникне в малій, а не могутній країні.
«Ще одна світова війна, якщо вона відбудеться в найближчі кілька десятиліть, може призвести до меншої кількості смертей на полях битв, — пише австралієць. — Але масових смертей у містах та передмістях не уникнути».
Блейні припускає, що через кілька десятиліть можливий варіант, коли один уряд правитиме всім світом. Міжнародні війни тоді зникнуть, хоча громадянські війни все ще можуть відбуватися. На його думку, цей всесвітній уряд може бути демократичним, або ж він може бути грізним результатом нових технологій, які дозволяють безжально контролювати поведінку людей.
За матеріалами nv.ua
