Станом на 2–3 березня 2026 року ринок нафти перейшов у режим різкої геополітичної нервозності. Після ударів США та Ізраїлю по Ірану та подальшої ескалації, Brent у моменті стрибав приблизно на 13%, а потім закріпився нижче піку; водночас аналітики Citigroup уже оцінюють найближчий тиждень як період, у якому Brent може торгуватися в діапазоні $80–90 за барель, якщо напруження не спаде. За сценарію деескалації вони допускають повернення ближче до $70.
Це важливо розуміти одразу: головна проблема зараз — не лише сам факт війни, а те, що вона вдарила по найчутливішому місцю глобальної енергетики — Ормузькій протоці, через яку у 2024 році проходило близько 20 млн барелів на добу, тобто приблизно 20% світового споживання рідких нафтопродуктів. Якщо цей вузький коридор працює зі збоями, ринок перестає мислити категоріями “річного профіциту” і починає мислити категоріями “скільки барелів фізично не дійде до покупця цього тижня”.
Читайте також: “Ормузька протока – остання погроза Тегерана перед перемир’ям. Що це за надважливий шлях”
Чому ринок зреагував так різко
До нинішньої ескалації ринок, навпаки, жив у логіці відносного надлишку. Міжнародне енергетичне агентство у лютневому огляді зазначало, що глобальна пропозиція нафти у 2026 році може зрости на 2,4 млн барелів на добу, і це підживлювало очікування м’якшого ринку. Але війна на Близькому Сході миттєво перекинула акцент із балансу “видобуток проти попиту” на баланс “безпека маршруту проти фізичних поставок”.
Саме тому вирішальним фактором стали не тільки ракети, а й поведінка страховиків, судновласників та трейдерів. Reuters повідомляв, що після ескалації щонайменше 150–200 суден стали на якір поблизу Перської затоки, а частина перевізників і великих торгових домів призупинила проходи через Ормуз. Коли навіть формально відкритий маршрут стає занадто дорогим або небезпечним для проходу, для ринку це майже той самий ефект, що й часткова блокада.
ОПЕК+ спробував дати ринку сигнал стабілізації, погодивши збільшення видобутку на 206 тис. барелів на добу з квітня. Але це менше ніж 0,2% світового попиту, і аналітики прямо називають такий крок радше символічним, ніж здатним перекрити ризик серйозного збою в Ормузі. Коли під загрозою сам канал доставки, “додаткові барелі на папері” мало допомагають, якщо їх складно вивезти.
Читайте також: “«Епічна лють» і «Рев лева»: навіщо США та Ізраїль відкрили новий фронт проти Ірану”
Що буде з цінами: три базові сценарії
Перший сценарій — короткий шок і часткове заспокоєння. Якщо найближчими днями трафік через Ормуз хоча б частково відновиться, а атаки на танкери та енергетичну інфраструктуру не стануть системними, ринок може залишитися дорогим, але без панічного розриву. У такому випадку найбільш імовірний коридор — ті самі $80–90, після чого можливий частковий відкат. Саме цей сценарій зараз ринок розглядає як базовий, хоча й дуже нестабільний.
Другий сценарій — затяжне обмеження проходу через Ормуз на 3–4 тижні. За оцінкою JPMorgan, експорт через протоку вже просів приблизно до 4 млн барелів на добу проти звичних 16 млн, а обмеження на рівні трьох-чотирьох тижнів може підштовхнути Brent вище $100 за барель. Банк також оцінює, що виробники Перської затоки мають приблизно 25 днів запасу гнучкості у вигляді сховищ і танкерної логістики — після цього ринок стає значно жорсткішим.
Третій сценарій — справжній енергетичний шок, якщо почнуться не лише збої у судноплавстві, а й стійкі втрати у видобутку або переробці. Reuters із посиланням на Rystad писав, що навіть після спроб частково обійти Ормуз альтернативними маршрутами потенційна втрата може становити 8–10 млн барелів на добу. Це вже той масштаб, за якого “$100+” перестає бути медійною страшилкою і стає цілком робочою ринковою гіпотезою.
Чому цього разу йдеться не тільки про нафту
Нинішня криза одразу вдарила й по газу. Reuters повідомляє, що після ударів у регіоні QatarEnergy призупинила LNG-виробництво, а європейський еталонний контракт TTF зріс більш ніж на 40%, закрившись біля 44,51 євро за МВт·год. Азійський LNG-індикатор JKM підскочив майже на 39%. Це означає, що світ отримав не один, а фактично подвійний енергетичний шок: дорожчають і нафта, і газ.
Goldman Sachs, за даними Reuters, уже закладає в нафту приблизно $18 за барель “ризикової премії” в режимі реального часу. А якщо повне припинення потоку через Ормуз триватиме місяць, банк бачить сценарій, за якого TTF та JKM можуть зрости приблизно на 130%, до рівнів, співставних із новою жорсткою хвилею енергетичної інфляції. Це важливо для України не менше, ніж сама нафта, бо ми живемо всередині європейського енергетичного контуру.
Чому це критично для України
Для України ця історія — не “далека близькосхідна геополітика”, а дуже практичний ризик для цін, логістики та навіть стійкості наших партнерів. Українське Міненерго в січні-лютому 2026 року заявляло, що паливний ринок стабільний і повністю забезпечений, а від початку року було імпортовано понад 344 тис. тонн пального. Ключовим фактором стабільності міністерство називає диверсифікацію маршрутів — автомобільних, залізничних і морських. Це добра новина, але водночас це означає й інше: український ринок залишається дуже чутливим до глобальної ціни та зовнішньої логістики.
Після руйнування значної частини власної нафтопереробної інфраструктури Україна значною мірою спирається на імпорт нафтопродуктів. Reuters раніше нагадував, що лише у 2024 році Україна імпортувала близько 1,2 млн тонн бензину, а постачання дедалі сильніше прив’язані до європейського ринку. Це означає, що для нас важливий не тільки сам Brent, а й те, що відбувається з європейськими цінами на дизель, бензин, страхування перевезень і преміями трейдерів.
Окрема проблема в тому, що для Європи Близький Схід — це не стільки ключове джерело сирої нафти, скільки важливий постачальник middle distillates, тобто передусім дизеля та авіапального. За даними Reuters із посиланням на Kpler, частка близькосхідної нафти в європейському імпорті сирої нафти становить близько 5%, але саме Близький Схід є найбільшим постачальником для Європи середніх дистилятів. А отже, якщо регіональний шок затягнеться, тиск на європейський дизельний ринок буде непропорційно сильним — і це майже автоматично перекочує в оптові й роздрібні ціни в Україні.
Практично це означає таке: миттєвого стрибка “на табло” на українських АЗС може й не бути, якщо мережі ще продають паливо з раніше закуплених партій. Але якщо дорогий барель і дорогі дистиляти протримаються хоча б кілька тижнів, український ринок майже неминуче побачить подорожчання із лагом — спочатку в опті, потім на заправках, а далі в логістиці, агрособівартості й споживчій інфляції. Це вже не пряме котирування Brent, а ланцюгова реакція через європейський енергоринок.
Як це може допомогти Росії
Для України найнебезпечніший зовнішній наслідок — не лише дорожче пальне, а й те, що високий барель може потенційно покращити бюджетне становище Росії. Нафта й газ дають близько чверті доходів федерального бюджету РФ, а самі ці надходження є важливою частиною фінансування війни проти України. На 2026 рік російський бюджет очікує 8,92 трлн рублів нафтогазових доходів.
Перед нинішньою ескалацією Москва, навпаки, входила в 2026 рік у погіршеній формі: у 2025 році її нафтогазові доходи впали на 24%, а дефіцит бюджету сягнув 2,6% ВВП — максимуму з 2020 року. Тобто дорожча світова нафта зараз для Кремля — це шанс хоч частково послабити тиск, який утворився через санкції, знижки для покупців і падіння виручки. Іншими словами, що довше тримається дорогий барель, то легше Росії латати бюджетні діри.
Крім того, криза в Ормузі вже змушує найбільших азійських імпортерів шукати запасні варіанти. Reuters пише, що країни Азії, які залежать від Близького Сходу приблизно на 60% свого нафтового імпорту, починають переоцінювати маршрути та постачальників; у разі затягування конфлікту Індія може повернутися до активніших закупівель російської нафти, а Китай має достатні запаси, щоб маневрувати між іранською та російською сировиною. Для України це означає ризик, що частина санкційного тиску на Москву буде розмита самим ринком.
Ще один український ризик: не лише економіка, а й політика ЄС
Є й другий, менш очевидний канал удару по Україні — внутрішньоєвропейський політичний. На кінець лютого 2026 року поставки російської нафти через “Дружбу” до Угорщини та Словаччини були зупинені після удару РФ по інфраструктурі в Україні, і саме ця суперечка вже стала приводом для блокування Будапештом нових санкцій проти Росії та фінансових рішень на користь України. Тобто енергетичний фактор уже зараз прямо впливає на європейську єдність щодо Києва.
Якщо ж на це накладається ще й глобальний стрибок цін через Ормуз, аргументи урядів, які й так опираються жорсткішій енергетичній політиці проти Росії, стають для них політично “дешевшими”. Це вже аналітичний висновок: дорожча глобальна нафта робить будь-яке нове скорочення доступної сировини для ЄС політично токсичнішим, а отже — ускладнює просування рішень, важливих для України.
Що може зупинити розкручування кризи
Головне, що зараз визначатиме ціну, — це не риторика, а фізичне відновлення руху суден, повернення страхового покриття та відсутність нових успішних ударів по ключових об’єктах. Reuters уже повідомляв про атаки на інфраструктуру в Саудівській Аравії, включно з інцидентом біля Ras Tanura, а також про зупинку LNG-виробництва в Катарі. Якщо ці удари залишаться епізодичними, ринок зможе частково “переварити” кризу. Якщо ж вони стануть системними, фокус зміститься від логістичного збою до реального дефіциту.
Важливий і американський фактор. США менше залежать від близькосхідної нафти, ніж Європа чи Азія, але внутрішня ціна бензину для американської політики — критичний показник. Reuters уже писав, що середня ціна бензину в США піднялася вище $3 за галон, а американська влада публічно говорить про готовність діяти, щоб пом’якшити ціновий сплеск для споживачів. Це означає, що у Вашингтона є сильний політичний мотив не допустити перетворення нинішнього шоку на затяжну нафтову кризу.
Головний висновок для України
Для України нинішня криза означає не один, а одразу чотири ризики. По-перше, дорожчий Brent майже напевно означає дорожче пальне з певним часовим лагом. По-друге, разом із пальним росте ризик нової інфляційної хвилі — через транспорт, агро, продукти та промислові витрати. По-третє, високі ціни на нафту потенційно покращують фінансові можливості Росії підтримувати війну. По-четверте, енергетична криза у світі та Європі може зробити політичну підтримку України в ЄС більш крихкою, якщо частина столиць знову почне мислити насамперед категоріями власної енергобезпеки.
Тому відповідь на запитання “що буде з нафтою?” звучить так: найімовірніше, короткостроково вона залишиться дорогою й дуже волатильною; середньостроково все вирішить тривалість збоїв в Ормузі; а для України ключове не те, чи буде пік $90 чи $100, а чи затягнеться цей шок достатньо довго, щоб перетворитися на нове паливне, інфляційне й геополітичне навантаження.
За матеріалами forbes.ua
