У 2025 році Україна системно повернулася до «енергетичних» діпстрайків по Росії. Це – справжня нафтова війна, де за оцінками Forbes Ukraine, йдеться щонайменше про 73 повітряні атаки на 28 виробників нафтопродуктів, із сумарною «паспортною» потужністю близько 219 млн т/рік – тобто про дуже широку географію та спробу працювати по галузі як по системі, а не по одному заводу. Це приблизно дві третини всього переробного потенціалу РФ на папері. І хоча жоден із цих ударів сам по собі не «зупиняє війну», у сукупності вони формують інше поле бою: паливо, логістика, експортні гроші та ризик — як зброя.
Але ефект цієї кампанії — не «вибити нафту» в буквальному сенсі. Її вимірюють іншим: логістикою армії, стабільністю внутрішнього паливного ринку РФ, експортним виторгом, вартістю ризику для покупців і перевізників, а також дефіцитом обладнання та часу на ремонти.
Нижче — розбір по цілях і метриках, що вже видно в даних за 2025-й, і що найбільш імовірно стане «головною грою» 2026-го.
Читайте також: Удари по енергетиці на ТОТ і по паливу в РФ:
що сталося 9–10 січня
Нафтова війна – дві фази 2025 року: від НПЗ до «воріт експорту»
У 2025-му кампанія проти нафтового сектору Росії стала системною. Її можна поділити на два етапи:
Фаза 1 – спочатку Україна «вибивала ритм» НПЗ та баз (серпень — жовтень), особливо по південному кластеру РФ, ближчому до фронту: логіка проста — чим коротше «плече» доставки, тим швидше будь-який збій б’є по військових перевезеннях і забезпеченню.
Тренд різкого зростання ударів стартує в серпні 2025-го після відносної паузи у другому кварталі. Із серпня до кінця грудня — щонайменше 40 атак по НПЗ, причому список, за словами “Мадяра”, не обов’язково вичерпний. Ударна логіка цього етапу: коротке плече дає швидкий ефект.
Показовий кейс — Новошахтинський НПЗ у Ростовській області, який до 2021-го належав Оксані Марченко, дружині обміняного до РФ екснардепа «ОПЗЖ» Віктора Медведчука. Удар безпілотниками був у ніч з 20 на 21 серпня – пожежа вирувала понад 60 годин, повідомляв «Мадяр». 25 грудня – по НПЗ вже вдарили Повітряні сили крилатими ракетами британського виробництва Storm Shadow.
Новошахтинський НПЗ – один із найбільших постачальників нафтопродуктів на Півдні Росії та забезпечує армію РФ, зокрема дизельним пальним та авіаційним гасом, за оцінкою Генштабу ЗСУ. Цей завод – у кінці третього десятка серед російських НПЗ за потужністю переробки.
Для порушення логістики пального завдаються удари й по заводах у Краснодарському краї, як от Ільський, Афіпський, Краснодарський і Славянськ-на-Кубані, додає Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI».
Удари по НПЗ поблизу кордону України навряд позбавлять ворога пального для техніки. «Однак вони створюють ускладнення та дійсно подовжують логістичне плече», – додає Гончар.
Такі підприємства не обов’язково “топ-гіганти” за загальною потужністю, але їхня сила — в географії: південь РФ — ближче до фронту, швидше постачання, менше запасу часу на компенсацію.
Окремий пласт — удари по нафтобазах, як от по Бєлгородській, яка вперше була атакована гелікоптерами ще навесні 2022-го: вони менш “гучні”, але інколи більш практичні. База — це про розподіл. Якщо НПЗ ще можна обійти альтернативним заводом, то збитки на складі/вузлі доставки часто б’ють прямо по ритму забезпечення.
Фаза 2 — з листопада почала ширше працювати по експортній інфраструктурі – Чорне море, термінали, причали, “тіньовий флот”, вузли перевалки: тут ставка вже не лише на паливо для армії, а на гроші бюджету і «вартість торгівлі» — страховки, фрахт, додаткові знижки покупцям, репутаційний/санкційний ризик.
У листопаді фокус розширився: діпстрайки пішли на Чорне море — Туапсе, Новоросійськ, термінали та причали, а також епізоди проти суден “тіньового флоту” в Чорному морі й навіть далі.
Цей поворот має дві причини:
- Зростання далекобійного потенціалу: “дістати” Новоросійськ складніше — потрібна маса дронів і прорив через посилену ППО.
- Зсув від «пального» до «грошей»: експорт — це кров бюджету. А експортна інфраструктура — це “ворота”, де ризик швидко перетворюється на знижку, страхові надбавки та дорожчий фрахт.
Цей поворот добре корелює з тим, що в листопаді 2025 року, за оцінкою IEA, морські експортні потоки через Чорне море різко просіли: мінус 42% до ~910 тис. бар./добу, це прямо прив’язано до атак на судна та об’єкти. А окремі удари по Новоросійську тимчасово «підвішували» експорт на рівні, який оцінювали як близько 2,2 млн бар./добу (ефект на ціни теж був миттєвий).
У 2026-му ця логіка, найімовірніше, лише посилиться: удари з «палива для фронту» дедалі більше перетікають у «гроші для бюджету».
Читайте також: Чому РФ націлилась на олійну промисловість України —
і чого хоче досягти
Чотири цілі ударів: що реально працює, а що — лише мрія
Ціль №1. Ускладнити постачання палива для армії РФ
Це найреалістичніша і найпрагматичніша мета. Удари по НПЗ і базах на півдні РФ не “обнуляють” російські запаси, але вони:
- подовжують логістичне плече,
- збільшують навантаження на залізницю та автоперевезення,
- змушують перерозподіляти потоки між заводами,
- підвищують вразливість тилових маршрутів.
Сенс тут — не в абсолютному дефіциті, а в терті: коли кожен літр пального стає дорожчим у доставці, а кожна затримка відкушує темп.
Ціль №2. Спровокувати паливну кризу для населення РФ
Це можливо, але не скрізь і не завжди.
- На внутрішнє споживання РФ припадає приблизно 73% виробничих можливостей по бензину — тобто запас “на маневр” невеликий.
- По дизелю внутрішнє споживання — близько 44% можливостей, тобто резерв більший і “затикається” легше.
Звідси висновок: системний дефіцит по всій РФ — надскладне завдання, яке потребувало б кратного масштабування атак. Але локальні кризи, черги та стрибки цін у регіонах — цілком реалістичні, особливо на бензині.
Сумарна «паспортна» потужність російських НПЗ – 327 млн тонн/рік. Це усі потужності, у тому числі не залучені в активному виробництві. Операційна потужність, тобто актуальний обсяг переробки, становить 260–270 млн тонн/рік, або близько 81% від «паспортної». А внутрішнє споживання нафтопродуктів значно менше. Росіяни здатні ремонтувати пошкоджені НПЗ і можуть використовувати резерв незалучених «паспортних» потужностей для закриття внутрішніх потреб.
Власне, непрямий індикатор стресу — тимчасові заборони/обмеження експорту бензину, які РФ вводила/продовжувала для стабілізації внутрішнього ринку.
Ціль №3. Удар по експортному виторгу
Тут важливо розрізняти:
- сиру нафту — “швидкі гроші”,
- нафтопродукти — “гроші з доданою вартістю”.
На цьому треку є конкретний результат. З кінця липня уряд РФ тимчасово заборонив експорт бензинів, щоб стабілізувати ситуацію на внутрішньому ринку. Згодом заборона була тричі продовжена та діятиме щонайменше до кінця лютого.
«Паралельно досягаються дві цілі, – зауважує Гончар. – Зменшувати експортну виручку через зменшення експортного потоку готових нафтопродуктів і зменшувати надходження нафтопродуктів на внутрішній ринок, створюючи дефіцит бензину».
Удар по НПЗ б’є по нафтопродуктах. Але найболючіше — коли удари зачіпають термінали, перевалку, порти, ризик судноплавства. Бо навіть якщо обсяги зберігаються, Росія змушена платити “податок страху”: більше дисконту, дорожчий фрахт, хитріші схеми, більша ціна обходу санкцій.
У грошовому вимірі загальний виторг РФ від експорту нафти та нафтопродуктів впав за останній рік вже на 25%. У таких результатів є три причини:
- глобальне падіння ціни на нафту (за останній рік на 20%);
- посилення дисконту у листопаді через посилення санкцій. У грудні знижка на Urals відносно Brent сягнула рекордних $20-30 за барель. За поточної ціни нафти Brent ($60 за барель) це означає цінову різницю в 30-50%.
- удари по експортній інфраструктурі. Насамперед вони вплинули на постачання дизельного пального із РФ, зокрема із Туапсе до Туреччини. Остання є третьою за розміром країною-покупцем нафти й нафтопродуктів від РФ, у тому числі першим покупцем нафтопродуктів.
Результат цих трьох чинників на табло: у листопаді 2025 року експорт нафти та нафтопродуктів РФ скоротився до €489 млн на день, свідчать оцінки Центру досліджень енергії та чистого повітря (CREA). Це є найнижчим показником з початку повномасштабного вторгнення.
Критичне: кампанія працює найкраще не сама по собі, а у зв’язці з ринком і санкціями. Тоді кожен удар — це не просто пожежа, а аргумент у переговорах покупця з продавцем: “дай ще знижку, бо ризик зріс”.
Ціль №4. Ураження західного/санкційно-чутливого обладнання
Це “повільна” ціль, але вона накопичувальна. Коли під удар потрапляють вузли, які:
- важко ремонтувати без імпортних компонентів,
- потребують спеціальних каталізаторів,
- мають довгі виробничі цикли відновлення,
— тоді економіка ремонту стає токсичною: більше часу, більше грошей, гірша якість, більша аварійність. Це не “нокаут”, але це хронічне знекровлення.
Тому удари по НПЗ — це завжди гра на кількох дошках одночасно: навіть якщо РФ не “залишається без пального”, вона отримує дорожчу й складнішу війну.
«Паспортна» потужність проти реальної: чому РФ не падає миттєво
Одна з найчастіших помилок у трактуванні ударів по НПЗ — дивитися лише на “яку частку потужностей атакували”. Насправді важливіше:
- операційна потужність (скільки реально переробляють),
- резерв незадіяних потужностей (чим можна тимчасово закрити внутрішні потреби),
- гнучкість логістики (чи можна перекинути потоки між заводами/басейнами),
- швидкість ремонтів і наявність запчастин.
Сумарна “паспортна” потужність НПЗ РФ — близько 327 млн т/рік, а операційна — 260–270 млн т/рік (приблизно 81% “паспорта”). Це і є пояснення, чому навіть часті удари не завжди дають «картинку дефіциту» в масштабі країни: у системи є подушка.
Але подушка — не броня. Вона зменшується, коли удари стають повторюваними, а цілі — складнішими (експортні вузли, нафтохімія, каталізатори).
Чорне море — лише 18%. Балтика — 51%: куди логічно дивитися у 2026-му
Один із ключових висновків: Чорне море — важливе, але не головне. Якщо мета — “бити по бюджету”, то критичною стає географія експорту морем:
- Чорне море — близько 18% морського експорту нафти РФ,
- північно-західні порти Балтики (Приморськ, Усть-Луга) — близько 51%.
В ніч проти 25 листопада повітряними БПЛА уражено великий НПЗ у Туапсе та нафтовий термінал «Шесхарис» у Новоросійську, один з найбільших центрів експорту нафти у РФ.
У ніч на 29 листопада морські дрони атакували у Новоросійську причал Каспійського трубопровідного консорціуму, через який йде експорт переважно казахської нафти та невеликі обсяги російської. Це викликало обурення Казахстану, на яке речник МЗС Георгій Тихий відповів, що дії України не спрямовані проти Казахстану, а покладені на відсіч агресору.
Однією з причин нового акценту, ймовірно, є зростання далекобійного потенціалу України. «Пробитись» до Новоросійська складніше та потребує більшої кількості дронів через стратегічну важливість порту для ворога та відповідно більшу захищеність системами ППО.
До ударів на нафтову інфраструктуру належать й атаки на танкери «тіньового флоту» РФ наприкінці листопада та в грудні: три з них були атаковані морськими дронами у Чорному морі, один – повітряними БПЛА у Середземному.
Це – не перші спроби атакувати експортну інфраструктуру, зауважує Гончар. У 2024-му були не завжди успішні спроби вдарити по добре захищеній інфраструктурі у Чорному морі. Успішнішими були атаки по порту Усть-Луга в Ленінградській області.
«Далі було невдоволення адміністрації тодішнього президента США Джо Байдена, а в ударах настала пауза, – каже він. – Але після зміни політичної кон’юнктури, удари відновились».
У листопаді 2025-го фізичний експорт Росією нафти та нафтопродуктів через Чорне море впав на 42% рік до року. Але загальний експорт – лише на 5%.
Звідси й перспектива 2026-го: якщо Україна нарощує далекобійність і точність, то логічний наступний рівень — балтійський експортний хребет. Не тому, що там “легше” (навпаки), а тому, що там найбільша частка грошей.
Новий акцент 2026-го: нафтобази та нафтохімія
Перший тиждень 2026-го стартував з нової хвилі — до десяти атак по базах, НПЗ та нафтохімії. Це виглядає логічним розвитком кампанії:
- Нафтобази — швидкий ефект по логістиці.
- Нафтохімія — ефект другого порядку: мастила для важкої техніки, компоненти, виробництво каталізаторів для НПЗ. Якщо “вибити” ці вузли, НПЗ стає складніше відновлювати і дорожче підтримувати.
Іншими словами, 2026-й може перейти від “б’ємо по виробництву” до “б’ємо по здатності виробництва відновлюватися”.
Чому експортні термінали важко «зруйнувати», але легко зробити токсичними
Експортний термінал — це міцна, часто добре захищена інфраструктура. Навіть якщо бойова частина дрона відносно невелика, “стерти з карти” термінал складно. Але тут важлива інша логіка:
- фізична шкода (навіть часткова) ламає ритм і підвищує витрати на ремонт та охорону;
- ризик для покупця й перевізника росте швидше, ніж реальні руйнування.
Ризик конвертується у:
- дорожче страхування,
- дорожчий фрахт,
- вимоги додаткових знижок,
- більшу “санкційну премію” за угоду.
Саме тому удари по експортній інфраструктурі часто ефективні не як “вибух”, а як економічний мультиплікатор.
Що дала кампанія 2025-го і чого чекати від 2026-го
Ефект 2025 року — не в тому, що Росія “залишилася без пального”, а в тому, що нафтова система стала більш крихкою, дорожчою та ризиковішою. Україна показала здатність перетворювати удари на кампанію, а кампанію — на економічний тиск.
Перспектива 2026-го — зберегти темп і змістити центр ваги від “підпалити НПЗ” до “підняти ціну російської нафти через ризик”: термінали, порти, тіньова логістика, нафтохімія, повторні удари по тих самих об’єктах. Найправильніша логіка — не шукати нокауту, а тримати систему під вогнем, щоб кожен наступний місяць був для РФ дорожчим за попередній.
За матеріалами forbes.ua
