Al Arabiya повідомила, що Вашингтон і Тегеран домовилися продовжити 60-денне перемир’я. Офіційного підтвердження від США та Ірану поки немає, а ще за кілька годин до появи цієї інформації міжнародні агентства писали, що переговори фактично зайшли в глухий кут. Центральною проблемою залишається Ормузька протока — один із найважливіших енергетичних маршрутів світу. За дипломатичною паузою обидві сторони одночасно готуються до сценарію нового загострення.
17 серпня Al Arabiya English із посиланням на свої джерела повідомила, що США та Іран досягли домовленості про продовження 60-денного режиму перемир’я. Саме цього дня закінчувався строк, відведений сторонам червневим меморандумом на переговори про остаточну угоду.
Однак станом на другу половину дня 17 серпня Вашингтон і Тегеран публічно про нову домовленість не оголосили. Більше того, повідомлення Al Arabiya з’явилося на тлі взаємовиключних сигналів: Associated Press у матеріалі, опублікованому цього ж дня, писало, що 60-денний строк спливає без результату, а США та Іран за ключовими питаннями залишаються чи не далі одне від одного, ніж два місяці тому.
Тому поки коректніше говорити не про гарантоване нове перемир’я, а про повідомлення щодо домовленості про продовження переговорного періоду, яке потребує офіційного підтвердження.
І ця різниця важлива.
60 днів — це не зовсім строк перемир’я
У повідомленнях про нинішні переговори поняття «60-денне перемир’я» часто використовується як скорочення. Але текст домовленості, підписаної США та Іраном у червні, був складнішим.
Так званий Ісламабадський меморандум складався з 14 пунктів. У першому сторони декларували негайне і постійне припинення військових операцій, а 60 днів визначалися окремо — як максимальний строк для переговорів щодо остаточної мирної угоди. Цей строк можна було продовжити за взаємною згодою.
Тобто 17 серпня формально спливав передусім переговорний дедлайн, а не обов’язково дія якогось класичного 60-денного перемир’я, після якого бойові дії автоматично мали поновитися.
Цей нюанс особливо важливий тому, що значна частина червневої домовленості фактично перестала працювати задовго до 17 серпня.
Що США та Іран домовилися зробити у червні
Червневий меморандум мав перетворити військову паузу на дорожню карту до завершення війни.
Серед іншого Вашингтон мав почати згортання морської блокади Ірану і повністю припинити її протягом 30 днів. Тегеран, зі свого боку, повинен був забезпечити безпечний і безкоштовний прохід торговельних суден через Ормузьку протоку протягом 60 днів.
Після цього Іран та Оман мали домовитися про майбутню модель управління судноплавством у протоці за участі інших прибережних держав Перської затоки.
Економічна частина домовленості була не менш масштабною. США погоджувалися обговорювати поетапне скасування санкцій, надати дозволи на експорт іранської нафти та розморозити обмежені іранські активи. Передбачався також механізм залучення щонайменше $300 млрд на післявоєнну відбудову та економічний розвиток Ірану.
Тегеран натомість підтверджував зобов’язання не створювати ядерну зброю. Долю запасів збагаченого урану сторони мали врегулювати окремо: мінімальним варіантом називалося зниження рівня збагачення на території Ірану під контролем МАГАТЕ.
Фінальну угоду планувалося закріпити обов’язковою резолюцією Ради Безпеки ООН.
Отже, задум був набагато ширшим за звичайне припинення вогню: зупинити бойові дії, відкрити Ормузьку протоку, послабити економічну блокаду Ірану і використати наступні 60 днів для розв’язання ядерного та санкційного питань.
Саме цього зробити не вдалося.
Чому попередня домовленість фактично розвалилася
Проблеми почалися майже одразу.
За даними AP, приблизно через тиждень після підписання меморандуму Іран почав атакувати судна, які користувалися маршрутом біля узбережжя Оману — альтернативним шляхом, що мав дозволити обходити контроль Тегерана над частиною протоки.
США у відповідь завдали нових ударів по Ірану. Тегеран атакував арабські держави, де розміщені американські сили, зокрема Йорданію, Кувейт і Бахрейн. Вашингтон скасував частину економічних послаблень та відновив блокаду іранських портів.
7 липня Трамп заявив, що проміжна домовленість фактично «закінчена». Після цього переговори перетворилися переважно на обмін сигналами через посередників.
Іран наполягає, що першим умови меморандуму порушив Вашингтон. США звинувачують Тегеран у зриві відкриття Ормузької протоки та атаках на судноплавство.
Саме тому повідомлення про «продовження перемир’я» 17 серпня має дещо парадоксальний вигляд: сторони фактично намагаються продовжити або відновити політичну конструкцію, значна частина якої вже не працює.
За п’ять днів до дедлайну Іран узагалі заперечував переговори про продовження
Сумніви посилює ще одна обставина.
12 серпня Anadolu із посиланням на джерела в уряді Пакистану вже повідомляло, що США та Іран нібито погодилися продовжити 60-денний період, хоча ще не визначили його тривалість.
Того ж дня високопоставлене іранське джерело заявило Reuters прямо протилежне.
За його словами, переговорів про продовження не було, а Тегеран вимагав передусім повернення Вашингтона до виконання червневого меморандуму та визначення конкретних строків виконання американських зобов’язань.
Глава МЗС Ірану Аббас Аракчі також заявляв, що прямих переговорів зі США немає, хоча повідомлення передаються через Пакистан і Катар.
Таким чином, нинішнє повідомлення Al Arabiya може означати кілька різних речей: від справжнього прориву останніх годин до принципової згоди лише не зупиняти дипломатичний процес.
Поки Вашингтон і Тегеран не оголосять умови публічно, розрізнити ці сценарії неможливо.
Головний предмет торгу — не лише ядерна програма, а Ормузька протока
Хоча американсько-іранське протистояння десятиліттями асоціювалося передусім із ядерною програмою Тегерана, у нинішній війні центральним предметом переговорів стала Ормузька протока.
До початку конфлікту через неї проходило приблизно 20% світових щоденних поставок нафти та скрапленого природного газу. Тому навіть часткове блокування цього маршруту впливає далеко за межами регіону — на ціну нафти, бензину, транспорт, виробничі витрати та інфляцію.
Після початку війни в лютому Іран фактично поставив рух протокою під свій контроль.
Вашингтон вимагає повернення до вільного та безкоштовного судноплавства. Тегеран натомість намагається закріпити за собою значно більший вплив на правила проходження суден.
Reuters повідомляв, що Іран та Оман обговорювали модель, за якою комерційні судна могли б рухатися через іранські територіальні води. Тегеран також добивався можливості отримувати платежі за транзит. За даними джерел агентства, іранська сторона пропонувала збори на рівні 5–7% вартості вантажу, Оман обговорював близько 3%, тоді як США наполягали на повній відсутності зборів.
17 серпня Іран окремо заявив, що близький до фіналізації домовленості з Оманом щодо режиму проходження торговельних суден через протоку. AP при цьому зазначало: незрозуміло, чи відповідатиме ця модель вимогам Вашингтона.
Фактично йдеться вже не просто про технічну свободу судноплавства, а про майбутній баланс сил у Перській затоці.
Якщо Іран після війни отримає формалізований механізм контролю над значною частиною руху через Ормузьку протоку, Тегеран зможе подати це як стратегічну перемогу.
Для США погодитися на таку модель означало б визнати різке посилення іранського впливу на один із найважливіших торговельних маршрутів світу.
Тегеран використав дипломатичну паузу для підготовки до нової війни
Ще одним фактором, який змушує обережно оцінювати перспективи нового перемир’я, стала інформація The Wall Street Journal.
За даними видання, після підписання червневого меморандуму жорстке крило іранського керівництва виходило з припущення, що домовленість може бути лише тимчасовою паузою перед новою американсько-ізраїльською атакою.
WSJ із посиланням на іранських та арабських посадовців повідомляє, що протягом останніх двох місяців Тегеран посилив контроль Корпусу вартових ісламської революції над регулярною армією, призначив на ключові посади ветеранів ірано-іракської війни та внутрішніх репресій, розширив контррозвідувальну діяльність і наростив виробництво ракет та безпілотників.
За інформацією видання, арабські розвідки також фіксували комунікацію між Іраном та союзними угрупованнями в Ємені й Іраку, яку вони трактують як підготовку до можливого розширення війни.
Ці твердження спираються на джерела WSJ і не означають, що рішення про нову масштабну кампанію вже ухвалене. Але вони показують важливу особливість нинішньої дипломатії: Іран веде переговори, одночасно готуючись до їхнього провалу.
Вашингтон робить приблизно те саме.
США теж не відмовляються від силового сценарію
13–14 серпня, буквально напередодні завершення 60-денного строку, американська риторика також навряд чи нагадувала підготовку до великого примирення.
Міністр оборони США Піт Гегсет заявив, що американський флот здатний підтримувати морську блокаду Ірану фактично необмежений час. Міністр фінансів Скотт Бессент анонсував нові заходи економічного тиску.
Ще далі пішов Трамп.
14 серпня він заявив, що після «перемоги над Іраном» має намір оголосити Ормузьку протоку територією США. Жодного правового механізму реалізації такої заяви президент не пояснив. Іран категорично її відкинув.
Ця риторика демонструє фундаментальну проблему переговорів: кожна сторона хоче домовленості, яку зможе представити не як компроміс, а як капітуляцію противника.
І саме Ормузька протока стала символом цього протистояння.
Чому перемир’я потрібне обом сторонам
Попри войовничу риторику, причини не допустити нового масштабного раунду бойових дій є і у Вашингтона, і у Тегерана.
Для Ірану це насамперед економіка. Блокада, санкції, порушення експорту та воєнні витрати посилюють внутрішню фінансову кризу. Тегеран потребує відновлення нафтових доходів і доступу до заморожених коштів.
Для США конфлікт також стає дедалі дорожчим.
Закриття Ормузької протоки підтримує високі світові ціни на нафту. 14 серпня Brent торгувалася приблизно по $88,5 за барель, а Reuters зазначав, що невизначеність навколо протоки залишається одним із головних факторів ринку.
Крім того, тривала військова кампанія виснажує запаси високоточної зброї США та створює ризики для американських баз і союзників у Перській затоці.
Іран уже попереджав регіональні держави, що в разі нових американських атак може завдати ударів по їхній енергетичній інфраструктурі.
Саме тому Саудівська Аравія, Оман, Катар, Пакистан та інші держави регіону зацікавлені не стільки в дипломатичній перемозі однієї зі сторін, скільки в тому, щоб не допустити перетворення Перської затоки та Червоного моря на єдину зону великої війни.
Що може означати повідомлення Al Arabiya
Якщо інформація про нову домовленість буде підтверджена, це ще не означатиме, що США та Іран вирішили основні суперечності.
Найімовірніше, йтиметься про продовження дипломатичного вікна, яке дозволить сторонам не оголошувати переговори остаточно проваленими.
Головними питаннями залишаться:
- хто і за якими правилами контролюватиме судноплавство через Ормузьку протоку;
- чи має Іран право стягувати платежі з суден;
- коли США повинні скасувати морську блокаду;
- яке санкційне послаблення отримає Тегеран;
- коли Іран отримає доступ до заморожених активів;
- що станеться із запасами високозбагаченого урану;
- якою буде роль МАГАТЕ;
- чи погодиться Тегеран на реальні обмеження ядерної програми;
- як домовленість стосуватиметься союзників Ірану та бойових дій у Лівані;
- які гарантії матимуть обидві сторони від нового раунду ударів.
За два місяці після підписання попереднього меморандуму жодне з цих ключових питань остаточно не вирішене.
Три сценарії після 17 серпня
Перший — технічне продовження переговорів. США та Іран погоджуються ще на певний строк не закривати дипломатичний канал, не фіксуючи великої політичної угоди. Це найменш амбітний, але й найпростіший для реалізації варіант.
Другий — нова пакетна домовленість. Сторони узгоджують режим Ормузької протоки, часткове зняття блокади та економічні поступки в обмін на іранські гарантії щодо судноплавства і ядерної програми. Саме такий сценарій міг би істотно знизити ціни на енергоносії та ризик нової війни.
Третій — остаточний зрив. Якщо компроміс щодо протоки виявиться неможливим, США можуть посилити блокаду, санкції або знову перейти до масштабних ударів. Іран у такому разі має можливість відповідати не лише безпосередньо американським силам, а й через тиск на судноплавство, держави Перської затоки та союзні угруповання в регіоні.
Саме цього сценарію регіональні посередники намагаються уникнути.
Поки це не мирна угода
Повідомлення Al Arabiya 17 серпня може виявитися першим сигналом реального дипломатичного прориву. Але на нинішньому етапі воно означає значно менше, ніж формула «США та Іран домовилися про нове перемир’я» може створити враження.
Станом на 17 серпня немає публічного тексту нової домовленості, немає офіційного підтвердження Вашингтона і Тегерана і невідомо, на який саме строк може бути продовжений переговорний режим.
Ба більше, ще цього ж дня AP повідомляло про відсутність компромісу, а п’ятьма днями раніше іранська сторона категорично заперечувала сам факт переговорів про продовження 60-денного строку.
Тому реальним показником прогресу буде не саме продовження дедлайну.
Ним стане відновлення судноплавства через Ормузьку протоку, послаблення американської блокади, припинення атак на торговельні судна та початок предметних переговорів щодо ядерної програми і санкцій.
Поки цього немає, нові 60 днів — якщо сторони справді їх отримали — радше означатимуть ще одну спробу відкласти вибір між компромісом і новою великою війною.
