Лідери України та E3 у Лондоні окреслили рамку можливого завершення війни. У ній немає місця примусу Києва до капітуляції, але є вимога припинення вогню, юридичних гарантій безпеки, збереження заморожених російських активів і прямої участі Європи в майбутніх переговорах.
7 червня у Лондоні президент України Володимир Зеленський, прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, президент Франції Емманюель Макрон і канцлер Німеччини Фрідріх Мерц погодили п’ять базових умов для “справедливого та тривалого миру”. Формально це дипломатична заява. По суті — спроба зафіксувати червоні лінії України та її ключових європейських союзників перед новим етапом можливих переговорів із Росією.
Ця заява з’явилася в момент, коли війна одночасно входить у фазу посиленої військової ескалації та дипломатичного зондування. Росія продовжує масовані удари ракетами й дронами по українських містах. Україна, зі свого боку, дедалі частіше демонструє здатність бити по російській логістиці, промисловості та військовій інфраструктурі далеко за лінією фронту. На цьому тлі Київ намагається перехопити дипломатичну ініціативу: Зеленський відкрито пропонує прямий діалог із путіним, але не на умовах капітуляції, а після припинення вогню та за участі США і Європи.
Лондонська зустріч стала відповіддю на головне питання останніх місяців: чи буде Європа лише фінансовим і військовим донором України, чи повноцінним учасником формування майбутньої архітектури безпеки. Відповідь, яку дали Стармер, Макрон і Мерц разом із Зеленським, звучить однозначно: жодна мирна формула щодо України не може ухвалюватися без України, без Європи та без урахування безпекових інтересів ЄС і НАТО.
Що саме погодили у Лондоні
У спільній заяві лідери України, Великої Британії, Франції та Німеччини назвали п’ять умов, які мають стати основою для будь-якого справедливого мирного процесу.
Перша умова — негайне і повне припинення вогню. Лідери закликали путіна погодитися на повну зупинку бойових дій. Це не просто гуманітарна вимога. Для України припинення вогню є способом зупинити щоденні втрати, але також і тестом на реальну готовність Кремля до переговорів. Якщо Росія відмовляється навіть від паузи у бойових діях, її заяви про “готовність до миру” залишаються політичною декорацією.
Друга умова — нинішня лінія зіткнення має стати відправною точкою для переговорів. Це один із найважливіших пунктів. Він не означає юридичного визнання російської окупації. Навпаки, у заяві окремо наголошено: міжнародні кордони не можуть змінюватися силою. Ідеться про практичну стартову позицію для припинення вогню, а не про відмову України від своїх територій.
Третя умова — надійні та юридично зобов’язуючі гарантії безпеки для України після перемир’я. У заяві прямо згадується можливість розгортання багатонаціональних сил в Україні. Це принципово відрізняє нинішню рамку від попередніх “паперових гарантій”, які не зупинили російську агресію. Йдеться вже не про політичні запевнення, а про механізми, які мають стримувати Росію від нової атаки.
Четверта умова — російські активи мають залишатися замороженими, доки Росія не припинить війну і не компенсує Україні завдані збитки. Це сигнал Москві, що економічна ціна агресії не зникне автоматично після початку переговорів. Для Києва цей пункт важливий ще й тому, що відбудова України потребуватиме величезних ресурсів, а політична логіка союзників дедалі більше зводиться до формули: платити має агресор.
П’ята умова — будь-яка угода має захищати європейські безпекові інтереси. Усі елементи переговорів, що стосуються ЄС і НАТО, потребуватимуть згоди відповідних держав-членів. Це відповідь на можливі спроби Росії домовлятися “через голову” Європи — наприклад, вимагати обмеження розширення НАТО, нейтралітету України чи змін у європейській системі безпеки без участі самих європейців.
Чому ця заява важлива саме зараз
Лондонська зустріч відбулася не у вакуумі. Її контекст — одразу кілька паралельних процесів.
По-перше, Україна демонструє, що не відмовляється від дипломатії. Зеленський у листі до путіна від 4 червня запропонував припинити війну шляхом переговорів і допустив прямий діалог між Києвом і Москвою. Але ця пропозиція не містить ключового для Кремля елемента — української згоди на територіальні поступки до припинення вогню.
По-друге, європейські лідери намагаються повернути собі центральну роль у мирному процесі. Останні місяці переговорна динаміка значною мірою залежала від США, але війна відбувається в Європі, її наслідки напряму впливають на європейську безпеку, міграцію, оборонні бюджети, енергетику та промисловість. Тому Лондонська заява — це ще й політичне повідомлення Вашингтону: Європа не хоче бути лише спостерігачем або платником за рішення, ухвалені без неї.
По-третє, на полі бою зростає значення технологічної війни. У спільній заяві лідери окремо згадали українські успіхи, використання дронів, потребу у збільшенні виробництва ракет-перехоплювачів, розвитку протиракетної оборони та засобів далекого удару. Тобто мирна рамка не відділяється від військової підтримки. Навпаки: Європа показує, що переговори можливі лише тоді, коли Україна не є слабкою стороною.
Головний сенс першої умови: припинення вогню як перевірка путіна
Вимога негайного і повного припинення вогню виглядає простою, але саме вона є найбільшим викликом для Кремля. Росія роками використовувала переговори як інструмент тиску, затягування часу або фіксації власних військових здобутків. Україна та її союзники тепер намагаються змінити логіку: спершу тиша на фронті, потім переговори про політичні параметри.
Для Києва це важливо з кількох причин. Припинення вогню зупиняє щоденне виснаження армії та цивільного населення. Воно дає можливість перевірити, чи здатна Росія виконувати бодай базові домовленості. Воно також позбавляє Кремль можливості вести переговори під постійний акомпанемент ракетних ударів і наступальних дій.
Саме тому путін, найімовірніше, не поспішатиме погоджуватися на таку формулу. Для Москви припинення вогню без попередніх політичних поступок України означає втрату частини важелів тиску. Росія хоче, щоб Київ спершу визнав її вимоги, а вже потім зупинялися бойові дії. Лондонська формула пропонує протилежне: спершу припинення вогню, потім переговори.
Лінія фронту як старт, а не як кордон
Другий пункт заяви вже викликав багато дискусій, бо формулювання про “поточну лінію зіткнення” може звучати неоднозначно. Насправді його сенс полягає у розмежуванні двох понять: фактичної військової реальності та юридичного статусу територій.
Фактична реальність полягає в тому, що сторони контролюють різні ділянки території, і саме ця лінія може бути використана для запуску режиму припинення вогню. Але юридична позиція України та її союзників залишається незмінною: міжнародно визнані кордони не можуть змінюватися силою.
Це спроба знайти практичну дипломатичну формулу без легітимізації окупації. Україна не погоджується “віддати” території, але визнає, що переговорний процес потребує стартової точки. У цьому сенсі лінія зіткнення — це не фінальна межа миру, а технічна точка входу в переговори.
Для Росії такий підхід незручний, бо він не дає їй головного — міжнародного визнання окупованих територій. Кремль може прагнути перетворити військовий контроль на політичний статус. Україна та E3, навпаки, наполягають: контроль, здобутий силою, не стає правом.
Юридичні гарантії безпеки: урок провалених обіцянок
Третя умова — одна з ключових для майбутнього України. Після 2014 року і особливо після повномасштабного вторгнення 2022 року в Києві остаточно сформувалося розуміння: політичні декларації не працюють, якщо за ними не стоїть реальний механізм стримування.
Саме тому у Лондонській заяві йдеться про “надійні та юридично зобов’язуючі” гарантії. Це не просто красива дипломатична формула. Вона має означати, що союзники беруть на себе конкретні зобов’язання щодо безпеки України після припинення вогню.
Найчутливіший елемент — можливе розгортання багатонаціональних сил в Україні. Для Києва це могло б стати одним із головних запобіжників проти нового російського наступу. Для Москви — це буде подразником, адже Кремль роками намагався нав’язати Україні обмежений суверенітет і право вето на її безпекові союзи.
Втім, саме ця частина заяви показує: Україна не погоджується на модель “сірої зони”. Мир без гарантій означав би лише паузу перед наступною війною. Тому Київ і ключові європейські союзники намагаються закласти в майбутню угоду не тільки припинення бойових дій, а й систему стримування.
Заморожені активи: економічний важіль проти Росії
Четверта умова стосується російських активів. Лідери заявили, що вони залишатимуться замороженими, доки Росія не припинить агресивну війну і не компенсує Україні збитки.
Це важливо з двох причин.
Перша — фінансова. Відбудова України після війни потребуватиме колосальних ресурсів: інфраструктура, житло, енергетика, промисловість, медицина, освіта, розмінування, підтримка ветеранів і повернення людей до нормального життя. Логіка “Росія має заплатити” є не лише моральною, а й практичною.
Друга — політична. Заморожені активи стали одним із небагатьох інструментів довгострокового тиску на Москву. Якщо їх розморозити без компенсацій і завершення війни, Кремль отримає сигнал: агресія може мати тимчасову ціну, але зрештою все повертається назад. Лондонська заява фіксує інше правило: шлях до розмороження активів лежить через припинення війни і відшкодування збитків.
Європа вимагає місце за столом
П’ятий пункт заяви, можливо, найполітичніший. Він говорить про те, що європейські інтереси безпеки мають бути захищені в будь-якій угоді, а питання, пов’язані з ЄС і НАТО, не можуть вирішуватися без згоди відповідних членів цих організацій.
Це відповідь на давню стратегію Москви — говорити про Україну не з Україною, а з великими державами; говорити про Європу не з Європою, а з Вашингтоном; вимагати “гарантій безпеки” для Росії коштом безпеки її сусідів.
Лондонська заява фактично відкидає таку модель. Якщо Росія хоче обговорювати НАТО — вона не може робити це без країн НАТО. Якщо хоче говорити про ЄС — не може робити це без ЄС. Якщо хоче говорити про Україну — не може обходити Україну.
Для Європи це ще й спроба не допустити повторення ситуацій, коли майбутнє континенту визначали без повноцінної участі самих європейців. Війна Росії проти України стала не лише українською трагедією, а й найбільшим викликом європейській системі безпеки з часів Другої світової. Тому Європа намагається зафіксувати: вона є не периферійним учасником, а однією з ключових сторін майбутнього врегулювання.
Реакція Кремля: чому Москва назвала умови “непослідовними”
Реакція Кремля була передбачуваною. Дмитро Пєсков заявив, що умови, озвучені європейськими лідерами, є “непослідовними”. За його логікою, Європа нібито не може одночасно говорити про мир і допомагати Україні нарощувати виробництво озброєнь.
Це класична російська риторична конструкція: будь-яка військова допомога Україні подається як “перешкода миру”, тоді як російські удари по українських містах, окупація територій і вимоги до Києва фактично прийняти втрату суверенітету називаються “прагненням до переговорів”.
Насправді позиція Європи побудована на іншій логіці: переговори мають сенс лише тоді, коли Україна здатна захищатися. Якщо Київ буде слабким, Росія не домовлятиметься — вона диктуватиме. Саме тому підтримка української оборони не суперечить дипломатії, а створює для неї мінімально прийнятні умови.
Чому у заяві так багато про зброю, ППО і дрони
Хоча документ присвячений миру, значна його частина стосується оборонної підтримки. Лідери говорили про необхідність збільшити виробництво ракет-перехоплювачів, спільно розвивати протиракетну оборону, засоби далекого удару та довгострокову промислову співпрацю з Україною.
Це не випадково. Дипломатія у війні працює не окремо від балансу сил, а разом із ним. Якщо Росія вважає, що може перемогти військово або виснажити Україну швидше, ніж Захід збереже єдність, вона не матиме стимулу до реального компромісу. Якщо ж Україна демонструє здатність тримати фронт, бити по логістиці, захищати міста і розвивати власні технології, ціна продовження війни для Кремля зростає.
Саме тому Європа дедалі більше говорить не тільки про передачу готової зброї, а й про спільне виробництво, оборонну промисловість і навчання на українському бойовому досвіді. Україна стала полігоном нової технологічної війни — дронів, систем РЕБ, протидронових рішень, далекобійних ударів і мобільної ППО. Для Європи це вже не лише допомога Києву, а й інвестиція у власну безпеку.
Абрамович як тіньовий канал: чому це не заміна офіційним переговорам
Окремою деталлю лондонського візиту стала згадка Зеленського про зустріч із російським бізнесменом Романом Абрамовичем, який нібито передавав повідомлення між Києвом і Москвою. Такі неформальні канали не є новиною для великих воєн: держави часто використовують бізнесменів, посередників, колишніх політиків або третіх осіб для перевірки позицій супротивника.
Але важливо розуміти: тіньовий канал не може замінити політичного рішення. Абрамович може передати сигнал, але він не має мандата гарантувати припинення вогню, безпеку України чи виконання майбутньої угоди. Тому для Києва такі контакти можуть бути корисними лише як допоміжний інструмент, а не як головний шлях до миру.
Зеленський, судячи з його публічних заяв, використовує ці канали для одного: донести, що Україна готова до прямої зустрічі, але не готова здати Донбас чи інші території як передумову переговорів. У цьому і полягає центральна лінія Києва: переговори — так, капітуляція — ні.
Що Лондонська заява означає для України
Для України ця заява має кілька практичних наслідків.
По-перше, Київ отримав публічну підтримку ключових європейських держав щодо переговорної рамки. Це важливо, бо будь-який мирний процес буде супроводжуватися тиском: з боку Росії, частини міжнародних гравців і, можливо, тих, хто захоче швидкого завершення війни за рахунок українських інтересів.
По-друге, у заяві зафіксовано, що Україна має право самостійно обирати союзи та безпекові механізми. Це пряме заперечення російської вимоги обмежити український суверенітет.
По-третє, тема гарантій безпеки переходить із абстрактної площини у більш конкретну. Багатонаціональні сили, юридично зобов’язуючі гарантії, промислова співпраця, ППО і далекобійні можливості — це вже не просто політичні гасла, а елементи потенційної архітектури післявоєнного стримування.
По-четверте, заморожені російські активи залишаються важелем, який може бути використаний для компенсацій і відбудови. Це важливий сигнал українському суспільству: питання справедливості не знімається з порядку денного навіть у разі початку переговорів.
Що це означає для Росії
Для Кремля Лондонська заява створює неприємну дипломатичну ситуацію. Москва звикла подавати себе як сторону, яка “готова до миру”, а Україну — як сторону, що нібито блокує переговори. Тепер Київ і E3 формулюють чітку пропозицію: припинення вогню, переговори від фактичної лінії зіткнення, гарантії безпеки, компенсації та участь Європи.
Якщо путін відмовляється, відповідальність за зрив мирного процесу стає очевиднішою. Якщо погоджується — Росія втрачає можливість диктувати умови під час бойових дій. Саме тому Кремль і називає європейську позицію “непослідовною”: вона не відповідає російському сценарію, за яким Захід мав би тиснути на Україну, а не на агресора.
Що це означає для США
Заява E3 і України не відсуває США, а навпаки — прямо передбачає їхню активну участь. Але водночас вона показує: Європа прагне бути не молодшим партнером, а співархітектором процесу.
Це важливо з огляду на те, що увага Вашингтона може коливатися залежно від внутрішньої політики, інших міжнародних криз і пріоритетів адміністрації. Європейські держави намагаються закласти власну рамку, яка не зникне навіть тоді, коли американський фокус зміщується.
Для України це вигідно: чим більше центрів підтримки залучено до її позиції, тим складніше нав’язати Києву рішення без його згоди.
Чи наближає ця заява мир
Лондонська заява не означає, що мир став близьким. Росія поки не демонструє готовності відмовитися від максималістських вимог. Кремль продовжує наполягати на логіці, за якою Україна має прийняти територіальні втрати та обмеження суверенітету ще до реальних переговорів.
Але ця заява важлива з іншої причини: вона визначає, що саме Україна та її ключові європейські союзники вважають прийнятною рамкою миру. Це не “мир за будь-яку ціну”. Це мир, який має зупинити війну, не винагородити агресію і не створити передумови для нового вторгнення через кілька років.
Саме в цьому полягає головна різниця між припиненням війни і справедливим миром. Припинення війни може бути тимчасовою паузою. Справедливий мир має створити умови, за яких Росія не зможе легко повторити агресію.
Зустріч Зеленського, Стармера, Макрона і Мерца у Лондоні стала не стільки проривом, скільки спробою зафіксувати переговорну рамку перед можливим новим дипломатичним етапом. Її головний сенс — Україна готова говорити про мир, але не готова приймати російські ультиматуми.
П’ять умов, погоджені у Лондоні, формують політичний каркас майбутнього врегулювання: припинення вогню, переговори від нинішньої лінії зіткнення без визнання силової зміни кордонів, юридичні гарантії безпеки, збереження заморожених російських активів до компенсацій і повноцінна участь Європи в усіх рішеннях, що стосуються її безпеки.
Для Москви це сигнал, що Європа не збирається легітимізувати російські завоювання. Для Вашингтона — що європейці хочуть і можуть бути центральним учасником переговорів. Для України — що її ключові союзники готові підтримувати не просто завершення війни, а саме такий мир, який не стане передмовою до наступної агресії.
Лондонська заява України та E3 — це дипломатична рамка, яка поєднує готовність до переговорів із відмовою від капітуляційної логіки. Вона показує: мир можливий лише після припинення вогню, за участі України, США та Європи, з реальними гарантіями безпеки і без визнання права Росії змінювати кордони силою.
За матеріалами gov.uk
