Березень 2026 року показав нову фазу української далекобійної війни: Росія отримує удари не просто по окремих об’єктах, а по цілій системі, яка дозволяє їй воювати. Горять балтійські нафтові ворота, зупиняються відвантаження, крениться новий арктичний корабель ФСБ, під удар потрапляють авіазаводи, ремонтні майданчики, нафтопереробка і навіть носії ракет, якими Москва готується бити по українських містах. На тлі найбільшої за війну хвилі українських дронів по території РФ — 389 збитих, за версією російського Міноборони, — та майже тисячі російських дронів і ракет по Україні за попередню добу, ці атаки вже не виглядають як серія гучних акцій. Це схоже на спробу влаштувати Росії справжнє пекло — передусім для її нафтового експорту, але не тільки для нього.
У всіх епізодах проглядається одна й та сама логіка. Приморськ і Усть-Луга — це удар по валютній виручці й “тіньовому флоту”. Виборг — удар по арктичній і морській компоненті ФСБ. “Авиастар” і 123-й авіаремонтний завод — це удар по транспортній авіації, без якої російська армія не може нормально підтримувати війну на великій глибині. Знищення “Бастиона” з “Цирконами” в Криму — це вже удар по конкретному механізму майбутнього ракетного терору. А ураження майстерні з хлорпікрином в окупованій Авдіївці показує, що Україна б’є ще й по тактичних ланках російської війни. Разом це не набір окремих новин, а карта пріоритетів.
Балтія як новий епіцентр: де Росії болить найбільше
Найсильніший нерв цієї хвилі ударів — Балтійське море. Саме тут зосереджені ключові західні експортні вузли РФ, через які йде величезна частка морського вивозу сирої нафти й нафтопродуктів. Після українських атак Росія була змушена зупинити відвантаження у Приморську та Усть-Лузі, а сумарно ці порти торік перевалили майже 50 млн тонн нафтопродуктів. Для Москви це не просто пожежі на карті — це удар по темпу експорту, по судноплавній логістиці та по надходженнях валюти в момент, коли нафта на тлі війни США з Іраном подорожчала понад $100 за барель.
Саме тому формула “пекло для російського експорту нафти” тут не є перебільшенням. Якщо в попередні роки Україна частіше била по НПЗ, окремих базах зберігання чи нафтоперекачувальних станціях, то тепер акцент явно зміщений на кінцеві морські ворота експорту. І це якісно інший рівень тиску: не просто зменшити переробку, а перервати саме вихід російської нафти на зовнішні ринки.
Приморськ: коли загоряється найбільший нафтовий порт Балтики
Перший великий балтійський удар цієї серії припав на Приморськ у ніч на 23 березня. Це найбільший російський західний нафтовий порт, здатний експортувати понад 1 млн барелів сирої нафти на добу. Саме через нього йдуть потоки Urals і частина дизельного експорту. Після атаки там спалахнули резервуари з паливом, а порт тимчасово зупинив роботу. Українські джерела в СБУ також заявили, що дрони Центру спецоперацій “Альфа” спільно з іншими складовими Сил оборони били саме по морському нафтовому терміналу.
Важливо, що пожежа в Приморську не виглядала ані короткою, ані суто локальною. Усть-Луга вже відновила частину операцій, тоді як Приморськ залишався закритим довше. Українські та OSINT-джерела описували ураження ще ширше — з вогнем на кількох причалах, а також із можливим пошкодженням танкерів під завантаженням. Було підтверджено: пожежу в порту, були уражені резервуари, а відвантаження зірвалися.
Ураження отримали причали №1, 2, 4, 8 та 9. Зокрема, на восьмому причалі підтвердили горіння термінала, де перекачують нафтопродукти.
За наявною інформацією, на причалах №2 та №4 вогонь охопив нафтові танкери, що стояли під завантаженням. Масштаб пошкоджень суден наразі невідомий.
Близько 4-ї години ранку місцева влада підтвердила пошкодження ємності з паливом та виникнення пожежі. Фотографії очевидців також зафіксували густий чорний дим над територією об’єкта.
Крім того, за офіційними заявами, російські засоби протиповітряної оборони нібито перехопили понад 60 ударних дронів.
«Транснефть-Порт Приморск» — це найбільший російський нафтовий експортний порт на Балтійському морі та ключовий вузол для вивозу сирої нафти й нафтопродуктів.
Порт є кінцевою точкою Балтійської трубопровідної системи, а його пропускна здатність сягає близько 1 млн барелів на добу.
Морська частина порту містить дев’ять причалів, більшість із яких обслуговує виключно нафтові танкери. Глибина акваторії до 18,2 метра дозволяє приймати судна дедвейтом до 150 000 тонн.
Ключові потужності зосереджені у резервуарному парку, де функціонують 18 великих ємностей по 50 000 тонн кожна.
Окремо працюють додаткові ємності для нафтопродуктів та системи аварійного зливу. Загальна місткість термінала сягає приблизно 921 000 тонн сирої нафти та 240 000 тонн нафтопродуктів.
І тут важливий не лише розмір Приморська, а й його роль у ширшій схемі. Це не просто велика гавань, а один із головних вузлів для морського експорту російської нафти на Балтиці, зручний для роботи танкерів великого дедвейту і критично важливий для “тіньового флоту”. Удар по ньому означає не просто пожежу в резервуарному парку, а нервовий збій у всьому ланцюгу від трубопроводу до судна.
Усть-Луга: другий удар, який перетворив кризу на систему
Якщо Приморськ став першим дзвінком, то удар по Усть-Лузі в ніч на 25 березня перетворив інцидент на кампанію. Після масованої атаки дронів Росія знову зупинила відвантаження в Усть-Лузі та Приморську. СБУ підтвердила, що далекобійні дрони Центру спецоперацій “Альфа” подолали понад 900 км і вразили нафтоналивні стендери та резервуарний парк із нафтою і нафтопродуктами. Велика пожежа в порту, за словами СБУ, була підтверджена й губернатором Ленінградської області.
Усть-Луга — це другий за величиною і найсучасніший російський порт на Балтійському морі, а також один із головних вузлів для експорту енергоносіїв. Орієнтир: близько 700 тисяч барелів нафти на добу, а минулого року через Усть-Лугу пройшло 32,9 млн тонн нафтопродуктів. Коли такий вузол не просто атакують, а вибивають з нормального ритму вдруге за кілька днів, це вже схоже не на “разовий успіх”, а на спробу навмисно розірвати графік експортних потоків.
Усть-Луга — це другий за величиною і найсучасніший морський порт на Балтійському морі та один із найбільших у Європі.
Він розташований у Лузькій губі Фінської затоки, приблизно за 110 км від Санкт-Петербурга та неподалік від кордону з Естонією.
Порт є багатопрофільним, але його основний напрямок — експорт енергоносіїв. Він слугує кінцевою точкою нафтопроводу «Балтійська трубопровідна система-II» (БТС-II).
На об’єкті розташовані великі термінали компаній «Транснефть» та «Новатек».
Крім того, Усть-Луга — це не лише чинний нафтовий та нафтопродуктовий портовий комплекс, а ще й місце, де Газпром через “РусХімАльянс” будує гігантський газопереробний і газохімічний комплекс, розрахований на 45 млрд кубометрів газу на рік, 13 млн тонн LNG, 3,6 млн тонн етану та до 1,8 млн тонн ЗВГ.
У низці OSINT-матеріалів після удару згадувалася також імовірна пожежа на танкерах у порту, зокрема на судні, яке відносять до “тіньового флоту”. Пожежа й зупинка відвантаження підтверджені, а конкретний список пошкоджених суден — це поки радше предмет подальшої верифікації, ніж остаточний підсумок.
Українські дрони атакують цей об’єкт не вперше.
Попередній удар був у серпні 2025 року. Ще раніше, у січні 2024 року, Служба безпеки України (СБУ) пошкодила ємності з газовим конденсатом, що зупинило технологічний процес на терміналі.
40% експорту під ударом: чому це більше, ніж дві вдалі атаки
Найсильніша цифра всього цього сюжету — станом на 25 березня з ладу виведено приблизно 40% російських потужностей з експорту сирої нафти, або близько 2 млн барелів на добу. І йдеться не лише про Приморськ та Усть-Лугу. У розрахунок включено також попередні удари по Новоросійську, пошкодження інфраструктури “Дружби”, атаки по нафтоперекачувальних станціях і НПЗ, а ще затримання танкерів “тіньового флоту” в Європі, через що зависло близько 300 тисяч барелів на добу арктичного експорту з Мурманська.
Саме в цьому місці розрізнені епізоди раптом складаються в єдину картину. Росія втрачає не лише окремі резервуари, а й гнучкість маршрутування. Західні морські ворота палають або працюють уривками, трубопровідні ланки пошкоджені, частина суден арештовується чи затримується, а альтернативний поворот на Азію не безмежний: пропускну спроможність східних напрямків через Китай, Козьміно і Сахалін приблизно у 2,15 млн барелів на добу. Тобто Москва ще може вивозити нафту, але простір маневру різко звужується.
Тому тут доречно говорити не просто про “удари по енергетиці”, а про цілеспрямоване ламання експортної архітектури. Для держави, де нафтогазові доходи лишаються одним із ключових джерел наповнення бюджету, такі збої в момент високих світових цін — це подвійний удар: і по фізичному експорту, і по можливості скористатися кон’юнктурою.
Виборг: удар по “Пурзі” і по російській арктичній самовпевненості
На тлі палаючих портів Виборг виглядає іншим сюжетом, але насправді він ідеально вкладається в ту саму кампанію. Генштаб ЗСУ підтвердив, що вночі 25 березня на території Виборзького суднобудівного заводу було уражено судно російських окупантів — за попередньою інформацією, патрульний криголам “Пурга” проєкту 23550, що будувався для Прикордонної служби ФСБ. Фото з місця показують сильний крен корпусу, а аналітики назвали цей випадок безпрецедентним для балтійського напрямку.
Корабель отримав крен на лівий борт у межах 30–40 градусів. Такий нахил зазвичай призводить до інтенсивного затоплення внутрішніх відсіків і подальшої втрати остійності. Втім, у цьому випадку остаточному перекиданню перешкоджає сусіднє судно.
Фактично корабель спирається на його борт, що не дозволяє йому перевернутися на 180 градусів і повністю затонути. Якби не ця опора, кут крену, ймовірно, був би значно більшим, а сам корабель міг би вже перекинутися.
Звідки виникає крен: технічна складова
Для розуміння того, як корабель тримається на воді, слід звернутися до основ суднобудівної архітектури. Життєздатність судна забезпечує динамічна рівновага між центром ваги та центром плавучості.
Якщо цей баланс порушується, корпус починає нахилятися, а в критичних випадках — повністю перекидається догори дном. Оскільки «Пурга» перебуває на етапі добудови, вона не має повної герметичності та змонтованих систем боротьби за живучість.
Це робить його вразливим до будь-яких зовнішніх впливів. Крім того, на борту відсутній постійний екіпаж, який міг би вчасно ліквідувати підтоплення.
“Пурга” — не рядове судно. Проєкт 23550 поєднує функції патрульного корабля, буксира й криголама; такі кораблі створювалися для контролю Арктики, супроводу, демонстрації силової присутності та охорони російських інтересів на Півночі. Профільні джерела описують їх як платформи, здатні діяти в кризі до 1,7 метра льоду, з 76-мм гарматою та іншими озброєннями, а в окремих конфігураціях — навіть з контейнерним ракетним модулем. Тобто мова йде не про “господарський криголам”, а про елемент силового арктичного інструментарію РФ.
І саме тому удар по “Пурзі” важливий не лише як яскрава картинка з накрененим корпусом. Він б’є по дуже конкретному російському міфу — що Балтика й арктичні програми ФСБ залишаються відносно захищеною тиловою зоною. Після цього сюжету сказати так уже складніше.
Чим саме вдарили по “Пурзі”: факт є, а остаточної відповіді нема
Найцікавіший і водночас найслизькіший сюжет — не сам удар, а засіб ураження. Офіційно Генштаб підтвердив лише факт ураження судна на заводі у Виборзі. Жодних офіційних деталей про конкретний інструмент атаки станом на вечір 25 березня не було.
Розглядаються три базові версії, і всі вони мають свою логіку.
Перша — диверсія або цілеспрямоване затоплення через внутрішні системи, що особливо небезпечно для корабля на стадії добудови, без повної герметизації та повноцінних засобів боротьби за живучість.
Друга — закладений заряд або інша форма підриву.
Третя — повітряний удар БпЛА, зокрема ударний А-22 який зокрема застосовують не тільки як дрон-камікадзе, а і в якості бомбардувальника, в район ватерлінії, можливо без яскраво помітних руйнувань у надводній частині.
При цьому версія морського дрона виглядає менш імовірною просто через саму геометрію місця: закрита гавань, пірс, сусідні судна і доволі тісний простір маневру.
Авіапром під прицілом: “Авиастар” і 123-й АРЗ
Балтія — лише перший шар цієї кампанії. Другий — авіаційна промисловість і ремонт. 18 березня Україна вдарила по двох російських підприємствах — “Авиастар-СП” в Ульяновську та 123-му авіаремонтному заводу в Старій Руссі. Згодом Міноборони України оприлюднило детальніший розбір: на 123-му АРЗ був уражений ангар техобслуговування для Ил-76 і L-410, а на “Авиастарі” — укриття й стоянки, причому кілька літаків отримали пошкодження різного ступеня.
Значення “Авиастару” величезне. Це підприємство виробляє Ил-76МД-90А, заправники Ил-78М-90А і обслуговує важкі Ан-124 “Руслан”. Тобто це фабрика й сервісна база для тієї самої транспортної авіації, яка тримає далеку логістику російської армії. Коли вдаряють по такому заводу, це не обов’язково означає миттєвий крах виробництва. Але це точно означає ускладнення ремонту, обслуговування, збереження парку і введення нових машин у стрій.
Окремі OSINT-оцінки, уже говорять про пошкодження саме цеху складання літаків.
Крим: “Бастион”, який ніс “Циркони”
Ще один епізод, який не можна губити на тлі балтійської драми, — знищення “Бастиона” в Криму. ГУР МО України повідомило, що вночі 24 березня оператори безпілотних систем вистежили колону комплексів “Бастион-М”, яка рухалася до позицій. За результатом удару, за даними ГУР, було знищено одну пускову установку, дві ракети “Циркон”, ще один комплекс пошкоджено, а семеро російських військових убиті або поранені.
Ракета 3M22 «Циркон» розроблена для використання з корабельної універсальної вертикальної пускової установки 3С14.
Перший дрон впав поруч із самохідною пусковою установкою, тоді як другому вдалося здійснити пряме попадання, спричинивши детонацію та самовільний запуск однієї з ракет.
Бастион та Циркон
Проте модернізація ракетного комплексу «Бастион» надала йому також можливість запускати ракети «Циркон».
Спочатку «Бастион» був призначений для ураження надводних кораблів різних класів і типів у складі десантних з’єднань, конвоїв, корабельних та авіаносних ударних груп, а також одиночних кораблів і наземних радіоконтрастних цілей за умов інтенсивної вогневої та радіоелектронної протидії.
Комплекс також є одним із носіїв ракети «Оникс». Після початку війни проти України Росія застосовує цей протикорабельний комплекс для стрільби по наземних цілях на українській території.
Ракетний комплекс «Бастион» доволі мобільний: після маршу час розгортання з похідного у бойовий стан становить 5 хвилин. Зворотний процес займає приблизно стільки ж часу.
Це важливо не тільки через цінність цілі. Тут ключове інше: українська сторона прямо подає цей удар як зрив підготовлюваної атаки. Тобто мова не про те, що в Криму просто “мінуснули техніку”, а про те, що було виведено з гри носій ракетного удару до моменту пуску. На тлі російських рекордних повітряних атак по Україні такий сюжет набуває особливої ваги: Київ дедалі частіше намагається не лише пережити удар, а зірвати його на етапі підготовки.
Саратовський НПЗ: удар по переробці як продовження балтійської історії
Саратовський НПЗ у цій картині часто губиться між гучнішими сюжетами про порти та кораблі, але насправді він продовжує ту саму логіку. Після атаки 21 березня завод призупинив роботу основної установки первинної переробки нафти. У 2024 році підприємство переробило 5,8 млн тонн нафти. Це не експортний порт, але це важлива частина ланцюга “переробка — зберігання — вивезення”. Вибивання таких вузлів не дає Росії просто перекинути обсяги з одного місця в інше без втрат у ритмі.
Джерела підтвердили, що унаслідок влучань пошкоджено установку вторинної переробки нафти та вертикальний резервуар РВС-10000.
Окрім того, на території російського НПЗ загорівся резервуар із дизельним пальним об’ємом 10 тисяч тонн, площа пожежі становила щонайменше 400 квадратних метрів.
Повідомляється також, що уламки безпілотників впали на місцеву ТЕЦ-2, що призвело до пошкодження кабелю.
Операцію, яка призвела до пошкодження ключових потужностей підприємства, здійснили оператори 1-го окремого центру, 414-ї бригади «Птахи Мадяра» та 413-го полку «Рейд» у взаємодії з іншими складовими Сил оборони України.
Уражений російський НПЗ
Саратовський НПЗ, що входить до структури державної компанії «Роснефть» — одне з найстаріших нафтопереробних підприємств Росії. Станом на 2023 рік обсяг переробки нафти становив 4,8 млн. тонн.
Підприємство є стратегічно важливим для країни-агресора, оскільки виробляє понад 20 видів паливної та хімічної продукції.
Зокрема, потужності заводу забезпечують випуск бензину, дизельного пального та мазуту. Також об’єкт виготовляє вакуумний газойль і технічну сірку, які використовують у промислових та військових потребах РФ.
Усього це підприємство за весь час повномасштабної війни атакували щонайменше 13 разів.
На тлі регулярних ударів українських безпілотників, «Роснефть» шукає ефективний захист своїх заводів та нафтобаз від таких загроз.
Хакери отримали доступ до проєкту під назвою «Системи захисту від несанкціонованого застосування БпЛА на об’єктах компанії», в якому описані захисні конструкції для інфраструктури вищеназваних об’єктів.
Аналітики отримали презентацію під назвою «Системи захисту від несанкціонованого застосування БПЛА на об’єктах компанії» — масштабного проєкту, в якому описані захисні конструкції для інфраструктури нафтобаз і заводів.
Доповідь 2026 року була підготовлена спільно з фірмою «Росгазификация» — вона керує дочірніми сервісними підприємствами, що обслуговують інфраструктуру НПЗ, зокрема виконують ремонти після атак, — а також ТОВ «Оргенергокапитал», підрядником із монтажу тимчасових будівельних конструкцій.
Dallas звертає увагу, що залучення останнього підрядника на багатьох НПЗ компанії підтверджує, що протидронову оборону там розглядають як серйозний інженерний виклик.
Документ розкриває повну стратегію фізичного захисту «Роснефти» від українських ударних дронів: які загрози вважають найбільш імовірними, які імпровізовані бар’єри пропонують, які конструктивні обмеження визнають і які організаційні заходи рекомендують.
Презентація починається з визнання ключової проблеми: наявні засоби радіоелектронної боротьби та вогневого ураження ефективні лише проти керованих БПЛА на висоті понад 35 метрів. Водночас українські далекобійні ударні дрони діють автономно.
Інакше кажучи, активні засоби оборони «Роснефти» виявляються безсилими проти такої загрози, тож уся презентація зосереджена на пасивних фізичних бар’єрах.
Наявний досвід використання пасивного захисту на російських енергетичних об’єктах підтверджує ці оцінки. Зокрема, протидронові сітки у Великих Луках не змогли зупинити український удар у лютому 2026 року.
У доповіді пропонують вісім різних конструкцій фізичного захисту, зібраних із доступних матеріалів: тросових загороджень, каркас із будівльних лісів, стіни з морських контейнерів, каркас із баштових кранів та залізобетонні панелі.
Окрім фізичних бар’єрів, презентація рекомендує ще чотири додаткові заходи: створення димової завіси у разі виявлення загрози, мобільні укриття для персоналу, скорочення запасів нафтопродуктів із постійною ротацією заповнених резервуарів, а також обгортання кевларовими матами критичних вузлів трубопроводів.
Тому Саратов слід читати не як окремий фоновий епізод, а як елемент тієї самої економічної війни. Якщо Приморськ і Усть-Луга — це вогонь на воротах експорту, то Саратов — це вогонь у цеху, де готується саме паливо для цієї системи.
Авдіївка: маленький епізод великої хімічної проблеми
На тлі Балтії, Криму й авіазаводів сюжет із Авдіївкою може здатися другорядним. Але це хибне враження. За повідомленнями української сторони, дрони вразили російську майстерню з виготовлення імпровізованих боєприпасів із хлорпікрином. Удар виглядає локальним, але його сенс набагато ширший: Україна б’є по тактичному виробництву засобів, які росіяни застосовують безпосередньо на фронті.
Операцію виконали пілоти 9-го батальйону «Кайрос» 414-ї бригади «Птахи Мадяра», використавши українські ударні дрони FP-2.
Хлорпікрин уперше виготовили для використання як сльозогінний газ під час Першої світової війни. Загалом використання росіянами спеціальних боєприпасів, споряджених хімічними речовинами подразнювальної дії, набуло масового характеру.
І ця історія не висить у повітрі. Командування Сил підтримки ЗСУ повідомляло, що лише у лютому 2026 року було зафіксовано майже 400 випадків застосування росіянами боєприпасів із хімічними речовинами подразнювальної дії, а в січні — ще 224. Reuters і AP ще торік писали про докази широкого застосування Росією заборонених хімічних агентів, зокрема хлорпікрину, а Нідерланди й Німеччина говорили про нормалізацію такого інструменту на полі бою. Тому удар по майстерні в Авдіївці — це не екзотичний епізод, а продовження боротьби з конкретною й уже системною загрозою.
Зазвичай для цього окупанти використовують газові гранати типу К-51 та РГ-ВО, споряджені хімічними речовинами CS та CN, що належать до засобів боротьби із заворушеннями. Імпровізовані боєприпаси з хлорпікрином також використовують, однак рідше за фабричні вироби.
Ці речовини не належать до переліку бойових отруйних речовин смертельної дії та не є агресивними розчинниками спорядження або засобів індивідуального захисту, а також не призначені для миттєвого летального ураження. Переважно росіяни скидають газові гранати з БПЛА на об’єкти польової фортифікації українських військових, щоб примусити їх покинути підземні сховища й опинитися під вогнем звичайних озброєнь.
Відповідно до пункту 5 статті 1 Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та її знищення, використання таких речовин як засобів ведення війни є забороненим.
Виборг і Балтія в ширшому контексті: Росія втрачає “глибину”
Ще кілька місяців тому сама думка про серію українських ударів по Приморську, Усть-Лузі та Виборгу виглядала б майже екзотичною. Сьогодні це вже факт нової географії війни. Частина українських дронів цієї ночі навіть залітала до повітряного простору Естонії та Латвії, що підкреслює масштаб і складність балтійського маршруту. Це не означає, що Україна навмисно переносить війну до НАТО, але означає інше: російська Балтика перестає бути глибоким тилом.
Саме тут Виборг набуває додаткової ваги. Якщо портові удари б’ють по грошах, то удар по “Пурзі” б’є по престижу, по арктичній амбіції й по самій ідеї, що нові кораблі для ФСБ можна спокійно добудовувати на балтійських верфях без ризику дістати війну просто на стапелі.
Чому це вже схоже на кампанію, а не на серію епізодів
Коли скласти докупи Приморськ, Усть-Лугу, Виборг, “Авиастар”, 123-й АРЗ, Саратовський НПЗ, “Бастион” у Криму й майстерню з хлорпікрином в Авдіївці, вимальовується дуже чітка картина. Україна б’є не просто “куди дістане”, а по трьох пов’язаних контурах російської війни:
по-перше, по доходах і маршрутах експорту;
по-друге, по ремонту, виробництву та логістиці;
по-третє, по носіях і засобах безпосереднього терору.
У цьому і є головна новизна. Раніше такі удари часто сприймали як ефектні, але розірвані в часі акції. Тепер дедалі важче уникати висновку, що Україна намагається системно підривати воєнно-економічний цикл Росії: ускладнювати заробіток на нафті, руйнувати арктичну та морську інфраструктуру, вибивати заводи, що тримають транспортну авіацію, і знищувати ракетні носії ще до пуску. Це і є справжнє виснаження — не в одному місці, а по всьому хребту системи.
Усі наведені удари складаються в один великий сюжет: Україна намагається зробити війну для Росії дорогою всюди — на експортних воротах, на суднобудівних заводах, у цехах авіапрому, на пускових позиціях ракет і навіть у тактичних майстернях на окупованій території. Саме тому цей березневий пакет ударів варто читати не як стрічку “бавовни”, а як ознаку нового етапу: Росії поступово влаштовують пекло не в одному секторі, а по всій інфраструктурі її війни. І якщо Балтія справді перетворюється на зону регулярного ризику для російського нафтового експорту, наслідки цієї кампанії можуть виявитися значно довшими за самі пожежі.
За матеріалами militarnyi.com
