Росія керує «Шахедами» через Білорусь: як працює “павутина” mesh-зв’язку і чому це змінює карту ризиків для України
Після того як Росія почала втрачати можливість повноцінно покладатися на супутникові канали зв’язку на кшталт Starlink, у хід пішла інша логіка керування ударними БпЛА: mesh-мережа (ретрансляція “ланцюжком”). Її суть — “дрон керує дроном”, а територія Білорусь використовується як зручний плацдарм для стартового сигналу через ретранслятора біля кордону.
Кілька років поспіль у небі над Україною точиться не лише війна двигунів і вибухів, а й війна сигналів. Коли один канал керування дронами стає менш надійним або дорожчим, противник шукає інший — простіший, живучіший і масовіший. Саме такою виглядає нова тактика, яку обговорюють українські фахівці: керування ударними БпЛА через mesh-мережу з опорою на інфраструктуру в Білорусі.
За логікою цієї схеми, дрони більше не “тримаються” за один центр керування чи один тип зв’язку. Вони починають працювати як ланцюжок ретрансляторів, де кожен апарат підтримує наступний. У результаті народжується невидима “павутина” в небі, яка може розтягуватися вглиб України й збільшувати можливості ворога з наведення та корекції польоту.
Як може працювати така модель, чому саме територія Білорусі стає важливою частиною задуму, які регіони опиняються в зоні підвищеної уваги, і чому відповідь має бути не разовим “вимкненням зв’язку”, а системною архітектурою виявлення й протидії.
Що змінилося: від “одного каналу” до мережі вузлів
Ще донедавна в масовій уяві керування дронами виглядало просто: є оператор чи центр, є канал зв’язку — і через нього дрон отримує команди. Проблема в тому, що один головний канал — це одна точка вразливості.
Коли противник стикається з обмеженнями на певні рішення, наприклад, коли супутникова “доріжка” стає недоступною, ризиковою або нестабільною, він переходить до принципу, який у цивільному світі давно відомий як “мережа без одного центру”. Це і є mesh: не “всі підключені до головної станції”, а “кожен може бути вузлом і передавати далі”.
Ключова ідея: дрон уже не просто споживач сигналу — він може бути ретранслятором. І якщо таких дронів десятки або сотні, то мережа починає нагадувати не лінію, а саме павутину.
Як працює “павутина” mesh-зв’язку: схема крок за кроком
Опис, який озвучують українські експерти, можна розкласти на кілька логічних етапів.
Етап 1. Стартовий “вузол” біля кордону
На території Білорусі можуть з’являтися або адаптуватися об’єкти зв’язку (умовно — вежі, ретранслятори, обладнання), які “підхоплюють” перші дрони у прикордонній зоні. Ці перші апарати — найближчі до джерела сигналу — отримують стабільний зв’язок і можуть приймати команди.
Етап 2. Перші дрони перетворюються на “роутери”
Далі починається найцікавіше: перші БпЛА працюють як “роутери у небі” — не обов’язково в буквальному сенсі Wi-Fi, але в сенсі ретрансляції. Вони передають управляючі команди наступним дронам, які залетіли глибше.
Етап 3. Ланцюжок розростається вглиб України
Наступні дрони підхоплюють сигнал і передають його ще далі. Якщо одночасно в повітрі багато апаратів, мережа стає живучою: втрата одного вузла не обов’язково “глушить” усю систему — сигнал може йти обхідними маршрутами через інші вузли.
Етап 4. Керованість довше зберігається на маршруті
Практичний сенс для ворога: довше утримувати керованість і мати можливість коригувати політ, маршрут, висоту, “поведінку” дронів у разі перешкод.
Саме це й пояснює, чому така схема сприймається як “хитра”: вона не робить дрон невразливим, але зменшує залежність від однієї нитки зв’язку.
Чому саме Білорусь: географія, безкарність та інфраструктура
Північний кордон України — це довга лінія, яка в умовах війни стає не просто кордоном, а потенційним коридором.
Білорусь у цій історії дає Росії кілька бонусів:
- Коротка дистанція до північних і північно-західних областей України — простіше “підхоплювати” перші апарати, не заводячи систему вглиб РФ.
- Інфраструктурний плацдарм: розміщення обладнання для ретрансляції на території країни-союзника, де ризики ударів по цих об’єктах значно нижчі, ніж у прифронтовій зоні.
- Політичний щит: участь Мінська може маскуватися під “зв’язок і інфраструктуру”, але фактично збільшує можливості РФ для ударів.
Тут важливо: навіть якщо “вежі” — не єдиний елемент, сам факт опори на північний плацдарм розширює можливості для запуску та підтримки керування.
Володимир Зеленський публічно заявляв, що у другій половині 2025 року на території Білорусі росіяни розгорнули систему ретрансляторів, яка посилила удари по півночі України “від Київщини до Волині”.
Які області під найбільшою загрозою: логіка маршрутів і “першого кільця”
Коли мова про ретрансляцію з території Білорусі, перший висновок очевидний: підвищений ризик — там, де мережа входить в Україну.
Перше кільце ризику: північ і північний захід
Насамперед це:
- Волинська область
- Рівненська область
- Житомирська область
- Київська область
- Чернігівська область
- Сумська область
Саме тут найпростіше створити “перші вузли” у повітрі й запустити ланцюжок ретрансляції.
Друге кільце: глибина країни, коли “павутина” вже працює
Якщо в повітрі багато дронів і вони тримають зв’язок між собою, зона ризику не обмежується прикордонням. Тоді під загрозою можуть опинятися і центральні та західні регіони — не тому, що вони “ближче”, а тому, що ворог довше зберігає керованість і може гнучкіше прокладати маршрути.
Важлива деталь: це не “новий список областей”, а скоріше розширення вікна можливостей для противника.
Чому “вимкнути мобільний зв’язок” — не відповідь
У публічних коментарях експертів звучить проста думка: локальні рішення типу “вимкнути мережу в прикордонних містах” не гарантують ефекту, якщо противник:
- використовує різні діапазони,
- має ретрансляцію між дронами,
- комбінує засоби керування й навігації.
Mesh-підхід якраз і створений для того, щоб не залежати від одного типу інфраструктури.
Тому протидія має бути не “однією кнопкою”, а системою.
Що потрібно для протидії: тришарова архітектура замість “пожежної команди”
У таких історіях перемагає не “один суперзасіб”, а правильно зібрана конструкція з кількох рівнів.
Рівень 1. Раннє виявлення: бачити раніше, ніж чути вибух
Щоб протидіяти масовим БпЛА, потрібна щільніша мережа виявлення:
- радарні засоби,
- оптичні та тепловізійні камери,
- акустичні датчики (мікрофони),
- інші сенсори, здатні помічати цілі на ранніх етапах.
Ідея проста: чим раніше ціль помічена, тим більше варіантів її знешкодити.
Рівень 2. РЕБ: не “точка”, а ширина і гнучкість
Радіоелектронна боротьба — не “чарівна паличка”, але це важливий шар. У контексті mesh-підходу логіка така:
- треба не лише “тиснути” один вузький сигнал,
- а мати ширші можливості пригнічення та протидії в потрібних діапазонах.
У цьому контексті згадується і потреба повертатися до системного підходу на кшталт РЕБ-парасольки (в обговореннях фігурує назва “Покрова”) — тобто не точкові рішення, а планова побудова захисту.
«Треба повертатися до побудови системи РЕБ „Покрова“, яку починали робити ще на початку повномасштабного вторгнення, розлогіше застосовувати канали зв’язку, тобто пригнічення їх, робити широкодіапазонним, щоб можна було протидіяти будь-якій загрозі у найближчому діапазоні», — наголошує Храпчинський.
Рівень 3. Знищення носіїв і “вузлів”
Оскільки в mesh-мережі частина дронів може виконувати функцію ретранслятора, логічна задача оборони — швидко вибивати вузли, які тримають зв’язок. Чим гірше працює ланцюжок ретрансляції, тим складніше ворогу керувати групою.
Тут важливо не переходити в “рецепти”, але загальний принцип прозорий: оборона має працювати як ланцюг виявили → супроводили → вплинули та знешкодили.
Головний “вузол проблеми” — не лише техніка, а й організація
Окремою темою звучить те, що навіть найкращі розробки можуть буксувати, якщо держава не задає єдиного замовлення й стандарту.
Коли ринок працює “знизу” — компанії самі бачать загрозу, самі розробляють рішення, самі доводять до війська — виникають типові проблеми:
- різні виробники роблять несумісні компоненти,
- складно інтегрувати в одну систему,
- “острівці ефективності” не складаються у національну архітектуру.
Цю проблему підсвічує Храпчинський: відсутність довгого державного плану та замовлення під такі загрози, через що рішення часто тримаються на ініціативі виробників і погано стандартизуються. У якості контрасту згадують підхід Великої Британії, коли держава формує запит із конкретними параметрами і під нього виділяє фінансування. Це не гарантує дива, але створює те, чого бракує у війні технологій найбільше: масштабованість.
Паралельна еволюція атак: “дрони-матки”, дешеві носії та ставка на масовість
Mesh-керування не існує у вакуумі — воно вкладається у ширшу тенденцію: здешевлення платформи та ускладнення тактики.
Один із прикладів, який обговорюють у публічному полі: використання дешевших БпЛА як носіїв для малих ударних FPV-дронів за принципом “дрон-матка”. Це дозволяє:
- підвести малий дрон ближче,
- зекономити ресурс і ризики для дорожчих платформ,
- створити нові сценарії прориву.
- “Гербера” як носій FPV (“дрон-матка”): зафіксовано використання БпЛА “Гербера” для запуску FPV-дронів (зокрема публікувалися повідомлення про випадок над Сумами).
“Гербера” має розмах крил близько 2,4 м і важить приблизно 18 кг – значно менше за “Шахед” (до 180 кг). Конструкція спрощена: фанерна рама, пінопластовий корпус, китайський двигун DLE60 та комерційна електроніка. Орієнтовна дальність – до 640 км, а вартість, за окремими оцінками, може становити близько 2 тисяч доларів.
Перші “Гербери”, помічені у 2024 році, були приманками з радіолокаційними відбивачами. Згодом з’явилися версії з невеликими кумулятивними або осколковими боєголовками, а також модифікації з камерами й операторським керуванням.
3 лютого радник міністра оборони України Сергій (Флеш) Бескрестнов оприлюднив фото збитої “Гербери” з кронштейном під один FPV і ретранслятором. За два дні зафіксували ще одну – вже з прикріпленим FPV, а 9 лютого з’явилося відео запуску FPV з “Гербери” у повітрі. Три інциденти за тиждень можуть свідчити про розгортання нової тактики.
Після блокування доступу до Starlink російські розробники, за повідомленнями, почали оснащувати частину “Гербер” китайськими радіомодемами XK-F358 Mesh. Такі модулі дозволяють дронам формувати мережу у повітрі: апарати стають вузлами, передаючи сигнал один одному на значні відстані (за прямої видимості – до сотень кілометрів).
В інтерв’ю ТАСС головний конструктор Центру комплексних безпілотних рішень Дмитро Кузякін пояснив логіку: великий дрон має дальність, але гіршу маневреність, тоді як FPV здатен “влучити у конкретне вікно” або вразити рухому ціль. Носій дає змогу запустити кілька FPV і підвищити ймовірність ураження.
- Стратосферний ретранслятор “Барраж-1” (заявлено РФ): у медіа з’являлися повідомлення, що росіяни тестують безпілотну стратосферну платформу як ретранслятор зв’язку (5G) після ускладнень із супутниковими каналами.
Про нову розробку у Росії розповів радник міністра оборони й фахівець з радіотехніки Сергій “Флеш” Бескреснов.
У Росії відбувся успішний перший запуск безпілотної стратосферної платформи “Барраж-1”, створеної новогородською компанією “Аеродроммаш” з МДТУ імені Баумана. За даними “Флеша”, апарат здатен підіймати до 100 кілограмів вантажу на висоту до 20 – 40 кілометрів. Крім того, платформа оснащена системою пневматичної баластировки – це дозволяє регулювати висоту та використовувати вітрові течії для маневрів.
Завдяки спеціальним полімерним матеріалам “Барраж-1” може довго залишатись в повітрі, підтримуючи задану позицію чи переміщатись за заданою траєкторією. Фахівець зазначає, що контролюючи висоту аеростата, ним можна керувати, хоч і не повністю. Але й цього буде достатньо, аби утримувати платформу на подібній висоті над будь-якою територією.
Нині “Барраж-1” розглядають як більш доступну та ефективну альтернативу супутниковим мережам на низькій орбіті.
За словами Бескреснова, тема польотів у стратосфері останнім часом стає все актуальнішою. Літаки не здійснюють польоти вже не такій висоті, однак аеростати можуть дрейфувати.
Одним із ключових завдань платформи стане тестування зв’язку 5G. Якщо розмістити її на висоті 20 кілометрів можна забезпечити швидкісний інтернет і зв’язок на великих територіях, де неможливо будувати наземні вишки.
“Флеш” каже, що “Барраж-1” можна використовувати у мирних цілях, наприклад, як дешева заміна супутникам-ретрансляторам зв’язку, або ж платформа може стати літаючою базовою станцією для мобільного зв’язку.
Експерт наголосив, що українським фахівцям важливо відстежувати такі російські платформи й мати засоби для їхньої нейтралізації. Зенітно-ракетні комплекси С-300 можуть вражати цілі на висоті 20 – 30 кілометрів, мож вони здатні знищувати подібні апарати.
До таких заяв варто ставитися обережно: їхній реальний вплив визначається не пресрелізом, а фактом розгортання й практичною ефективністю.
Політичний вимір: санкції проти Олександра Лукашенка і сигнал Мінську
У цьому ж контексті з’являються політичні кроки: Україна запроваджує санкції проти Лукашенка, а Володимир Зеленський публічно підкреслює, що Київ посилює протидію всім формам сприяння Білорусі агресії РФ.
«Лукашенко звик торгувати суверенітетом своєї держави та здав багато інтересів Білорусі, здав росіянам. Навіть повномасштабну війну Росія принесла до України, зокрема, з території Білорусі, і це факт. Але протягом тривалого часу Лукашенко все ж утримувався від прямих своїх жорстких дій на користь Росії», — визнав Зеленський.
Проте, за його словами, від осені минулого року Україна фіксує на території Білорусі ретранслятори, які працюють на підтримку ударних дронів. Саме завдяки цим ретрансляторам Росія здійснювала удари по північних регіонах: від Києва й Київської області до Волинської. Зокрема, це були удари по енергетиці та залізниці.
«Також, на жаль, Лукашенко продовжує підігравати Путіну в його небезпечній геополітичній грі з „Орешніком“, це загальноєвропейська загроза. Також Білорусь і далі використовують як базу постачання компонентів, обладнання, техніки для російської армії. За сукупністю усього цього ми теж змінюємо політику й будемо відповідати адекватно загрозі. В Мінську повинні це розуміти», — сказав Зеленський.
Санкції проти Лукашенка він назвав «політичним сигналом».
«Я доручив уважно вивчити також усі схеми Лукашенка і його спільників. Ми будемо протидіяти більш відчутно. І будемо працювати з нашими партнерами в регіоні та в усій Європі, також із глобальними партнерами, щоб вони повністю усвідомлювали, з чим мають справу, коли йдеться про режим у Білорусі. Білорусь — країну, людей, народ — не можна втрачати для Європи. Але цю особу, яка ставить Білорусь на службу Росії, точно варто „втратити“», — підсумував Зеленський.
Політичний сенс таких рішень — не лише символічний. Він у тому, щоб:
- зафіксувати відповідальність,
- розширити міжнародний тиск,
- ускладнити логістику та взаємодію, яка підсилює ударні можливості Росії.
Що це означає для звичайних людей: тривоги стануть “нуднішими”, але небезпека — складнішою
Для цивільних є неприємна правда: що технологічнішим стає противник, то менше атак виглядають “прямолінійними”. Це може означати:
- більш хитрі маршрути,
- більшу варіативність підльоту,
- вищу складність прогнозу.
Це не привід до паніки. Але це привід до тверезого висновку: захист не можна будувати як реакцію на минулу атаку. Його треба будувати як систему проти наступної, яка вже буде іншою.
“Павутина” — це не міф, а логіка війни зв’язку
Якщо коротко, то mesh-підхід у дронах — це:
- менше залежності від одного каналу,
- більше живучості керування,
- ширша географія можливих маршрутів,
- вища ціна для оборони, якщо оборона не системна.
Тому ключова відповідь — не в одному “супер-глушнику” і не в локальних відключеннях зв’язку. Вона в архітектурі з трьох шарів: раннє виявлення → гнучка РЕБ-протидія → швидке знешкодження.
І паралельно — в організації: стандартизації, плануванні, державному замовленні та масштабуванні рішень.
За матеріалами focus.ua
