Дефіцит ракет Patriot повертає в центр уваги радянські системи С-300, які ще кілька років тому були основою української протиповітряної оборони. Греція залишається одним із небагатьох членів НАТО, що має С-300 і ракети до них. Однак для Афін ці комплекси — не просто застаріла російська техніка, яку можна віддати Україні: вони залишаються частиною національної системи стримування, а їхня заміна потребуватиме часу. Тому навіть масштабна модернізація грецької ППО поки що не означає появи «вільних» С-300 для Києва.
Українська протиповітряна оборона за чотири з половиною роки повномасштабної війни пройшла майже повне технологічне перезавантаження. До радянських С-300 і «Буків» додалися Patriot, NASAMS, IRIS-T, SAMP/T та інші західні системи. Але одна фундаментальна проблема не зникла: будь-який зенітний комплекс залишається ефективним лише доти, доки для нього є ракети.
Улітку 2026 року ця проблема особливо гостро проявилася з Patriot. Росія нарощує застосування балістичних ракет, тоді як кількість доступних Україні американських перехоплювачів обмежена. Reuters у серпні повідомляв, що Київ знову просить Вашингтон про PAC-3 — ракети, критично важливі для протидії російській балістиці. Президент України заявляв, що навіть кілька відсотків американського запасу допомогли б пройти зимовий період із значно надійнішим захистом міст.
Financial Times також повідомляла про випадки, коли українські розрахунки Patriot фактично залишалися без достатньої кількості перехоплювачів під час російських ударів. Це означає, що проблема України зараз — не лише кількість самих батарей, а передусім боєкомплект до них.
І саме на цьому тлі знову виникає питання, яке Київ намагається вирішити ще з перших місяців великої війни: де взяти ракети для С-300, яких Україна успадкувала багато, але боєприпаси до яких сама до війни серійно не виробляла?
Чому старі С-300 знову набувають особливої цінності
У перші місяці російського вторгнення саме С-300 разом із «Буками» були каркасом української ППО середньої та великої дальності. Західних комплексів тоді практично не було, а тому радянські системи мали одночасно прикривати міста, військові об’єкти та угруповання Сил оборони.
Згодом Україна отримала Patriot, IRIS-T, NASAMS, SAMP/T та інші системи. Це значно розширило можливості ППО, але не зробило С-300 непотрібними.
Причина проста: війна перетворилася на змагання не лише технологій, а й запасів та темпів виробництва боєприпасів.
Росія одночасно застосовує ударні безпілотники, крилаті та балістичні ракети. Для України економічно й оперативно невигідно використовувати найдефіцитніші й найдорожчі перехоплювачі проти кожної цілі, яку потенційно може знищити інший ешелон ППО.
Тому справні С-300 із достатнім боєкомплектом мають цінність навіть у системі, де вже працюють значно сучасніші західні комплекси.
Вони не повинні замінювати Patriot. Їхня роль інша: збільшити загальну кількість доступних перехоплень і дозволити зберігати найцінніші ракети для тих загроз, проти яких альтернатив мало.
Особливо це важливо для Patriot PAC-3, які залишаються одним із ключових засобів України проти російських балістичних ракет. Reuters прямо пов’язує нинішні запити Києва на додаткові PAC-3 зі зростанням інтенсивності російських балістичних атак.
Тому питання С-300 слід розглядати не як вибір «С-300 замість Patriot», а як спосіб розвантажити всю українську систему ППО.
Головна проблема — ракети, а не пускові установки
Слабке місце радянських систем України було зрозумілим ще у 2022 році.
Тодішній міністр оборони Олексій Резніков публічно пояснював: С-300 ефективні, але ракети для них Україна не виробляла, тому використовує накопичені раніше запаси.
Поповнювати їх можна було фактично лише з двох джерел: знаходити ракети в країнах, які колись експлуатували С-300, або створювати нове виробництво.
Перший шлях має очевидну межу. Кількість держав поза Росією, які мають сумісні з українськими системами боєприпаси, невелика, а їхні запаси не безмежні.
Один із найбільш показових прикладів — Словаччина. У квітні 2022 року вона передала Україні свою систему С-300, після чого США тимчасово розгорнули у Словаччині Patriot для посилення її ППО. Пентагон офіційно підтверджував таку схему заміщення.
Але повторити її з усіма країнами-власниками радянських систем виявилося неможливо.
Саме тому дедалі важливішим стає другий шлях — відновлення або фактично створення нового виробництва ракет, сумісних із С-300.
США та Україна намагаються повернути С-300 «друге життя»
На початку серпня 2026 року полковник армії США у відставці Роберт Гамільтон розповів PBS NewsHour про спільну американо-українську роботу над С-300.
За його словами, йдеться про модернізацію старих ракет або створення новішого варіанта, який можна було б використовувати з наявними системами. Гамільтон припустив, що результат цієї роботи може з’явитися ближче до кінця 2026 року, однак потенційні обсяги виробництва він оцінив лише приблизно у сотню або кілька сотень ракет на рік.
Це принципово важлива деталь.
Навіть якщо проєкт буде успішним, він не означатиме миттєвого вирішення проблеми. Сотні ракет на рік у масштабній війні — цінний ресурс, але не безмежний. Водночас сама можливість знову серійно постачати боєприпаси до вже наявних пускових установок могла б суттєво продовжити бойове життя українського парку С-300.
Це також показує, наскільки змінилася логіка західної допомоги Україні.
На ранньому етапі війни основною моделлю було передавання готової зброї зі складів союзників. Тепер дедалі важливішим стає інше завдання — налагодити стабільний потік боєприпасів для систем, які Україна вже має.
Схожа логіка працює і щодо Patriot: західні союзники не лише передають батареї, а й розширюють виробничу базу. Ще у 2024 році США повідомляли про європейський проєкт із виробництва до тисячі ракет Patriot GEM-T за участю Німеччини, Нідерландів, Румунії та Іспанії.
Однак збільшення виробництва потребує років, тоді як ракети Україні потрібні зараз.
Читайте також: “Друге життя С-300. Як Україна і США намагаються створити дешевшу альтернативу Patriot для боротьби з російською балістикою”
Чому погляд знову падає на Грецію
На карті потенційних постачальників С-300 Греція займає особливе місце.
Афіни досі експлуатують російські С-300 разом із американськими Patriot. Reuters у липні 2026 року прямо зазначав, що обидві системи залишаються частиною грецької ППО.
Грецькі С-300 мають незвичну історію. Спочатку їх наприкінці 1990-х замовив Кіпр, але закупівля спричинила гостру кризу з Туреччиною. У результаті комплекси опинилися не на Кіпрі, а на грецькому острові Крит.
За даними, які Forbes наводить із посиланням на базу SIPRI, разом із системами свого часу було закуплено 175 ракет. Але тут необхідне важливе застереження: це історичний обсяг постачання, а не підтверджена кількість боєготових ракет, що залишаються на складах Греції у 2026 році.
Відкритої достовірної інформації про фактичний нинішній боєкомплект немає.
Тому твердження, що Афіни мають «175 ракет, які можна передати Україні», було б некоректним. Частина могла бути використана під час навчань, списана через ресурс або перебувати в різному технічному стані.
Проте навіть обмежена кількість придатних ракет для України мала б цінність.
У грудні 2025 року уряд Норвегії оголосив, що виділить понад 500 млн норвезьких крон саме на закупівлю ракет С-300 для України. Отже, проблема фінансування потенційної угоди теоретично може бути простішою, ніж проблема пошуку держави, готової продати самі боєприпаси.
Греція в цьому сенсі виглядає очевидним кандидатом.
Але тільки на перший погляд.
Афіни вже неодноразово казали «ні»
Позиція Греції щодо передавання своїх головних систем ППО Україні сформувалася задовго до нинішнього дефіциту ракет.
У квітні 2024 року прем’єр-міністр Кіріакос Міцотакіс публічно виключив можливість передавання Україні грецьких Patriot або С-300. Він пояснював це тим, що обидві системи критично важливі для власної оборони країни.
Це відрізняє Грецію, наприклад, від Словаччини.
Для Братислави передавання С-300 стало можливим тому, що партнери могли оперативно компенсувати втрату хоча б тимчасовим розгортанням Patriot.
Афіни фактично хотіли б аналогічної гарантії: якщо вони відмовляються від одного з основних ешелонів ППО, його має одразу замінити інша система.
І саме тут виникає проблема.
Patriot сьогодні сам є дефіцитним ресурсом. Україна просить додаткові батареї та ракети, інші члени НАТО поповнюють власні запаси, а глобальний попит на протиракетну оборону різко зріс.
Тому сценарій, за якого Греція швидко отримує додатковий Patriot і натомість віддає С-300 Україні, став значно складнішим.
Для Греції С-300 — це передусім Туреччина
Щоб зрозуміти позицію Афін, недостатньо дивитися на російсько-українську війну.
Грецьке військове планування десятиліттями формується навколо іншої потенційної загрози — Туреччини.
Обидві держави є членами НАТО, але між ними залишаються суперечки щодо морських кордонів, повітряного простору, островів та енергетичних ресурсів у Східному Середземномор’ї.
Саме необхідністю підтримувати військовий баланс із Туреччиною Reuters пояснює масштабну модернізацію грецьких Збройних сил. Греція витрачає на оборону одну з найбільших часток ВВП серед членів НАТО і планує інвестувати близько €28 млрд у переозброєння до 2036 року.
Тому для Афін питання звучить не так: «Чи старий наш С-300?»
Воно звучить інакше: «Чи можемо ми прибрати цей комплекс із бойового чергування, не послабивши власне стримування?»
Поки відповідь, схоже, негативна.
«Ахіллесів щит» змінить ситуацію — але не зараз
На перший погляд, саме масштабне переозброєння Греції могло б відкрити шлях до передачі старих С-300 Україні.
23 липня 2026 року Афіни схвалили закупівлю багаторівневої системи ППО приблизно на €3,5 млрд, або близько $4 млрд. Проєкт отримав назву «Ахіллесів щит». Його основу мають становити ізраїльські радари та ракети, а система повинна забезпечувати захист від безпілотників, літаків і балістичних загроз.
Грецький міністр оборони Нікос Дендіас заявив, що новий комплекс має стати повністю оперативним приблизно протягом 35 місяців.
Це ключовий термін.
Він означає, що рішення про закупівлю нової ППО не дорівнює негайному виведенню С-300.
Між підписанням контракту та появою повноцінно боєготової системи є майже три роки: виробництво, постачання, розгортання радарів і пускових установок, інтеграція командних систем, навчання персоналу та досягнення бойової готовності.
До завершення цього процесу Афіни навряд чи захочуть добровільно створювати прогалину у власній протиповітряній обороні.
Reuters ще в листопаді 2025 року повідомляв, що Греція справді планує поступово замінити старі російські С-300, «Тор-М1» та «Оса» новими системами.
Отже, перспектива відмови від С-300 існує.
Але «Греція замінює С-300» і «Греція готова віддати їх Україні зараз» — це дві абсолютно різні речі.
До військових аргументів додалася політика
У 2026 році до традиційної обережності Афін додалася ще одна проблема — погіршення атмосфери у відносинах з Києвом після історії з українським морським дроном.
У травні біля острова Лефкада рибалка знайшов безпілотний надводний апарат. Грецька влада згодом заявила, що апарат українського виробництва та, ймовірно, збився з курсу після несправності. Інцидент викликав серйозне занепокоєння в Афінах через ризики для цивільного судноплавства.
Міністр оборони Нікос Дендіас публічно вимагав пояснень і вибачень.
У червні Україна вибачилася перед Грецією за інцидент.
Сам по собі цей епізод навряд чи визначає грецьку політику щодо С-300. Афіни відмовлялися передавати комплекси задовго до нього.
Проте інцидент додав новий подразник у відносинах саме в той момент, коли Україні потрібно було б переконувати грецький уряд піти на політично і військово складне рішення.
Forbes також наводить оцінку грецького аналітика Джорджа Цогопулоса, який пов’язує обережність Афін із турецько-українським військовим співробітництвом та загальним відчуттям у Греції, що Київ не завжди враховує специфічні безпекові інтереси Афін.
Це вже не технічне питання сумісності ракет.
Це торг навколо стратегічних інтересів.
А що з Росією і «забороною» на реекспорт?
Є ще один аргумент, який Москва регулярно використовує проти потенційного передавання грецьких С-300 Україні.
Російська сторона стверджує, що умови первинного постачання не дозволяють Греції передати комплекси третій країні без згоди Росії.
Forbes нагадує, що Москва посилалася на це ще під час попередніх дискусій про можливу передачу С-300.
Проте для практичної перспективи України важливіше інше: навіть без російських заперечень Афіни наразі не демонструють політичної готовності розлучитися з системами.
Тобто Москва створює додатковий політичний ризик, але головна перешкода знаходиться не в Кремлі, а в самій грецькій оцінці власних оборонних потреб.
Греція не хоче послаблювати ППО до введення в дію її заміни й не бачить достатньої компенсації за такий крок.
Чи можливий компроміс — не батареї, а ракети
Саме тут з’являється найбільш реалістична альтернатива.
Україні не обов’язково потрібні всі грецькі батареї С-300. Не менш цінним активом є боєкомплект.
Якщо частина наявних у Греції ракет сумісна з українськими комплексами, технічно придатна до застосування й може бути виведена з грецького резерву без критичного послаблення оборони, навіть обмежена партія могла б мати значення.
Фінансову модель для такого рішення вже фактично створено. Норвегія офіційно виділяла кошти саме на закупівлю ракет С-300 для України.
Теоретично це дозволяє побудувати схему, за якої Греція не «дарує» Україні стратегічний ресурс, а продає частину запасу, отримуючи компенсацію від третьої країни.
Але й тут є дві невідомі.
Перша — реальна кількість придатних грецьких ракет.
Друга — чи готові Афіни скоротити власний запас раніше, ніж «Ахіллесів щит» почне замінювати старі системи.
Публічних сигналів, що таке рішення вже ухвалене або близьке до ухвалення, наразі немає.
С-300 не вирішать проблему Patriot
Навколо дискусії про грецькі ракети легко виникає хибне враження: якщо Україна знайде достатньо боєприпасів до С-300, проблему нестачі Patriot можна буде значною мірою закрити.
Це не так.
С-300 можуть посилити загальну систему ППО та взяти на себе частину повітряних цілей, але вони не є повноцінною заміною сучасним перехоплювачам Patriot для боротьби з найскладнішою балістикою.
Тому для України паралельно існують щонайменше три завдання.
По-перше, отримувати більше ракет PAC-3 та інших сучасних західних перехоплювачів. Саме нестача Patriot зараз безпосередньо пов’язана з уразливістю перед зростанням російських балістичних атак.
По-друге, збирати по світу залишкові запаси боєприпасів для С-300 та інших радянських комплексів.
По-третє, створювати власне або спільне з партнерами виробництво нових ракет, які можна використовувати з наявною українською інфраструктурою ППО.
Саме третій напрям може в довгостроковій перспективі бути найважливішим.
Проблема України ширша за С-300
Історія з Грецією демонструє головний структурний виклик української ППО.
У сучасній війні недостатньо отримати пускову установку. Потрібно мати гарантований багаторічний доступ до сотень і тисяч ракет.
Україна вже не раз стикалася з ситуацією, коли дефіцитним ресурсом стає не сама система, а боєкомплект до неї.
Це стосується і радянських С-300, запаси ракет до яких формувалися десятиліття тому, і найсучасніших Patriot, виробництво перехоплювачів для яких не може миттєво відповідати різкому зростанню глобального попиту.
Саме тому спільний українсько-американський проєкт із відновлення або створення ракет для С-300 може виявитися стратегічно важливішим, ніж пошук останніх десятків старих ракет на складах союзників.
Навіть за оцінкою Роберта Гамільтона, потенційні обсяги такого виробництва спочатку можуть вимірюватися лише сотнями одиниць на рік.
Проте це вже принципово інша модель: не поступове виснаження запасу, який неможливо поповнити, а відновлюваний виробничий цикл.
Чого реально очікувати від Греції
У найближчій перспективі сценарій передачі Україні всього грецького комплексу С-300 виглядає малоймовірним.
Афіни вже неодноразово відмовлялися від такого кроку, вважають С-300 елементом власного стримування і лише починають розгортання системи, яка має їх у майбутньому замінити.
Більш реалістичним теоретично може бути обмежений продаж частини ракет, якщо їхній технічний стан дозволяє використання і якщо Греція вирішить, що може скоротити резерв без ризику для власної оборони.
Ще один можливий момент для перегляду позиції настане тоді, коли «Ахіллесів щит» почне реально заступати старі російські системи на бойовому чергуванні.
Але навіть це не гарантує автоматичної передачі С-300 Україні. На рішення впливатимуть стан самих комплексів і ракет, відносини Афін із Києвом, ситуація з Туреччиною та ширший баланс сил у Східному Середземномор’ї.
Тому розраховувати на грецький арсенал як на швидке вирішення української проблеми ППО не варто.
Україні потрібна не одна «рятівна» партія, а постійний потік ракет
Грецькі С-300 добре показують, чому пошук окремого великого складу боєприпасів уже не може бути основною стратегією України.
Навіть якщо Афіни зрештою погодяться передати частину своїх запасів, це дасть лише тимчасове полегшення.
Війна дедалі більше перетворюється на промислове змагання засобів повітряного нападу та засобів їх перехоплення.
Росія може змінювати співвідношення дронів, крилатих і балістичних ракет у кожній атаці. Україна у відповідь повинна мати багатошарову систему, де для кожного типу цілі є достатньо масовий і економічно виправданий засіб знищення.
Саме тому старі С-300 знову стають важливими. Не тому, що вони кращі за Patriot, а тому, що у війні такого масштабу кожен додатковий боєздатний ешелон ППО з власним стабільним запасом ракет збільшує стійкість усієї системи.
Греція могла б дати Україні частину такого ресурсу. Але її власна оборонна логіка, суперництво з Туреччиною, тривалий процес переозброєння та політичні ризики роблять швидку передачу малоймовірною.
Отже, найбільш важливою для Києва новиною в цій історії може виявитися не те, скільки старих ракет залишилося на грецьких складах.
А те, чи вдасться Україні разом із партнерами нарешті створити власне відновлюване джерело ракет для С-300 — і перестати залежати від дедалі менших запасів, розкиданих по арсеналах інших держав.
