Росія, за даними української розвідки, готується прийняти контингент, більш ніж удвічі більший за попереднє північнокорейське угруповання. Якщо оцінка підтвердиться, йтиметься не просто про нове підсилення фронту, а про перетворення союзу Москви та Пхеньяна на постійний механізм обміну людьми, боєприпасами, зброєю і бойовим досвідом. Водночас 30 тисяч військових не є «другою армією» для Росії і не замінять їй внутрішню мобілізацію.
25 липня президент Володимир Зеленський заявив, що Росія хоче залучити ще 30 тисяч військових із Північної Кореї, а з червня у Воронезькій області нібито готують умови для їхнього прийому. За його словами, Пхеньян також готується передати Москві нові пускові установки для балістичних ракет. Президент послався на розвідувальні доповіді, але не розкрив складу можливого контингенту, строків його прибуття чи запланованих завдань.
Сама можливість масштабного продовження операції не виникла з нічого. Москва і Пхеньян уже створили політичний, транспортний та військовий механізм, який дозволив розмістити північнокорейські підрозділи у Росії, поповнювати їх після втрат, постачати мільйони боєприпасів і застосовувати північнокорейські балістичні ракети проти України. Питання тепер не в тому, чи існує такий канал. Питання в тому, чи стане він регулярним і значно масштабнішим.
Що відомо, а що поки залишається оцінкою
У заяві Зеленського є три окремі твердження: Росія прагне отримати ще 30 тисяч північнокорейських військових; у Воронезькій області з червня готують їхній прийом; КНДР готує нові пускові установки для балістичних ракет.
Публічно не відомо, чи вже ухвалив Кім Чен Ин остаточне рішення про відправлення всього контингенту, чи 30 тисяч — це російський запит або верхня межа можливого розгортання. Так само немає підтвердження, що всі ці люди будуть бойовими підрозділами. До загальної цифри можуть входити піхота, артилеристи, інженери, сапери, зв’язківці, логісти, медичний персонал, інструктори та технічні фахівці.
Не встановлено й того, чи підрозділи планують застосовувати лише на території Росії, як попередній контингент у Курській області, чи також на окупованій території України. Це принципова різниця. У першому випадку Москва і Пхеньян знову намагатимуться обґрунтувати операцію положеннями договору про взаємну допомогу. У другому північнокорейські сили вже неможливо буде представляти як учасників «оборони російської території»: вони стануть відкритим іноземним контингентом у російській загарбницькій війні.
Нарешті, сама підготовка місць розміщення ще не означає неминучого прибуття всіх 30 тисяч. Розвідувальні попередження нерідко фіксують намір, логістичну підготовку або один зі сценаріїв, який керівництво держави може змінити. Для підтвердження знадобляться додаткові ознаки: масові переміщення військових із КНДР, розгортання російської системи прийому й навчання, поява штатного озброєння та командної інфраструктури, а також дані партнерських розвідок.
Від заперечення до офіційного військового союзу
Перший контингент КНДР прибув до Росії восени 2024 року. Початкове угруповання оцінювали приблизно в 11–12 тисяч осіб; згодом Пхеньян направив близько 3 тисяч військових для поповнення втрат. Загалом через операцію, за оцінками українських та західних джерел, пройшли близько 14–15 тисяч військовослужбовців.
Їхнім основним задокументованим завданням стала участь у боях проти українських сил у Курській області. Розслідування Reuters встановило, що на початку північнокорейські підрозділи мали проблеми з взаємодією, бронетехнікою та війною дронів, зазнали значних втрат, але поступово адаптувалися. Це важливий урок: оцінювати новий контингент лише за невдачами першого періоду було б помилкою. Російська сторона вже знає, як його приймати й інтегрувати, а командири КНДР отримали досвід, якого не мали до відправлення першої групи.
Оцінки втрат різняться і не піддаються незалежній перевірці. У лютому 2026 року південнокорейська розвідка оцінювала сукупні втрати КНДР приблизно у 6 тисяч убитими й пораненими, а наприкінці червня українська військова розвідка повідомляла про понад 7 тисяч загальних втрат. Ці цифри не варто змішувати з кількістю загиблих: ідеться про різні категорії та різні методики підрахунку.
Спочатку Москва і Пхеньян заперечували або приховували присутність військових. У квітні 2025 року обидві сторони офіційно її визнали. КНДР пояснила рішення статтею договору про всеосяжне стратегічне партнерство, підписаного Кім Чен Ином і путіним у червні 2024 року. Договір передбачає негайну військову допомогу, якщо одна зі сторін зазнає збройної агресії. Після офіційного визнання путін публічно подякував північнокорейським військовим, а Пхеньян перетворив їхню участь у війні на частину державної пропаганди.
Наступний крок уже розширив спектр завдань. У червні 2025 року російська сторона оголосила, що КНДР направить до Курської області 1 тисячу саперів і 5 тисяч військових будівельників. Південнокорейська розвідка очікувала їхнього прибуття в липні або серпні. Ця домовленість показала, що співпраця не обмежується штурмовою піхотою: КНДР може надавати Росії інженерний ресурс, який відновлює інфраструктуру, розміновує територію і вивільняє російських військових для інших завдань.
Тому потенційні 30 тисяч — не початок нового процесу, а можлива третя, значно масштабніша фаза вже створеного механізму.
Наскільки великою силою є 30 тисяч
Заявлена чисельність більш ніж удвічі перевищує оцінку всього попереднього бойового контингенту. Залежно від організації це може відповідати кільком дивізіям або угрупованню корпусного масштабу. Однак арифметична чисельність не дорівнює готовій бойовій силі.
Нових військових треба перевезти через тисячі кілометрів, розмістити, переодягнути й озброїти, навчити працювати з російською технікою та зв’язком, сформувати двомовні командні ланки, включити у систему постачання й забезпечити вогневою підтримкою. Якщо прибуття відбуватиметься ешелонами, повне розгортання може розтягнутися на місяці. Частина контингенту неминуче залишиться у навчальних, охоронних і забезпечувальних структурах.
У тому самому зверненні Зеленський заявив, що за неповні сім місяців 2026 року до російських збройних сил надійшла 221 тисяча осіб, тоді як втрати становили майже 225,5 тисячі. Ці показники також є українською оцінкою, але дають масштаб для порівняння: 30 тисяч — приблизно один місяць російського набору за наведеним президентом темпом. Це суттєвий оперативний резерв, однак не заміна російській системі контрактного набору чи новій хвилі мобілізації.
Найбільше значення матиме не одноразове прибуття 30 тисяч людей, а можливість повторювати такі ротації. Якщо після навчання одні підрозділи повертатимуться до КНДР, а на їхнє місце регулярно приходитимуть інші, Росія отримає постійний зовнішній ресурс. Він дозволятиме компенсувати частину втрат, утримувати другорядні ділянки, виконувати роботи в тилу й зменшувати політичну ціну мобілізації всередині РФ.
Саме регулярність відрізняє «новий канал поповнення» від разового військово-політичного жесту.
Які завдання може отримати нове угруповання
Найімовірнішим є не один сценарій, а змішана модель, у якій бойові підрозділи поєднають із великою групою забезпечення.
| Можлива функція | Що отримує Росія | Головні обмеження |
|---|---|---|
| Штурмова піхота на окремій ділянці | Додаткову масу для тривалих боїв і можливість зберігати російські резерви | Високі вимоги до управління, перекладу, вогневої підтримки та взаємодії з дронами |
| Оборона прикордонних областей РФ | Вивільнення російських частин для перекидання на фронт | Політична й військова ефективність залежить від того, наскільки самостійно діятимуть підрозділи КНДР |
| Інженерні, саперні та будівельні роботи | Відновлення позицій і логістики без відволікання російських бойових підрозділів | Повільніший, але довгостроковий вплив; потреба у техніці та фахівцях |
| Артилерійські й ракетно-технічні підрозділи | Обслуговування північнокорейських систем та передання практичного досвіду | Немає підтвердження, що до 30 тисяч входять екіпажі ракетних комплексів |
| Навчальний резерв і поповнення | Заміна втрат попереднього контингенту та підготовка ротацій | Не створює негайного ефекту на полі бою |
Піхота для концентрованого застосування
Попередній досвід підказує, що Росії простіше використовувати північнокорейські підрозділи на обмеженій ділянці з окремою командною вертикаллю, ніж розпорошувати їх уздовж усього фронту. Концентрація спрощує переклад, постачання й контроль. У такому разі 30 тисяч можуть створити помітну чисельну перевагу на одному напрямку або сформувати резерв для кількох послідовних операцій.
Проте це не означає автоматичного прориву. Без бронетехніки, артилерійської підтримки, розвідки, протидії дронам і надійної логістики велика маса піхоти залишається вразливою. Результат залежатиме від того, чи виправили російські та північнокорейські командири проблеми, виявлені під час першого розгортання.
Прикордоння і тил замість передової
Для Москви не обов’язково відправляти весь контингент безпосередньо на фронт. Північнокорейські частини можуть охороняти ділянки кордону, військові об’єкти, склади й комунікації на території Росії. Кожен підрозділ КНДР, який перебирає таке завдання, потенційно дозволяє перекинути російський підрозділ ближче до зони бойових дій.
Цей варіант політично зручніший і для Пхеньяна: його можна й надалі подавати як виконання союзницького договору на російській території. Для України, однак, ефект буде цілком фронтовим, навіть якщо північнокорейські військові формально не перетнуть кордон: вони звільнять російський людський ресурс.
Інженери, сапери й логістика
Оголошене раніше відправлення шести тисяч саперів і будівельників створило прецедент. Значна інженерна група може ремонтувати дороги, укріплення та склади, облаштовувати позиції, працювати з наслідками бойових дій і підтримувати військову логістику. Це менш помітна функція, ніж штурмова піхота, але вона підвищує витривалість російського угруповання і зменшує навантаження на його тилові частини.
Артилеристи, оператори дронів і технічні фахівці
Росія вже використовує північнокорейські боєприпаси, далекобійну артилерію, реактивні системи та балістичні ракети. Логічно припустити, що разом із новими системами можуть прибути інструктори або технічні групи КНДР. Але це поки лише сценарій: Зеленський не назвав склад контингенту, а відкритих доказів прибуття північнокорейських ракетних розрахунків немає.
Окремий напрям — засвоєння дронової війни. Південна Корея вже виходить із того, що участь КНДР у війні дала її військовим сучасні тактичні знання. Повернення навчених операторів, командирів і фахівців до Корейського півострова становитиме довгостроковий ризик, навіть якщо їхній безпосередній внесок у російські операції буде обмеженим.
Чому згадка про Воронезьку область має значення
Воронезька область межує з Україною і є глибшим тилом порівняно з прифронтовими районами. Там можна розміщувати, навчати й доукомплектовувати підрозділи до їхнього подальшого застосування. Підготовка саме в європейській частині Росії, якщо її буде підтверджено, означатиме, що йдеться не лише про початкове навчання на Далекому Сході, а про наступний етап інтеграції ближче до театру війни.
Водночас місце прийому не розкриває майбутнього напрямку застосування. З Воронезької області підрозділи можна перемістити до різних російських прикордонних регіонів або залишити у резерві. Тому прив’язувати контингент до конкретної ділянки фронту без додаткових даних передчасно.
Важлива інша ознака: створення постійної інфраструктури прийому. Якщо Росія облаштовує не тимчасовий табір, а систему розміщення, навчання, перекладу, медичного й матеріального забезпечення, це свідчитиме про намір приймати не одну групу, а подальші ротації.
Нові пускові: чому ця частина заяви може бути небезпечнішою
Зеленський не уточнив тип пускових установок. Відомо, що Росія застосовує проти України північнокорейські балістичні ракети сімейства Hwasong-11, до якого належать системи, відомі на Заході як KN-23 і KN-24.
У 2024 році експерти ООН ідентифікували уламки ракети, застосованої Росією під час удару по Харкову, як Hwasong-11. Це стало одним із перших міжнародно задокументованих підтверджень використання північнокорейської балістики у війні. У звіті багатосторонньої групи з моніторингу санкцій ідеться щонайменше про 100 балістичних ракет, переданих Росії у 2024 році, а також про мільйони артилерійських і реактивних боєприпасів. Сам звіт MSMT описує й російський зворотний внесок — навчання військових КНДР, технічну допомогу та дані про роботу ракет у реальному бою.
Додаткові пускові установки мають три можливі наслідки.
По-перше, вони збільшують кількість автономних пускових одиниць. Навіть за незмінного запасу ракет це дає більше гнучкості: комплекси можна розосереджувати, швидше готувати повторні запуски й ускладнювати їх виявлення.
По-друге, передання пускових може означати намір постачати ракети не епізодично, а пакетами як завершену систему — разом із машинами забезпечення, запчастинами, технічною документацією та, можливо, інструкторами.
По-третє, кожне застосування створює для КНДР масив даних про точність, надійність, подолання протиракетної оборони та роботу системи в бойових умовах. Багатостороння моніторингова група дійшла висновку, що російський зворотний зв’язок уже сприяв поліпшенню наведення північнокорейських ракет. Саме тому Зеленський пов’язав український фронт із безпекою Азії: технологічний результат цієї війни повертається на Корейський півострів.
Для України ракетна частина домовленості може створити швидший ризик, ніж прибуття 30 тисяч людей. Особовому складу потрібні місяці для повноцінної інтеграції, тоді як готові пускові й ракети можуть бути введені в систему ударів значно швидше — за умови наявності навчених розрахунків і налагодженої логістики.
Що отримує Росія
Компенсацію частини людських втрат
Північнокорейський ресурс дає Кремлю можливість закрити частину потреб без негайного оголошення нової масової мобілізації. Це особливо важливо, якщо, як стверджує українська сторона, російські втрати вже дорівнюють або перевищують поточний набір.
Однак політична зручність не означає достатність. Російській армії потрібні сотні тисяч людей для утримання фронту, ротацій, відновлення частин і тилового забезпечення. Навіть повні 30 тисяч будуть доповненням, а не альтернативою російським контрактникам і мобілізованим.
Можливість вивільнити власні частини
Найвигіднішим для Москви може бути не пряме використання всього контингенту в атаках, а заміщення російських сил у прикордонні й тилу. За такого підходу КНДР опосередковано збільшує російське угруповання на фронті без появи всіх її військових безпосередньо на передовій.
Зброю разом із людьми
Північна Корея є для Росії не лише джерелом військовослужбовців. Вона постачає боєприпаси, ракети та артилерійські системи. Поєднання підрозділу з власними або знайомими йому системами може зменшити частину проблем інтеграції та створити завершені артилерійські чи інженерні формування.
Політичний сигнал Заходу
Росія демонструє, що здатна інтернаціоналізувати війну на своєму боці, попри санкції та дипломатичну ізоляцію. Це також спроба переконати Україну і партнерів, що Москва має додаткові ресурси для затягування війни.
Що отримує КНДР
Для Кім Чен Ина ця співпраця є одночасно джерелом ресурсів, технологій і політичного статусу.
По-перше, Пхеньян може отримувати гроші, продовольство, паливо та інші товари, доступ до яких обмежений санкціями. По-друге, Росія здатна допомагати у сферах, критичних для військової модернізації КНДР: супутникових технологіях, системах наведення, протиповітряній обороні, радіоелектронній боротьбі та безпілотниках. Південнокорейська розвідка ще у 2025 році вважала, що в обмін на боєприпаси й ракети Пхеньян отримує консультації щодо супутникових запусків і ракетного наведення.
По-третє, КНДР отримує те, що неможливо повністю відтворити на полігоні: досвід масового застосування дронів, радіоелектронної боротьби, артилерії, захищеного зв’язку, евакуації та управління підрозділами під постійним спостереженням противника. Повернення ветеранів та інструкторів може змінити підготовку всієї Корейської народної армії.
По-четверте, союз із постійним членом Ради Безпеки ООН послаблює міжнародну ізоляцію Пхеньяна. У березні 2024 року Росія заблокувала продовження мандата групи експертів ООН, яка контролювала виконання санкцій проти КНДР. Самі санкційні резолюції залишилися чинними, але їхній головний механізм моніторингу було демонтовано. Замість нього 11 держав створили багатосторонню групу MSMT.
Південна Корея: між стримуванням і політикою діалогу
На момент публікації Сеул не підтвердив нову цифру 30 тисяч. Коли схожа оцінка з’явилася у медіа в липні 2025 року, південнокорейська влада заявляла, що не може її верифікувати. Водночас сама Національна розвідувальна служба Південної Кореї раніше попереджала про підготовку нових відправлень і постійно відстежувала обмін військовою допомогою між Москвою та Пхеньяном.
Після офіційного визнання першого контингенту Сеул різко засудив рішення КНДР. Але у 2026 році уряд президента Лі Чже Мьона одночасно просуває обережнішу концепцію «спочатку мир»: короткостроковою метою називають замороження ядерного нарощування і відновлення діалогу, не відмовляючись від довгострокової денуклеаризації. Цей поворот у політиці Сеула робить реакцію складнішою.
З одного боку, масове відправлення військ підриває аргумент, що напруження можна знизити лише дипломатичними жестами. Воно збільшує ризик повернення до КНДР десятків тисяч людей із сучасним бойовим досвідом. Це штовхатиме Сеул до посилення розвідки, протидронових засобів, ракетної оборони, спільних навчань і координації зі США та Японією.
З іншого боку, пряме постачання летальної зброї Україні залишається для Південної Кореї значно складнішим політичним рішенням, ніж обмін розвідданими, санкції, гуманітарна допомога або непряма підтримка через партнерів. Нове розгортання може повернути цю дискусію, але не гарантує автоматичної зміни політики.
Окремий наслідок — прискорення військової адаптації самої Південної Кореї. У червні 2026 року її Міністерство оборони оголосило масштабне розширення дронових і протидронових спроможностей. Це не було відповіддю саме на заяву про 30 тисяч, але показує, який урок Сеул уже виніс з української війни та участі в ній КНДР.
Японія: український фронт як випробувальний полігон ракетної загрози
Для Токіо найтривожніша частина повідомлення — не тільки чисельність контингенту, а нові балістичні пускові та бойовий зворотний зв’язок, який отримує Пхеньян. Північнокорейські ракети безпосередньо загрожують Японії, а їхнє вдосконалення за допомогою російських даних перетворює війну в Україні на фактор японської національної безпеки.
Японія вже офіційно називає передання північнокорейських балістичних ракет Росії грубим порушенням резолюцій Ради Безпеки ООН і обіцяє координувати виконання санкцій зі США, Південною Кореєю та міжнародними організаціями.
Безпосередня реакція Токіо, найімовірніше, концентруватиметься на трьох напрямах: документування транспортних і фінансових мереж Росія–КНДР, нові національні санкції та посилення тристоронньої оборонної координації. Паралельно Японія нарощує власну протиракетну оборону. У березні 2026 року США і Японія домовилися, зокрема, про чотириразове збільшення виробництва перехоплювачів SM-3 Block IIA. Це ширше рішення, а не відповідь на нинішню заяву, але воно показує напрям підготовки союзників.
США: санкції, гарантії союзникам і підтримка України
Вашингтон, Сеул і Токіо ще після появи першого контингенту спільно висловили «серйозне занепокоєння» та закликали припинити військові й ракетні трансфери. У жовтні 2024 року США наголосили, що співпраця Москви й Пхеньяна переносить наслідки російської війни з Європи до Індо-Тихоокеанського регіону.
Якщо підготовку 30 тисяч підтвердять американські або союзницькі розвідки, найбільш реалістична перша реакція — публічне розкриття доказів, санкції проти банків, перевізників, військових посадовців і логістичних компаній, а також посилення спостереження за морськими, залізничними та повітряними маршрутами. Окремим напрямом стане захист України від балістичних ракет: нові пускові матимуть військове значення лише разом із ракетами, а їхнє застосування прямо підвищує потребу в перехоплювачах для систем протиракетної оборони.
Другий блок відповіді стосуватиметься Азії. США мають показати Південній Кореї та Японії, що війни в інших регіонах не послаблюють американські гарантії безпеки. Тристоронній обмін даними про пуски, навчання, протиракетна оборона та боротьба з незаконними фінансовими мережами КНДР можуть отримати новий імпульс.
Водночас Вашингтон і Сеул у 2026 році обговорювали можливість поетапного підходу до ядерної проблеми КНДР і відновлення дипломатії. Масштабне відправлення військ до Росії ускладнить такі переговори: Пхеньян стає не лише режимом, що володіє ядерною зброєю, а й фактичним учасником європейської війни, спроможним торгуватися щодо військ, ракет і співпраці з Москвою.
Що з міжнародним правом і санкціями
Постачання зброї з КНДР до Росії прямо суперечить чинному режиму санкцій Ради Безпеки ООН, який забороняє державам купувати північнокорейську зброю та пов’язані матеріали. Те, що Росія є постійним членом Ради Безпеки і раніше голосувала за частину цих резолюцій, робить порушення особливо руйнівним для системи нерозповсюдження.
Щодо військ юридична картина складніша. Саме відправлення особового складу не тотожне забороненому експорту зброї, однак російське навчання, оснащення і пов’язані військові трансфери можуть порушувати окремі санкційні обмеження. США вже заявляли, що навчання північнокорейських військових Росією суперечить резолюціям ООН.
Двосторонній договір Москви і Пхеньяна не може легалізувати участь у загарбницькій війні. Його положення про взаємну допомогу стосуються ситуації збройної агресії проти однієї зі сторін. Вони не змінюють заборони на застосування сили проти територіальної цілісності іншої держави, закріпленої у Статуті ООН. Саме тому можливе застосування підрозділів КНДР на окупованій території України матиме інше політичне й правове значення, ніж попередня операція в Курській області.
Три сценарії подальшого розвитку
Обмежене або поетапне розгортання
КНДР відправляє не всі 30 тисяч або робить це кількома хвилями. Першими прибувають інженери, інструктори, охоронні й тилові підрозділи, а бойова частина залишається меншою. Це найменш ризикований варіант для Пхеньяна і найпростіший для російської логістики.
Для України такий сценарій означатиме повільне, але стале вивільнення російських ресурсів. Він не створить раптового перелому, проте допоможе Москві довше підтримувати інтенсивність війни.
Змішане угруповання з бойовим ядром
Частина контингенту формує кілька бойових з’єднань, решта забезпечує їх, охороняє російське прикордоння, виконує інженерні й логістичні функції. Це найбільш раціональна модель з огляду на досвід Курської області.
За концентрації на одному напрямку бойове ядро може мати відчутний оперативний вплив. Водночас Росія збереже можливість заявляти, що значна частина північнокорейців виконує «оборонні» або відновлювальні завдання.
Повномасштабне бойове застосування
Більшість із 30 тисяч після підготовки направляють у бойові частини, зокрема на окуповану територію України. Це буде найпомітнішою ескалацією: КНДР фактично перейде від допомоги Росії у прикордонній операції до відкритої участі у війні проти України.
Такий сценарій вимагатиме найбільшої підготовки і створить найвищі ризики втрат, проблем управління та міжнародної реакції. Але він також дасть Пхеньяну найбільший масив бойового досвіду й посилить його вимоги до Росії щодо оплати та технологій.
Показовим є політичний контекст. 20 липня, за п’ять днів до заяви Зеленського, путін прийняв у Кремлі очільницю МЗС КНДР Чхве Сон Хі та подякував Пхеньяну за підтримку війни. Москва і Пхеньян повідомили про подальшу реалізацію договору про стратегічне партнерство, але не розкрили змісту військових домовленостей. Сам по собі цей візит не доводить рішення про 30 тисяч, однак підтверджує, що військова співпраця залишається центральною частиною відносин.
То чи відкриває Росія новий канал поповнення армії
Точніше сказати: канал уже відкритий, але тепер може перейти з експериментального режиму у промисловий.
Восени 2024 року Росія перевірила, чи здатна прийняти й застосувати іноземний контингент із КНДР. У 2025 році сторони визнали операцію, домовилися про інженерні підрозділи та продовжили обмін зброєю і технологіями. Потенційне прибуття ще 30 тисяч означало б стандартизацію цього механізму: прийом, навчання, бойове використання, поповнення втрат і ротацію.
Для Росії це не чарівне розв’язання кадрової проблеми. Тридцять тисяч — помітна сила на окремій ділянці, але невелика частка від загальної потреби армії у людях. Вони не перекриють довгострокові втрати й не усунуть необхідності вербувати або мобілізувати росіян. Їхня головна цінність — у гнучкості: ними можна посилити наступ, закрити прикордоння, виконати інженерні роботи або вивільнити російські частини.
Для КНДР це інвестиція в майбутню війну: військові повертаються з досвідом, ракети — з удосконаленим наведенням, а режим — із ресурсами та підтримкою Росії.
Тому справжня загроза полягає не лише в заявленій цифрі. Вона — у формуванні самопідтримуваного обміну: Північна Корея дає Росії людей, снаряди, ракети й пускові, а Росія повертає гроші, енергоносії, технології, дипломатичний захист і дані з реальної війни. Якщо цей цикл стане регулярним, Москва отримає зовнішній канал продовження війни, а Пхеньян — прискорену програму модернізації армії.
Саме це робить можливе розгортання 30 тисяч проблемою не лише українського фронту, а й безпеки Південної Кореї, Японії та США.
