Шанси України перемогти Росію на полі бою залежать далеко не тільки від її збройних сил, але й від політичної волі і готовності США, Європи та інших країн Заходу нарешті відкинути сумніви і забезпечити Україну необхідними інструментами для перемоги.
Така думка фігурує в кількох есе західних фахівців, які були опубліковані у форматі одного матеріалу у впливовому міжнародному журналі Foreign Policy. До другої річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну видання попросило вісьмох впливових аналітиків спрогнозувати, що відбуватиметься у війні далі.
NV подає найголовніші тези з їхніх текстів про фактори, які можуть вплинути на перебіг війни і визначити її подальші події.
1. Жодна зі сторін не досягне вирішальної перемоги в 2024 році — Анжела Стент
Анжела Стент — американська експертка із зовнішньої політики, старший науковий співробітник Інституту Брукінгса та авторка книги Putin’s World: Russia Against the West and With the Rest
Стент констатує, що наразі «жодна зі сторін не виграЄ і не програЄ», і прогнозує продовження поточної патової ситуації. Вона виокремлює такі фактори, що можуть змінити цей баланс:
- Як Росія, так і Україна мають потребу у більшій мобілізації військ. Однак РФ не проводитиме її до фіктивних президентських «виборів» у березні 2024 року. А Україні, населення якої менше третини російського, буде важче мобілізувати необхідні сили.
- Стале постачання зброї. Якщо Конгрес не схвалить допомогу Україні і якщо уряд США не прискорить постачання передової зброї, то «перспективи щодо здатності України дати відсіч Росії у 2024 році будуть набагато похмурішими» — особливо на тлі поставок зброї з Ірану та КНДР у Росію.
- Результати виборів у США. Путін сподівається, що наступний президент Америки [якщо ним стане Дональд Трамп] уникатиме підтримки України та повернеться до звичних стосунків з Росією. «У такому випадку здатність України вижити — як незалежної суверенної держави — буде під питанням з усіма негативними безпековими наслідками для Європи та поза її межами», — наголошує авторка.
Експертка також вважає, що в 2024 році «мало шансів на переговори про припинення війни, і жодна зі сторін не зможе досягти вирішальної перемоги». Кремль чітко дав зрозуміти, що він не зацікавлений у переговорах, якщо вони не призведуть до фактичної капітуляції України і втрати нею захоплених територій. Росія також прагне до зміни української влади. «Жоден український лідер ніколи не погодиться на такі умови», — констатує Анжела Стент.
Вона нагадує, що різні пропозиції щодо того, як можна завершити війну — включаючи навіть корейську модель, яка передбачає оголошення перемир’я за відсутності мирного договору, але із західними гарантіями безпеки для України — припускають, що Росія колись таки погодиться на існування незалежної України. Однак «поки при владі Путін або його наступник, який поділятиме його світогляд, це навряд чи станеться», — попереджає Стент.
2. 2024-й є критичним часом для відповіді Путіну, але Захід боїться поразки Росії — Крісті Райк
Крісті Райк —заступник директора Міжнародного центру оборони та безпеки (Естонія)
У добірці FP есе естонського фахівця є найбільш відвертим і критичним щодо ролі Заходу у війні проти України. Він прямо констатує: «Зараз, коли Україна вступає в третій рік масштабної сухопутної, морської, повітряної та інформаційної війни, існує реальна загроза того, що Росія візьме гору на полі бою».
Водночас, наголошує Крісті Райк,західні дебати щодо Росії продовжують свідчити про відсутність на Заході стратегічної ясності та рішучості. «Поразки Росії настільки бояться, що багато хто на Заході волів би отримати обидва варіанти: ані Росія, ані Україна не повинні перемогти», — дорікає Райк західним союзникам України. Тоді як для Росії такі вагання фактично є «запрошенням продовжувати бойові дії до перемоги», адже Путін неодноразово давав зрозуміти, що час на його боці.
«Якщо Європа провалить цей іспит, Москва матиме сміливість піти далі у відновленні своєї сфери впливу та в підриві свого головного ворога, яким, як вона чітко заявила, є НАТО», — попереджає естонський аналітик.
За його словами, нині на кін поставлено дуже багато як для США, так і для Європи. Поразка України, швидше за все, завдала б більшої шкоди довірі до Вашингтона в усьому світі, аніж хаотичний відхід США з Афганістану. «Це означало б програш у конфлікті, який цілком можна було виграти, однак Вашингтон не обрав [можливості] виграти або не наважився на неї», — дошкульно відзначає Райк.
За його словами, 2024 рік є критичним для того, щоб довести Путіну, що він помиляється, і прокласти шлях до перемоги України. За підрахунками Міністерства оборони Естонії, західним країнам було б достатньо інвестувати лише 0,25% свого ВВП у військову допомогу Україні, аби країна могла продовжити оборону у 2024 році та підготуватися до нового контрнаступу у 2025 році. «Ці інвестиції мали б вирішальне значення для того, щоб зміни розрахунки Росії не лише щодо України, але й щодо європейської архітектури безпеки в цілому. Довгострокова відданість Заходу [Україні] змусила б Кремль зробити висновок, що він не може досягти своїх цілей в Україні шляхом ведення війни. Це також надіслало б сигнал про те, що Європа докладає зусиль для власної оборони — і що Росія не має жодних шансів отримати щось, атакуючи своїх сусідів», — резюмує Райк.
Він переконаний, що якщо спробувати зазирнути за межі 2024 року, то Україна може виграти війну, якщо Захід посилить підтримку та досягне того, аби вартість війни стала непідйомною для Росії. Натомість Москва може виграти, якщо Заходу не вдасться мобілізувати необхідні ресурси і, що найважливіше, мобілізувати політичну волю.
Якщо ж Росія переможе в Україні, це може стати «ефективним шоком, який змусить Європу та США серйозніше поставитися до потреби зупинити російську експансію». «Я волів би уникнути такого випробування», — завершує свою думку Крісті Райк.
3. Світ вже у холодній війні, і вона гірша за попередню — Йо Інге Беккеволд
Йо Інге Беккеволд — колишній норвезький дипломат, старший науковий співробітник Норвезького інституту оборонних досліджень, фахівець у дослідженнях Китаю
Норвезький фахівець констатує, що в 2024 році світ став значно ближчим до «біполярного глобального розколу» за зразком холодної війни, аніж два роки тому. Йдеться про розкол між Сполученими Штатами та їхніми союзниками з одного боку та новою китайсько-російською віссю — з іншого.
Водночас, попереджає про небезпеку Беккеволд, ця нова холодна війна відрізняється від попередньої в гірший бік. Нині китайсько-російське партнерство спирається на міцнішу геополітичну основу, а ніж китайсько-радянське в комуністичну епоху. Тоді як трансатлантична єдність, спровокована нападом Росії на Україну, є крихкою:
- європейські держави зволікають з видатками на оборону,
- вступ Швеції до НАТО постійно відкладається,
- деякі західні країни розмірковують про більш автономний зовнішній курс від США або не погоджуються із потребами зменшити ризики з боку Китаю.
«Кожен випадок сам по собі може не становити загрози єдності Заходу, однак усі разом вони мають значення. Та найбільш помітною та важливою ознакою розколу Заходу є те, що колишній президент США Дональд Трамп поставив під сумнів роль НАТО та гарантії безпеки США для союзників по Альянсу під час президентської кампанії», — наголошує Беккеволд.
Отже, резюмує він, російська війна виявила зростаючу слабкість західного блоку країн, а Європа все ще потерпає від своїх мрій і ілюзій після холодної війни. «Звикли до трьох десятиліть миру та глобалізації, багато європейських політиків, здається, не бажають стикатися з реаліями війни, незалежно від того, чи відбувається вона у формі російського вторгнення, чи набуває форми нової холодної війни», — підкреслює норвезький фахівець.
Беккеволд звертає окрему увагу на те, що на тлі агресії РФ зростає націоналізм, популізм та поляризація в Сполучених Штатах і низці європейських країн, що є додатковим небезпечним фактором. Якщо під час американсько-радянської холодної війни Вашингтон міг використовувати розбіжності між Пекіном і Москвою, то сьогодні Пекін і Москва, навпаки, мають сильніші позиції, щоб використовувати розбіжності всередині західного блоку.
4. Час викрити блеф Путіна і запросити Україну в НАТО — Андерс Фог Расмуссен
Андерс Фог Расмуссен — колишній генеральний секретар НАТО, засновник фонду Альянс демократій, голова консалтингової компанії Rasmussen Global
Колишній генсек НАТО називає «небезпечним наративом» у західних дебатах думку про те, що війна зайшла в глухий кут, а Україна близька до межі своїх можливостей на полі бою. «Ця оцінка хибна — засоби досягнення української перемоги Захід міцно тримає у власних руках. Але лідери в Європі та Сполучених Штатах повинні продемонструвати політичну мужність, щоб це сталося [перемога України]», — наголошує він.
Расмуссен нагадує, що перемога Києва ґрунтується на двох принципах: по-перше, забезпечити Україні все необхідне для перемоги над РФ на полі бою; по-друге — розробити життєздатний план безпечної та успішної України, яка постане після війни.
Коментуючи проблеми втілення цих принципів на практиці, він озвучує такі висновки:
- Вагання Заходу щодо повного забезпечення ЗСУ усім, що потрібно для перемоги, вже значно ускладнили Україні задачу повернення своєї території. Тривалі затримки у наданні танків і бронетехніки дозволили Росії окопатися та зміцнити оборону.
- Нездатність Заходу підготувати свою оборонну промисловість до тривалої війни означає, що Росії успішніше допомагають зубожіла Північна Корея та підсанкційний Іран, допомога яких перевершує сукупну потужність демократичного світу. «Це немислимо», — обурюється Расмуссен
- 2024 рік має стати роком, коли союзники України викладуть чіткий план щодо майбутнього країни. Він має будуватися на трьох стовпах: довгострокових гарантіях безпеки, вступі до Європейського Союзу та членстві України в НАТО.
Андерс Фог Расмуссен додає, що зрештою лише членство в НАТО залишається єдиним надійним шляхом, щоб гарантувати довгострокову безпеку України. Він визнає «надто багато вагань» з цього питання у західних столицях, але підкреслює: «Лідери НАТО мають усвідомити, що якщо Україна знову залишиться в залі очікування, це лише сприятиме подальшому конфлікту та нестабільності. Як усвідомили Швеція та Фінляндія — і як абсолютно чітко показало вторгнення Росії в Україну після 2014 року — „сірі зони“ є небезпечними, коли йдеться про Росію», — наполягає колишній генсек НАТО.
Отож, підсумовує він, на цьогорічному саміті НАТО у Вашингтоні «лідери повинні викрити блеф Путіна та запросити Україну приєднатися до Альянсу». «Членство не станеться миттєво, однак воно дасть Путіну недвозначний сигнал про те, що він не може зупинити процес і що його війна марна. Таким чином, запрошення України до членства може допомогти прокласти шлях до миру», — переконаний Расмуссен.
5. Санкції — марафон, а не спринт, їхня роль зростає з часом — Агата Демаре
Агата Демаре — оглядач Foreign Policy, старший науковий співробітник з питань геоекономіки Європейської ради з міжнародних відносин, авторка книги Backfire: How Sanctions Reshape the World Against US Interess.
Дослідниця зосереджує свою увагу на ролі антиросійських санкцій після двох років повномасштабного вторгнення і озвучує такі висновки:
- Російський імпорт передових технологій впав приблизно на 40% порівняно з довоєнним рівнем — у той час, коли потреби РФ у високих технологіях, ймовірно, ще ніколи не були такими високими. «Цього недостатньо, щоб зупинити військову машину Москви, і потрібно зробити більше, щоб посилити експортний контроль. Проте 40% падіння залишається значним, хоча й маловідомим, успіхом санкцій», — наголошує Демаре.
- Москва виграє інформаційну війну в темі санкцій, оскільки нав’язує свій наратив про те, що ці заходи неефективні. Демаре підтверджує, що схеми обходу санкцій і контрабанда дійсно існують, однак «реальність є більш делікатною, аніж показують гучні заголовки» про те, що санкції нібито марні. «Якщо санкції справді марні, чому Кремль докладає стількох зусиль, намагаючись їх дискредитувати?» — ставить вона зустрічне запитання.
- Вплив санкцій на російський бізнес стає дедалі помітнішим і збільшиться в 2024 році, особливо в секторах, які були позбавлені західного обладнання, таких як авіакосмічна промисловість та енергетика. «Санкції – це марафон, а не спринт», — наголошує Агата Демаре, тож їх кумулятивний вплив буде дедалі вищим і підкреслюватиме той факт, що, навіть китайське обладнання не може повністю задовольнити високотехнологічні потреби Росії.
- У гострій західній дискусії щодо долі резервів центрального банку Росії не варто очікувати суттєвих зрушень. США і Британія домагаються, щоб західні країни передали Україні валютні активи РФ, аби «агресор заплатив». З іншого боку, низка країн ЄС, серед яких Бельгія, Франція та Німеччина, виступають проти цього плану, стверджуючи, що він нібито підірве довіру до західної фінансової інфраструктури та валют. «Оскільки більшість заморожених активів Росії зберігається в Бельгії, нічого не може статися без залучення держав ЄС. Проте Брюссель, Париж і Берлін, ймовірно, не зрушать з місця», — прогнозує Демаре. Як наслідок, задіяння російських заморожених активів на користь України виглядає «малоймовірним» у 2024 році, вважає вона.
6. Як Україна може допомогти сама собі — Франц-Штефан Гаді
Франц-Штефан Гаді — старший науковий співробітник Міжнародного інституту стратегічних досліджень, дослідник кіберспроможностей та майбутніх конфліктів
Гаді нагадує про перші «очевидні результати» зусиль України у виробництві власної зброї – від ударів морських дронів до низки атак по оборонних об’єктах, нафтопереробних заводах та паливних складах всередині самої Росії.
«Ці успіхи України важливі, але щоб змінити хід війни, потрібна вирішальна перевага у вогневій потужності на полі бою, головним чином це артилерійські боєприпаси та ударні безпілотники. Це, своєю чергою, вимагатиме значного збільшення військового виробництва не лише в Європі та США, а й у самій Україні», — нагадує фахівець.
Він називає це «серйозним викликом до Києва», відзначаючи, що в оборонному бюджеті України на 2024 рік більшість коштів досі закладено на закупівлі іноземної техніки (близько 6,8 млрд доларів).
Експерт озвучує такі можливі шляхи для нарощування бойової потужності України, як власними зусиллями, так і за допомогою Заходу:
- переоснащення та розширення оборонної промисловості самої України;
- використання інтересу західних оборонних концернів до України (німецький Rheinmetall має намір вже цього року розпочати виробництво бронетехніки в Україні; Baykar, турецький виробник безпілотників Bayraktar, нещодавно оголосив про початок будівництва заводу з виробництва безпілотників в Україні); український Альянс оборонних індустрій залучив понад 60 компаній, зокрема десятки іноземних, для сприяння інвестиціям в український оборонний сектор і локалізації виробництва
- підтримка приватного сектору та громадських ініціатив, які вже створили в Україні «децентралізовану інноваційну екосистему для співпраці щодо систем РЕБ, кібербезпеки, ударних БПЛА, морських дронів, дронів-камікадзе, технологій управління боями тощо».
- пошук шляхів збільшення обсягів вже наявного виробництва, враховуючи брак кваліфікованої робочої сили, проблему ланцюгів поставок, проблеми корупції та атак Росії;
- як один із можливих варіантів — розширення ОПК України на території країн НАТО за допомогою спільних підприємств із західними компаніями, які б фінансувалися із спеціального інвестиційного фонду. «Це не лише забезпечило б Україні стале постачання зброї калібру НАТО, невразливе до політичних примх Заходу, але й надало б потужний сигнал Москві про те, що час та непостійність Заходу, зрештою, вже не грає на її користь», — резюмує Гаді.
7. Що буде далі у війні і від чого це залежить — Девід Петреус
Девід Петреус, чотиризірковий відставний генерал армії США, колишній директор ЦРУ, голова KKR Global Institute
Відомий американський генерал та ексдиректор ЦРУ наполягає, що відповідь на питання про майбутній перебіг війни Росії проти України неможливо дати без урахування факторів, від яких він залежить. Тож Петреус виокремлює низку процесів, які найближчим часом матимуть критичний вплив на майбутнє війни:
- Рівень допомоги Україні, який остаточно погодить Конгрес США — Петреус називає це «надзвичайно важливим» і навіть головним чинником, оскільки Вашингтон «надав майже стільки ж військової допомоги, скільки вся Європа разом узята».
- Рівень підтримки з боку ЄС та його членів (особливо щодо невійськової допомоги), а також інших західних країн.
- Зусилля під проводом США, спрямовані на посилення західних санкцій та експортного контролю товарів у Росію, а також на ліквідацію схем ухилення від них.
- Забезпечення критичних потреб ЗСУ на полі бою, включаючи високоточні ракети більшої дальності, західні літаки, артилерійські боєприпаси та додаткові касетні боєприпаси.
- Рішучість України та Росії – а отже, і здатність кожної зі сторін вербувати і мобілізувати війська, навчати, озброювати та використовувати додаткові сили й засоби. При цьому Петреус зауважує, що не слід вважати безкінечно стабільною ситуацію, коли росіяни продовжують погоджуватися з війною Путіна, оскільки у Росії «зростають втрати та погіршується якість життя».
- Здатність кожної зі сторін удосконалювати нові безпілотні засоби для атак, такі як вражаюче ефективні морські дрони України.
- Доля заморожених російських резервів: величезний вплив мало б надання Україні майже 300 млрд доларів, які зараз заморожені в західних країнах.
- Здатність кожної зі сторін «вчитися та адаптуватися в міру розвитку поля бою; розробляти, виробляти та використовувати нові системи озброєнь та інші технології; а також покращувати здібності лідерів, штабів, окремих солдатів і підрозділів».
«Цей рік обіцяє бути ще одним дуже важким роком для армій обох країн на полі бою, а також для їхніх внутрішніх фронтів. Схоже, що через два роки кінця війни не видно», — визнає Петреус.
8. Долю війни вирішить здатність Європи подолати розбіжності — Раджа Мохан
Раджа Мохан, оглядач Foreign Policy, професор Інституту досліджень Південної Азії в Національному університеті Сінгапуру, колишній член Ради національної безпеки Індії
Індійській фахівець фокусує увагу на загостренні глибоких розбіжностей на Заході, зокрема всередині США, між США та їхніми європейськими союзниками, між Західною та Східною Європою та всередині Центральної Європи.
«Україна, яка заплатила величезну ціну, захищаючись від російського вторгнення, також не була застрахована від розбіжностей щодо ведення війни. Усі ці очевидні розбіжності контрастують з удаваною єдністю в Росії, завдяки якій Володимир Путін зміцнив свою позицію після вражаючого заколоту ПВК Вагнера та походу на Москву в червні минулого року», — зауважує Раджа Мохан.
За його словами, 2024 рік стане перевіркою для всіх сторін на предмет того, чи вдасться їм зберегти внутрішню злагодженість на тлі швидкого зростання витрат на війну. Хоча авторитарна система може допомогти Росії придушити власні внутрішні розбіжності, важко повірити, що величезні економічні та людські втрати путінської війни не матимуть політичного впливу, наголошує фахівець. Однак ще важливішим фактором будуть дії Європи, аби численні лінії розлому щодо України не перетворилися на розкол. 2024 рік покаже, чи здатний Захід розробити таку стратегію допомоги та поставок озброєння Києву, щоб утримувати поточну лінію фронту в короткостроковій перспективі та зрештою перемогти Путіна у війні, «яка, ймовірно, триватиме довше, ніж багато хто очікував».
За матеріалами nv.ua
