Україна та її партнери підвели спецтрибунал щодо злочину агресії Росії до практичного етапу. Але між політичним проривом і реальними вироками для вищого керівництва РФ усе ще стоять імунітети, гроші та складна міжнародна процедура.
Ідея спеціального трибуналу щодо злочину агресії Росії проти України нарешті перейшла з політичної площини в інституційну. Після майже двох років підготовки правова рамка суду вже створена, угоду між Україною та Радою Європи підписано ще в червні 2025 року, а навесні 2026-го процес вийшов на новий рубіж: Київ заявляє, що вже має достатню кількість держав для запуску процедури створення керівного комітету трибуналу. Найближча ключова дата — 14–15 травня 2026 року, коли в Кишиневі відбудеться сесія Комітету міністрів Ради Європи, на якій очікують наступного рішення щодо механізму запуску.
На політичному рівні це справді переломний момент. Але на юридичному й практичному рівні ситуація значно складніша, ніж може видатися з гучних заголовків про “майбутній вирок Путіну”. Спецтрибунал — це не машина миттєвої відплати і не символічний медійний проєкт. Це спроба створити окремий міжнародний механізм саме для злочину агресії — тобто для самого рішення розпочати й вести загарбницьку війну, а не для окремих епізодів убивств, тортур, депортацій чи руйнувань. Саме тому його поява важлива: він має закрити правову прогалину, яку досі не може закрити жоден чинний міжнародний суд.
Чому без окремого трибуналу не обійтися
Головний аргумент на користь спецтрибуналу простий: Міжнародний кримінальний суд не може повноцінно розглядати злочин агресії Росії проти України в нинішній конфігурації юрисдикції. МКС уже працює щодо воєнних злочинів, злочинів проти людяності та, потенційно, геноциду, але саме агресія — “материнський злочин”, із якого виростає вся подальша машина війни, — лишається поза його повноцінною досяжністю в українському кейсі. Саме тому в Раді Європи прямо кажуть: новий трибунал має “заповнити цю прогалину”.
У цьому сенсі створення спецтрибуналу — не дублювання роботи МКС, а її доповнення. Один механізм фіксує й переслідує конкретні злочини, вчинені під час війни; інший має дати відповідь на фундаментальне питання: хто і на якому рівні ухвалив злочинне рішення про саму війну. Це не просто юридична техніка. Це спроба повернути в міжнародне право принцип, сформульований ще після Другої світової: агресивна війна — не “політичний конфлікт”, а злочин, за який мають відповідати конкретні люди.
Що відбулося за останній рік
Ключовий прорив стався ще 25 червня 2025 року, коли Україна та Рада Європи підписали двосторонню угоду, яка формує основу для майбутнього суду. Перед цим, 24 червня 2025 року, Комітет міністрів Ради Європи уповноважив генсека підписати угоду та дозволив створення Enlarged Partial Agreement — розширеної часткової угоди щодо керівного комітету трибуналу. Це важливо, бо саме цей механізм має забезпечити не лише політичне прикриття, а й бюджет, адміністративне управління, обрання суддів і прокурора та загальну життєздатність інституції.
Упродовж перших місяців 2026 року процес змістився від правового дизайну до інституційної підготовки. Із січня ЄС погодив фінансування Advance Team — спеціальної підготовчої команди, яка має закласти організаційний, логістичний і правовий фундамент трибуналу. Ця команда працює в Гаазі та Страсбурзі й готує правила процедури, відбір суддів і прокурора, систему адміністрування справ та інші базові елементи майбутнього суду. Євросоюз виділив 10 мільйонів євро на підготовчу команду запуску.
Українська сторона тепер говорить уже про 21 державу, які підтвердили готовність приєднатися до розширеної часткової угоди про керівний комітет. За словами Ірини Мудрої, для запуску процедури був потрібен мінімум у 16 держав-членів Ради Європи, які мали офіційно повідомити генсека про намір приєднатися. Тобто, якщо українські дані точні, базовий юридичний поріг уже подолано. Але тут є важливий нюанс: сама Рада Європи поки не оприлюднює остаточний список учасників, посилаючись на чутливі дипломатичні процедури.
Що саме судитиме трибунал
У центрі майбутніх проваджень буде не “вся війна” і не “всі злочини Росії”, а дуже конкретний юридичний склад — crime of aggression, злочин агресії. Йдеться про відповідальність за планування, підготовку, початок і здійснення війни всупереч Статуту ООН. Саме тому трибунал фокусуватиметься не на середній ланці військових виконавців, а на вищому політичному і військовому керівництві, тобто на тих, хто ухвалював рішення або забезпечував його реалізацію на найвищому рівні.
Рада Європи також прямо допускає, що в полі зору трибуналу теоретично можуть опинитися не лише російські посадовці. Якщо слідство доведе значущу роль інших держав у злочині агресії проти України, це може стосуватися й білоруських або північнокорейських представників. Це не означає автоматичних майбутніх справ проти всіх союзників Москви, але показує, що задум трибуналу ширший за вузьке символічне “судилище над одним путіним”. Його логіка — юридично охопити всю верхівку політико-військового рішення про агресію.
Як буде влаштований цей суд
Архітектура трибуналу вже прописана досить чітко. Він складатиметься з керівного комітету, судових палат, офісу прокурора, реєстратури та підготовчої команди. Керівний комітет формуватимуть держави, що приєднаються до розширеної часткової угоди; саме він відповідатиме за бюджет, стратегічне управління, вибори ключових посадовців, розподіл фінансового навантаження між учасниками і загальний політичний нагляд за системою.
Судові палати матимуть три рівні: досудовий суддя, палати першої інстанції та апеляційну палату. Для роботи трибуналу передбачено реєстр із 15 суддів, яких обиратимуть таємним голосуванням абсолютною більшістю і на дев’ять років без права переобрання. Прокурора також обиратимуть через керівний комітет — на сім років без права переобрання. Усе це виглядає як спроба одразу закласти інституційну незалежність і не перетворити трибунал на політичну ad hoc-конструкцію*.
Реєстратура відповідатиме за адміністрацію та операційну підтримку. В її структурі передбачені підрозділ потерпілих і свідків, підрозділ тримання під вартою та незалежний підрозділ захисту. Це важлива ознака того, що майбутній орган проектують не як символічний судовий жест, а як повноцінний кримінальний інститут із процесуальними гарантіями. Рада Європи окремо наголошує: трибунал працюватиме за міжнародно визнаними стандартами справедливого суду і прав захисту, з орієнтацією, зокрема, на стандарти Європейської конвенції з прав людини.
*Ad hoc-конструкція (від лат. ad hoc — «для цього», «спеціально для цього випадку») — це рішення, метод, структура або правило, створене для розв’язання конкретної, вузької проблеми, яке не призначене для загального використання.
Де він працюватиме і коли реально запуститься
У публічному просторі Гаага часто подається як уже вирішене місце розташування трибуналу. Насправді це поки найімовірніший, але не остаточно затверджений варіант. Рада Європи прямо вказує, що місце розташування має бути підтверджене “в найближчі місяці”, а повноцінним трибунал стане після набуття чинності окремою Host State Agreement — угодою з державою перебування. Українська сторона також уточнює, що статут допускає проведення засідань і поза місцем постійного знаходження трибуналу, якщо це буде потрібно для ефективної роботи.
Тут доречно розрізняти дві фази, про які вже говорить Банкова.
Перша — Skeleton Tribunal, тобто “каркас” інституції: формування штату, правил, приміщень, систем безпеки та судового менеджменту.
Друга — full-fledged tribunal, повноцінний суд, який уже розслідує, висуває обвинувачення, проводить процеси та ухвалює вироки. Україна очікує, що до повноцінної операційної фази трибунал може дійти вже наступного року, але це радше політичне очікування, ніж гарантований дедлайн. Офіційна позиція Ради Європи обережніша: практична робота почнеться тоді, коли держави забезпечать достатню політичну і фінансову підтримку через розширену часткову угоду.
Кого він реально зможе дістати
Найделікатніше питання — чи означає запуск спецтрибуналу, що він швидко й безперешкодно вийде на чинних російських керівників. Відповідь — ні. Рада Європи прямо визнає існування серйозних перепон: ідеться насамперед про персональні імунітети чинних глав держав, глав урядів і міністрів закордонних справ — так званої “трійки”. За офіційним поясненням, притягнути таких осіб до суду перед спецтрибуналом можна буде лише тоді, коли вони втратять посаду або якщо їхній імунітет буде знято.
Це означає, що найпоширеніша емоційна формула — мовляв, “ось-ось трибунал винесе вирок путіну” — є, м’яко кажучи, перебільшенням. Але це не робить механізм декоративним. Навпаки: Рада Європи прямо пояснює, що навіть за наявності імунітетів трибунал може збирати докази, готувати обвинувальні акти, формалізувати обвинувачення і бути готовим до суду в той момент, коли політико-правові обставини дозволять перейти до процесу. Простіше кажучи, мова не про негайну посадку на лаву підсудних, а про створення інструмента, який не дасть темі агресії розчинитися з часом.
Чи можливі заочні вироки
Так, заочні провадження передбачені. Але не як політичний театр, а як процесуальний виняток за чітких умов. За правилами, суд зможе проводити слухання in absentia («за відсутності») тоді, коли цього вимагають інтереси правосуддя, а обвинувачений або відмовляється від участі, або суд доведе, що були вжиті всі розумні кроки, щоб забезпечити його присутність, але безрезультатно. При цьому мають діяти гарантії захисту, а людина, засуджена заочно, зберігатиме право просити новий розгляд, якщо згодом особисто постане перед трибуналом.
Інакше кажучи, трибунал матиме інструменти, щоб не зупинитися лише тому, що Росія не співпрацюватиме. Але це не скасовує базової проблеми: будь-яке міжнародне правосуддя залишається сильним настільки, наскільки держави готові забезпечити виконання рішень, затримання підозрюваних і політичний тиск на країну-агресора. Саме тому питання легітимності, ширини коаліції та бюджету сьогодні не менш важливі, ніж сам статут майбутнього суду.
Що може загальмувати процес
Найслабше місце проєкту зараз — не ідея і не правовий дизайн, а гроші та сталі державні зобов’язання. Генсек Ради Європи Ален Берсе 21 квітня прямо назвав головною перепоною для запуску трибуналу відсутність чіткого розуміння кошторису наступних етапів і конкретних бюджетних зобов’язань від держав-учасниць. Це дуже приземлена, але принципова проблема: будь-який міжнародний трибунал — це не лише право, а й тривала інституційна машина з високою вартістю.
Друга зона ризику — політична нерівномірність підтримки. Хоча Київ уже говорить про сформовану коаліцію і називає перелік із 21 країни, Рада Європи обережно уникає публікації повного офіційного списку, зазначаючи, що деякі уряди все ще ведуть чутливі внутрішні та зовнішньополітичні консультації. Це означає, що до самого моменту остаточного оформлення enlarged partial agreement в процесі ще можуть бути коливання, затримки або зміни темпу.
Чому цей трибунал важливий навіть без “швидкого путіна на лаві підсудних”
Головна цінність спецтрибуналу — не в красивому символізмі, а в тому, що він може персоналізувати відповідальність за саме рішення про війну. Після 2022 року Росія системно намагалася звести міжнародну дискусію або до “геополітичного конфлікту”, або до набору окремих воєнних злочинів, відповідальність за які можна розмазати по вертикалі виконавців. Ідея трибуналу розриває цю логіку: вона повертає фокус на політичний центр ухвалення рішення і ставить питання не лише “що зробили російські військові на окупованій території?”, а й “хто запустив увесь злочинний механізм?”.
Для України це також питання історичного запису. Навіть якщо чинну російську верхівку не вдасться швидко фізично доставити до суду, наявність окремого міжнародного органу дає шанс не дозволити злочину агресії зникнути в дипломатичних компромісах майбутніх переговорів. Такий трибунал може накопичувати докази, фіксувати факти, формувати обвинувальні документи і створювати юридичний архів відповідальності, який переживе зміну урядів, геополітичних циклів і можливі спроби “перегорнути сторінку”. У цьому сенсі він працює не лише на покарання, а й на довгу пам’ять міжнародного права.
Сьогодні про спецтрибунал щодо злочину агресії Росії вже можна говорити як про реальний міжнародно-правовий проєкт, а не лише моральну вимогу України. Правова база створена, підготовча команда запущена, політична коаліція розширюється, а травень 2026 року може стати моментом переходу до наступної організаційної фази. Але не варто плутати створення механізму з неминучим і швидким вироком. Попереду залишаються фінансові, дипломатичні та процесуальні бар’єри, а питання імунітетів чинної російської “трійки” нікуди не зникло.
Втім, саме в цьому і полягає значення нинішнього етапу. Світ не отримує “магічний суд”, який завтра покарає Кремль. Натомість він отримує шанс уперше з часів післявоєнних трибуналів знову чітко сказати: агресивна війна — це не політика, а злочин; і за нього відповідають не абстрактні держави, а конкретні люди, які віддали наказ і запустили машину руйнування. Якщо цей механізм буде доведений до повноцінної роботи, він може стати одним із найважливіших інструментів міжнародної відповідальності за всю війну Росії проти України.
До Спецтрибуналу вже доєднались Фінляндія, Австрія, Португалія, Ісландія, Польща, Франція, Коста-Рика, Хорватія, Естонія, Німеччина, Латвія, Литва, Люксембург, Молдова, Нідерланди, Норвегія, Словенія, Іспанія, Швеція, Україна, Велика Британія.
За матеріалами nv.ua
