На спалахи напруги у відносинах між Києвом та Вашингтоном з іншого боку планети з острахом дивиться невеликий, але надважливий острів — Тайвань. Цей неофіційний союзник України розуміє, як це — жити в тіні величезного сусіда і щодня чекати справжнього збройного нападу. Частково визнана держава, якою керують націоналісти Гоміньдану, є ласим шматком через світове лідерство у виробництві чіпів. Китай, своєю чергою, вважає Тайвань відколотою провінцією й обіцяє повернути її силою. Чи вийде цей гамбіт у Сі Цзіньпіна і як готується до нього КНР — у матеріалі NV.
Тайвань «за три дні»: легше сказати, ніж зробити
У тіні війни Росії з Україною в Азії точиться своє, давніше протистояння — комуністів з Китаю та націоналістів з Тайваню. Офіційний Пекін не контролює Тайвань із 1949 року. Тоді партія Гоміньдан, що правила в Китаї, зазнала поразки в боротьбі з китайськими комуністами у Громадянській війні (1945−1949). Під керівництвом колишньої Республіки Китай, якою керував Гоміньдан, залишилися лише Тайвань і кілька невеликих островів. До 1971 року місце країни в ООН було передано Китайській Народній Республіці (КНР).
На сьогодні Тайвань є частково визнаною державою: офіційні дипломатичні відносини він підтримує з 13 країнами-членами ООН, проте має фактичні зв’язки з більшістю країн світу через свої представництва. Тайвань керований демократичним урядом і вважається одним із чотирьох «азійських тигрів» — найуспішніших економік регіону. Проте офіційний Пекін роками категорично заперечує спроби будь-яких держав встановлювати відносини з Тайванем чи відвідувати острів.
Протягом десятиліть Пекін не зупиняв своїх провокацій і погроз, а ледь не кожен комуністичний лідер обіцяв повернути Тайвань у склад КНР. Не виключаючи при цьому, будь-які способи, навіть воєнні. Не став винятком і Сі Цзіньпін. У новорічному зверненні з нагоди настання 2025 року він заявив, що «китайці по обидва боки Тайванської протоки належать до однієї родини. Нікому не розірвати дружні зв’язки між нами і ніхто не зможе зупинити об’єднання Китаю — такий тренд цих часів».
Якщо згадати історію, то комуністичний Китай одного разу вже спробував напасти та завоювати Тайвань. Це сталося 25 жовтня 1949 року, коли 9000 солдатів Національно-визвольної армії Китаю висадилися на острові Цзіньмень поблизу Тайваню. Вони розраховували дійти до Тайбею, столиці Тайваню, за три дні (дуже знайомо, правда?). Але коли приплив спав, дерев’яні човни нападників були знищені мінами або залишилися на берегу Цзіньменю. За три дні у материкових китайців закінчилися запаси їжі та води, тож довелося відступити на «велику землю». Ці події стали переломними і дозволили лідеру націоналістів Чан Кайші «закріпити» Тайвань за силами Гоміньдану. У Пекіні ж Цзіньменьский інцидент воліють не згадувати.
Навіть у сучасних умовах десантування — чи то амфібійна операція — були б дуже складними для КНР. Хоч Пекін і готується до неї: будує щонайменше п’ять спеціальних барж, спеціально призначених для складного ландшафту тайванських берегів. Їхня унікальність у тому, що з трюмів таких барж «виповзатимуть» справжні мости з дорогами довжиною приблизно 120 метрів. Це дозволить створити тимчасові морські порти на необладнаному березі – так само, як союзники зробили це в Нормандії 1944 року з «бухтами Малберрі».
У матеріалі аналітичного центру Council of Foreign Relations йдеться, що останні двадцять років Китай розвивав свою військову міць саме для успішного нападу на острів: від балістичних ракет до оновлених винищувачів і найбільшого у світі флоту, не враховуючи безлічі повітряних та морських навчань навколо Тайваню. А вони, на думку голови Космічних сил США в Тихому океані, бригадного генерала Ентоні Масталіра, «все більше виглядають, як підготовка до операції».
Китайська авіація здійснює тисячі прольотів поблизу зони ідентифікації ППО Тайваню, психологічно виснажуючи острів / Фото: REUTERS/Tingshu Wang/File Photo
«Вони навмисно проводяться в такій манері, щоб було дуже складно відрізнити тренування від справжнього вторгнення», — пояснив генерал Масталір Air&Space Magazine.
Безумовно, перевага у живій силі і техніці на боці Китаю: 2 млн солдатів проти 169 тисяч у Тайваню. Особливо це видно в піхоті: 960 тисяч проти всього лише 94 тисяч тайванців. Але острівна держава має – потенційно — більше готових до бою резервістів через компактніше населення (510 тисяч проти 1,6 млн). Народно-Визвольна армія Китаю (НВАК) здатна виставити 4800 танків проти 750 у Тайваню, більше 3,5 тисяч літаків, близько 10 тисяч одиниць артилерії навіть 59 субмарин (у Тайваню їх лише 4).
І все це на папері виглядає страхітливо. Але в китайського військового колосу є свої ахіллесові п’яти.
І головна з них така: китайська армія не воювала з 1979 року — з часів війни у В’єтнамі. І ніхто не знає її спроможностей у реальному сучасному бою. На думку CFR, Китаю доведеться спланувати й ідеально провести складну військову операцію, об’єднавши сили на морі, у повітрі та на землі. Провести подібну підготовку так, щоб її не помітили США і Тайвань, практично неможливо.
Навіть перетнути буремну Тайванську протоку буде викликом — морський десант матиме вузьке вікно у кілька місяців, коли немає штормів. Для цього знадобляться тисячі транспортних суден, які відразу опиняться під щільним вогнем. Амфібій у складі флоту КНР буде недостатньо для таких маневрів, вважають у CFR.
До того ж повітряним і ракетним силам Пекіну треба буде захопити та утримати перевагу в повітрі, нейтралізувавши ППО Тайваню і літаки частково визнаної держави. А також — потенційно — стримати підмогу з американських авіаносців з Японії та бази на острові Гуам.
Велика частка Тайваню вкрита горами. Тож місць, придатних для висадки — як-от пляжі чи порти — доволі мало. Це ускладнює завдання для армії нападників, змушуючи її атакувати складний рельєф і зазнавати втрат від партизанської тактики солдат Тайваню. Тим більше що Тайвань, за американськими оцінками, може вдатися до знищення портів, тунелів та переходів, а також перетворити пляжі на фортифікації.
Навіть якщо солдатам Народно-визвольної армії Китаю вдасться дістатися Тайбею, щільна висотна забудова міста перетворить його завоювання на жорсткому міську битву, до якої китайська материкова армія може бути не готовою.
Американський Інститут миру вважає, що подібна операція має «великий ризик провалу». А це не лише підірве глобальний імідж Китаю, але й внутрішні позиції Комуністичної партії.
Утім, Пекін не приховує своїх намірів зважитися на таку операцію. «Рано чи пізно, ми туди дійдемо», — запевнив спікер Міноборони Китаю Ву Цянь.
«Мають платити за захист»: які нові загрози несе Тайваню президентство Трампа
Напівофіційні відносини США з Тайванем регулюються спеціальним законом від 1979 року. У ньому сказано, що хоча Штати офіційно не визнають незалежності Тайваню і дотримуються принципу «єдиного Китаю», а проте беруть на себе зобов’язання підтримки й захисту заради «підтримки миру, безпеки і стабільності у західній частині Тихого океану». Функції посольства США де-факто виконує Американський інститут на Тайвані.
Тож острів залежний від допомоги США. Однак з поверненням до влади Дональда Трампа поведінка Сполучених Штатів стає все більш непередбачуваною. Тепер Тайвань, як пише NYT, просто сподівається «не стати наступним». Недарма тайванці активно підтримують Україну з перших днів повномасштабного вторгнення.
«Тайвань провів більшу частину минулих трьох років у спробах пояснити, що події в Україні впливають і на нас, — наголосив для NYT Расселл Сяо, виконавчий директор Глобального інституту Тайваню у Вашингтоні. — Долі наших демократій дуже пов’язані між собою».
На Тайвані впевнені – з усією повагою до України — що Білий дім вважає Китай, а не Росію, більшою загрозою. А отже, стратегічно Тайвань перебуває у дещо кращому положенні, аніж Україна була до і під час вторгнення РФ, пише NYT. Але на острові все одно ставлять питання: а чи не покине Трамп і їх наодинці з авторитарним сусідом, знехтувавши десятиліттями близьких (хай і неофіційних) відносин між Тайбеєм та Вашингтоном?
У коментарі Bloomberg минулого літа Трамп наголосив, що Тайвань «має платити США за захист, бо вони неймовірно багаті – вони забрали у нас весь чиповий бізнес». У цій же розмові Трамп визнав, що не впевнений, чи відповідає найкращим інтересам його країни захист маленького острова, який розташований «за 15 000 км від Сполучених Штатів, але лише за 109 км — від Китаю». Мовляв, це практично і логістично складно. Тобто позиція Трампа щодо захисту Тайваню набагато менш явна, ніж у Джо Байдена, який кілька разів публічно підтверджував, що Америка прийде на допомогу.
Щоб запобігти найгіршим сценаріям втрати підтримки США, Тайвань вирішив діяти на випередження. У лютому 2025 року, уряд президента Лая Цінде оголосив про підвищення витрат на оборону до 3% (до цього, острів витрачав 2,45%), а також про перемовини з командою Трампа щодо виробництва напівпровідників у США.
І останнє принесло великий успіх: тайваньский гігант TSMC домовився у Білому домі про збільшення своїх інвестицій у США ще на $100 млрд, повідомляє The Guardian.
Таким чином, вважає британська преса, TSMC планують уникнути введення високих мит, призначених Трампом для індустрії чипів (яка складає 15% ВВП Тайваню), а США отримають десятки тисяч робочих місць і доступ до найновіших технологій подалі від КНР. Угоду ще має затвердити уряд Тайваню.
«Це шикарне рішення від найпотужнішої компанії світу, — прокоментував угоду Дональд Трамп. — Справа у нашій економічній, а також національній безпеці. Якщо із Тайванем щось трапиться, це матиме серйозний вплив на нас».
І це теж спрацювало — вже 27 лютого 2025 року Штати поновили безпекову допомогу Тайваню на $870 млн, зупинену наказом Держдепу США від 24 січня. Це сталося через бажання команди Трампа «перевірити» та — за можливості – урізати усю закордонну допомогу. В її рамках острів отримає, зокрема, американські бойові танки M1A2T (прибуло вже 38, загальний запланований обсяг — 108), системи залпового вогню HIMARS та балістичні ракети ATACMS. Окремий пункт закупівель — майже 60 новітніх винищувачів F-35A.
У відповідь того ж 27 лютого, КНР відправила 45 літаків та 14 кораблів, які показово пройшли повз зону ідентифікації ППО острову. А втім, такі провокації стаються там кожен день — як в Україні шахеди. У 2024 році було зафіксовано 3000 польотів військових літаків НВАК біля острову. Також Китай без попередження облаштував «зону для навчальних стрільб» для флоту у 74 км на південний захід від Тайваню.
Блокада замість завоювання?
Як зазначалося вище, повне завоювання Тайваню стане дуже складним завданням для Китаю. Як альтернативу Пекін розглядає варіант блокаду острова з моря. Однак жителі Тайваню заявили виданню, що постійний тиск Китаю всім можливим — від повітряних куль до авіаносців, кібератак та фейків — може виснажити ресурси, але не змусити здатися.
Китай постійно розробляє плани захоплення Тайваню за допомогою сили, але реально ефективною може виявитися морська блокада / Фото: REUTERS/Florence Lo/File Photo
Оточення й блокаду Тайваню у Китаї називають «планом Анаконда». Він передбачає пошкодження чи знищення засобів комунікації (зокрема підводних кабелів — тактика, добре знайома Балтиці). А ще — стиснення кільця за допомогою флоту настільки, щоб у Тайваня не лишилося ресурсів, які частково визнана держава імпортує, пояснює The Guardian.
«Поки вони не здатні на повноцінне вторгнення, залякування та погрози не працюватимуть, — упевнено заявив The Guardian адмірал Тайваню Тан Хуа. — Якщо провалиться їхня „анаконда“, що Китай робитиме далі?»
Розвідка США вважає, що президент КНР Сі Цзіньпінь дав наказ підготувати наступ на Тайвань до 2027 року, до сторіччя створення армії Китаю. Утім, Тан вважає, що варто враховувати велику корупцію в самій КНР та китайській армії зокрема, яка може підірвати ці плани. Тайваньські аналітики схиляються до думки, що поки Дональд Трамп перебуває на посаді, Китай утримається від занадто агресивної тактики. Бо головна мета Сі, якому вже 71 рік — зберегти режим і владу та передати її наступнику.
«Коли Сі Цзіньпін побачить, що можна атакувати, він це зробить, — упевнений японський вчений Акіо Такахара, експерт у сучасній політиці Китаю. — Але це не завтра, не наступного року, не в 2027. Сі продовжить, утім, культурну та економічну інфільтрацію Китаю на Тайвані». Продовжуватиме Пекін і політику дипломатичної ізоляції.
Ймовірно, очікувати вторгнення КНР на Тайвань можна приблизно між 2030 та приблизно 2040 роками, пише аналітичний центр Global Guardian. Очікується, що на цей час США досягнуть суверенітету у питанні вироблення напівпровідників, зменшивши залежність від критичних матеріалів з Тайваню, а отже, втративши потребу хоча б мінімально захищати його.
За матеріалами nv.ua
