У Reuters вийшов показовий «ексклюзив» із Мюнхена: керівники п’яти європейських розвідслужб (анонімно) описують переговори як процес без фінішу — не тому, що дипломатія «не працює», а тому, що Москва не шукає швидкого миру і використовує сам факт діалогу як інструмент для інших цілей.
Це важливо читати не як «зраду» чи «зневіру», а як попередження про ризики: коли одна сторона хоче результату до конкретної дати, а інша — часу, ресурсів і послаблення тиску, переговори перетворюються на конвеєр поступок, а не на механізм миру.
Два наративи Заходу: «угода близько» проти «угоди не буде швидко»
Публічна лінія Дональда Трампа — що перспектива домовленості «досить близька». Європейські розвідники — навпаки — говорять про песимізм щодо шансів угоди у 2026 році і прямо кажуть: Володимир Путін не зацікавлений «швидко зупинитися».
Їхня логіка проста:
- Росія не показує ознак того, що їй потрібен швидкий мир.
- Переговори використовуються як важіль для зняття та пом’якшення санкцій і запуску «великих» бізнес-угод.
У цій рамці сама поява «оптимістичних дедлайнів» стає фактором тиску — не на Москву, а на Київ.
Що сталося в Женеві: прогрес на папері, глухий кут по суті
Останній раунд переговорів у Женеві, про який говорить Reuters, завершився без прориву. Українська позиція — «результат недостатній», американська — «є значущий прогрес», а домовленості про наступну зустріч — без дати.
З матеріалу Reuters про женевський раунд випливають кілька ключових моментів:
- Обговорювалися територія та майбутнє Запорізької АЕС — це лишається «твердим вузлом», який не розв’язали.
- Українська сторона вказує, що чутливі політичні питання і можливі компроміси не пропрацьовані достатньо, натомість з’являються контури теми моніторингу потенційного припинення вогню, тобто «як контролювати», якщо колись домовляться.
- Росія хоче, аби Україна поступилася частиною територій, які РФ не змогла повністю захопити, — для Києва це неприйнятно.
- Цей женевський раунд — третій у 2026-му, і йому передували дві зустрічі в Абу-Дабі, які теж не дали прориву.
Саме тут і виникає ключовий контраст: якщо «успіхом» вважається сам процес і «просування» в процедурних деталях, то для України критично, щоб успіхом було припинення війни на умовах, які не запускають наступний раунд шантажу.
«Переговорний театр»: що мають на увазі європейські спецслужби
Один зі співрозмовників Reuters назвав переговори «театром». У перекладі з дипломатичної на людську це означає:
- Сторона-агресор не платить ціну за затягування.
- Замість руху до миру створюється ілюзія неминучої розв’язки — а вона «працює» лише в медіа й політичних звітах.
- Паралельно Росія намагається конвертувати переговорний процес у конкретні бонуси — передусім санкційні й економічні.
Європейські розвідники також формулюють те, що в їхньому баченні є «стратегічними цілями» Москви: не просто лінія фронту, а політичний результат — зокрема вимога, щоб Україна стала «нейтральним буфером», а також тиск на легітимність українського керівництва.
Чому «віддати шматок території — і все закінчиться» може бути пасткою
У тексті Reuters звучить принциповий сигнал: навіть якщо уявити гіпотетичну ситуацію, коли Росія отримує те, що вимагає по території, це не гарантує миру — бо не закриває її ширших цілей.
Більше того, один із керівників розвідки прямо описує механіку «поступка → старт справжніх переговорів → нові вимоги».
Це класична логіка торгу з позиції сили: кожна поступка стає доказом ефективності тиску, а отже стимулює продовження тиску.
Тому дискусія про територію в таких переговорах — це не «кома в кінці речення», а часто двокрапка.
«Дві колії» Кремля: війна окремо, гроші окремо
Найнебезпечніший фрагмент «ексклюзиву» — опис спроб Москви розвести переговори на два треки:
- трек А: умови припинення війни;
- трек Б: двосторонні угоди з Вашингтоном, які можуть включати послаблення санкцій.
У цьому контексті згадується Кирило Дмитрієв і «портфель проєктів» на десятки трильйонів доларів (у Reuters фігурують оцінки до ~$12 трлн, а також публічна заява Дмитрієва про «понад $14 трлн» потенційних проєктів).
Навіщо це робиться?
- Щоб перемкнути мотивацію переговорів: з «умов миру» на «умови великої угоди».
- Щоб створити всередині російської еліти коло тих, хто зацікавлений у «розморожуванні» контактів і грошей — і подати це як аргумент, чому Захід має «піти назустріч».
Якщо трек Б починає рухатися швидше за трек А, виникає ситуація, коли санкції зменшуються авансом, а стимул змінювати поведінку на фронті — слабшає.
Переговорна якість: хто веде діалог і чому це важить
Reuters фіксує ще одну претензію європейських співрозмовників: на Заході «дуже обмежений» рівень навичок ведення переговорів із Росією.
У матеріалі названі переговорники від США — Стів Віткофф і Джаред Кушнер — і підкреслено, що вони не є «класичними дипломатами» з профільною експертизою по РФ та Україні.
Цей момент важливий не як персональна критика, а як системний ризик:
- Російська переговорна школа традиційно грає на процедурах, паузах, двозначностях і розведенні понять.
- Якщо інша сторона хоче швидкого результату, вона часто недооцінює ціну формулювань — а в результаті «підписаний папір» може виявитися пасткою імплементації.
Економіка РФ: чому Кремль може тягнути час — і де в нього слабкі місця
Один із керівників розвідки в Reuters формулює ключове: російська економіка «не на межі колапсу», отже РФ не потребує швидкого миру.
Але паралельно інший співрозмовник говорить про «дуже високі» фінансові ризики в другій половині 2026 року через санкції, вартість запозичень і обмежений доступ до капіталу.
Фактура останніх тижнів підсилює цей «подвійний» висновок:
- Банк Росії 13 лютого 2026 року знизив ключову ставку до 15,5% і визнав, що стрибок цін у січні мав «разові» чинники, але загалом фінансові умови лишаються жорсткими.
- Reuters повідомляє, що інфляційні очікування домогосподарств у лютому знизилися, що відкриває простір для подальших знижень ставки — тобто економіка потребує стимулу, але регулятор обережний.
- Доходи від нафти й газу (критичні для бюджету РФ) у лютому 2026 року, за оцінкою Reuters, можуть майже вдвічі просісти рік до року (впливають ціна на нафту та сильніший рубль).
- Інший матеріал Reuters попереджає: бюджетний дефіцит РФ у 2026-му може вийти значно гіршим за офіційний план через падіння енергетичних доходів і високі витрати.
- Ліквідна частина Фонду національного добробуту оцінюється приблизно у $55,8 млрд станом на 1 лютого.
Сумарно це створює картину, яку і описують розвідники: РФ здатна продовжувати війну, але хоче використати переговори, щоб знизити ціну війни через санкційні й фінансові «вікна можливостей».
Європейський вимір: санкції, заморожені активи і страх розколу
Коли європейські розвідники говорять про «прірву» між європейськими столицями та Вашингтоном, ключовий страх — не лише в темпі переговорів, а в тому, що зняття санкцій може випередити реальні зміни.
Паралельно в європейській дискусії продовжує «висіти» тема заморожених російських суверенних активів: у Reuters нагадують про приблизно €210 млрд заморожених коштів і про ідею їхнього «переміщення» під контрольний ЄС депозитарій, щоб зменшити ризик шантажу окремих держав і розширити опції підтримки України.
Це прямо лягає в логіку «двох колій»: якщо Москва намагається торгувати санкціями з Вашингтоном, то Європі доведеться або:
- тримати єдину санкційну позицію,
або - ризикувати тим, що санкційна стіна послабиться через політичні розбіжності.
Чого хоче Україна в цій конструкції — і де зона найбільшого ризику
З української перспективи найбільш небезпечне поєднання виглядає так:
- сильний зовнішній тиск «домовитися швидко»;
- відсутність прориву по території й гарантіях;
- спокуса «купити тишу» через поступки;
- паралельний рух «економічного треку» РФ–США.
Саме тому Київ у публічних сигналах наполягає, що:
- питання територій — надзвичайно болісне і не вирішується «технічно»;
- потрібні надійні гарантії безпеки, щоб припинення вогню не стало паузою перед новою атакою.
Показово, що навіть у США з’являються голоси, які попереджають про необхідність тиску на РФ, а не лише переговорів: Reuters описує візит групи американських сенаторів до України й їхні заяви про потребу посилювати санкційний тиск та не погоджуватися на «надмірні поступки» Києва.
Що буде «маркерами правди» у 2026-му: на що дивитися, щоб зрозуміти, куди йде процес
Якщо відкинути декларації, залишаються індикатори, які покажуть, чи переговори рухаються до миру, чи до «театру»:
- Чи з’являється реалістичний механізм моніторингу припинення вогню (хто, де, з якими мандатами і наслідками порушень). У Женеві саме ця тема виглядає як одна з небагатьох, де «є контури».
- Чи починають санкції “розморожуватися” до припинення бойових дій — це буде сигнал, що трек «угоди з США» випереджає трек миру.
- Чи змінюється позиція РФ по територіях (як мінімум — відмова від ультимативної логіки). Поки що в матеріалах Reuters фіксується протилежне.
- Фінансовий тиск усередині РФ: динаміка нафтогазових доходів, дефіциту бюджету, вартості грошей. Саме тут у 2026-му може виникнути вікно, коли Кремль стане більш чутливим до ціни війни.
Чому цей «ексклюзив» — про майбутню ціну рішень
Матеріал Reuters — це не «пророцтво», а карта ризиків. Європейські розвідники фактично кажуть: Росія сприймає переговори як ще один фронт — фронт санкцій, грошей і легітимізації своїх вимог.
А отже, ключове питання 2026 року звучить не «чи буде угода до літа», а: чи стане будь-яка угода початком стабільного миру — чи лише паузою, купленою ціною нових поступок і послаблення тиску на агресора.
За матеріалами reuters.com
