Президент США Дональд Трамп заявив, що 18 березня оприлюднить десятки тисяч решти секретних документів про убивство президента Джона Кеннеді. Ця подія змінила США, а згодом переросла в історичний та культурний феномен.
З цієї нагоди NV ще раз публікує свій матеріал про події, що сталися понад 60 років тому.
***
«Ми щойно вилетіли з Денвера до Чикаго, як пілот оголосив пасажирам про убивство президента, — згадував про події 22 листопада 1963 року Кіт Крейн, журналіст ділового видання Чикаго Crain’s Business. — Це був шок. Стюардеси ридали. Люди у салоні викрикували, що росіяни вбили Кеннеді та почалась ядерна війна. Ми летіли три години й ніхто не був упевнений, що Чикаго ще існує».
Постріли по кортежу Джона Кеннеді пролунали у Далласі, столиці штату Техас. Свідками убивства стали близько 150 тис. людей.
Вони бачили як кабріолет, у якому поруч із президентом сиділи його дружина Жаклін та губернатор штату, рухався повільно. Кеннеді привітно усміхався та махав рукою. Раптом близько 12:30 пролунав дивний звук, схожий на вибух. Секунд через десять — ще один.
Ті, хто стояв подалі, спостерігали, як машина різко додала швидкості, а місис Кеннеді чомусь перелізла із сидіння на задній капот Cadillac. А ті, хто був ближче, змогли помітити її перелякане бліде обличчя та перемазаний кров’ю рожевий костюм-букле.
Фотограф-любитель Абрахам Запрудер, уродженець Ковеля, бачив в об’єктив своєї камери, як голова президента раптом ніби «вибухнула» та залилася червоним. Обличчя Кеннеді посиріло, він втратив свідомість і впав на сидіння.
«Вони вбили його! Вони вбили його!» — закричав фотограф. «Вони збираються вбити нас усіх!» — вигукнув з президентського Cadillac губернатор. У натовпі почалася паніка, люди почали розбігатися.
Величезними зусиллями агент секретної служби Клінт Гілл повернув до кабріолета Жаклін та буквально зіштовхнув її, президента й губернатора на підлогу, прикриваючи собою. Cadillac мчив на повній швидкості та за лічені хвилини прибув до найближчого шпиталю. Тут молодий черговий лікар спробував реанімувати президента — йому здалося, що у президента є слабкий пульс. Але Кеннеді помер, не прийшовши до тями.
Simon & Garfunkel — The Sound of Silence — Madison Square Garden (live)
Шок перших днів
Америка застигла від горя. Снайпер Лі Гарві Освальд не просто застрелив президента — він убив американську мрію.
Молодий, успішний, красивий, одружений з прекрасною жінкою — для більшості американців Кеннеді був образом, до якого вони самі прагли й з яким себе підсвідомо ототожнювали. Завжди привітне обличчя, сильний характер, уміння насолоджуватись життям — з таким президентом було надійно і не страшно навіть у часи Холодної війни. З ним хотілося йти далі та вірити, що все буде добре.
Такий образ Кеннеді створили політтехнологи та телебачення, а він був наче народжений для камери. Щодня його бачили по телевізору, досить часто — з дружиною та дітьми. Сьогодні важко уявити, щоб американці зберігали у смартфонах фотографії дітей президентів Джо Байдена чи Дональда Трампа. Але у той час в багатьох будинках на стінах у рамках висіли світлини гарненьких Керолайн і Джона — доньки й сина Кеннеді. Американці цікавились родиною президента більше, ніж своїми сусідами. І відчуття цієї раптової втрати було невимовно болісним.
Джекі Кеннеді з донькою Кароліною та Джоном Фіцджеральдом Кеннеді, 1959 року / Фото: Alamy via Reuters
Трагічна новина швидко розлетілася країною. Як потім покаже дослідження, вже через пів години після пострілів в Далласі 70% дорослих американців знали, що стріляв снайпер. Ще до того, як телеканал ABC перервав місцеві програми та о 13:38 повідомив про напад на президентський кортеж, жителі Далласу обривали лінії, телефонуючи своїм знайомим в інші міста. У Каліфорнії третина громадян повідомили про вбивство телефоном понад 15 і більше абонентам.
По всій країні перехожі зупинялися поруч із припаркованими автомобілями з радіоприймачами, щоб слухати новини. У магазинах побутової техніки люди збиралися біля увімкнених телевізорів. Незнайомці обіймались у щирій скорботі та проливали сльози так, наче втратили спільного родича.
«У тюрмах ридали в’язні камери смертників та охоронці, чистильник взуття у Лос-Анджелесі казав, що втратив свого найкращого друга, — пише дослідниця Еліс Л. Джордж у книзі Убивство Джона Кеннеді. Політична травма та американська пам’ять. — Результати опитування Національного центру дослідження громадської думки свідчать, що 79% американців відчули втрату когось дуже близького і дорогого. Люди не могли спати та їсти. У 42% спостерігалась сильна втома й депресія».
На чотири дні уся Америка зупинилась. Менш як за годину після звістки про смерть президента закрились Нью-йоркська та Американська фондові біржі, кінні перегони перервались посеред забігу, бродвейські театри зачинились. Зупинився навіть Панамський канал. А у Массачусетсі, рідному штаті Кеннеді, закрилась переважна більшість підприємств. По всій країні зачинились офіси великих і малих компаній, у тому числі банки.
Щоб вшанувати покійного президента, весь телефонний і кабельний зв’язок США із зовнішнім світом призупинили на п’ять хвилин. Водночас літаки та поїзди скасували на цей час рейси. Потяги, які були в дорозі, зупинялись.
У день похорон, 25 листопада, попрощатись із 35-м президентом США прийшли понад 200 тис. людей. Церемонію з кафедрального Собору Святого апостола Матвія в Вашингтоні транслювали через супутник 23 країни світу. По всій країні проводились місцеві богослужіння.
Ніхто не зважав на економічні збитки, які мала країна у ці дні — відчуття загального горя переважило традиційну американську меркантильність. Проте вони були колосальними. Для прикладу, тільки телебачення втратило за ці чотири дні сотні мільйонів, адже канали не транслювали рекламу.
На цій фотографії від 22 листопада 1963 року, зробленій через лобове скло кабріолета, рука президента Джона Кеннеді тягнеться до його голови за кілька секунд до смертельного поранення, а перша леді Жаклін Кеннеді тримає його за передпліччя, коли кортеж проїжджає вулицею В’язів повз Техаське шкільне книгосховище у Далласі / Фото: AP
«З поваги до почуттів шокованої нації, телевізійна мережа CBS та Radio Network не транслюватимуть жодних комерційних оголошень і розважальних програм до закінчення похорону президента», — заявив президент CBS Френк Стентон. Колеги з інших каналів з ним погодились.
Понад 100 млн американців, хотіли вони цього чи ні, спостерігали з телеекранів за похоронами покійного президента. І коли якась молода мама з Луїзіани зателефонувала до Білого дому зі скаргою на постійні «тривожні» репортажі та попросила увімкнути мультики, прессекретар П’єр Селінджер холодно запропонував їй вимкнути телевізор.
«Що мене турбувало, так це те, як телебачення і радіо програмували всіх на тотальний сум», — скаже пізніше у спогадах легендарний художник Енді Воргол.
«За Кеннеді такого не було!»
Убивство Кеннеді породило нове явище у телеефірі — марафон теленовин. Телеканали CBS, NBC та ABC разом забезпечили близько 200 годин репортажів. Будь-які інші трансляції в ці дні вважались неприйнятними. Також телевізійники усвідомили, що можуть не лише подавати інформацію, а й емоційно впливати на людей, формуючи певні настрої у суспільстві.
«Немає сумнівів, що убивство Джона Кеннеді змінило світ у тому, що стосується засобів масової інформації, — вважає аналітик Х’ю Сайді з Time. — Світ раптово розширився, всі усвідомили, що телебачення тепер є головним постачальником новин. І воно не лише передає нам останні новини, але й емоції навколо них. Власне у цей момент народилася легенда про Кеннеді. Чотири дні безперервного телевізійного мовлення, на мою думку, є основою містики Кеннеді на подальші десятиліття».
Люди, які й за життя обожнювали свого президента, тепер вважали, що він був найвпливовішою і найцікавішою людиною у світі, а також завжди знаходив правильні рішення.
«Кеннеді б цього не схвалив!» — говорили вони, коли у 1964 році наступний президент Ліндон Джонсон розпочав велику війну у В’єтнамі. І влаштували масштабний протестний рух.
«Кеннеді б цього не допустив!» — стверджували американці улітку 1967-го під час масових «чорних бунтів» афроамериканців, які охопили 120 міст США і завершились убивством Мартіна Лютера Кінга.
«За Кеннеді такого не було!» — звинувачували співгромадяни президента Річарда Ніксона у 1970-ті роки, коли економіка зазнала спаду та інфляції.
«Що б на це сказав Кеннеді?», «Як би у цій ситуації вчинив Кеннеді?», «А чи схвалив би це Кеннеді?» — ці фрази супроводжуватимуть суспільство ще довго.
Фотографія Лі Гарві Освальда і двох поліцейських, зроблена після арешту вбивці / Фото: Alamy via Reuters
Нація спостерігала, як підростають маленькі діти Кеннеді, пильно стежила за сімейним життям Жаклін у її новому шлюбі з мільярдером Арістотелем Онассісом і одночасно шукала розгадку таємниці загибелі свого улюбленого президента. Навіть у 2003 році, за опитуванням Інституту Геллапа, лише 19% американців вірили, що убивця Освальд діяв сам. Переважна більшість вважала (а хтось продовжує вважати ще й тепер), що уряд приховує факти та не хоче казати правду.
Феномен Кеннеді
За життя мегапопулярний президент Джон Кеннеді і його дружина Жаклін часто з’являлися на обкладинках глянсових кіножурналів Photoplay, Motion Picture, Modern Screen, а прості американці стікалися у натовпи, щоб побачити його на власні очі. Цей президент мав не менше фанатів, ніж голлівудські зірки того часу Елізабет Тейлор чи Кері Грант. Після смерті образ Кеннеді у кіно, літературі, образотворчому мистецтві та музиці використовували не менше тисячі разів.
Відразу після убивства американський співак Пол Саймон почав працювати над легендарною піснею The Sound of Silence, яка не втрачає популярності й донині — хоча й не всі пам’ятають привід для її створення.
Через три тижні після похорону журнал Life опублікує кадри з фільму того самого фотографа-свідка Запрудера: нога вмираючого президента звисає над дверцятами автомобіля. Це фото розтиражують дрібні торговці й продаватимуть у своїх крамницях як сувенір, начхавши на авторське право. Як і, зрештою, десятки інших: Кеннеді в автомобілі поруч з дружиною, Кеннеді усміхається за секунду до пострілів, Кеннеді на пляжі у купальному костюмі.
Люди купуватимуть футболки, чашки та плакати із зображенням Кеннеді або його убивці Освальда. Один виробник навіть додумався випустити серію футболок Кеннеді з написом «Уряд бреше!», яку продавав із знижкою у парі з футболкою Освальда та гаслом «Довіряй уряду!».
Для більш серйозних поціновувачів мистецтва Воргол створить серію шовкографічних робіт Джекі та Спалах — 22 листопада 1963 року. А згодом у фільмі Застрелити Кеннеді художник Девід Лубін справедливо зауважить: вийшовши з початкового шоку й жалоби, американці прийняли насильство як частину життя. І тепер, за його словами, вони дивились на трагедію очима майстра кінокошмарів Альфреда Гічкока. Дійсно, після фатальних пострілів у Далласі американські, а потім й світові екрани заполонять фільми та серіали із відвертими сценами смерті й насильства.
У 1964 році Енді Воргол використав газетні фотографії Жаклін Кеннеді для серії драматичних картин, на яких зобразив моменти до і після вбивства її чоловіка, президента Джона Кеннеді. Робота отримала назву Дев’ять Джекі / Фото: The Andy Warhol Foundation for the Visual Arts
Король жахів письменник Стівен Кінг опублікує роман 22/11/63 про мандрівника у часі, котрий хоче відвернути убивство Джона Фіцджеральда Кеннеді.
Джон Кеннеді був не першим президентом США, який загинув від рук убивці. Така ж доля спіткала Авраама Лінкольна, Джеймса Гарфілда і Вільяма Мак-Кінлі. Однак смерть жодного з них не мала такого відголосу в американському суспільстві та й у світі — на момент їхньої загибелі не було телебачення.
Сьогодні донька Джона Кеннеді — Керолайн, якій на момент смерті батька було вісім років, є послом США в Австралії. На цю посаду рік тому її призначив Джо Байден. А син президента Джон Фіцджеральд Кеннеді-молодший загинув за штурвалом приватного літака у 1999-му, йому було 38 років.
Племінник 35-го президента, Роберт Кеннеді-молодший, балотувався у президенти у 2024 році. Ім’я Кеннеді робить свою справу: у деяких опитуваннях соціологів він набирав понад 20% голосів підтримки.
За матеріалами nv.ua
