Секс, брехня і Путін. Що незвичайного про диктатора розповіли російські журналісти-емігранти в новій книзі та про що промовчали.
Цар власною персоною — таку назву отримала книга про Володимира Путіна, що вийшла у видавництві BaBook. Її автори, засновники російського розслідувального видання Проєкт Роман Баданін і Михайло Рубін, характеризують свою роботу як довідник або путівник по путінській епосі. Водночас вони наводять низку пікантних фактів про особисте життя диктатора, багато з них, зокрема фото молодших дітей Путіна, опубліковані вперше.
А хто письменники?
Для 48-річного Романа Баданіна і 37-річного Михайла Рубіна це перший досвід літературної діяльності. Але за плечима обох — роки роботи у відомих медіа країни-смітника. Вони разом працювали в РБК (2014−2016) і стверджують, що тоді це видання було незалежним від Кремля. Потім перейшли на телеканал Дождь. А у 2018-му заснували Проект — інтернет-видання, повністю зосереджене на журналістських розслідуваннях.
2021 року силовики провели обшуки у провідних авторів Проекта, зокрема вломилися до Рубіна. Виданню присвоїли принизливий статус «іноземного агента». Після цього Баданін і Рубін емігрували до США, де живуть і зараз.
Проект після невеликої перерви продовжив існування і відзначився серією матеріалів, які багато цитували на Заході, наприклад, про здоров’я диктатора Володимира Путіна і свиту лікарів, які всюди за ним їздять.
Розслідування та інтерв’ю різних років лягли в основу книги Цар власною персоною. Не написати її було б помилкою, сказав на одній із презентацій Баданін: «Зараз ми перебуваємо в моменті, коли втрачаємо російську історію і путінську зокрема — не тільки через те, що джерела з нами не говорять, адже ми в еміграції, а вони в Кремлі сидять. Крім цього, існує ширший масштабний процес, з яким ми стикаємося в нашій роботі, — там затирають історію в різних видах, затирають інтернет, забороняють гуманітарне знання в усіх видах. Це ж не просто заборонили в бібліотеках книжки або стерли сайти — минає час, носії живі вмирають, у них спотворюється сприйняття, люди просто забувають про те, що це було».
Роман Баданін / Фото: Roman Badanin / Facebook
Михайло Рубін / Фото: Михаил Рубин / Facebook
За структурою — це довідник-путівник. Наприкінці кожного розділу і в епілозі всієї книги автори пишуть, як склалося життя згаданих персонажів.
«Принципова ж відмінність цієї книжки від путівника полягає в тому, що читати її не захопливо, а дуже важко… Занурюватися в неї нормальній людині хотітися не може з тієї самої причини, з якої не може цій людині хотітися пірнути в порожнечу, що якимось надприродним чином склалася з брехні, крові та бруду», — зазначала в рецензії літературна критикиня Ганна Берсенєва, що живе в Німеччині.
Шлюбні ігрища
Путін схиблений на сексі. До такого висновку підводять автори читача, який знає, що диктатор жорстокий, позбавлений емпатії, рідко проявляє емоції, а почуття гумору у нього, відверто кажучи, специфічне.
«[Із самого початку правління] було видно, що Путін цікавиться жінками. Я особисто пам’ятаю кілька недвозначних ситуацій, коли він виявляв явно чоловічий інтерес до випадкових жінок, — згадував у бесіді з письменниками колишній високопоставлений чиновник Кремля. — [Дружини] Людмили взагалі ніколи не було поруч».
Ще наприкінці 1990-х майбутній очільник Кремля щосили зраджував дружині, його тодішньою коханкою була Світлана Кривоногих, ідеться в книзі.
«Майбутньому президенту треба було десь усамітнитися з жінкою. У підсумку Путін і коханка зустрілися (за відсутності господарів) у квартирі [тодішнього помічника Путіна Ігоря] Сєчина, і, здавалося, все трапилося потайки. Ба ні, дружина Сєчина Марина викрила чоловіка в тому, що в будинку була інша жінка. Сєчин, хоч і був, як Путін, офіцером-розвідником, допиту не витримав і здав свого начальника. Марина Сєчина, недовго думаючи, розповіла все дружині Путіна Людмилі».
Офіційно Путіни розлучилися 2013 року, але автори книги вважають датою «кінця сім’ї» 2004-й. Тоді глава Кремля під час візиту до Мексики зустрівся з приятелем своєї молодості, кінорежисером Ігорем Шадханом. Знайомий і вдова Шадхана розповіли журналістам таку історію.
«На зустрічі вранці в мексиканському готелі були троє — подружжя Путіних і режисер. Шадхан втовкмачував своєму старому знайомому, що країна рухається в неправильному напрямку, а в Путіна проявляються риси автократа. І тут відбулося те, чого гість не очікував. У Людмили сталася істерика, вона почала доводити чоловікові, що той даремно пішов на новий президентський термін. Людмила майже ревіла. Путін був збентежений — як і Шадхан. Режисер залишив готель, розуміючи, що став свідком сцени, якої не повинен був бачити».
Незабаром Путін став культивувати образ мачо, а зовсім не сімейної людини. Фотосесія 2007 року, де Путін топлес гуляє вздовж сибірської річки і ловить рибу, була «небувало відвертою»: «Про гарну фізичну форму російського лідера писали тоді ледь не всі світові ЗМІ, але були й ті, хто запитував себе: який імідж Кремль хоче створити 54-річному одруженому правителю».
Фото: Кремль
Проміскуїтет і діти
Імена обраниць постарілого Путіна звучали в Кремлі регулярно, пишуть Баданін і Рубін: то модель, то спортсменка, то балерина, то ще хтось. «Серед російської еліти — і ширше, в російському суспільстві — стали циркулювати стійкі чутки: президент спить з безліччю жінок, переважно значно молодших за себе. Депутати, міністри та інші інсайдери, з якими ми розмовляли за роки журналістської роботи, неодноразово, понизивши голос, розповідали нам про дедалі нові статеві зв’язки», — розповідають вони. Історія 2010 року виділяється тим, що фавориткою стала неповнолітня громадянка.
17-річна Аліса Харчева з Корольова Московської області знялася в еротичному календарі, який був частиною підготовки пропаганди до третього президентського терміну Путіна.
«Чотири людини, добре знайомі з тією історією, розповідають: незабаром помічник Путіна зателефонував Харчевій і запросив її в підмосковну резиденцію глави держави. Після першого візиту юну красуню возили до президента приблизно раз на два тижні впродовж року, говорить одне з джерел: „До побачення Путіна й Аліси ми щоразу готували якийсь проєкт, щоб вона презентувала його Володимиру Володимировичу. Аліса охоче це робила, вона відчувала вдячність за те, що її познайомили з президентом“».
У 2011-му дівчину зарахували студенткою до МДІМВ, найпрестижнішого російського вишу, що виховує дипломатів. Зазвичай туди потрапляють діти багатих батьків або талановиті відмінники. Ні до тих, ні до інших Аліса не належала. «Це нагорода від Путіна», — пояснив авторам обізнаний співрозмовник.
Через два роки після фотосесії для календаря Харчева у своїх соцмережах опублікувала до дня народження Путіна нове відверте фото з еротичним натяком.
Фото: Соцмережі Аліси Харчевої
«Це придумали ті самі люди, що й календар 2010 року. Але цього разу щось пішло не так», — розповіло одне з джерел. Незабаром Харчева видалила пост, а також приховала з публічного доступу всі свої старі фотографії. Зараз ексфаворитка володіє студіжю засмаги в Москві, вона одружена, носить прізвище Ахільгова.
Можливо, у «пішло не так» є ім’я та прізвище. Аліна Кабаєва. Роман гімнастки і майбутнього воєнного злочинця почався між 2007 і 2011 роками, припускають Баданін і Рубін.
«Перша дата — це момент, коли 24-річну гімнастку без будь-якого досвіду поза спортом несподівано для всіх обрали депутатом Держдуми. Слово „обрали“ для російського парламенту часів Путіна не зовсім коректне, оскільки законодавча влада повністю підпорядкована виконавчій. Депутатами Держдуми стають ті, кого затверджує адміністрація президента. Тож Кабаєву, як і низку інших депутаток, до парламенту відрядив Кремль. Цей факт одразу породив фривольні чутки — колеги Кабаєвої по керівній партії Єдина Росія вже тоді пліткували про зв’язок прославленої гімнастки з президентом. Друга дата — 2011 рік — це час, коли Путін зробив перший доведений нами дорогий подарунок Кабаєвій. Він презентував їй величезні апартаменти на березі Чорного моря, в Сочі».
Тут усе зайшло далі, ніж у випадку з попередніми захопленнями Путіна. Кабаєва стала «царицею», пишуть автори, і народила диктатору двох синів. Саме в книжці Цар власною персоною вперше опубліковано фото Івана та Володимира. Їхнє офіційне прізвище — Спиридонови, очевидне відсилання до імені діда Путіна по батькові, Спиридона Івановича, який працював кухарем у Кремлі.
Бреше як дихає
Реальну біографію Путіна і його сім’ї в Росії «заборонили і викреслили з пам’яті», заявляють письменники. Почалося все із заборони розкривати подробиці життя старших дочок диктатора, Марії та Катерини. На сайті Кремля було доступне тільки їхнє дитяче фото. Коли Баданін, працюючи журналістом РБК, натрапив на інформацію про те, що така собі Катерина Тихонова, яка очолила багатомільярдний проєкт із реконструкції території Московського університету, є тією самою Катею Путіною, його «згори» переконали нічого не писати про спорідненість. Але колеги з інших видань секрет швидко розгадали.
У 2015 році Тихонову-Путіну ідентифікували по фото з танцювальних турнірів / Фото: DR
Табу щодо доньок діяло з моменту приходу Путіна в Кремль. «Колишній чиновник, який знав Путіна, пояснював витоки цієї заборони так: „Йшла чеченська війна“. Тож Путін у 2000 році міг цілком правомірно хвилюватися про безпеку сім’ї, — сказано в книзі. — Штука, однак, у тому, що „заборона на особисте“ дуже скоро зажила своїм власним повноцінним життям — під прикриттям цього табу розганяли цілі редакції (як у випадку з газетою Московский корреспондент, яка першою написала про роман Володимира Путіна й Аліни Кабаєвої)».
У підсумку «ранні путінські життєписи, де він постає більш-менш звичайною людиною, з часом прибрали подалі на полицю», продовжують автори. Так, букіністичною рідкістю стали трилогія Олега Блоцького про Путіна, що вийшла в 2001—2002 роках, а також бестселер 2000 року Від першої особи — Розмови з Володимиром Путіним.
«Але, видаливши з суспільної пам’яті одні біографії, їх треба було замінити іншими. Так відбулася ще й зміна жанру. Якщо книжки на кшталт тієї, що написав офіцер Олег Блоцький, були схожі на лицарський роман, то сучасні — це „житія святого“».
Один з авторів нової путініани — Андрій Колесников, незмінний член кремлівського пулу з 2000-го і співавтор у Від першої особи. Крім хвалебних книжок і статей про диктатора, він запустив журнал Русский пионер, для якого, як стверджували, у 2015 році написав статтю особисто Путін. Там є цікавий епізод. Путін пише про матір і батька: «Вона залишилася жива. І дожила до 1999 року. А він помер наприкінці 1998-го».
Баданін і Рудін розгублені: все було навпаки! Першою померла Марія Путіна, а потім Володимир-старший.
Надгробки батьків Путіна на Серафимівському цвинтарі Санкт-Петербурга / Фото: Nonexyst/Wikipedia
«Виходить, Путін в одній зі своїх рідкісних статей не просто помилився в датах смерті власних батьків, а навіть переплутав послідовність, у якій проводжав їх в останню путь. Ви вірите, що людина може не пам’ятати, хто з батьків помер першим? Цей казус, мабуть, можна пояснити тільки одним: Путін не писав цю колонку, її за нього накидав сам Колесников або безіменний клерк у Кремлі».
Але й далі «Путін» пише щось дивне. Нібито в роки блокади Ленінграда його поранений батько знайшов дружину під купою трупів, які виносили санітари, зрозумів, що Марія ще дихає, і змусив підняти її назад у квартиру. Але в книзі Від першої особи розповідалося зовсім інше:
— Одного разу мама від голоду знепритомніла, думали — вона померла, і її навіть поклали разом із небіжчиками. Добре, що мама вчасно прокинулася і застогнала. Дивом, отже, залишилася жива. Усю блокаду вона провела в Ленінграді. Її вивезли, коли небезпека вже минула.
— А де був ваш батько?
— Батько в цей час воював.
«Стоп, батько або воював, або був у ленінградському госпіталі, звідки прийшов, щоб за допомогою милиць і міцної лайки врятувати свою дружину від жорстокосердих санітарів. Що змінилося за роки, що минули між двома цими творами за авторством Путіна і Колесникова? Як президент Росії міг дізнатися про таку барвисту деталь, як чудесний порятунок із купи бездиханних тіл? Путіни-старші були вже мертві, очевидців не залишилося. Хто, як і коли розповів йому це? Чому, нарешті, Путін каже, що мати жила в Ленінграді „всю блокаду“, якщо з архівів відомо, що її евакуювали з оточеного міста в липні 1942 року? Невже Путін бреше навіть про такі речі?»
Відповідь очевидна: так, Путін часто брехав і фантазував без жодної причини. Автори наводять приклад: на початку 2024 року «цар» зустрічався з ретельно відібраними російськими сім’ями — зустріч була присвячена «традиційним цінностям». Він розповів, що ніколи не бачив батька п’яним і не чув від нього лайки. «Можливо, юний Володя справді був убезпечений від насильства і лихослів’я в сім’ї, але читачам варто пам’ятати і той факт, що мама Путіна була з молодості одноокою, бо інше око тато майбутнього російського лідера в буйстві виколов їй вилами», — зазначають Баданін і Рубін.
Про що вони не пишуть
Книга Цар власною персоною також докладно розповідає про:
- захоплення Путіна релігією і містикою;
- підґрунтя Чеченських воєн;
- телекілерство як причину «воцаріння» Путіна;
- збагачення і жадібність «царя» і його свити;
- персонажів серіалу Бандитський Петербург і їхніх реальних прототипів часів роботи Путіна в мерії.
І так далі.
Однак із незрозумілої причини про справу всього життя диктатора, його ідею-фікс — підкорення України — сказано дуже мало. Сама війна названа «українською авантюрою», і підготовка до неї Росії згадана мимохідь.
Лише в одному розділі наводиться свого роду апокриф. Читачеві пропонують повірити, що Путін почав агресію, виконуючи волю батька (!).
У 1999 році Володимир Спиридонович хворів на рак. Перебуваючи в петербурзькому онкодиспансері, він нібито висловив синові, тоді прем’єр-міністру РФ, свої останні побажання. Серед них — повернення Криму, де він у молодості служив на флоті, під контроль Росії та відновлення радянського гімну.
У грудні 2000 року музику Олександра Александрова з новим текстом уже виконували як гімн Росії. Щодо Криму, то після анексії 2014 року диктатор неодноразово згадував про службу батька в Севастополі, його портрет у морській формі він носив під час акцій «безсмертного полку».
Факт у тому, що ідеологічна підготовка вторгнення в сусідню країну займала у Путіна в останні два десятиліття не менше часу, ніж походи по жінках або розграбування бюджету. Диктатор подовгу сидів в архівах, вишукуючи «докази штучності України», кремлівські телеканали цілими днями безперервно розповідали тільки про Україну, і це, як писала у 2023 році Верстка, «точно була установка з самого верху».
Утім, не виключено, що автори навмисне оминають тему України, вважає один із рецензентів, російський економіст Костянтин Сонін, який давно живе на Заході: «Одразу скажу, в читанні цієї книжки у 2025 році є якась нереальність. Начебто читаєш не історію, а фентезі — того ж Толкієна. Тому що Путін в історії, це, однозначно, людина, яка „у**ала країну об стіну“ — почала російсько-українську війну і увігнала Росію у найжорстокішу кризу. У певному сенсі і зовсім неважливо, хто він був до і чим займався при владі — тому що його головний злочин, війна, яку він розпочав, не залежить від того, що з ним було в 1990-ті, 2000-ті або 2010-ті. Але для тих, кому потрібно розуміти, звідки взявся Путін, як він зміцнював свою владу і як дійшов до своєї чорної ролі в історії, книга Баданіна і Рубіна — важливе джерело інформації».
За матеріалами nv.ua
