Росія після України: чому Литва попереджає про ризик війни з НАТО вже в горизонті шести років
6 березня 2026 року литовська розвідка оприлюднила щорічну оцінку загроз, у якій пролунало одне з найгучніших попереджень для Європи за останній рік: якщо тиск Заходу на Москву ослабне, а санкції буде знято, Росія може вийти на готовність до широкомасштабного звичайного конфлікту з НАТО приблизно за шість років. Reuters виніс у заголовок саме цю цифру, але сам документ Литви важливий не лише нею. Насправді це не “дата війни”, а опис сценарію, за якого Кремль отримає час, ресурси й технологічне полегшення для відновлення армії після війни проти України.
Не пророцтво, а сценарна рамка
У публічному просторі фраза про “шість років до війни з НАТО” звучить як прямий прогноз. Але литовський сигнал жорсткіший і водночас складніший: Вільнюс фактично каже, що темп російської підготовки залежатиме від того, чим завершиться війна проти України і чи збереже Захід економічний тиск на РФ. Саме в разі послаблення санкцій, за оцінкою литовської розвідки, Росія зможе відновити стратегічні резерви озброєнь і боєприпасів, наростити сили до армії на 30–50% більшої, ніж до 2022 року, і вийти на готовність до conventional war* з НАТО. Це принципово: йдеться не про неминучість війни, а про те, наскільки швидко Москва зможе знову перетворити накопичений військовий ресурс на пряму загрозу Альянсу.
Саме тому литовський звіт треба читати як політико-військове попередження Заходу. Для Балтії ключове питання звучить не “чи хоче Путін воювати з Європою?”, а “чи отримає він перепочинок, після якого зможе це робити на вигідніших умовах?”. У цій логіці український фронт — не окремий регіональний конфлікт, а головний механізм стримування російського розгортання на західному напрямку. Це не пряма цитата зі звіту, а висновок, який логічно випливає з формули про шість років, залежних від санкцій і зовнішнього тиску.
*Conventional war (конвенційна або традиційна війна) — це відкритий збройний конфлікт між державами, що ведеться регулярними арміями з використанням звичайних озброєнь (танки, авіація, артилерія) без застосування зброї масового ураження (ядерної, хімічної). Вона передбачає дотримання норм міжнародного права, чіткі лінії фронту та боротьбу за територію чи контроль.
Росія вже перебудовує військову архітектуру біля кордонів НАТО
Найтривожніше у литовській оцінці — те, що вона описує не теоретичні плани, а вже видимі зміни у структурі російських сил. Офіційний документ Вільнюса прямо каже: попри великі втрати у війні проти України, Москва поступово реалізує оголошені ще наприкінці 2022 року плани розширення армії. Бригади на східних кордонах НАТО розгортаються в дивізії, формуються нові частини, а колишній Західний військовий округ поділено на Ленінградський і Московський. У Ленінградському окрузі, зокрема, створено 44-й армійський корпус, кілька мотострілецьких бригад уже розширені до дивізій, а також почалося формування нової ракетної бригади з комплексами “Іскандер-М”. Литовська розвідка окремо підкреслює: це демонструє намір Росії будувати спроможності не лише для продовження війни проти України, а й для великого звичайного конфлікту з НАТО.
Це важливий зсув у європейському сприйнятті Росії. У 2022–2023 роках багато хто на Заході виходив із того, що колосальні російські втрати надовго паралізують можливість нової агресії поза межами України. Литовський висновок інший: Кремль не обирає між “війною в Україні” та “підготовкою до тиску на НАТО”, а намагається вести обидва процеси одночасно. Отже, будь-яке зниження інтенсивності війни в Україні не стільки “заспокоює” ситуацію в Європі, скільки вивільняє для Москви людей, техніку, штаби та виробничі потужності для нового циклу розгортання на західному фланзі. Це вже інтерпретація, але вона прямо спирається на опис литовцями паралельного нарощування сил попри триваючу війну.
Україна для Росії — не лише фронт, а й полігон наступної війни
Reuters окремо наголошує на ще одному нерві литовського звіту: підрозділи, які Росія нарощує поблизу НАТО, проходять бойове “обкатування” у війні проти України, а потім можуть бути використані як ядро сил для майбутнього конфлікту з Альянсом. Це один із найнебезпечніших аспектів ситуації, бо означає, що Україна стримує не просто наявні російські сили, а ще й формування майбутньої армії, яка мислить уже не категоріями 2021 року, а категоріями воєнного досвіду 2022–2026 років.
Офіційний литовський звіт підсилює цю тезу через оцінку навчань Запад 2025. У документі прямо сказано, що ці російсько-білоруські маневри, хоча й були меншими за масштабом через зайнятість російської армії у війні проти України, фактично моделювали конфлікт із НАТО та демонстрували намір Росії зберігати нормальний цикл військової підготовки навіть під час великої війни. Вільнюс окремо зазначає, що під час цих навчань Москва демонструвала безпілотні, роботизовані та засоби радіоелектронної боротьби, тобто саме ті інструменти, які стали ключовими уроками війни проти України.
Отже, проблема для Європи полягає не лише в кількості майбутніх російських бригад чи дивізій. Проблема в тому, що після України Росія матиме іншу армію: більш масову, значно жорсткішу, з більшим досвідом тривалої війни на виснаження, із глибше інтегрованими дроновими та РЕБ-рішеннями. Власне, саме це робить часові оцінки Балтії такими тривожними: вони говорять не про механічне відновлення довоєнної російської армії, а про формування нової. Це вже аналітичний висновок на основі литовського опису військового нарощування та уроків Запад 2025.
Військова промисловість РФ: не колапс, а розгін із новою базою
Ще одна причина, чому Литва говорить настільки різко, — стан російського ВПК. У звіті сказано, що з початку великої війни російське керівництво мобілізувало значні адміністративні та фінансові ресурси для розширення виробництва озброєнь і техніки. На даному етапі, за оцінкою Вільнюса, ця промисловість уже закриває як мінімум мінімальні потреби у всіх основних категоріях озброєнь, а модернізація та введення нових потужностей тривають. Литовці окремо попереджають: після війни російський ВПК перейде до нового етапу розвитку, а надлишок зброї матиме наслідки для глобальної безпеки.
Особливо важливо, що цей блок поєднується з оцінкою Reuters про допомогу з боку Китаю. Агентство, посилаючись на литовський документ, пише, що російська військова промисловість була розігнана за допомогою Китаю, що дозволило Москві зменшити залежність від західних технологій. Сам офіційний литовський текст формулює це тонше: Росія не здатна швидко подолати критичну залежність від високоточних західних технологій, але в середньостроковій перспективі її технологічна стійкість до санкцій, імовірно, зростатиме, зокрема завдяки доступу до китайських альтернатив. Разом ці два джерела дають цілісну картину: санкції б’ють, але вже не паралізують російську воєнну машину так, як цього хотіли б у Європі.
На цьому тлі ще промовистіша економічна оцінка Литви. Попри погіршення ситуації в російській економіці, Вільнюс вважає, що у 2026–2028 роках витрати РФ на оборону і безпеку залишаться рекордними — близько 38% усього бюджету, або 7–8% ВВП. Це означає, що Кремль уже не мислить оборонні видатки як тимчасову реакцію на війну, а як постійний режим існування держави. Російська економіка може сповільнюватися, але її воєнний пріоритет не зникає.
Балтійське море і “сіра зона”: війна вже йде, просто не у формі танкового наступу
Щоб зрозуміти, чому Балтія говорить так різко, треба подивитися не лише на сухопутні війська. У литовському звіті є окремий блок про Балтійське море, і він фактично описує простір уже триваючої конфронтації. Вільнюс пише, що значна частина російського “тіньового флоту” і далі використовує Балтику для експорту нафти й нафтопродуктів, а цей маршрут забезпечує близько 40% російського морського експорту нафти. Також у документі йдеться, що у світі такий флот налічує до 1000 суден. Литовці додають: Москва майже напевно вважає критично важливим не допустити інспекцій цих танкерів з боку Заходу і, ймовірно, готова застосовувати для цього й військові засоби. У 2025 році, за їхньою оцінкою, російські винищувачі вже супроводжували підсанкційні судна і навіть порушували повітряний простір країн НАТО.
У цьому ж розділі є важлива деталь, яку часто виривають з контексту. Литовська розвідка вважає, що інциденти 2023–2025 років із пошкодженням критичної підводної інфраструктури в Балтійському морі не пов’язані з навмисними діями екіпажів суден, які заходили до російських портів, хоча сама інфраструктура залишається вразливою. Тобто Вільнюс не підтверджує всі найрадикальніші версії навколо кожного інциденту, але водночас попереджає: середовище стає все напруженішим, а межа між комерційним, гібридним і військовим тиском розмивається.
Окремо литовці наголошують на російських засобах РЕБ у Калінінграді. За їхньою оцінкою, Росія активно глушить і спуфить супутникові сигнали, що вже створює ризики для навігації цивільної та військової авіації й судноплавства в регіоні. Головна мета такого застосування — захистити російські військові об’єкти та критичну інфраструктуру від атак БПЛА, але наслідки виходять далеко за межі російської території. Це ще один приклад того, як елементи майбутнього конфлікту з НАТО фактично обкатуються вже зараз.
Чому різні столиці називають різні строки
На перший погляд, європейські оцінки суперечать одна одній. Литва говорить про шість років за умови послаблення тиску на Москву. Естонія у своєму звіті від 10 лютого 2026 року заявляє, що Росія не має наміру нападати на державу НАТО цього чи наступного року, але дуже швидко відновлює сили, нарощує боєприпаси й намагається затримати європейське переозброєння. Глава естонської розвідки Каупо Розін прямо каже: Європа повинна інвестувати в оборону так, щоб Росія в майбутньому дійшла висновку, що шансів проти НАТО в неї немає.
НАТО формулює загрозу ще інакше. У червні 2025 року Марк Рютте заявив, що Росія може бути готовою застосувати силу проти Альянсу в межах п’яти років, а у відповідях на запитання уточнив: зараз Москва не здатна на успішний напад на територію НАТО, але за три-п’ять років може отримати таку можливість, якщо Альянс не прискорить виробництво озброєнь, насамперед ППО та боєприпасів. Це не суперечить литовцям: просто Рютте говорить мовою стримування і виробничих циклів НАТО, а Вільнюс — мовою сценарію відновлення РФ після України.
Ще раніше, у квітні 2024 року, начальник оборони Німеччини Карстен Бройєр оцінював можливий горизонт російської готовності атакувати територію НАТО у п’ять-вісім років. А керівник німецької розвідки Бруно Каль у червні 2025 року попереджав, що Москва може тестувати НАТО не обов’язково великою війною, а обмеженими сценаріями на кшталт появи “зелених чоловічків” в Естонії, щоб перевірити дієвість статті 5. Тобто різниця в оцінках пояснюється тим, що європейські столиці говорять про різні форми загрози: від гібридного тестування до повномасштабного conventional conflict*.
*Conventional conflict (традиційна/конвенційна війна) — це відкрите збройне протистояння між державами з використанням звичайної зброї та тактики, без застосування ядерної, хімічної чи біологічної зброї масового знищення. Основна мета — знищення збройних сил противника з дотриманням міжнародних правових норм.
Що це означає для України
Для України головний висновок із литовського звіту звучить без дипломатичних прикрас: наша війна — це вже східний фронт безпеки всієї Європи. Чим довше Росія вимушена витрачати головні ресурси на війну проти України, тим повільніше вона зможе перекинути ці ресурси на прямий тиск проти НАТО. І навпаки: будь-який сценарій, що дає Кремлю паузу без стратегічної поразки, підвищує ризики для Балтії, Польщі й усієї системи європейського стримування. Саме в такій логіці польський міністр закордонних справ Радослав Сікорський наприкінці лютого 2026 року оцінив можливий захист східного флангу НАТО у разі російського нападу щонайменше у 1,2 трлн євро — тобто на порядки дорожче, ніж нинішня підтримка України.
Із цього випливає ще один, уже політичний висновок. Для частини західних столиць мир в Україні досі інколи виглядає як спосіб “зняти проблему з порядку денного”. Для Балтії — навпаки: поганий мир, який дає Росії час, ресурси й ілюзію перемоги, не знімає проблему, а переносить її далі на захід. Саме тому литовське попередження треба читати не як алармізм периферії, а як тверезу оцінку ціни помилки.
Литовська розвідка не стверджує, що Росія обов’язково нападе на НАТО рівно через шість років. Вона каже інше: якщо Москва отримає паузу, гроші, технології та відчуття безкарності, це вікно може відкритися дуже швидко. У цьому сенсі цифра “шість років” — не про календар, а про темп. І саме тому для України цей звіт важливий не менше, ніж для самої Балтії: він ще раз підтверджує, що результат війни тут визначатиме не тільки нашу лінію фронту, а й те, якою буде вся система безпеки Європи в другій половині десятиліття.
За матеріалами nv.ua
