Україна вперше отримала прозорий механізм експорту власного озброєння та оборонних технологій для країн-партнерів. Кабінет Міністрів затвердив порядок, який має встановити єдині правила для держави, виробників і міжнародних партнерів. Про це повідомив міністр оборони Михайло Федоров.
Йдеться не про повне й безумовне відкриття ринку зброї, а про контрольовану процедуру для держав, з якими Україна має відповідні міжурядові домовленості у форматі Drone Deal. Нові правила дозволять партнерам закуповувати українське озброєння, оборонні технології та працювати безпосередньо з українськими виробниками. Водночас ключовий принцип залишається незмінним: потреби Сил оборони України мають пріоритет над будь-яким експортним контрактом.
Новий механізм має вирішити одразу кілька завдань. Для виробників — створити зрозумілі правила виходу на зовнішні ринки, масштабування виробництва та залучення інвестицій. Для держави — зберегти контроль над критичними технологіями та гарантувати, що фронт не залишиться без необхідного озброєння. Для партнерів — спростити доступ до українських бойових розробок, які вже пройшли перевірку війною.
Що саме затвердив уряд
Кабінет Міністрів затвердив порядок, який регулює передання українського озброєння та оборонних технологій країнам-партнерам. За словами Федорова, це перший прозорий механізм такого типу.
Процедура поширюється на передання товарів і технологій військового призначення вартістю від 15 млн грн. Зокрема, йдеться про озброєння, яке вже прийняте на озброєння або кодифіковане Міністерством оборони, а також про технології виробництва таких товарів.
Заявки виробників на експорт розглядатимуть у чітко визначений термін — до 30 днів. Дозвіл видаватиме Державна служба експортного контролю. Це має зробити процес швидшим і прогнозованішим для компаній, які хочуть працювати з іноземними замовниками.
Міністерство закордонних справ формуватиме перелік держав-партнерів, на які поширюватиметься дія механізму. Міністерство оборони разом з іншими уповноваженими органами визначатиме перелік критичних товарів, які не можуть бути передані за кордон.
Тобто нова система матиме два фільтри.
Перший — політичний і безпековий: експортувати можна буде лише до визначених держав-партнерів.
Другий — військовий: навіть для партнерів не можна буде передавати те, що Україна вважає критично необхідним для власної оборони.
Хто зможе купувати українське озброєння
Новий механізм розрахований передусім на країни — партнери формату Drone Deal. Це держави, з якими Україна має міжурядові домовленості про спільне виробництво, постачання або технологічний обмін у сфері безпілотних систем та інших оборонних технологій.
Drone Deal є частиною ширшої ініціативи Build with Ukraine. На відміну від традиційної військової допомоги, цей формат базується не лише на переданні Україні озброєння чи фінансування. Його логіка інша: партнери інвестують у спільну розробку, виробництво, локалізацію та масштабування українських оборонних технологій.
Україна, зі свого боку, передає бойовий досвід, конструкторські рішення та технологічні підходи, які були перевірені на полі бою. Йдеться не лише про дрони, а й про засоби радіоелектронної боротьби, ракетне озброєння та інші оборонні технології.
Станом на кінець червня 2026 року Drone Deal укладено з Нідерландами, Литвою та Латвією. Реалізація формату триває також із Данією. Крім того, готуються аналогічні домовленості з Німеччиною, Канадою та США.
Саме такі країни зможуть отримати спрощений доступ до української оборонної продукції, технологій і конструкторської документації — але лише в межах встановленої державою процедури.
Як працюватиме процедура експорту
Новий порядок передбачає, що український виробник зможе подати заявку на експорт озброєння або оборонних технологій. Далі її розглядатимуть уповноважені органи, зокрема Держекспортконтроль.
Розгляд має тривати до 30 днів. Це важливо для оборонних компаній, оскільки у сфері військових технологій швидкість ухвалення рішень часто є критичною. Якщо процедура надто довга або непрозора, виробник може втратити контракт, інвестора чи можливість вийти на новий ринок.
Однак навіть за наявності іноземного замовника і держави-партнера дозвіл не буде автоматичним. Українська держава перевірятиме, чи не потребують такої продукції Сили оборони, чи не входить вона до переліку критичних товарів і чи відповідає іноземний суб’єкт безпековим вимогам.
Виробник зможе отримати дозвіл лише за умови, що експорт не зашкодить виконанню державного оборонного замовлення. Якщо компанія вже має контракт із державою, вона повинна гарантувати, що зможе одночасно виконати і його, і експортне замовлення.
Якщо ж виробник не виконує зобов’язання перед українськими державними замовниками у сфері оборони, це може стати підставою для зупинки або скасування дозволу на експорт.
Головний запобіжник — пріоритет фронту
Найважливіший принцип нового механізму — потреби Сил оборони залишаються першими. Саме на цьому наголосив Федоров.
Експорт можливий лише за умови гарантованого забезпечення українського війська. Якщо держава має потребу в певному озброєнні, дозвіл на його експорт можуть не надати. Так само експорт буде неможливим, якщо товар включено до переліку критичних.
Цей запобіжник має зняти головне ризикове питання: чи не призведе відкриття експорту до того, що українські виробники продаватимуть продукцію за кордон, тоді як фронт відчуватиме дефіцит.
Урядова логіка полягає в іншому. Виробник може виходити на зовнішній ринок лише тоді, коли здатен виконати потреби України. Тобто експорт має бути не альтернативою постачанню армії, а інструментом розширення виробництва.
Якщо механізм запрацює саме так, він може створити для українського ОПК нову модель розвитку: більше замовлень — більше виробничих потужностей — більше продукції і для партнерів, і для Сил оборони.
Захист українських технологій
Окрема частина нового порядку стосується захисту інтелектуальної власності. Українські технології передаватимуться без відчуження прав. Тобто партнери зможуть використовувати технології в межах домовленостей, але права на них залишатимуться під контролем України.
Це важливо, оскільки під час великої війни український defense tech став одним із найдинамічніших секторів економіки. Українські компанії створюють рішення, які швидко проходять цикл від ідеї до бойового застосування. Частина з них має високу комерційну та військову цінність.
Нові правила також обмежують реекспорт. Передання української продукції або технологій третім сторонам можливе лише за письмовою згодою України. Якщо продукцію, виготовлену за українськими технологіями, експортуватимуть до третіх країн, 20% її вартості має надходити до державного бюджету України.
Таким чином держава намагається зберегти контроль над тим, куди потрапляють українські оборонні технології, а також отримувати фінансову вигоду від їхнього подальшого використання на міжнародному ринку.
Вимоги до іноземних партнерів
Новий порядок передбачає не лише вимоги до українських виробників, а й до іноземних суб’єктів — імпортерів, кінцевих споживачів або посередників.
Обов’язковою умовою є державні гарантії країни-імпортера. Це означає, що угоди не мають бути суто приватними чи непрозорими. За ними повинна стояти держава-партнер, яка бере на себе політичну та юридичну відповідальність.
Іноземний суб’єкт не повинен перебувати під санкціями. Серед його власників, бенефіціарів або керівників також не має бути підсанкційних осіб.
Крім того, він не може бути пов’язаний із тероризмом або перебувати під міжнародними санкціями за законодавством про протидію відмиванню доходів і фінансуванню тероризму.
Окремий блок вимог стосується захисту від російського впливу. Іноземний суб’єкт не має перебувати під контролем держави-агресора чи держави-окупанта, її органів влади, юридичних осіб або громадян. Серед його власників, бенефіціарів чи керівників не повинно бути громадян держави-агресора чи держави-окупанта. Також він не може володіти корпоративними правами юридичної особи, зареєстрованої за законодавством такої держави.
Фактично уряд закладає систему перевірки, яка має мінімізувати ризик потрапляння українських технологій до Росії або структур, пов’язаних із нею.
Чому Україна відкриває експорт саме зараз
Українська оборонна промисловість за роки великої війни різко змінилася. Якщо на початку повномасштабного вторгнення держава була критично залежна від зовнішньої військової допомоги, то згодом в Україні сформувався потужний сектор виробників дронів, РЕБ, наземних роботизованих систем, морських платформ, боєприпасів і ракетних рішень.
Багато українських розробок створювалися в умовах постійної адаптації до фронту. Це дало їм перевагу: вони не просто проходили лабораторні випробування, а швидко перевірялися в бойових умовах. Саме тому інтерес партнерів до українського defense tech зріс.
Однак без легального й прозорого механізму експорту українські компанії були обмежені у можливостях розвитку. Вони могли працювати на внутрішній ринок і виконувати державні замовлення, але масштабування часто потребує більших коштів, довших контрактів, стабільних інвестицій і доступу до міжнародних виробничих ланцюгів.
Відкриття контрольованого експорту може дати виробникам новий ресурс. Іноземні замовлення здатні забезпечити довші виробничі горизонти, інвестиції в обладнання, розширення команд і збільшення серійності. А що більшими стають українські виробники, то більше продукції вони потенційно можуть постачати і для українського війська.
Саме цю логіку озвучує Федоров: завдання держави — створити умови, за яких виробники зможуть масштабуватися і відкривати нові ринки, не втрачаючи пріоритету забезпечення Сил оборони.
Що це означає для українського ОПК
Для української оборонної промисловості новий порядок може стати одним із ключових рішень 2026 року. Він фактично переводить український defense tech із режиму переважно внутрішнього воєнного виробництва у формат міжнародної оборонно-промислової співпраці.
Це може мати кілька наслідків.
По-перше, виробники отримують зрозуміліші правила гри. Наявність формальної процедури, строків розгляду і визначених відповідальних органів зменшує невизначеність для бізнесу.
По-друге, українські компанії зможуть активніше залучати інвестиції. Для інвестора важливо бачити не лише технологію, а й ринок збуту. Якщо продукція може легально експортуватися партнерам, її інвестиційна привабливість зростає.
По-третє, експорт може підштовхнути виробників до серійності. Війна показала, що одиничні інновації важливі, але вирішальним стає масштаб. Технологія, яку можна виробляти тисячами одиниць, має значно більшу цінність для армії, ніж унікальний зразок без промислового продовження.
По-четверте, Україна може посилити свою роль у світовому ринку оборонних технологій. І не як постачальник застарілих радянських систем, а як країна, яка створює сучасні бойові рішення на основі реального досвіду великої війни.
Що це означає для партнерів
Для країн-партнерів новий механізм відкриває швидший і формалізований доступ до українських технологій. Це особливо важливо для держав, які хочуть не лише передавати Україні допомогу, а й інтегрувати український бойовий досвід у власну оборонну промисловість.
Формат Drone Deal дає можливість партнерам працювати з українськими виробниками напряму, брати участь у спільній розробці, локалізувати виробництво і швидше отримувати технології, які вже показали ефективність.
Для європейських країн це також питання власної безпеки. Війна Росії проти України змінила уявлення про сучасне поле бою. Безпілотники, РЕБ, дешеві ударні системи, масове виробництво дронів і швидка адаптація технологій стали не допоміжними, а центральними елементами війни.
Українські компанії мають у цій сфері досвід, який важко отримати в мирних умовах. Тому партнерство з Україною стає для союзників не лише способом підтримати Київ, а й способом модернізувати власні армії.
Які ризики залишаються
Попри очевидні переваги, відкриття експорту зброї має низку ризиків.
Перший — ризик конкуренції між експортними контрактами і потребами фронту. Саме тому уряд заклав запобіжник: якщо держава потребує певного озброєння або воно є критичним, дозвіл можуть не надати.
Другий — ризик витоку технологій. Українські розробки мають високу цінність, а Росія активно намагається отримувати інформацію про нові військові рішення. Тому вимоги щодо державних гарантій, заборони реекспорту без згоди України та перевірки іноземних суб’єктів є критично важливими.
Третій — ризик непрозорості. Експорт зброї завжди є чутливою сферою, де важливі контроль, відповідальність і зрозумілі правила. Якщо процедура працюватиме вибірково або непрозоро, це може створити конфлікти між виробниками, державою і партнерами.
Четвертий — ризик недостатньої виробничої спроможності. Навіть якщо виробник має попит і дозвіл, він повинен реально мати можливість виконати одночасно українські та іноземні замовлення. Інакше експортний механізм може залишитися формальністю або створити додатковий тиск на компанії.
Чому це може бути вигідно фронту
На перший погляд, експорт зброї під час війни може виглядати суперечливо. Але логіка уряду полягає в тому, що контрольований експорт має не забирати ресурси у фронту, а збільшувати загальні можливості виробництва.
Для оборонної компанії експортний контракт — це не лише продаж продукції. Це можливість отримати гроші на нові лінії, обладнання, компоненти, інженерні команди і дослідження. Якщо компанія масштабується, вона може виробляти більше і для зовнішнього замовника, і для України.
У такій моделі фронт може виграти не від заборони експорту, а від розвитку виробника. Чим сильніша українська оборонна промисловість, тим більше сучасних технологій отримують Сили оборони.
Саме це Федоров називає головною метою: створити умови, за яких українські виробники можуть рости, залучати міжнародні інвестиції та водночас зберігати пріоритет українського війська.
Що далі
Тепер ключове питання — як новий механізм працюватиме на практиці. Уряд визначив базові правила: строк розгляду заявок, роль МЗС, Міноборони та Держекспортконтролю, вимоги до партнерів, захист інтелектуальної власності та пріоритет Сил оборони.
Наступний етап — формування переліку держав-партнерів і критичних товарів, які не можна передавати за кордон. Саме ці списки покажуть, наскільки широким або обмеженим буде реальний експорт.
Також важливо, як держава оцінюватиме спроможність виробника одночасно виконувати державний контракт і експортне замовлення. Від цього залежатиме баланс між інтересами фронту, бізнесу та партнерів.
Якщо процедура буде прозорою і швидкою, Україна може отримати новий інструмент розвитку оборонної промисловості. Якщо ж вона стане надто складною або вибірковою, ефект буде обмеженим.
Україна не просто відкриває експорт зброї. Вона намагається побудувати контрольовану модель оборонно-промислової співпраці з партнерами, у якій поєднуються три цілі: забезпечення фронту, розвиток українських виробників і захист критичних технологій.
Новий механізм дозволяє країнам Drone Deal закуповувати українське озброєння та технології, але лише за умов державного контролю. Заявки розглядатимуть до 30 днів, експорт стосуватиметься передач від 15 млн грн, реекспорт буде можливий тільки за згодою України, а 20% вартості продукції, виготовленої за українськими технологіями та проданої третім країнам, надходитиме до бюджету.
Головний запобіжник — пріоритет Сил оборони. Якщо озброєння потрібне українській армії або входить до переліку критичних товарів, дозвіл на експорт можуть не надати.
Для українського ОПК це шанс перейти від воєнної мобілізаційної моделі до масштабнішої міжнародної виробничої системи. Для партнерів — можливість отримати доступ до технологій, які вже пройшли перевірку сучасною війною. Для України — потенційне джерело інвестицій, бюджетних надходжень і посилення власної оборонної спроможності.
Україна фактично запускає контрольований експорт оборонних технологій для партнерів, але з жорсткими запобіжниками: потреби Сил оборони залишаються першими, критичні товари не передаються, а реекспорт можливий лише за згодою України.
За матеріалами mod.gov.ua
