Переговори Володимира Зеленського з Джорджею Мелоні, Серджо Маттареллою та Гвідо Крозетто у Римі показали нову логіку партнерства: Україна просить не лише підтримки, а пропонує Європі спільно будувати сучасну систему безпеки.
Візит Володимира Зеленського до Рима 15 квітня 2026 року був не просто черговою серією протокольних зустрічей із союзниками. Насправді він окреслив нову рамку відносин України з Європою: не лише просити зброю, гроші й системи ППО, а пропонувати партнерам спільне виробництво безпеки. У центрі розмов із Джорджею Мелоні, Серджо Маттареллою та Гвідо Крозетто були не тільки термінові потреби фронту, а й значно ширша ідея — як інтегрувати український воєнний досвід, технології та оборонну промисловість у майбутню архітектуру європейської безпеки.
Рим як майданчик для нової формули партнерства
Зовні порядок денний виглядав знайомо. Зеленський подякував Італії за політичну, військову, дипломатичну та енергетичну підтримку, наголосив на критичній потребі України в додаткових системах протиповітряної оборони та ракетах до них, а також говорив про санкції, фінансову підтримку ЄС і переговорний процес щодо вступу України до Євросоюзу. Усе це вже не раз звучало в перемовинах Києва з європейськими столицями. Але цього разу з’явився ще один, стратегічно важливіший вимір: Київ почав наполегливо переводити дискусію з площини “допоможіть Україні вистояти” у площину “будуймо разом нову систему оборони для всієї Європи”.
Саме тому візит до Рима варто читати не як разовий дипломатичний епізод, а як частину ширшої української стратегії. Україна дедалі відчутніше намагається виступати не лише як країна, що потребує підтримки, а як носій унікального бойового досвіду, який можна масштабувати на європейському рівні. Після більш ніж чотирьох років повномасштабної війни вона має не теоретичні, а практичні знання про масовані дронові атаки, багатошарову протиповітряну оборону, радіоелектронну боротьбу, адаптацію фронтових технологій і швидку перебудову військового виробництва. Саме цей досвід Київ тепер пропонує зробити частиною спільної європейської оборонної екосистеми.
Що таке Drone Deal і чому це більше, ніж угода про безпілотники
Найбільш промовистим символом цього нового підходу став так званий Drone Deal, про який Зеленський говорив після зустрічі з прем’єр-міністеркою Італії Джорджею Мелоні. За словами президента, Україна розробила спеціальний формат безпекової угоди, який передбачає об’єднання української військової експертизи у сфері дронів, ракет, систем радіоелектронної боротьби, обміну даними та інших бойових рішень із промисловими й фінансовими можливостями партнерів. При цьому сторони поки не підписали готовий документ — вони лише домовилися, що їхні команди опрацюють деталі майбутньої домовленості між країнами.
Тут важливо не звузити сенс ініціативи до буквального значення слова “дрон”. Попри назву, мова не тільки про виробництво безпілотників. Із заяв Зеленського випливає, що Drone Deal — це рамка для значно ширшої кооперації: від технологій перехоплення повітряних цілей і РЕБ до інтеграції розвідданих, систем управління та спільної промислової бази. У цьому сенсі Drone Deal — це спроба зафіксувати нову логіку оборонного партнерства, в якій Україна не лише отримує окремі платформи чи ракети, а стає учасником виробництва і розвитку рішень, що потрібні самій Європі.
Те, що Мелоні публічно підтвердила інтерес Італії до спільного виробництва, особливо в дроновому сегменті, теж має велике значення. По суті, це означає, що Рим розглядає український досвід не як тимчасову “воєнну екзотику”, а як корисний актив для власної та загальноєвропейської безпеки. Для Києва це принципово: коли країна-партнер погоджується не лише постачати допомогу, а й вкладатися в спільне виробництво, змінюється сам характер відносин. Вони стають менш патерналістськими і більш взаємовигідними.
Чому саме Італія
Італія не є для України найгучнішим військовим партнером у публічному просторі на кшталт США, Німеччини чи Великої Британії. Але саме тому римський трек виглядає особливо цікавим.
По-перше, Італія послідовно залишалася в коаліції підтримки України від початку повномасштабного вторгнення, надаючи не лише військову, а й політичну та енергетичну допомогу.
По-друге, Італія є великою європейською промисловою державою з розвиненим оборонним сектором, тож будь-який перехід від політичної солідарності до виробничої кооперації тут має практичну вагу.
По-третє, її позиція важлива в інституціях ЄС, особливо коли йдеться про великі фінансові рішення, санкційну політику та оборонні механізми Союзу.
Не менш показово, що цього ж дня Зеленський зустрічався не лише з Мелоні, а й із президентом Італії Серджо Маттареллою та міністром оборони Гвідо Крозетто. З Маттареллою він говорив про подальшу допомогу енергетичному сектору України, безпекову ситуацію, ППО, пакет допомоги ЄС на 90 млрд євро, 20-й пакет санкцій проти Росії та переговорні кластери щодо вступу України до Євросоюзу. З Крозетто — уже предметно про формати оборонної співпраці та перспективи партнерства між оборонними секторами. Така щільність контактів свідчить, що Рим для Києва — не просто символічна зупинка, а один із ключових центрів, де можна зшивати воєнний, політичний, економічний і європейський виміри підтримки.
Від ППО до морського напряму: що саме хоче розвивати Україна з Італією
Одна з найважливіших деталей пролунала після зустрічі Зеленського з міністром оборони Італії. За повідомленням Офісу президента, майбутнє партнерство може охопити розбудову спроможностей, обмін досвідом і промислову співпрацю одразу в кількох секторах: ППО, безпілотні системи, боєприпаси та морська сфера. Це не вузька технологічна угода і не проста розмова про закупівлю кількох видів озброєння. Це вже схоже на спробу створити повноцінну дорожню карту двосторонньої оборонної інтеграції.
Кожен із цих напрямів має окреме значення.
ППО — це критичний щоденний пріоритет України на тлі постійних комбінованих атак Росії.
Безпілотні системи — це сфера, де Україна за час війни пройшла шлях від масового імпорту рішень до створення власної великої екосистеми виробників і фронтових інновацій.
Боєприпаси — це хронічний дефіцит для всієї Європи, яка лише останні роки намагається повернутися до логіки великосерійного оборонного виробництва.
Морська сфера — це вже не тільки Чорне море, а й ширший вимір безпеки морських маршрутів, безекіпажних платформ і захисту критичної інфраструктури.
Саме тому перелік, який озвучили в Римі, варто сприймати як карту тих сегментів, де Україна й Італія теоретично можуть перейти від політичних декларацій до промислових проєктів.
Чому тема ППО проходить через усі переговори
Попри стратегічний горизонт цих домовленостей, українська позиція в Римі була максимально приземленою: поки тривають розмови про майбутні формати кооперації, країні потрібен захист неба тут і зараз. Зеленський підкреслював, що Росія майже щодня атакує українські міста й громади ракетами та дронами, а тому протиповітряна оборона залишається абсолютним пріоритетом. Важливо, що ця тема проходила через усі зустрічі — з Мелоні, Маттареллою і Крозетто. Отже, довгострокова промислова співпраця не підміняє собою нагальної військової підтримки, а має стати її продовженням.
У ширшому сенсі це демонструє ще одну рису української дипломатії 2026 року: Київ не розводить “термінове” і “стратегічне” по різних кімнатах. Він одночасно просить системи ППО й ракети до них, домагається фінансових рішень ЄС, пропонує спільне виробництво та прагне вбудувати свої оборонні компанії в європейські механізми закупівель. Саме така багатошарова стратегія і робить римський візит важливим.
SAFE: чому згадка про цю програму важить не менше за сам Drone Deal
Під час зустрічі з Крозетто Україна прямо заявила про готовність до співробітництва в межах програми SAFE. На перший погляд, це може здатися технічною деталлю, але насправді саме вона пов’язує італійський трек із новою оборонною політикою Євросоюзу. SAFE — це європейський інструмент, через який ЄС надає державам-членам до 150 млрд євро у формі позик для швидкого нарощування оборонних інвестицій через спільні закупівлі. Регламент щодо SAFE набув чинності у травні 2025 року.
Для України тут важливі відразу кілька речей. Хоча самі позики отримують держави-члени ЄС, Україна може брати участь у спільних закупівлях на рівних умовах, а українські компанії за замовчуванням є прийнятними для проєктів у межах SAFE. Більше того, із 19 національних SAFE-планів, які держави ЄС подали до Єврокомісії, 15 уже включають проєкти з Україною. Це означає, що участь України в європейському оборонному ринку вже не є суто політичним побажанням — вона поступово оформлюється як інституційна реальність.
І саме тут римські переговори набувають ще більшої ваги. Те, що Україна обговорює з Італією, майже точно накладається на ті спроможності, які SAFE вважає пріоритетними: ППО, малі дрони, антидронові системи, ракети, боєприпаси, морські рішення, цифрові та інформаційні компоненти війни. Тобто потенційне українсько-італійське партнерство — це не лише двостороння історія. За певних умов воно може стати частиною ширшого європейського ланцюга виробництва, закупівель і технологічної інтеграції.
Пакет на 90 млрд євро: політичний сигнал і фінансова основа
Ще один вузловий елемент римського порядку денного — європейський пакет підтримки для України на 90 млрд євро. Зеленський говорив про необхідність розблокувати це рішення, а офіційні органи ЄС раніше уточнювали, що йдеться про позику на 2026–2027 роки, яка має покрити значну частину фінансових потреб України. Рада ЄС ще 4 лютого погодила правову рамку для цього механізму, а Європейський парламент 11 лютого схвалив законодавчий пакет. Дві третини суми, тобто 60 млрд євро, мають піти на підтримку оборонно-промислових спроможностей України та закупівлю необхідного військового обладнання.
Однак політичний процес із цим кредитом залишався складним. Пакет фактично блокується Угорщиною, попри очікування Києва щодо швидкого першого траншу. Уже в середині квітня, після зміни політичної ситуації в Угорщині, європейські посадовці говорили про можливість швидкого розблокування 90-мільярдної позики. Паралельно Єврокомісія 1 квітня повідомила, що розпочала підготовчі кроки для імплементації цього інструменту. Отже, пакет на 90 млрд євро — це вже не абстрактна політична обіцянка, але й не повністю завершена історія: юридична рамка створена, інституційна підготовка йде, а ключове питання — темп і політична злагодженість навколо фактичного виділення коштів.
Для України значення цього пакета виходить далеко за межі бюджетної стабільності. Якщо значна частина коштів має піти саме на оборонно-промислові спроможності та закупівлю військового обладнання, тоді він стає фінансовим фундаментом тієї моделі, яку Київ просуває і в переговорах з Італією: не просто підтримувати Україну дотаціями, а інвестувати в її оборонне виробництво як елемент європейської безпеки.
Україна більше не тільки реципієнт
Саме тут і проходить головна смислова межа. У 2022–2024 роках головне питання звучало так: скільки зброї, грошей і політичної волі Захід готовий дати Україні, щоб вона вистояла. У 2025–2026 роках формулювання змінюється: як зробити так, щоб український досвід, українські компанії та українські технології посилювали саму Європу. Італійський напрям показовий саме тому, що він фіксує цей перехід у дуже конкретних термінах — спільне виробництво, промислова співпраця, інтеграція в SAFE, взаємодія оборонних компаній, розбудова спроможностей.
Це не означає, що Україна перестала потребувати зовнішньої допомоги. Навпаки, потреба в ППО, ракетах, фінансуванні й санкційному тиску на Росію нікуди не зникла. Але тепер Київ дедалі переконливіше доводить партнерам: допомога Україні — це вже не лише про солідарність із жертвою агресії, а й про інвестицію в власну безпеку Європи. Саме такий аргумент має шанс працювати довше й сильніше за риторику “втоми від війни”, бо переводить питання з моральної площини у площину стратегічного інтересу.
Що може завадити
Попри позитивні сигнали, не варто переоцінювати швидкість прориву.
По-перше, Drone Deal з Італією ще не є підписаною угодою — сторони поки тільки домовилися готувати його параметри.
По-друге, будь-яка глибока промислова кооперація потребує узгодження правил доступу до технологій, фінансування, ліцензування, захисту даних, розподілу виробництва та експортних режимів.
По-третє, європейські оборонні механізми, навіть такі активні, як SAFE, усе ще просуваються через досить складну інституційну архітектуру, де політичні рішення не завжди перетворюються на швидкі контракти.
Але водночас сам факт, що така розмова вже відбувається на рівні прем’єр-міністерки Італії, президента країни та міністра оборони, означає: і Київ, і Рим вважають цей маршрут реалістичним. Питання вже не в тому, чи можлива така модель у принципі. Питання в тому, наскільки швидко її зможуть перевести з політичної мови в мову контрактів, виробничих ліній, спільних програм і спільних закупівель.
Римські зустрічі 15 квітня 2026 року показали: Україна дедалі наполегливіше просуває нову формулу відносин із Європою. Вона все ще потребує термінової військової й фінансової підтримки, але вже одночасно пропонує партнерам дещо більше — спільно будувати систему безпеки, здатну відповісти на характер війни XXI століття. Італія в цій конструкції важлива не лише як союзник, а як потенційний індустріальний і політичний співархітектор нової моделі. Якщо Drone Deal отримає реальне наповнення, а SAFE і пакет на 90 млрд євро будуть повноцінно задіяні, то йтиметься вже не просто про ще один раунд підтримки України. Йтиметься про початок глибшої інтеграції українського оборонного досвіду у саму тканину європейської безпеки.
За матеріалми president.gov.ua
