23 вересня для України може стати центральним днем цьогорічного тижня високого рівня ООН. Зеленський має виступити перед Генеральною Асамблеєю, взяти участь у засіданні Ради Безпеки щодо України й провести серію переговорів у Нью-Йорку. Окремо підтверджена зустріч із Дональдом Трампом. Але головна інтрига полягає не в самих виступах: Київ намагається перетворити кілька днів дипломатії на конкретні рішення щодо тиску на Росію, захисту енергетики, безпеки Чорного моря та майбутньої переговорної конструкції.
Один день — три дипломатичні майданчики
Цьогорічний тиждень високого рівня Генеральної Асамблеї ООН починається 22 вересня. Загальні дебати 81-ї сесії триватимуть 22–26 вересня і завершаться 28 вересня. Тема сесії — «Відновлення довіри, управління трансформаціями: ООН, яка працює для всіх». За традицією першою на дебатах виступає Бразилія, за нею — Сполучені Штати.
Для України центральною датою має стати середа, 23 вересня. Саме цього дня Зеленський запланований серед промовців Генасамблеї. Associated Press також повідомляє, що на ранок середи було заплановане високорівневе засідання Ради Безпеки ООН щодо України за його участю.
Третій майданчик — переговори поза офіційними залами ООН. Зеленський і Трамп 20 вересня підтвердили, що домовилися зустрітися в Нью-Йорку. Точний час зустрічі публічно поки не оголошений. Reuters повідомляє, що Трамп проведе у Нью-Йорку два надзвичайно насичені дипломатичні дні і матиме низку двосторонніх зустрічей, серед яких — переговори з українським президентом.
Таким чином, українська програма розбивається одразу на три рівні: глобальна публічна дипломатія Генасамблеї, формальна дискусія великих держав у Радбезі та двосторонні переговори, де можуть ухвалюватися практичні рішення. Саме останній рівень у цьому випадку може виявитися найбільш предметним.
Календар українського тижня
| Дата | Що відбувається | Чого стежити |
|---|---|---|
| 22 вересня, вівторок | Початок загальних дебатів Генасамблеї; виступ Трампа | Американська рамка щодо війни, санкцій, Росії та міжнародної безпеки |
| 23 вересня, середа | Виступ Зеленського; за даними AP — високорівневе засідання Радбезу щодо України | Умови можливих переговорів, енергетика, Чорне море, тиск на Росію |
| Упродовж тижня | Підтверджена зустріч Зеленського і Трампа | Санкції, деескалаційні механізми, ППО, безпека енергетики та переговорний процес |
| 26 вересня, субота | Завершальний суботній день дебатів; у Нью-Йорку перебуватиме російська делегація на чолі з Лавровим | Російська відповідь на українську й західну дипломатичну лінію |
Російську делегацію на 81-й сесії очолює Сергій Лавров — саме його путін призначив керівником делегації замість власної участі.
Чому промова Зеленського цього разу — лише одна частина значно ширшої операції
У перші роки повномасштабної війни українські виступи в ООН значною мірою були побудовані навколо мобілізації міжнародної підтримки, захисту принципу територіальної цілісності та документування російської агресії. У 2026 році ситуація складніша.
Воєнна дипломатія тепер дедалі сильніше переплітається з переговорами про те, за яких умов може відбутися деескалація, якими будуть гарантії безпеки, що робити з ударами по енергетичній інфраструктурі та як відновити безпечний морський експорт.
Сам Зеленський після розмови з Трампом назвав мирний трек «пріоритетом номер один» і повідомив про напрацювання щодо деескалації, енергетичної та продовольчої безпеки й захисту людського життя. Перед цим американські представники Стів Віткофф і Джаред Кушнер відвідали Київ і, за словами української сторони, обговорювали ключові деталі майбутніх дипломатичних кроків.
Це означає, що виступ у Генасамблеї матиме принаймні дві аудиторії.
Перша — традиційні партнери України: США, ЄС, Велика Британія, Канада, Японія та інші держави, від яких залежать озброєння, фінансування, санкційний тиск і дипломатичні гарантії.
Друга — країни Азії, Африки, Латинської Америки та Близького Сходу, для яких українське питання дедалі частіше проходить не лише через поняття агресії та міжнародного права, а й через цілком матеріальні речі: вартість зерна, нафти, добрив, страхування суден і стабільність транспортних маршрутів.
Саме тут тема Чорного моря може стати одним із найсильніших аргументів Києва.
Чорне море повертається в центр дипломатії
За кілька днів до Генасамблеї Зеленський провів окрему нараду щодо українського аграрного експорту. Офіс президента назвав головними проблемами гарантування морських перевезень, безпеку транспортування та стабільну роботу альтернативних коридорів. Україна окремо працює з Туреччиною, Єгиптом і державами Близького Сходу над питанням портів і продовольчого експорту.
Це збігається з позицією генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша. Напередодні Генасамблеї він заявив, що фактичне блокування Чорного моря створює серйозні проблеми для світових ринків і що потрібно знайти механізм безпечного руху продовольства, добрив та енергоносіїв.
Для української дипломатії це важлива можливість змінити рамку дискусії.
Питання українських портів можна подавати не лише як двосторонній аспект російсько-української війни, а як проблему світової продовольчої безпеки. І це особливо важливо у переговорах із державами, які не є військовими союзниками України, але безпосередньо залежать від імпортного зерна та стабільних морських перевезень.
У такій конструкції атака на порт, зерновий термінал або цивільне судно стає не тільки українською проблемою. Вона впливає на ціни та страхові ризики за тисячі кілометрів від України.
Саме через цей аргумент Київ може намагатися утримати підтримку держав, які не бажають входити у геополітичний конфлікт Заходу з Росією, але не зацікавлені у порушенні свободи судноплавства та продовольчих ланцюгів.
Зустріч із Трампом: найважливіше відбуватиметься не за трибуною ООН
Зустріч Зеленського з Трампом має особливий контекст. Вона відбудеться лише через кілька днів після того, як американський президент підписав Lindsey O. Graham Sanctioning Russia and Iran Act of 2026.
Білий дім офіційно повідомив про підписання закону 18 вересня. Він розширює законодавчі повноваження щодо санкцій, тарифів та інших обмежень проти Росії. Reuters повідомляє, що закон орієнтований, зокрема, на російські енергетичний та оборонний сектори і «тіньовий флот», а також створює інструменти тарифного тиску на великі країни, що продовжують купувати російські енергоресурси.
Це принципово змінює стартову позицію переговорів.
Раніше Україна могла просити Вашингтон створити додатковий санкційний інструмент. Тепер інструмент уже існує, а питання переходить у площину застосування: проти кого, коли і за яких умов американська адміністрація використовуватиме нові повноваження.
Саме тому для Києва важливим буде не просто почути від Трампа чергове підтвердження підтримки санкцій. Значно важливіше — зрозуміти, як Вашингтон бачить послідовність дій: спочатку додатковий тиск на Москву, спочатку переговорні кроки чи паралельне застосування обох інструментів.
Це не технічна різниця. Від неї залежить логіка всього американського мирного треку.
Енергетичне перемир’я: ідея є, механізму поки немає
Ще один сюжет, який майже напевно залишатиметься на переговорах, — взаємне припинення ударів по енергетичній інфраструктурі.
15 вересня Кремль позитивно відреагував на американську ідею такого мораторію, водночас пов’язавши ширшу деескалацію із безпекою судноплавства та послабленням санкцій. Українська позиція полягає в тому, що будь-яка така домовленість потребує реальних гарантій виконання. Паралельно удари по енергетичних об’єктах не припинилися.
Саме тут Нью-Йорк може стати місцем, де сторони спробують деталізувати політичну формулу, але є кілька фундаментальних запитань, на які поки немає публічних відповідей.
Що саме вважатиметься енергетичною інфраструктурою? Чи входитимуть до переліку нафтопереробні заводи, термінали, електропідстанції та об’єкти газової інфраструктури? Хто фіксуватиме порушення? Що відбуватиметься після першого порушення? І чи є такий режим окремою гуманітарною домовленістю, чи частиною значно ширших переговорів?
Без відповідей на ці питання політична декларація про «енергетичну паузу» сама по собі не становитиме стійкого механізму.
Тому результат зустрічі Зеленського з Трампом варто оцінювати не за формулюванням про «хорошу» або «продуктивну» розмову, а за тим, чи з’являться конкретні параметри наступних кроків.
Навіщо Україні Радбез, якщо Росія має право вето
На перший погляд, високорівневе засідання Ради Безпеки щодо України може виглядати символічним. Росія є постійним членом Радбезу і має право вето, що роками блокує рішення, неприйнятні для Москви.
Це не теоретична проблема. У лютому 2025 року Росія, наприклад, заблокувала запропоновані європейськими державами поправки до резолюції щодо України, серед яких були формулювання про суверенітет і територіальну цілісність України та «справедливий і тривалий мир» відповідно до Статуту ООН.
Reuters прямо зазначає, що Радбез досі не зміг застосувати свої повноваження для припинення війни саме через російське вето.
Однак це не робить засідання беззмістовним.
Радбез дає Україні можливість зафіксувати позиції ключових держав у формальному органі ООН і змушує Росію відповідати безпосередньо на твердження Києва та його партнерів. Високорівнева дискусія також створює політичний матеріал для подальших голосувань у Генасамблеї, санкційних консультацій і двосторонніх переговорів.
Іншими словами, Рада Безпеки навряд чи стане місцем, де буде юридично вирішена війна, але вона залишається місцем, де формується й документується міжнародна позиція щодо війни.
Чому Зеленському важливий саме Глобальний Південь
Одна з головних помилок у читанні Генасамблеї — дивитися на неї виключно як на зустріч США, Європи, України та Росії.
У Генеральній Асамблеї 193 держави. Саме тому тут величезне значення мають країни, які не входять до НАТО або ЄС і не завжди підтримують західний санкційний курс.
Для України робота з ними має щонайменше чотири практичні виміри.
Перший — невизнання російських спроб легітимізувати окупацію. Цього місяця Генеральна Асамблея вже обговорювала організоване Росією голосування на окупованих територіях; низка держав прямо заявила, що такі «вибори» не можуть змінити міжнародно визнані кордони України.
Другий — продовольство і Чорне море. Для багатьох держав Африки та Близького Сходу це значно ближча проблема, ніж дискусія про архітектуру європейської безпеки.
Третій — санкції. Новий американський закон робить політику закупівель російської нафти проблемою не лише між Вашингтоном і Москвою. Reuters уже повідомляв про занепокоєння Індії через можливість американських тарифних заходів щодо великих імпортерів російських енергоносіїв.
Четвертий — майбутній переговорний процес. У червні Зеленський погодився на пропозицію президента Бразилії Луїса Інасіу Лули да Сілви працювати над мирним врегулюванням. Це показує, що Київ намагається не залишати дипломатичний процес виключно західним проєктом.
Російська делегація: інша розповідь про ту саму війну
путін у Нью-Йорк не їде. Російську делегацію очолює Лавров. Це означає, що прямого контакту Зеленського з керівником Росії на полях Генасамблеї не передбачається.
Російська дипломатична лінія, виходячи з публічних заяв останніх років, зазвичай будується навколо кількох тез: критики розширення НАТО, звинувачень Заходу у використанні України для конфронтації з Росією, вимог врахувати так звані «реалії на землі» та заперечення українських умов миру.
Україна й більшість її західних партнерів цю інтерпретацію відкидають і виходять із того, що війна почалася з російської агресії та не може легітимізувати зміну міжнародно визнаних кордонів силою. У документах і дебатах ООН ця суперечність залишається однією з центральних.
Тому виступи української та російської делегацій варто сприймати не як переговори між двома сторонами, а як конкуренцію за позиції решти держав ООН.
Саме тут важливими стають формулювання щодо територіальної цілісності, санкцій, відповідальності за удари по цивільній інфраструктурі, умов припинення вогню та статусу окупованих територій.
Чого реально чекати від Нью-Йорка
Найменш імовірним типом результату цього тижня є велика формальна угода, підписана під егідою ООН. Публічно не оголошено ані підготовленого мирного документа, ані проєкту нової обов’язкової резолюції Радбезу, ані погодженого тристороннього формату США—Україна—Росія.
Значно предметніше стежити за п’ятьма іншими показниками.
Перший — санкції. Чи пояснить Вашингтон, як і коли почне використовувати нові повноваження щодо російської енергетики, «тіньового флоту» та третіх країн.
Другий — ППО та енергетика. Напередодні зими Україна продовжує домагатися додаткових засобів протиповітряної оборони. У попередні місяці Зеленський окремо наполягав перед США на додаткових ракетах Patriot.
Третій — параметри можливої деескалації. Чи з’явиться конкретніша схема щодо ударів по енергетичній інфраструктурі, морського судноплавства або інших обмежених домовленостей.
Четвертий — Чорне море. Для України важливо, чи вдасться пов’язати безпеку портів із ширшою коаліцією держав-імпортерів продовольства, а не залишити це питання лише в українсько-російському контексті.
П’ятий — дипломатична формула майбутніх переговорів. Хто бере участь, на яких умовах, чи передбачені гарантії безпеки і що вважається передумовою для переходу від часткової деескалації до політичного врегулювання.
Генасамблея як дипломатичний концентратор
ООН часто критикують за нездатність припиняти війни, особливо коли стороною конфлікту є держава з постійним місцем у Раді Безпеки. Ця проблема особливо очевидна у випадку України.
Але це не означає, що тиждень Генасамблеї не має практичного значення.
Його функція інша. На кілька днів в одному місті опиняються президенти, прем’єри, міністри закордонних справ і керівники міжнародних організацій. Поряд із публічними промовами відбуваються сотні зустрічей у представництвах, готелях і закритих кімнатах ООН. Саме такі контакти, як зазначають дипломати й дослідники, часто дають результат лише через тижні або місяці.
Для України у 2026 році це особливо важливо, оскільки кілька дипломатичних ліній зійшлися одночасно.
США щойно отримали новий законодавчий механізм санкційного тиску. Вашингтон намагається просувати власний переговорний трек. Україна шукає гарантії безпеки та захист енергосистеми. Російські удари й українські атаки на російську енергетичну інфраструктуру зробили тему енергетичної деескалації глобальною. А проблеми з чорноморським експортом безпосередньо зачіпають країни далеко за межами Європи.
Тому головним результатом українського тижня в Нью-Йорку буде не сама промова Зеленського.
Важливішим стане те, чи складуться після неї окремі дипломатичні елементи в одну конструкцію: американський санкційний тиск, військова й енергетична підтримка України, механізм безпеки Чорного моря, залучення держав Глобального Півдня та більш конкретне розуміння того, що саме Вашингтон, Київ і європейські столиці називають наступним етапом переговорів.
До вечора середи частина відповідей може стати зрозумілішою. Але остаточний результат Генасамблеї для України визначатиметься не кількістю зустрічей і промов, а тим, які рішення після Нью-Йорка перейдуть із дипломатичного календаря у практичну політику.
