За рік війна дронів в Україні змінилася так, що навіть звичні FPV-рейди здаються “старою школою”. Головний перелом — не в потужності вибухівки й не в дальності. Перелом у тому, хто доводить удар до кінця, коли в ефірі стоїть електронний шум, GPS “гасне”, а зв’язок з оператором рветься.
Українські й пов’язані із Заходом розробники почали віддавати частину ланцюга ураження на борт — алгоритмам. Спочатку це виглядало як “допомога пілоту”. Але дуже швидко перетворилося на інше: пілот лише показує ціль — а далі дрон здатен переслідувати й влучати без подальшої участі людини, навіть якщо зв’язок зник.
Бійці 13-ї бригади НГУ “Хартія” використовують у війні проти росіян новітні БПЛА Bumblebee – керовані алгоритмами ШІ. Його військовим постачає підприємство одного з найбагатших людей світу. Про це йдеться в матеріалі New York Times.
У двох технічних звітах розвідки зазначено, що поява дронів Bumblebee викликала занепокоєння в російських військових колах.
Чому “людський пілот” перестав бути гарантією влучання
Класична логіка FPV/камікадзе проста: є оператор, є відео, є канал керування. Росія (і Україна у відповідь) зробила ставку на РЕБ: глушіння, підміна сигналу, “засмічення” частот. У такій війні найслабше місце — радіолінк між руками людини і дроном.
Звідси й народився попит на рішення “останньої милі”:
- дрон летить під людиною більшу частину маршруту;
- оператор “фіксує” ціль (зазвичай через відео-рамку/курсор/“піксельний лок”);
- далі система перемикається в автономний термінальний режим і “дотягує” атаку сама.
Це не “Скайнет”. Це прагматична відповідь на глушіння.
“Bumblebee”: напівавтономний удар як зброя проти РЕБ
Bumblebee військовим “Хартії” постачає таємне підприємство під керівництвом колишнього генерального директора Google та одного з найбагатших людей світу Еріка Шмідта.
За інформацією одного з постачальників, до весни 2025 року дрони Bumblebee здійснили понад тисячу бойових вильотів проти російських цілей, а самі пілоти стверджують, що згодом рахунок пішов на тисячі.
“Правою рукою він (український пілот з позивним “Липа) перемикає тумблер, вивільняючи дрон з-під керування людини. Bumblebee, керований алгоритмами ШІ, пікірує без подальших зовнішніх команд. Під час зниження зв’язок із “Липою” та “Бобром” зникає. Втім, це вже не має значення: апарат продовжує атаку автономно. Сенсори й програмне забезпечення утримують фокус на будівлі та самі коригують курс і швидкість.
Інший дрон знімає результат: Bumblebee врізається у зовнішню стіну й вибухає. Чи є втрати в росіян — невідомо. Проте напівавтономний безпілотник поцілив туди, де дрони з ручним керуванням промахувалися, і зробив позицію непридатною для подальшої роботи”, – розповідає NYТ.
За словами техніків, що працюють зі зброєю, яку вдосконалює ШІ, – та зазвичай є крихкою, з обмеженим функціоналом та менш точною за зброю, якою керує людина.
Капітан, відповідальний за інтеграцію нових технологій у 13-тій бригаді НГУ “Хартія”, підкреслив: автономна зброя зі стійкою витривалістю, високою гнучкістю та здатністю розпізнавати, ідентифікувати, ранжувати та переслідувати різні категорії цілей незалежно від дій людини, наразі не з’явилася, й, каже капітан, вимагатиме “водоспаду грошей”, а також багато уяви та часу.
“Модульна автономія”: коли “розум” продається окремо від дрона
Друга революція — автономія як апгрейд.
Замість того, щоб будувати “ідеальний ШІ-дрон з нуля”, українські команди роблять інше:
- беруть масові платформи (FPV/квадро/крило),
- додають модуль (комп’ютерний зір + обчислення),
- отримують “півкроку” автономності, але у великих обсягах.
Приклад — модуль Underdog від NORDA Dynamics із режимом “піксельного блокування”: оператор “замикає” ціль у кадрі й може відпустити управління на термінальній ділянці. Це знімає головний біль РЕБ саме там, де найболючіше — на фінальному заході.
Чому це масштабовано: модуль легше оновлювати, перевчати, міняти версії, збирати бойові фідбеки і швидко “докручувати” софт.
“Рій” як відповідь на масовані атаки: 1 оператор → багато дронів
Третій зсув — не лише “долетіти й влучити”, а встигнути завдати багато ударів, поки ціль у вікні можливості.
Людська модель “один пілот — один дрон” упирається в темп. Тому й з’являються системи, де:
- дрони автономно стартують/навігують/зависають у точці очікування,
- а оператори розподіляють управління, передають один одному, або запускають серії атак.
Приклад Pasika від Sine Engineering: один оператор може менеджити багато дронів на підготовчих фазах і “стиснути” інтервали між ударами. Схожу логіку (як тренд) описують і західні оглядачі: ставка на масовість + координацію як на спосіб переграти оборону.
Коли GPS “вимикають”: візуальна навігація замість супутника
Окремий фронт технологій — навігація без GPS. Ідея VPS (visual positioning system): камери + зіставлення з 3D-картами місцевості + визначення координат без радіосигналу.
Це важливо не лише для “глибоких ударів”, а й для стійкості: якщо немає сигналу — немає що глушити.
Найтонша межа: “ціль — залізо” проти “ціль — людина”
Найнебезпечніша еволюція: від автономного наведення на об’єкти (склади, резервуари, техніка) до автономного полювання на людей.
“Як запобіжний захід від зброї на базі ШІ, гуманітарні фахівці та багато технологів давно виступають за те, щоб “люди були в курсі подій”: це означає запобігання самостійному прийняттю рішень щодо вбивства зброєю. Згідно з цим підходом, навчена людина має оцінювати та схвалювати всі цілі, як це робили “Липа” та “Бобер”, а в ідеалі — мати можливість перервати окремий удар та налаштувати автоматичний вимикач, щоб вимкнути всю систему. Стверджується, що сильні обмеження необхідні для підзвітності, дотримання законів збройного конфлікту, легітимності воєнних дій і, зрештою, для безпеки людей”, – резюмують у матеріалі.
Технічно різниця може бути “лише” в датасеті, правилах класифікації та пріоритизації. Етично — це прірва. Тому й виникає страх, який озвучений прямою фразою розробника: “ми створили монстра”.
“Людина в контурі”: правило, яке всі повторюють — і ніхто чітко не визначає
Американська політика щодо автономії в озброєннях формально вимагає, щоб системи дозволяли командирам і операторам застосовувати “належний рівень людського судження щодо застосування сили” — саме так сформульовано в оновленій директиві DoD 3000.09 (2023). Проблема в тому, що “належний рівень” — слизька категорія, і війна, де зв’язок зникає в момент атаки, підточує сам сенс “людина контролює”.
Правозахисні організації прямо тиснуть на концепцію “meaningful human control” (значущий контроль людини) і просувають ідею міжнародного договору, який би забороняв найризикованіші класи автономної зброї (особливо ті, що можуть цілити в людей без значущого людського контролю).
Експорт уроків України: чому це вже не “лише наша війна”
Дронова революція України дуже швидко перетворюється на урок для НАТО: зокрема, системи перехоплення типу Merops (антидрон “дрон проти дрона”) після апробації в Україні описуються як такі, що розгортаються на східному фланзі Альянсу. А з українського боку паралельно є офіційні рамки співпраці зі Swift Beat для масштабування парків БпЛА.
Тобто “полігон” — не метафора: інновації, які народилися як відповідь на конкретні російські контрзаходи, переїжджають у доктрини й закупівлі інших армій.
Те, про що йдеться в матеріалі NYT, читається як репортаж із майбутнього — але це майбутнє вже “в роботі”. Український фронт перетворився на середовище, де софт-оновлення може бути так само важливим, як партія боєприпасів, а “захопив ціль — відпустив дрон” поступово стає новою нормою.
Найстрашніше — не те, що з’явилися “розумніші” дрони. А те, що війна створила умови, в яких моральні запобіжники відстають від інженерних, і кожен крок автономізації легко виправдати логікою виживання. Саме тому 2025-й у дроновій війні — це не просто технологічний апдейт, а поворот до епохи, де головні питання звучать так: хто відповідає за рішення про смерть — людина чи алгоритм? і що робити, коли відповідь стає нечіткою?
«Хто знає, що розв’яже ця війна». «Якщо міжнародна спільнота стурбована цим, то їм слід було зупинити війну на ранній стадії».
За матеріалами nytimes.com
