За тиждень дискусія в оточенні Дональда Трампа пройшла шлях від найжорсткішого сценарію — повної нафтової блокади Куби — до вже підписаного рішення: надзвичайного стану та “тарифної зброї” проти будь-якої країни, що постачає Гавані нафту. Формально це не морська блокада. По суті — конструкція, яка працює як вторинні санкції, але упакована у митну політику США.
Нижче — як саме влаштований новий механізм, кого він б’є першими, чому адміністрація взагалі розглядає «енергетику як зашморг», і які гуманітарні та геополітичні наслідки закладені в цій стратегії.
Від «ідеї блокади» до реального указу: коротка хронологія
23 січня 2026 в адміністрації Трампа обговорювали тотальну блокаду імпорту нафти на Кубу як одну з тактик “стимулювання зміни керівництва” — і що її нібито підтримують «яструби» в команді та держсекретар Марко Рубіо. Рішення тоді ще не було ухвалене.
11 січня 2026 Трамп публічно тиснув на Гавану, закликаючи «укласти угоду», паралельно просуваючи лінію на припинення потоку венесуельської нафти та коштів до Куби.
29 січня 2026 Білий дім пішов далі: Трамп підписав Виконавчий наказ «Протидія загрозам»…”, яким:
- оголосив національний надзвичайний стан через дії уряду Куби;
- запустив процедуру, що дозволяє накладати додаткові мита на імпорт до США з будь-якої країни, яка прямо або опосередковано постачає Кубі нафту.
Що насправді підписано: механіка «мит за нафту для Куби»
Ключове тут — не фіксований тариф “завтра 25% для всіх”, а процедурний конструктор, який дозволяє Білому дому вибірково й гнучко карати третіх гравців.
Як це працює за текстом указу
- Мінторгівлі визначає, чи продає або постачає якась країна нафту Кубі, включно з “через посередників”.
- Після такого “пошуку” Держдеп у консультації з Мінфіном, Міністерство національної безпеки, Торгове представництво США тощо вирішує, чи рекомендувати мита і в якому обсязі.
- Остаточне рішення — за президентом: він “розглядає рекомендацію” і визначає, чи вводити додаткове мито і на які товари країни-постачальника.
Важлива деталь: “опосередковано”
Указ прямо розширює поняття “опосередковано”: це може бути постачання через треті країни та посередників “із знанням”, що нафта піде на Кубу, як це визначить Мінторгівлі.
Коли це стартує
Указ набирає чинності 30 січня 2026.
Чому це схоже на “вторинні санкції”
Бо ціллю є не лише Куба, а треті країни, яким створюють вибір: або торгівля з США без штрафних мит, або постачання нафти на Кубу з ризиком тарифного удару по власному експорту в США.
Чому адміністрація робить ставку саме на «енергетичний зашморг»
У витоках логіка проговорювалась максимально прямолінійно: «Енергетика — задушливий маневр для знищення режиму»; прихильники жорсткої лінії вважають 2026-й “роком падіння” Гавани.
Практичний сенс теж очевидний:
- Куба й так у важкій енергокризі (віялові відключення, нестача пального).
- Будь-який додатковий шок по постачаннях миттєво б’є по електрогенерації, логістиці, водопостачанню, агросектору — тобто по базовій керованості системи.
Кого це зачіпає першими: Мексика як «нафтова страховка» Куби
Після того, як потік із Венесуели різко просів та зупинився, Мексика стала ключовим “енергетичним мостом” для Куби — і саме тому указ одразу перетворюється на інструмент тиску на Мехіко.
- Reuters (23 січня) наводив оцінку: у січні-вересні 2025 Мексика постачала ~17,200 бар./день сирої нафти + ~2,000 бар./день нафтопродуктів (близько $400 млн).
- AP описує ситуацію як таку, що “загнати Мексику в кут”: Шейнбаум уникає чітких формулювань, визнає паузи та коливання і підкреслює “гуманітарний” характер допомоги.
- Reuters також повідомляв, що Мексика переглядає постачання саме через страх американських “репресій”.
Чому це боляче саме для Мексики: американський ринок для мексиканського експорту — критично важливий, тож навіть загроза вибіркових мит може виявитися достатньою, щоб уряд обрали “деескалацію” з Кубою.
Енергетична математика Куби: чому «нафта це виживання інфраструктури»
Кубинська енергосистема сильно залежить від імпортного палива, а можливості закупівлі на спотовому ринку обмежені фінансово й логістично.
- Reuters ще восени 2025 фіксував, що сукупний імпорт палива Куби за січень-жовтень впав на 35% р/р — приблизно до 45,400 бар./день, а перебої зі світлом у багатьох регіонах стали довшими (включно з Гаваною).
- Додатковий штрих дає El País: оцінка потреб Куби — 60–80 тис. бар./день, і втрата значних венесуельських обсягів різко погіршила баланс.
На цьому тлі будь-який інструмент, який відлякує постачальників або змушує їх ховати маршрути, збільшуючи транзакційні витрати, поглиблює дефіцит — і майже неминуче конвертується в блекаути, зупинки виробництв, проблеми з транспортом і постачанням.
Чому це “м’якше”, ніж морська блокада — але може бути ефективніше
Морська блокада це інша правова реальність
Блокада в міжнародному праві — це бойова операція із перешкоджанням заходу суден та літаків до узбережжя, і вона має жорсткі обмеження, зокрема, не може мати єдиною метою голод цивільного населення та позбавлення предметів виживання.
Саме тому в адміністрації йшли дебати: повна нафтово-морська блокада несе ризики ескалації й юридичних претензій, а також потребує демонстрації сили на морі і готовності перехоплювати судна.
Тарифний інструмент обходить “блокадний” поріг
Натомість новий указ:
- не вимагає фізичного перехоплення танкерів;
- переносить конфлікт у площину торгівлі та мит;
- дозволяє “точковий” тиск по країнах-постачальниках, не оголошуючи повномасштабної морської операції.
І саме це робить його привабливим як “перша сходинка”: у витоках обговорювали максимум (блокаду), а в реальності стартували з інструмента, який політично та процедурно легше розгортати.
Риторика та легітимація: що Білий дім називає «загрозою»
Указ і факт-шит Білого дому підкреслюють, що Куба є “незвичайна та надзвичайна загроза” для нацбезпеки та зовнішньої політики США. Серед аргументів — твердження про підтримку та зв’язки з ворожими державами та угрупованнями, а також про репресії та порушення прав людини всередині країни.
Це важливо з двох причин:
- Це рамка, яка юридично підводить рішення під NEA (Закон про національні надзвичайні ситуації) та IEEPA (Закон про міжнародні надзвичайні економічні повноваження).
- Це сигнал третім країнам: постачання нафти Кубі буде трактуватися не як “звичайна торгівля”, а як участь у підтримці режиму, який США визначають загрозою.
Відповідь Куби: ставка на “моральний шок” і звинувачення у задушенні країни
Реакція Гавани прогнозована — і максимально різка:
- Кубинські державні медіа заявили, що указ може паралізувати критичні сфери і що мета США — фактично “задушити” країну.
- AP пише про засудження з боку глави МЗС Куби Бруно Родрігеса як “жорстокий акт агресії” і “шантаж і примус”, а також про черги за пальним і нервозність населення.
Що далі: сценарії розвитку подій
«Мексика відходить убік, дефіцит палива поглиблюється»
Найімовірніший короткостроково: Мехіко мінімізує поставки, щоб не отримати тарифний удар по експорту в США, а Куба входить у фазу ще жорсткіших відключень і нормування.
«Гра в обхід: посередники, змішані вантажі, “опосередковано”»
Частина поставок може піти складнішими маршрутами. Але указ спеціально прописує “опосередковано” та роль Мінторгівлі у визначенні таких схем, тобто адміністрація наперед заклала механізм для “полювання” на обхідні канали.
«Ескалація до фізичного перехоплення та блокадних елементів»
Якщо тарифний тиск не дасть бажаного результату, адміністрація може повернутися до жорсткіших опцій, які раніше “промацували” на рівні ідей – морська блокада.
«Політичний торг: “угода” в обмін на деескалацію»
Указ прямо залишає президенту можливість модифікувати режим, якщо Куба або інші країни “вживуть значних кроків” і “вирівняються” з цілями США.
Чому ця історія більша за Кубу: сигнал по всій Західній півкулі
У витоках медіа важливий не лише кубинський кейс, а й загальна логіка: команда Трампа демонструє готовність усувати або ламати режими, які вважає ворожими, і робити це через комбінацію сили, енергетики та економічного примусу.
Формула “нафта → виживання системи → керованість → політична стабільність” перетворюється на інструмент регіональної політики. І тепер це не просто “санкції проти Куби”, а модель примусу третіх країн: або ви з Вашингтоном, або ви платите тарифами.
Рішення Трампа не “вмикає блокаду” напряму, але запускає інструмент, який у практиці може спрацювати майже так само: перекласти ціну енергопостачання Куби на треті країни через загрозу тарифів для їхнього експорту до США. Це політично простіше й юридично безпечніше для Вашингтона, ніж морська блокада, яку команда Трампа, за витоками, обговорювала як радикальніший варіант.
Найперша ціль у цій архітектурі — Мексика як де-факто “нафтова страховка” Куби після провалу венесуельського каналу: навіть ризик американських мит може змусити постачальників пригальмувати. Саме тому ефект указу може проявитися швидше в Мехіко, ніж у Гавані.
Водночас стратегія “енергетичного зашморгу” має вбудований гуманітарний ризик: ще глибші блекаути й дефіцити на острові, що підвищує імовірність соціальної дестабілізації та міграційного тиску — а це вже проблема не лише Куби, а й США та сусідів. Тому далі ми, ймовірно, побачимо “драбину ескалації”: спершу тарифні удари та вибіркові кейси, потім — за потреби — повернення до жорсткіших ідей на кшталт морських обмежень.
За матеріалами LIGA.net
