Берлін хоче за кілька років ліквідувати одну з головних прогалин Бундесверу — нестачу наземної далекобійної ударної зброї. План передбачає одразу кілька рівнів: масові відносно дешеві крилаті ракети, американські Tomahawk, європейські ракети дальністю понад 2000 км і перспективну гіперзвукову зброю. Серед кандидатів на перший етап програми є й українські розробки. Однак майже €12 млрд — поки що не затверджений бюджет, а оцінка потреби, яку ще має пройти парламентські процедури.
Німеччина готується до найбільшого за десятиліття розширення своїх можливостей для ударів на великій дальності. За внутрішніми документами Міністерства оборони, з якими ознайомилося Politico, Берліну може знадобитися майже €12 млрд, щоб створити багаторівневий арсенал зброї, здатної уражати цілі за сотні й навіть тисячі кілометрів.
Ідеться не про одну нову ракету. Німецький підхід значно ширший: країна намагається одночасно вирішити проблему кількості, дальності, швидкості розгортання та технологічної незалежності.
Найдешевші системи хочуть почати отримувати вже у 2027 році. Американські Tomahawk мають дати готову далекобійну спроможність до кінця десятиліття. А в перспективі Німеччина разом із Великою Британією планує отримати власну крилату ракету з дальністю понад 2000 км та гіперзвукову плануючу зброю.
Фактично Берлін намагається за одне десятиліття пройти шлях, який раніше міг розтягнутися на кілька поколінь озброєнь.
Чому Німеччині взагалі знадобилися ракети великої дальності
Головна причина — зміна уявлення про те, як може виглядати потенційна війна НАТО з Росією.
Протягом десятиліть після завершення холодної війни Бундесвер готувався переважно до експедиційних операцій і криз за межами Європи. Великий наземний конфлікт із рівним або майже рівним противником не був центральним сценарієм.
Повномасштабна війна Росії проти України змінила цю логіку.
Для стримування противника вже недостатньо мати лише танки, винищувачі та протиповітряну оборону. Необхідно мати можливість уражати те, що знаходиться далеко за лінією фронту: штаби, склади боєприпасів, аеродроми, системи ППО, логістичні центри, ракетні комплекси та іншу критично важливу військову інфраструктуру.
Саме таке завдання у німецьких документах описується як здатність діяти «далеко в тилу противника».
Йдеться про так званий Deep Precision Strike — високоточний удар на велику глибину.
Уряд Німеччини публічно підтверджує, що створення таких можливостей стало одним із напрямів переозброєння. У травні 2026 року представник Міноборони описував підхід як комбінацію закупівлі вже доступних систем, створення нових європейських ракет у межах European Long-Range Strike Approach та модернізації Taurus.
Це важлива зміна. Німеччина фактично переходить від концепції, за якої далекобійні удари значною мірою залишалися американською спеціалізацією, до створення власного європейського компонента стратегічного неядерного стримування.
Чотири рівні нового ракетного арсеналу
За даними Politico, програма складається з чотирьох основних компонентів.
| Компонент | Орієнтовний термін | Основне завдання |
|---|---|---|
| Дешеві масові крилаті ракети | від 2027 року | великі залпи, виснаження та прорив ППО |
| Tomahawk + Typhon | до кінця 2020-х | готова перевірена далекобійна спроможність |
| Нова німецько-британська крилата ракета | середина 2030-х | європейська зброя дальністю понад 2000 км |
| Гіперзвукова плануюча зброя | середина 2030-х | складні для перехоплення швидкі удари |
Ці системи не повинні заміняти одна одну.
Навпаки, задум полягає в тому, щоб противник одночасно стикався з різними загрозами: великою кількістю дешевших ракет, високоточними дорогими крилатими ракетами та в перспективі швидкісними гіперзвуковими системами.
Саме така комбінація суттєво ускладнює роботу протиповітряної та протиракетної оборони.
Перший рівень: багато дешевих ракет уже з 2027 року
Найшвидше Німеччина хоче отримати відносно недорогу крилату ракету, придатну до серійного виробництва у великих масштабах.
Politico називає трьох кандидатів:
- Anthem американо-ізраїльської Covenant Industries;
- BARS, яку пропонує неназвана українська компанія;
- Flamingo української Fire Point.
З двома потенційними постачальниками, за даними видання, вже ведуть переговори про отримання ракет для кваліфікаційних випробувань у 2027 році. Паралельно готуються рамкові договори, які дозволили б після випробувань швидко перейти до великих замовлень.
Сам принцип тут не менш важливий, ніж конкретна ракета.
Традиційні далекобійні високоточні боєприпаси Заходу надзвичайно дорогі. Їх виготовляють порівняно невеликими серіями, а виробництво складно швидко масштабувати.
Війна в Україні показала іншу модель: іноді ефективніше мати не десятки максимально досконалих боєприпасів, а сотні або тисячі дешевших засобів ураження.
Німецьке Міноборони ще раніше прямо пояснювало логіку таких систем: масові атаки дешевшими далекобійними засобами можуть перевантажувати або придушувати протиповітряну оборону, створюючи умови для застосування дорожчої зброї.
Іншими словами, умовні 50 дешевших ракет можуть використовуватися не замість кількох високоточних дорогих боєприпасів, а разом із ними.
Це фактично переносить на рівень європейської армії один із найпомітніших уроків російсько-української війни — масовість знову стала окремою військовою характеристикою.
Чому поява українських ракет у німецькому конкурсі важлива
Участь одразу двох систем, пов’язаних з Україною, є окремо показовою.
Ще кілька років тому Україна переважно залежала від імпорту західної далекобійної зброї. Тепер українські виробники вже розглядаються однією з найбільших європейських держав як потенційні постачальники ракет для власного арсеналу.
Причина — не лише бойовий досвід.
Український ОПК працює в умовах, коли цикл від розробки до серійного виробництва доводиться максимально скорочувати. Для Німеччини, де великі оборонні проєкти традиційно можуть тривати багато років, така модель становить значний інтерес.
Але сама присутність BARS та Flamingo у документах ще не означає перемоги в конкурсі.
Попереду залишаються кваліфікація, перевірка характеристик, інтеграція, оцінка серійного виробництва, фінансові переговори та затвердження контрактів.
Тому правильніше говорити не про вже укладену угоду з українськими виробниками, а про реальну можливість їх входження до майбутнього ракетного арсеналу Бундесверу.
Другий рівень: Tomahawk як «міст» до власної європейської ракети
Наступний елемент значно дорожчий і технологічно складніший — американські Tomahawk.
У липні 2026 року Німеччина та США досягли принципової домовленості про можливість придбання Tomahawk разом із наземними пусковими установками Typhon.
Німецький уряд офіційно підтвердив, що ракети та пускові установки можуть бути придбані й розміщені в Німеччині. Водночас кількість комплексів, місця майбутнього базування та точні строки поставок не розкриваються.
Значення цієї покупки полягає передусім у часі.
Розроблення власної європейської далекобійної ракети може тривати приблизно десятиліття. Tomahawk уже існує, серійно виробляється та має багаторічну історію застосування.
Тому американські ракети мають стати своєрідним перехідним рішенням: Німеччина отримає далекобійний потенціал раніше, ніж буде готова наступна генерація європейської зброї.
Сам Берлін називає це закриттям важливої прогалини у спроможностях.
Представниця німецького Міноборони в липні прямо назвала Tomahawk високоточною зброєю, придатною для звичайного стримування та Deep Precision Strike.
Що таке Typhon
Tomahawk у німецькому випадку важливий ще й через спосіб запуску.
Берлін планує придбати не морські пускові установки, а американську наземну систему Typhon, відому в армії США як Mid-Range Capability.
Вона створена для запуску вже існуючих американських ракет із мобільних наземних платформ.
Система може використовувати, зокрема, Tomahawk і SM-6. Американські військові вже проводили бойові стрільби обома типами ракет із Typhon.
Для Німеччини мобільна наземна система має очевидну перевагу: її не потрібно прив’язувати до конкретного корабля або авіабази.
Пускові установки можуть переміщуватися, розосереджуватися та змінювати позиції, що ускладнює їхнє виявлення та знищення.
Politico повідомляє, що Берлін хотів би отримати початкову спроможність Typhon–Tomahawk до кінця десятиліття.
Однак тут існує суттєве застереження: станом на липень німецький уряд наголошував, що конкретні строки та обсяги поставок ще перебувають на стадії переговорів.
Тому «до кінця десятиліття» наразі слід розглядати саме як цільове планування, а не гарантований графік.
Третій рівень: власна європейська ракета на понад 2000 км
Німеччина не хоче постійно залежати від американських Tomahawk.
Тому наступним етапом має стати спільна з Великою Британією далекобійна крилата ракета нового покоління.
Проєкт розвивається в межах оборонної співпраці двох держав та ширшої європейської ініціативи ELSA — European Long-Range Strike Approach.
Ще у травні 2025 року Берлін офіційно підтверджував, що Німеччина та Велика Британія домовилися розпочати створення зброї дальністю 2000 км або більше. Проєкт має бути інтегрований у ELSA і потенційно відкритий для інших європейських партнерів.
У 2026 році німецький уряд уже говорив про цей напрям конкретніше: одним із двох основних спільних проєктів має стати крилата ракета дальністю приблизно 2000 км.
Для Європи це принципово інший клас озброєння.
За такої дальності район можливого ураження перестає обмежуватися безпосередньою зоною бойових дій.
У разі великої війни НАТО така зброя дозволяла б впливати на військову інфраструктуру противника на стратегічній глибині — там, де розташовуються резерви, командні структури, авіація, склади та системи постачання.
Саме тому далекобійні ракети є інструментом не тільки ведення війни, а й стримування до її початку.
Логіка проста: потенційний противник має розуміти, що відведення важливого об’єкта на кілька сотень кілометрів від кордону більше не гарантує його безпеки.
Четвертий рівень: гіперзвукова зброя
Найскладнішою частиною програми є спільний німецько-британський проєкт гіперзвукового плануючого апарата.
Німецький уряд у травні 2026 року публічно підтвердив, що поряд із далекобійною крилатою ракетою в межах європейського напряму планується розроблення hypersonic glider — гіперзвукового планера.
На відміну від традиційної крилатої ракети, така зброя поєднує дуже високу швидкість із можливістю маневрування.
Її головна військова перевага — скорочення часу реакції противника та ускладнення перехоплення.
Саме цей сегмент може стати технологічно найдовшим і найдорожчим.
За даними Politico, найсучасніші системи планується довести до початкової готовності приблизно до середини 2030-х років.
Це означає, що Німеччина фактично будує арсенал у двох часових вимірах: зброя для найближчих років закуповується вже зараз, тоді як технології для війни наступного десятиліття лише починають створюватися.
Звідки взялися €12 млрд
Саме цифра майже €12 млрд стала найгучнішою частиною оприлюднених документів.
За даними Politico, в одному з внутрішніх розрахунків майже €9 млрд передбачено на розроблення та закупівлю зброї, ще близько €182 млн — на її подальшу експлуатаційну підтримку.
Окремо фігурують приблизно €1,8 млрд на розроблення та закупівлю крилатих ракет і ще €97 млн на технічне обслуговування.
Разом названі суми дають приблизно €11,08 млрд.
При цьому в інших внутрішніх документах загальна потреба сформульована ширше — «майже €12 млрд».
Розбіжність не обов’язково означає помилку. Великі оборонні програми включають різні етапи фінансування, інфраструктуру, випробування, інтеграцію, логістику та резерви, а оцінки змінюються в процесі бюджетного планування.
Але важливо інше: €12 млрд ще не виділені.
Міністерство оборони лише сформувало оцінку та передало її в бюджетний процес.
Чому рішення Бундестагу буде критично важливим
Німецька система закупівель передбачає сильний парламентський контроль над великими оборонними контрактами.
Для великих проєктів у сфері оборони діє так звана €25-мільйонна процедура: контракти вартістю понад €25 млн передаються на схвалення бюджетного комітету Бундестагу.
Тому внутрішнє планування Міноборони ще не дорівнює реальному замовленню.
Можуть змінитися суми, кількість систем, графіки поставок або навіть конкретні типи зброї.
Представник німецького Міноборони у відповіді Politico саме тому наголосив, що відповідні заходи потребуватимуть парламентського схвалення.
Це особливо суттєво для програми, яка розтягнеться щонайменше на десятиліття.
Чому Берлін не робить ставку на одну «ідеальну» ракету
Одним із найцікавіших аспектів програми є відмова від традиційної моделі: спочатку десять років створювати одну надзвичайно складну систему, а потім замовляти її невеликими партіями.
Замість цього Німеччина хоче мати одразу кілька ешелонів.
Дешеві ракети дають кількість.
Tomahawk — готову технологію та дальність.
Німецько-британський проєкт — майбутню європейську автономність.
Гіперзвукова зброя — можливість прориву складної протиракетної оборони.
А ширша німецька концепція не обмежується навіть цими чотирма напрямами. Уряд окремо називає модернізацію Taurus до Taurus Neo третім великим напрямом розвитку Deep Precision Strike поряд із закупівлею готових систем і ELSA.
Це свідчить, що оприлюднений Politico пакет на майже €12 млрд, імовірно, слід розглядати не як весь німецький ракетний потенціал майбутнього, а як частину ширшої перебудови далекобійних можливостей Бундесверу.
Український досвід змінив саме економіку ракетної війни
За всією програмою проглядається ще один важливий висновок з війни в Україні: зброю дедалі частіше оцінюють не лише за дальністю та точністю, а й за співвідношенням ціна — кількість — темп виробництва.
Якщо ракета настільки дорога, що країна може накопичити лише кілька десятків одиниць, її військова цінність у тривалій війні обмежена.
Тому Берлін шукає системи, які можна виробляти масово.
Такий підхід особливо важливий під час боротьби з багатошаровою ППО.
Для прориву оборони можуть одночасно застосовуватися дрони, хибні цілі, дешевші крилаті ракети, засоби радіоелектронної боротьби та більш дорогі високоточні боєприпаси.
Противник змушений витрачати ракети-перехоплювачі, розкривати позиції радарів і розосереджувати ресурси.
Після цього складніші системи отримують більше шансів досягти пріоритетних цілей.
Саме тому масова дешевша ракета та Tomahawk у німецькому плані — не конкуренти. Це різні інструменти одного ударного комплексу.
Що зміниться для НАТО
Німецька програма має значення далеко за межами самої Німеччини.
Протягом десятиліть значна частина стратегічних далекобійних можливостей НАТО залежала від США.
Європейські держави мають власні високоточні ракети, однак масштаби запасів і дальність багатьох систем залишаються обмеженими.
Поява великого німецького наземного ракетного компонента змінює цей баланс.
Особливо якщо майбутня німецько-британська ракета справді матиме дальність понад 2000 км та буде прийнята на озброєння кількома країнами ELSA.
Тоді Європа отримає не лише окремий тип ракети, а потенційно спільну екосистему виробництва, навчання, обслуговування та застосування далекобійної зброї.
Саме на цьому Берлін і Лондон робили акцент, пояснюючи переваги спільного проєкту: масштабування виробництва, нижча вартість, оперативна сумісність та спільна підготовка військових.
Це не підготовка до «першого удару», а зміна моделі стримування
Ракети дальністю у тисячі кілометрів неминуче викликають питання про ескалацію.
Однак офіційна німецька аргументація побудована навколо концепції звичайного стримування.
Берлін хоче мати можливість відповісти на агресію неядерною високоточною зброєю.
У документах Politico цей принцип описується як можливість діяти «нижче ядерного порогу».
Це важливе формулювання.
Якщо країна має лише слабку звичайну відповідь і ядерне стримування НАТО, між цими двома рівнями виникає величезна прогалина.
Далекобійні високоточні ракети мають її заповнити.
Вони створюють додатковий ступінь ескалаційної драбини: НАТО може завдати серйозного удару по військовій інфраструктурі противника, не переходячи одразу до ядерного сценарію.
Але програма має щонайменше п’ять великих ризиків
По-перше, фінансування ще не затверджене. Внутрішня оцінка потреби не гарантує, що Бундестаг погодиться з усіма проєктами та сумами.
По-друге, строки американських поставок залишаються невизначеними. Німецький уряд у липні визнавав, що переговори щодо кількості та графіка Tomahawk ще тривають.
По-третє, перспективні європейські системи ще потрібно створити. Дальність понад 2000 км є вимогою програми, але реальні характеристики можна буде оцінити лише після розроблення та випробувань.
По-четверте, масове виробництво дешевших ракет потребує не тільки вдалої конструкції, а й виробничих ліній, компонентної бази, двигунів, систем навігації та гарантованих постачань.
І, нарешті, сама поява ракет не створює повноцінної спроможності Deep Precision Strike. Необхідні розвідка, супутникові дані, визначення цілей, захищений зв’язок, планування місій та інтеграція з системами НАТО.
Ракета — лише остання ланка значно складнішої системи.
Як виглядає німецький графік переозброєння
Якщо нинішні плани реалізуються без значних затримок, приблизна послідовність виглядатиме так:
2027 рік — перші недорогі далекобійні ракети для випробувань і початок їх можливого розгортання.
Друга половина 2020-х — формування серійних запасів дешевших систем, розвиток Taurus Neo та підготовка інфраструктури для нових ракетних підрозділів.
До кінця 2020-х — запланована початкова спроможність Typhon із Tomahawk, якщо американські поставки відбудуться за бажаним графіком.
Початок 2030-х — паралельне використання американських і європейських систем та нарощування нового виробництва.
Середина 2030-х — очікувана поява німецько-британської крилатої ракети дальністю понад 2000 км і, за оптимістичним сценарієм, перспективної гіперзвукової зброї.
Саме ця багаторівнева схема дозволяє Берліну не чекати середини наступного десятиліття, щоб отримати реальну ударну спроможність.
Німеччина змінює сам принцип своєї оборони
Майже €12 млрд на ракети — важливі не стільки через масштаб самої суми.
У 2026 році оборонні видатки Німеччини вже перевищили €100 млрд: бюджетні документи передбачали €82,69 млрд регулярного оборонного бюджету та ще понад €25 млрд із спеціального фонду Бундесверу.
Тому €12 млрд, розподілені на багато років, не є фінансово неможливою цифрою для Берліна.
Значно важливішим є те, на що саме Німеччина готова витратити ці гроші.
Країна, яка після холодної війни десятиліттями скорочувала армію і фактично відмовилася від значної частини далекобійного ударного потенціалу, тепер будує систему, здатну діяти на стратегічній глибині.
Причому Берлін не хоче покладатися на один тип озброєння або одного постачальника.
Американська зброя має забезпечити швидкість.
Європейська — технологічну незалежність.
Дешеві ракети — масовість.
Гіперзвукова зброя — потенційний технологічний прорив.
А український досвід став одним із факторів, які переконали Німеччину, що у великій війні важливі не тільки характеристики окремої ракети, а й здатність виготовляти та застосовувати такі ракети у великій кількості.
Саме тому німецький план варто розглядати не просто як чергову закупівлю озброєнь.
Це спроба створити нову архітектуру неядерного стримування в Європі, за якої потенційний противник має враховувати: командний центр, авіабаза, склад або ракетна позиція не стають безпечними лише тому, що розташовані за тисячу чи дві тисячі кілометрів від лінії фронту.
І якщо цей план буде профінансований та реалізований, до середини наступного десятиліття Німеччина може перетворитися з держави з доволі обмеженими далекобійними ударними можливостями на одного з ключових носіїв такого потенціалу в європейській частині НАТО.
