З цього матеріалу про системну мілітаризацію, русифікацію та ідеологічну обробку українських дітей, яких Росія вивозить з тимчасово окупованих територій під виглядом «оздоровлення» або «патріотичного виховання» виділимо головне:
- Системність і масштаб — зафіксовано понад 210 локацій у 59 регіонах Росії та окупованої України, куди вивозили українських дітей. Йдеться не лише про «оздоровчі табори», а й про кадетські школи, бази, монастирі, санаторії — усю інфраструктуру, що фактично використовується для перевиховання й воєнізації.
- Мілітаризація з дитинства — навчання стрільбі, тактичній медицині, управлінню дронами, «виховання захисників Вітчизни». Такі програми — не винятки, а частина державної політики. Її мета — підготувати покоління, що воюватиме «за Росію» і проти України.
- Русифікація й ідеологічне програмування — вилучення українських підручників, заміна предметів, нові «уроки мужності» та «Разговоры о важном», обов’язкове підняття російського прапора, культ «героїв СВО». Усе це вибудовує в дітей перекручену картину світу: Україна — ворог, Росія — «рідна домівка».
- Залякування й контроль — дітей ізолюють від альтернативної інформації, нав’язують участь у «Юнармії» чи «Движении первых». Відмова може трактуватися як нелояльність. Паралельно діє нагляд — тестування «на екстремізм», моніторинг соцмереж, доноси.
- Людські історії — через приклади Марії та інших підлітків авторка показує, як ця система калічить свідомість. Вони виростають у середовищі, де бути українцем — небезпечно, де навіть мовчазна відмова сприймається як злочин. І водночас у цих історіях — неймовірна сила опору: молоді люди, які тікають, щоб жити вільно, попри ризики.
- Мета Росії — створити покоління «солдатів-українців», що воюватимуть за неї. Як каже юристка Катерина Рашевська, «Росії потрібен солдат в окопі. І їй подобається воювати проти українців українцями».
- Наслідки — ця політика — не лише воєнний злочин (незаконна депортація й примусове перевиховання дітей), а й довгострокова загроза: Росія свідомо формує покоління людей із зруйнованою ідентичністю.
Військово-патріотичний табір «Авангард» у Волгоградській області нагадує чи то військову базу, чи то навчальний центр військового вишколу. 15 гектарів огородженої території з відеоспостереженням, наметове містечко на два десятки наметів, смуга перешкод, плац, алея слави.
Табір, розрахований на понад 800 дітей, відкрили у 2024-му. Серед іншого там навчають основ управління та протидії БпЛА, вогневої підготовки та тактичної підготовки мотострілецького взводу, топографії, тактичної медицини.
На сайті «Авангарду» можна дізнатися, що його місія — виховати патріотів нового покоління в дусі нащадків Сталінградської битви. А задача — навчити основ військової справи й популяризувати серед молоді військову службу.
Якщо вірити інформації на сайті, за рік у таборі «відпочили» вже 15 тис. підлітків. «Виховують патріотами» там і українських дітей з тимчасово окупованих територій.
Приміром, улітку на двотижневий відпочинок до Волгоградської області вивезли 110 підлітків з тимчасово окупованих територій Запорізької області. Це була вже третя за ліком група, яку відправили в «Авангард», «чтобы отдохнуть, оздоровиться и попрактиковаться в спортивной, творческой и познавательной деятельности», як це назвала чиновниця так званого міністерство освіти і науки Запорізької області.
«Авангард» — одна з 210 локацій, які виявили дослідники Гуманітарної дослідницької лабораторії Єльської школи громадського здоров’я, куди з лютого 2022-го вивозили українських дітей з тимчасово окупованих територій. Результати розслідування, кажуть вони, відкривають нову інформацію про розмах системної програми насильницької депортації, русифікації та залучення українських дітей до військової машини РФ, яку координує влада різних рівнів — від федерального до місцевого.
Фото: almenda.org/ Захід в так званому Центрі підготовки громадян до військової служби та військово-патріотичного виховання «Південнобережний» РВ ДОСААФ Росії Республіки Крим у м. Ялта для дітей, вивезених з ТОТ Куп’янського р-ну Харківської області.
Вивезти і утримувати
Ця велетенська мережа закладів охоплює 59 регіонів Росії та тимчасово окупованої території України. Вона має спроможності утримувати десятки тисяч дітей і з початку повномасштабного вторгнення невпинно розширюється.
Загалом експерти виділили кілька категорій закладів, куди вивозили українських дітей. Це кадетські школи, військові бази, медичні заклади, релігійні установи, школи й університети, готелі, центри підтримки сім’ї та дитячі будинки, а найчастіше дитячі табори та санаторії.
До перелічених установ потрапляли вихованці дитячих будинків; ті, кого насильно розлучили з батьками під час бойових дій у 2022 році та забрали від батьків у фільтраційних таборах, створених у Маріуполі та його околицях; а також діти, яких везли нібито на відпочинок й оздоровлення. У більшості фактично відбувалося те, що називають перевихованням і воєнізацією.
Діти відвідували лекції з історії Росії та геополітики, музеї та історичні місця, співали російський гімн і брали участь у різних патріотичних програмах. Щонайменше в 39 локаціях з 210 вони вчилися вогневої підготовки, тактичної медицини й управління безпілотниками, брали участь у «змаганнях зі стрільби та метання гранат». В одному випадку, який задокументували дослідники, діти з Донецької області проходили «повітряно-десантну підготовку» на військовій базі.
За останні десять років створення осередків мілітаризації молоді набирало обертів на території Росії та охопило тимчасово окуповані території України. Прискорився цей процес восени 2022-го, коли Путін підписав указ, яким зобов’язав федеральний уряд розробити систему військово-спортивної підготовки й патріотичного виховання молоді. Так, приміром, з’явився Центр розвитку військово-спортивної підготовки та патріотичного виховання молоді «Воин» з власною табірною програмою. Його пілотні центри створили в 12 регіонах, а до 2025 року вони охопили своєю діяльністю 21 регіон, включно з Донецькою, Луганською, Запорізькою та Херсонською областями. Будівництво двох нових триває в Маріуполі та Бердянську.
Фото: з телеграм-каналу «ЮНАРМИЯ ДНР» / Підлітки із ТОТ Донецької області на зборах «Гвардієць», серпень 2025 р.
— Нещодавно в телеграм-каналі запорізького центру «Воин» побачила, як вони хизуються, що діти з окупованого Запоріжжя в таборі «Красная Гвоздика» в Бердянську (там росіяни відкрили філію «Артеку») встановили рекорд, — розповідає юристка Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська. — Хотілося б, щоб це був рекорд, наприклад, з пірнання чи плавання. Але це була найбільша камуфляжна сітка, яку зробили діти і відправили на фронт російським солдатам. І ця політика гендерно нейтральна. Бо росіяни однаково мілітаризують наших дівчат і хлопців у тих самих місцях. На нещодавньому засіданні в Раді Європи ми слухали свідчення дівчинки, яку повернули з окупації Save Ukraine. Вона на місяць потрапила в табір «Авангард» у Волгоградській області і розповідала, як потім боялася, що, щойно виповниться 18, її відправлять в армію.
Це мала бути оздоровча поїздка в Крим, яку родині запропонували в школі і яка насправді обернулася військовим вишколом.
Фото: з телеграм-каналу «Гвардеец ПФО» / Військова підготовка в польових умовах, серпень 2025 року, під час зборів «Гвардійця».
Табори перевиховання
— Загалом табори — дуже зручні майданчики для донесення дітям своїх наративів. Бо якщо вони зі школи прийшли додому, то, можливо, щось обговорили з батьками. А в таборах, санаторіях чи інших закладах діти відірвані від рідних, повністю занурені в російський контекст, тож нав’язувати потрібні речі легше, — пояснює документаторка центру громадянської просвіти «Альменда» Тетяна Личко.
Навесні 2025 року для закладів відпочинку й оздоровлення дітей мінпросвіти РФ навіть затвердило відповідну федеральну програму виховної роботи. Згідно з нею, пишуть у дослідженні «Альменди», завдання закладів — формувати патріотичні почуття і зміцнювати духовно-моральні цінності, серед яких служіння вітчизні. Є і методи досягнення мети: щоденне підняття прапора РФ і виконання державного гімну, знайомство дітей з «героями Росії», її культурою і традиціями, організація військово-патріотичних ігор і заохочення до вступу в російські молодіжні рухи, у тому числі у «Движение первых», «Юнармию» та «Орлята России».
За даними «Альменди», тільки цього літа в російські табори планували відправити 53 тис. українських дітей з тимчасово окупованих територій.
— По-перше, це позиціонують як щось престижне. Потрапити в табір, особливо воєнізований типу «Авангард» чи від центру «Воин» — це круто. Росіяни намагаються зробити з цього класну картинку і спонукати дітей захотіти туди поїхати. Те саме з участю в молодіжних рухах. Росія вкладає багато коштів, щоб залучити дітей. Це і брендована продукція, і конкурси, і подарунки, і різні змагання. Наприклад, всеросійська гра «Зарница 2.0». Це ж по суті військовий вишкіл. Але діти хочуть брати участь у ній, бо вони підпадають під таку комбіновану обробку з правильними меседжами, подачею, змагальними елементами, призами, — каже Тетяна Личко.
Росія вивозить дітей з тимчасово окупованих територій і за допомогою інших програм. Зокрема, це «Университетские смены», коли підлітків відправляють до університетських кампусів нібито для профорієнтації і знайомства з російськими закладами вищої освіти. У 2025-му, за даними «Альменди», участь у ній взяли понад 7,5 тис. дітей, а за попередні роки — майже 31 тис. українських дітей.
Серед проєктів — «Культурная карта 4+85», яку розробили спеціально для українських школярів з окупованих територій і яка «призвана продемонстрировать достижения России в области культуры и искусства, науки и техники». А також «Больше чем путешствение!»: до прикладу, дітей з тимчасово окупованої території Херсонської області вивозили до Москви на екскурсію «Лицо победы», під час якої розповідали історію Росії як їхньої «родины», а також знайомили з так званими героями Росії.
З одного боку, є категорія батьків, які не мають фінансових можливостей і погоджуються на пропозицію безкоштовного оздоровлення чи відпочинку дітей. З іншого боку, такими путівками заохочують успішних і талановитих.
— Їм важливо, щоб діти брали участь в олімпіадах, конкурсах, змаганнях від імені Росії, — пояснює Тетяна Личко. — А потім переїздили на навчання до російських закладів вищої освіти, асимілювалися. І тут доречно згадати, що серед задач учителя на окупованих територіях, прописаних у методичних матеріалах, — донести дітям, що їхнє майбутнє можливе лише з Росією. А Україна принесе їм страждання, втрати, біль і страх.
Фото: orlyonok.prexroom.ru / ‘Орлята Росії’ під час тренувань в дитячому центрі Орльонок.
— Це має лунати скрізь — Росія намагається максимально захапати вільний час дітей, особливо з окупованих територій України. Тобто в них його не має бути. Росіяни бояться, що в сім’ях дітям щось розповідають, тому їх треба на три тижні вилучити, вивезти в табір бозна-куди, за тисячі кілометрів, там мілітаризувати, повернути назад, щоб батьки боялися при них щось навіть пікнути, — каже Катерина Рашевська. — І спробуй не поїхати, якщо тобі дають путівку. Ти маєш придумати причину, чому ні. Росіяни навмисно створюють такі умови, де дуже мало простору для відмови. Її можуть сприйняти як прояв нелояльності, а прояв нелояльності — це купа додаткових підозр і проблем для родини, включно з позбавленням батьківських прав.
Так чи інакше, вивезення дітей, у тому числі в табори — лише один інструмент впливу.
Опинитися в окупації
Коли Росія окупувала Донецьк, Марія (ім’я змінено) вчилась у другому класі.
— Я тоді не розуміла, що відбувається. Батьки зі мною про це не говорили. У школі теж особливо не пояснювали. Пам’ятаю, однокласниця принесла щоденник з триколором, а вчителька каже: «Сонечко, не поспішай, ми ще не визначилися, до кого належимо».
А наступного навчального року школа вже почала переходити на російські освітні стандарти. Усіх українських підручників і книжок позбулися, українська мова зникла з навчальної програми, натомість ввели предмети «Русский язык» і «Русская литература». Правда, потім окупаційна влада вирішила, що треба вдати, ніби вони не забороняють усе українське, і випустила щоденники про українську мову, розповідає Марія. Учити українську то дозволяли, то знову ні. Поки зрештою остаточно не витіснили, натомість додали «Родной язык», тобто «русский».
Фото: EPA/UPG / Російські підручники у школі Волновахи.
Нині такий предмет, як «Українська мова», фактично зник на території окупованого Криму, Донецької та Луганської областей. У попередні роки окупаційна влада звітувала, що деякі учні вибирали його як факультатив, але наскільки це відповідає дійсності, встановити неможливо, каже Тетяна Личко.
— На уроках нам пояснювали, що Україна напала на Донбас, що Донбас — це насправді російський регіон. Почалася російська пропаганда, подана у вигляді якогось навчання, — розповідає Марія.
Учнів змусили вивчити прапор і гімн ДНР, ввели уроки «Гражданственность Донбасса», які проводили раз на тиждень, щоб «способствовать духовному развитию личности, идентификации себя как гражданина Донецкой народной республики, воспитанию патриотизма» тощо. Так зазначено в пояснювальній записці до програми курсу для 1–4 класів.
Не ходити до школи Марія не могла.
— Але ми могли тоді принаймні ставитися з гумором до пропаганди. Підколювали з другом-однокласником учительку історії, коли вона розповідала, що в Донецьку забороняли російську мову. Бо якщо на повному серйозі вислуховувати все, що вона казала, то це на голову не налазило. Ми намагалися якимось чином ігнорувати такі речі.
Водночас Марія почувалася, як мурашка в бурштині: ти в пастці, і навколо все ніби застигло.
— З певного моменту в нас утворилася якась така сіра зона. З одного боку, Росія начебто забрала місто, але й нічого з ним не робила. Вивезла з Донецька підприємства і заводи, перетворила його на місто-привид, в якому час зупинився у 2014 році. З іншого боку, я не знала, що мало статися, щоб Україна його повернула.
Усе змінилося вже після 24 лютого 2022-го.
— Про ДНР забули і в якийсь момент просто повністю переключилися на Росію. І ми вчили російський гімн, усе про РФ та про всі її заслуги, — каже Марія.
Фото: EPA/UPG / Діти з батьками йдуть зі шкільного подвір’я після зборів у школі, де оголосили продовження навчального року у окупованій Волновасі, 11 квітня 2022 року.
Охопити все
— Росіяни тренувалися на територіях, окупованих у 2014-му. Крим став насамперед своєрідним майданчиком для тестування інструментів, методик, технік русифікації, мілітаризації дітей і переходу на російську освітню систему. І все, що вони там випробували, буквально вже через місяць після окупації нових територій впроваджували в освітню сферу, — констатує Тетяна Личко.
Тому зараз цей процес відбувається набагато швидше і водночас інтенсивніше. З початку повномасштабного вторгнення Росія щороку вносить якісь додаткові зміни в навчальний процес.
У вересні 2022-го в школах ввели урочисту лінійку, на якій щопонеділка вранці учні піднімають російський прапор і співають гімн РФ, і обов’язковий урок «Разговоры о важном», присвячений «главным ценностям российского общества, значимым событиям истории и культуры РФ, выдающимся людям, изменившим ход нашей истории».
Як експеримент цього року «Разговоры о важном» планують запровадити навіть для найменших. Для цього вже визначили шість дитячих садочків у Донецьку, Маріуполі, Харцизьку і Шахтарську.
Згодом у класах з’явилися «парты героев» з портретами загиблих російських військових, а на «уроки мужества» стали запрошувати ветеранів російської армії.
Фото: Вікіпедія / Так звана ‘Парта Героя’ у школі №32 села Красна Поляна Ростовської області.
У 2024-му предмет «Основи безопасности жизнедеятельности» замінили на «Основы безопасности и защиты родины», більша частина якого присвячена військовій тематиці. Також він містить курс початкової військової підготовки. До речі, навчальні збори проходять у тому числі в таборах на кшталт «Авангарда». Розробник програми зазначив, що вона має підготувати дітей та онуків стати на захист своєї країни, тобто Росії. Уроки обов’язкові з 8 класу, але за бажання школи можуть викладати предмет і з 5-го.
Аби уявити його, достатньо навести кілька цитат з підручників. Приміром, підручник для 6 класу пропонує «дорогим шестикласникам» дізнатись, зокрема, «о героях нашей страны и о том, почему человек, оказавшийся перед выбором жить или умереть, предпочитает умереть, но не сложить оружие». Дітям також пояснюють, що «современный мир полон угроз», а «укрепление позиций [Росії] на международной арене нравится далеко не всем». Старшокласникам же, приміром, розповідають, як за десять кроків підписати контракт. Війні в Україні в підручниках теж знайшлося місце. Крім традиційного про «госпереворот» і «8 лет бомбили Донбасс», упорядники, приміром, пишуть, що «Россия воюет честно, а Украина часто действует исподтишка». Російські військові «всячески стремятся сохранить жизни мирных жителей и избежать ненужных разрушений», а Україна «бьет по больницам, школам и жилым домам».
Важливою частиною освітнього процесу стає підготовка дітей у сфері БпЛА. Вивчення основ бойового застосування безпілотників передбачає курс початкової військової підготовки. Також учням викладатимуть курс про безпілотні авіаційні системи в межах предмета «Технологія». Як висловився президент РФ ще у 2023 році, «…эта так называемая ранняя профориентация пойдет на пользу в конечном итоге и стране». Відтоді школи почали закуповувати дрони й запустили навчання для вчителів.
Фото: cdnstatic.rg.ru / Центрі військово-спортивної підготовки та патріотичного виховання молоді ‘ВОИН’.
На тлі цього наступного року в 5–7 класах планують скоротити години на вивчення іноземних мов, а замість цього викладатимуть предмет «Духовно-нравственная культура России», завдяки якому учні мають отримати «знание и понимание смысла и содержания таких понятий и явлений, как патриотизм, вера в Бога, гражданственность, Родина, единство народов России, служение Отечеству и ответственность за его судьбу, крепкая семья, брак (как союз мужчины и женщины)» та інші. А на тимчасово окупованих територіях вже додали урок «Семьяведение», до викладання якого залучатимуть представників РПЦ.
Уся ця суміш з традиційних цінностей, патріотичного виховання і військової підготовки, в якій опинились українські діти, щедро пересипана святкуванням різних дат — від 23 лютого чи 9 травня до «Дня воссоединения». Свята часто супроводжують публічні вручення російських паспортів підліткам, які досягли 14 років у рамках акції «Мы — граждане России».
Оскільки 2025-й став роком «защитника отечества», то пропагандистські заходи охопили ще більшу частину навчального процесу. На практиці це означало запрошення до шкіл військовослужбовців збройних сил РФ, які проводили уроки. Це стало і темою «Разговоров о важном». Як пишуть документатори «Альменди», школярам нав’язували паралелі між подіями Другої світової війни та нинішньою агресією проти України: і колись, і тепер російські військові начебто захищають свою батьківщину від «нацизму» та «зовнішніх загроз».
— Нам це може видаватися досить диким — як можна послухатися абсурдної пропаганди, як не абстрагуватися від цього. Але от ми моделювали день з життя школяра на тимчасово окупованій території, — каже Тетяна Личко. — Дитина прокидається, батьки вмикають радіо чи телевізор, там російські новини. Дорогою до школи дитина бачить російські прапори і пропагандистські плакати. Приходить до школи, яка візуально змінилася: повсюди кольори російського прапора. Скажімо, це понеділок. Тож треба співати російський гімн і піднімати триколор. Далі урок «Разговоры о важном», на якому тільки «правильні» теми. Приміром, запросили учасника так званої СВО, якого представляють як героя, а він каже: ваше завдання — захищати Росію, нашу батьківщину. Наступним іде урок історії, де розповідають, що Україна — це країна, штучно створена ворогами Росії. Загалом протягом всіх уроків в тій чи іншій формі звучатиме, що «наша батьківщина — Росія», що «ми повернулися до себе додому». І ось у такій атмосфері учень проводить практично цілий день.
Усе ще серйозніше, якщо дитина вчиться в кадетському, чи козацькому класі,чи в класі Росгвардії, чи Слідчого комітету.
А далі це перетікає в позашкільні активності.
Фото: з пабліку «Гвардеец ПФО» / Зустріч підлітків із військовослужбовцем РФ під час зборів «Гвардієць» , серпень 2025 року.
І тут свою роль відіграють молодіжні організації і рухи. Насамперед «Движение первых», започатковане у 2022 році, яке є подобою піонерії, аналог жовтенят «Орлята России», а також військово-патріотичний рух «Юнармия». Вони визначені складником національної безпеки РФ. Тож не дивно, що активно розширюють присутність на тимчасово окупованих територіях. За оцінкою «Альменди», станом на 2025 рік щонайменше 297 тис. дітей з тимчасово окупованих територій залучили до «Юнармии» і «Движения первых» (дані збирали з відкритих джерел, тож реальна цифра може відрізнятися. — LB.ua).
Формально участь у них добровільна.
— Але варто розуміти, в яких умовах перебувають діти на тимчасово окупованих територіях. Це фактично ізоляція від будь-якої альтернативної інформації, від українських ресурсів. Бо все блокують, а за використання vpn уже передбачена адміністративна відповідальність. У навчальних закладах постійно рекламують рухи, насаджують участь у них. Тому дитина опиняється в ситуації вибору без вибору. Або ти з усіма, або ти біла ворона. Це така фіктивно добровільна участь, і масових відмов ми не спостерігаємо. Оскільки діти і батьки розуміють, що це може мати наслідки. І це та атмосфера страху і тиску, в якій вони перебувають постійно, — пояснює Тетяна Личко.
У період літніх канікул дітей так само не залишають у спокої — починається сезон таборів.
Потенційна загроза
Усе це складається в багаторівневу і багатокомпонентну систему, яка, наче павутиння, обплутує всі сфери життя дитини. І важливо бачити цю загальну картину.
— Росії потрібен солдат в окопі. І їй дуже подобається воювати проти українців українцями, — каже Катерина Рашевська. — Ми ж бачимо, як проводять призови на окупованих територіях України. До чого я веду? Вони не хочуть витрачати після досягнення особою 18 років ще якийсь час не те, щоб навчити її тримати зброю, розкладати, складати автомат, мінувати, розміновувати територію, стрибати з парашутом. Навіщо, якщо можна почати це робити з юних літ? І ми прослідковуємо деякі елементи мілітаризації з дитячого садочка. Фактично вся російська система освіти й виховання просякнута цією нормалізацією війни, агресії і вихованням у дитини обов’язку захищати Росію як свою батьківщину.
Фото: facebook Катерини Рашевської / Катерина Рашевська
Це спрацьовує. В «Альменді» досліджували меморіальні дошки, встановлені на фасадах кримських закладів освіти загиблим воїнам, які брали участь у війні проти України і яким на момент окупації ще не виповнилося 18 років. Це не тільки ще один інструмент мілітаризації і героїзації смерті у війні проти України. Це історія про те, як дитина, яка потрапила під вплив російських наративів, пройшла етапи становлення воїна і захисника Росії, та, зрештою, це закінчилося меморіальною дошкою на тій школі, в якій вона вчилася. З написом «Героически погиб в ходе специальной военной операции на Украине».
— Це яскрава ілюстрація того, що відбувається, — каже Тетяна Личко.
Паралельно на тимчасово окупованих територіях зростає тиск за будь-який прояв українськості, який приховують під політикою протидії екстремізму й тероризму. Наприкінці минулого року Росія оновила стратегію в цій галузі, і з документа випливає, що Україна виступає центральним джерелом екстремістських загроз, каже експертка «Альменди». А жителі з тимчасово окупованих територій, насамперед молодь, у зоні особливого ризику, а отже й уваги.
— Ми зафіксували 12 випадків внесення до реєстру терористів і екстремістів підлітків у віці 15–18 років, народжених на території України. Прикладом вчинку, який окупаційна влада РФ кваліфікувала як злочин екстремістської спрямованості, став малюнок: хлопець у зошиті намалював автомат і план школи — його забрали до ФСБ, подальша доля школяра невідома, — розповідає Тетяна Личко.
Щоб виявити схильних до екстремізму, використовують спеціально розроблене тестування, яке мають проходити учні щонайменше раз на рік, і контент-аналіз письмових робіт, спостереження за дітьми під час класних заходів або спілкування з неформальними лідерами серед учнів. Окремо моніторять акаунти в соцмережах, причому маркером може стати навіть підписка на проукраїнські спільноти. Також аналізують залученість до різних організацій і рухів.
Фото: Центр нацспротиву / У червні присягу окупаційній ‘юнармії’ склало до сотні українських підлітків.
— Тобто до дітей ставляться як до потенційної загрози. А якщо не можеш загрозу нівелювати повністю, то контролюй її. І механізмом контролю є мілітаризація. Коли ти спрямовуєш весь дитячий активізм, усі дитячі пориви в це русло, — каже Катерина Рашевська. — І така підготовка дітей свідчить про те, що Росія готова грати в довгу. Але коли про це починаєш говорити на міжнародній арені, в кращому разі з тобою погоджуються, що це погано і матиме негативні наслідки. Але ніхто не хоче вірити, що це становить реальну загрозу для їхньої національної безпеки. А найгірше з того, що я чула, коли починають висувати контраргументи: «Ви кажете про “Юнармию”, то у вас же є “Пласт”». Або: «А ви свою програму “Захист Вітчизни” бачили?». Але різниця між нами вагома. Бо Україна має оборонну військову доктрину, а Росія — наступальну. Бо Росія вчинила щодо нас агресію і створює довгострокові загрози, а Україна має адекватно реагувати на ризики. Бо Україна має повноцінну «освіту миру», включно з вихованням правової культури й поваги до прав людини. А Росія остаточно мілітаризувала й політизувала навчання дітей. Врешті, це росіяни хочуть, аби українців не існувало, а ми просто хочемо жити.
Дивно, що це комусь ще треба пояснювати.
Провести за руку
Марія, попри всі ризики, наважилася навчатися дистанційно в українській школі, щоб вступити до українського університету. Робила це потайки від батьків. Її близький друг зміг виїхати за рік до неї, і для дівчини це стало ще одним доказом, що все можливо.
Але перед тим вона все ж мусила вступити в університет у Донецьку, бо на цьому наполягали батьки.
Фото: gazeta.ru / Студенти Донецького національного університету.
— А там ще гірше, ще більше пропаганди. Навчання в універі для мене було справжньою каторгою, бо я могла спілкуватися лише з кількома людьми, — каже Марія. — Якщо чесно, я не розуміла, чому таких, як я, мало. Чому не всі в моєму оточенні такої самої думки, як я, чому не жадають звільнення, як я. Зрештою пояснила це собі тим, що більшості було все одно, де вони і що вони. Якісь базові потреби закриті. Але річ у тім, що вони вже навіть не знають, що може бути краще. А мене думка про те, що ми можемо змінити своє життя, не згубити молодість, тримала і вела далі. Насправді мало людей наважаться взяти і поїхати, не зважаючи на проросійських батьків. Але я розуміла, що хочу вирватися. Що я не заслуговую на такі умови, де не можу бути собою. Бо після років окупації я почувалася неживою.
Тому Марія чекала повноліття, щоб здійснити задумане.
Є діти, які виїжджають, здавалося б, усупереч всьому, зазначає Наталія Гуменюк. Вона працює кейс-менеджером в Українській мережі за права дитини. Зустрічає дітей, які вибралися з окупації, на пункті пропуску Доманово, супроводжує їх до Києва, а потім допомагає звестися на ноги і почати нове життя.
— На початку літа я познайомилася з хлопчиною, якому тоді був 21 рік. Він виїжджав з Донецької області, в окупації жив з 2014-го, — розповідає вона. — Що більше, його батько воював на боці ДНР. І той хлопець, дочекавшись, коли йому виповниться вісімнадцять, якоїсь більш-менш самостійності, пішов працювати, аби заробити певну суму на виїзд. Коли виходив на пункті пропуску, його аж трусило від нервового напруження. Одяг на ньому брудний, сам він виснажений. Бо два місяці добирався сюди самостійно. Потім розповідав, що просто більше не міг терпіти того, що відбувалось навколо і в його власній сім’ї.
За словами Наталії, зараз з окупації виїжджає переважно саме молодь від 16 і до 23 років. Вони хочуть здобувати тут вищу освіту і бачить своє життя тут. Але для хлопців найперша причина — це все ж страх, що їх призвуть до російської армії.
А потрапивши на територію, підконтрольну Україні, вони бояться, що їх одразу забере ТЦК, бо саме цим залякували росіяни. І через це зомбування минають місяці, перш ніж вони починають вільно пересуватися містом. Так само питають, чи можна розмовляти російською.
— Для них абсолютно нормою було те, що посеред ночі до хати могли вдертися військові, все перевернути, перевірити телефони, щоб ти, не дай Бог, не вчився в українській школі. І на це вони кажуть: «А про що тут розповідати? Нас же нікого не вбили», — розповідає Наталія Гуменюк. — Водночас діти не мали нормального доступу до інформації, щоб скласти свою думку про війну, про те, що відбувається за межами окупації і що їм тут нічого не загрожує. Тобто з боку росіян було тотальне обмеження і залякування, аби не дозволити дітям виїхати. Вони і самі кажуть: ми там для того і потрібні, щоб стати м’ясом на лінії фронту і воювати проти своїх. Це звучить звідусіль.
Фото: надано Наталією Гуменюк / Наталія Гуменюк (праворуч) з колегою на пункті пропуску Доманове.
Є ті, кому вдавалося не ходити до школи — вони переховувалися вдома. Проте це все ж одиничні випадки. Та й на четвертому році окупації навряд чи це ще можливо. Більшість, звичайно, змушена відвідувати заклади освіти, інакше окупаційні органи опіки погрожують батьками вилученням дітей із сім’ї. І, зрештою, діти приїжджають з окупації в різному стані.
— Якось я почула про синдром втраченого зв’язку в контексті дітей, які довго перебувають в окупації. Це те, що ми вже помічаємо після цих трьох років. Вони вже самі не зовсім розуміють, ким є насправді, з якою культурою, з якою країною мають зв’язок. Унаслідок оцього зомбування вже і не дуже відчувають, що вони українці, але і росіянами не хочуть бути. Вони розгублені, загублені діти між двома світами. Отак я назвала б їх. Але ніхто з них не хоче повертатися назад.
І коли дитина переходить кордон, найважливіше, пояснює Наталія, щоб хтось за руку провів її до безпечного місця. Якщо в когось безпечне місце — це родичі, то передав з рук до рук родичам. Для когось це гуртожиток чи якийсь центр, де їх селять, бо тут нікого немає в них. І тоді треба привезти в цей центр, познайомити з людьми, які там живуть. Закрити базові потреби, допомогти з документами, з навчанням — надолужити освітні втрати. Приміром, цього року багато дівчат і хлопців приїхали ще навесні саме з метою вчитися.
Марія теж приїхала навесні і теж поступила до університету.
— У мене тут друг, і я його якось спитала: «Коли ти усвідомив, що виїхав?». Він каже: «Через рік». А мені здається, що я вже адаптувалась.
На питання, чи було щось, що її здивувало за ці місяці в Києві, вона відповідає:
— Переважно це були якісь приємні речі. З неприємного, напевно, я очікувала, що тут більше людей розмовляють українською.
За матеріалами lb.ua
