Очікується, що близько десяти країн офіційно визнають незалежну палестинську державу у понеділок на саміті перед щорічними зборами Генасамблеї ООН. Лідери Канади, Австралії, Британії та Португалії в неділю вже оголосили про визнання палестинської держави. Що це означатиме для палестинців та Ізраїлю?
Який зараз статус палестинської держави
Організація звільнення Палестини проголосила незалежну палестинську державу у 1988 році, і більшість країн Глобального Півдня швидко її визнали. На сьогодні 147 із 193 держав-членів ООН визнають палестинську державу – останньою в січні цього року стала Мексика.
Головний союзник Ізраїлю, США давно заявляють, що згодом визнають палестинську державу, але тільки після того, як палестинці домовляться з Ізраїлем про “рішення на основі двох держав”.
Це передбачає створення палестинської держави поряд з Ізраїлем на Західному березі, включаючи Східний Єрусалим і Сектор Гази – загалом це відповідає кордонам, які існували до арабо-ізраїльської війни 1967 року. Досі великі європейські держави поділяли цю позицію.
Проте з 2014 року переговорів не проводили, і прем’єр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху заявив, що палестинської держави ніколи не буде.
Ще минулого року Нетаньяху сказав, що Ізраїль має контролювати безпеку на всій території на захід від річки Йордан, тобто на тій території, яка необхідна для створення будь-якої майбутньої палестинської держави.
“Це необхідна умова, і вона суперечить ідеї палестинського суверенітету. Що робити? Я говорю цю правду нашим американським друзям. Я також зупинив спробу нав’язати нам реальність, яка б завдала шкоди безпеці Ізраїлю”, — сказав Нетаньяху.
Делегація, яка представляє державу Палестина, має статус спостерігача в Організації Об’єднаних Націй, але не має права голосу.
Незалежно від того, скільки країн визнають незалежність Палестини, для повного членства в ООН потрібно схвалення Ради Безпеки, де Вашингтон має право вето.
Палестина має високий ступінь міжнародного визнання, має дипломатичні представництва за кордоном та команди, що беруть участь у міжнародних спортивних змаганнях, у тому числі в Олімпійських іграх.
Палестинські дипломатичні місії по всьому світу контролюються Палестинською автономією, яку визнають на міжнародному рівні як представника палестинського народу.
Однак, через конфлікт палестинців з Ізраїлем, у неї немає ні узгоджених на міжнародному рівні кордонів, ні столиці, ні армії.
Через окупацію Ізраїлем Західного берега палестинська адміністрація, створена після підписання у 1990-х роках угод “Осло”, не контролює повністю свою територію та населення.
Палестинська автономія, яку очолює Махмуд Аббас, здійснює обмежене самоврядування в деяких частинах окупованого Ізраїлем Західного берега відповідно до угод з Ізраїлем. Вона видає палестинські паспорти та керує палестинськими системами охорони здоров’я та освіти.
З 2007 року, після короткої громадянської війни воєнізоване угруповання ХАМАС вигнало рух ФАТХ Аббаса з сектору Газа. Відтоді сектор перебуває під контролем ХАМАС, хоча Палестинська автономія, як і раніше, фінансує зарплати багатьох службовців в анклаві.
Більшість великих держав, за винятком США, які перенесли своє посольство до Єрусалиму (президент Дональд Трамп прийняв відповідне рішення під час першого терміну), мають свої основні дипломатичні представництва в Тель-Авіві, оскільки не визнають Єрусалим столицею Ізраїлю.
Однак близько 40 країн, у тому числі Китай, Росія, Японія, Німеччина, Канада, Данія, Єгипет, Йорданія, Туніс та Південна Африка, мають консульські представництва в Рамаллі на Західному березі або у Східному Єрусалимі. Міжнародне право не визнає ізраїльську анексію цього району, який палестинці (Східний Єрусалим) хочуть зробити своєю столицею.
Країни, які планують визнати палестинську державу, не повідомили, як це рішення вплине на розташування їхніх дипломатичних представництв.
Хто обіцяє визнати Палестину та чому
Велика Британія, Франція, Канада, Австралія та Бельгія заявили, що визнають палестинську державу під час сесії Генасамблеї у вересні, хоча Лондон заявив, що може утриматися, якщо Ізраїль зробить кроки для пом’якшення гуманітарної кризи в Газі й зобов’язується проводити довгостроковий мирний процес.
Лідери Канади, Австралії та Великої Британії у неділю вже повідомили про визнання палестинської держави їхніми країнами. Ці країни заявляють, що хочуть таким чином тиснути на Ізраїль з метою припинення руйнівних атак на Газу, скорочення будівництва нових єврейських поселень на окупованому Західному березі та відновлення мирного процесу з палестинцями.
Президент Франції Еммануель Макрон, лідер першої великої західної держави, яка підтримала визнання, заявив, що цей крок буде супроводжуватися зобов’язанням Палестинської автономії провести реформи, які покращать управління та зроблять її надійнішим партнером для повоєнного управління Газою.
Чому деякі країни досі не визнають палестинську державу
Країни, які не визнають Палестину як державу, зазвичай не роблять цього через те, що конфлікт з Ізраїлем, як і раніше, формально не врегульовано.
Мирні переговори почалися ще в 1990-х роках, і згодом заявили мету – досягти рішення про дві держави, де б ізраїльтяни і палестинці могли б жити пліч-о-пліч.
Проте мирний процес почав повільно сходити нанівець з початку 2000-х років, ще до 2014 року, коли у Вашингтоні провалилися переговори між ізраїльтянами та палестинцями.
Найскладніші питання залишаються невирішеними — у тому числі кордони та характер майбутньої палестинської держави, статус Єрусалиму та доля палестинських біженців часів війни 1948-49 років, яка пройшла після створення Ізраїлю.
Ізраїль рішуче виступає проти заявки Палестини на членство в ООН.
Країни, які мають намір підтримувати дружні відносини з Ізраїлем, усвідомлюють, що визнання палестинської держави викликає гнів їхнього союзника.
Деякі прихильники Ізраїлю, стверджують, що палестинські території не відповідають ключовим критеріям державності, визначеним у Конвенції Монтевідео 1933 року, — постійне населення, певна територія, уряд та здатність вступати у відносини з іншими державами.
Без угоди про остаточні кордони (і без реального мирного процесу) важко впевнено сказати, що мається на увазі під Палестиною.
Для самих палестинців їхня держава складається з трьох частин: Східного Єрусалиму, Західного берега та сектору Газа. Усі їх завоював Ізраїль під час Шестиденної війни 1967 року.
Існує також проблема керівництва майбутньої держави: ні ФАТХ, ні ХАМАС ніколи повністю не контролювали всі території, на які претендують палестинці, між ними йде постійна боротьба, а останні президентські й парламентські вибори були у 2006 році. Це означає, що жоден палестинець молодший за 36 років не голосував на Західному березі чи в Газі.
Махмуду Аббасу 90 років, і його найпопулярніший наступник, Марван Баргуті (якого 50% палестинців обрали б як президент) перебуває в ізраїльській в’язниці. Ізраїль не збирається його звідти випускати.
Після подій 7 жовтня 2023 року у міжнародній спільноті також з’явився консенсус, що ХАМАС не має керувати Газою у жодній формі.
Угруповання заявило, що готове передати владу незалежній адміністрації, але з кого та може складатися, поки що неясно.
Що визнання означає на практиці
Ті, хто вважає визнання лише символічним жестом, вказують, що вплив у конфлікті таких країн, як Китай, Індія, Росія та багатьох арабських держав, дуже обмежений.
Не маючи повноправного місця в ООН та контролю за своїми кордонами, Палестинська автономія має лише обмежені можливості для ведення двосторонніх відносин. На палестинській території немає офіційних посольств і країни не можуть вільно направляти туди дипломатів.
Ізраїль обмежує доступ товарів, інвестицій, освітніх та культурних делегацій. У Палестині немає аеропортів.
До Західного берега, що не має виходу до моря, можна дістатися тільки через Ізраїль або через контрольований Ізраїлем кордон з Йорданією. Ізраїль також контролює практично весь доступ до сектору Гази.
Проте країни, які планують визнання, і сама Палестинська автономія заявляють, що це буде більше ніж порожній жест.
Посол Палестини у Великій Британії Хусам Зомлот заявив, що це може призвести до партнерства між суб’єктами на рівних умовах.
Це також може змусити країни переглянути деякі аспекти своїх відносин із Ізраїлем, вважає Вінсент Фін, колишній генеральний консул Великої Британії в Єрусалимі.
У випадку Великої Британії це може призвести до заборони на продукти, які постачаються із ізраїльських поселень на окупованих палестинських територіях, сказав він, хоча на практиці ізраїльська економіка від цього навряд чи постраждає.
Як відреагували Ізраїль та Сполучені Штати
Ізраїль, який зіткнувся з міжнародним засудженням своїх дій у війні в Газі, заявляє, що визнання стане нагородою для ХАМАС за напад у жовтні 2023 року, який і спричинив цю війну.
Протягом десятиліть Ізраїль офіційно визнавав необхідність мирного процесу, який має завершитись створенням незалежної палестинської держави.
Однак тепер при владі в країні найбільш правий уряд за всю історію країни, у тому числі представники партій, які обіцяють унеможливити створення палестинської держави.
Нетаньяху заявляє, що Ізраїль ніколи не відмовиться від повного контролю за безпекою в Газі та на Західному березі.
Сполучені Штати рішуче виступають проти визнання Палестини європейськими союзниками. У відповідь вони запровадили санкції проти палестинських чиновників, у тому числі заборонили Аббасу та іншим діячам Палестинської автономії брати участь у Генеральній Асамблеї ООН, відмовивши їм у видачі віз та анулювавши вже видані.
Президент США Дональд Трамп раніше заявляв, що визнання палестинської держави може стати заохоченням для ХАМАС.
Але коли його запитали про це в під час спільної пресконференції з Кіром Стармером за підсумками його державного візиту до Великої Британії, Трамп лише зазначив, що він має “розбіжності” зі Стармером з цього питання, додавши для більшої переконливості, що це одна з “небагатьох розбіжностей” між ними.
Що це означає для Палестини в ООН
У 2011 році Палестина подала заявку на повноправне членство в ООН, але ця спроба провалилася через відсутність підтримки в Раді Безпеки ООН. Питання так і не поставили на голосування.
Однак, у 2012 році Генеральна Асамблея ООН проголосувала за підвищення статусу палестинців до “держави-спостерігача, яка не є членом ООН”, що дозволяє їм брати участь у дебатах асамблеї, хоча, вони не можуть голосувати за резолюціями.
Це рішення також дозволило палестинцям вступити до інших міжнародних організацій, у тому числі до вищого суду ООН — Міжнародного кримінального суду, що вони й зробили у 2015 році.
У травні 2024 року Асамблея ООН розширила права Палестини в рамках організації і після бурхливих дебатів закликала прийняти її як члена організації.
Резолюція дозволила Палестині повноцінно брати участь у дебатах, пропонувати пункти порядку денного та обирати своїх представників до комітетів, але не надала їй права голосу, яке може бути надано лише Радою Безпеки ООН.
У квітні того ж року США, як один із п’яти постійних членів РБ ООН, наклали вето на прийняття Палестини в ООН як державу, назвавши цей крок “передчасним”.
Резолюції Ради Безпеки мають юридичну силу, тоді як резолюції Генеральної Асамблеї такої сили не мають.
“Ставши повноправним членом ООН, палестинці отримають більше дипломатичного впливу, у тому числі можливість безпосередньо висувати резолюції, право голосу в Генеральній Асамблеї, якого вони нині не мають і, в результаті, можливе місце/право голосу в Раді Безпеки, — каже Халед Елгінді, директор програми з Палестини і палестино Institute у Вашингтоні. — Але ніщо з цього не приведе до рішення на основі двох держав, яке може бути досягнуто лише шляхом припинення ізраїльської окупації”.
Однак Гілберт Ачкар, професор з вивчення розвитку та міжнародних відносин у Школі східних та африканських досліджень у Лондоні, вважає, що Палестинська автономія не досягне набагато більшого з повним членством в ООН.
“Це залишиться в основному символічною перемогою: визнання вигаданої “Держави Палестина” проти реальності безсилої “Палестинської автономії” на невеликій частині окупованих з 1967 року територій, повністю залежної від Ізраїлю”, — каже він, додаючи, що “це нескінченно далеко від “незалежної та суверенної”.
За матеріалами bbc.com
