Президент Володимир Зеленський підсумував один із найщільніших дипломатичних тижнів останнього часу — від зустрічі з Дональдом Трампом на G7 до жорсткого сигналу Білорусі та конфлікту з Польщею навколо Ордена Білого Орла. Розмова відбулася в символічному місці — на території Києво-Печерської лаври, яку нещодавно пошкодив російський удар. Саме Лавра стала не лише фоном інтерв’ю, а й політичною метафорою: Україна більше не хоче просто показувати світові руйнування — вона вимагає інструментів для відповіді.
Лавра як точка відліку: “за люттю має йти відповідь”
Інтерв’ю почалося не з дипломатії, а з емоції. Пошкоджена російським ударом Києво-Печерська лавра стала для Зеленського символом того, що Росія воює не лише проти української армії, а й проти української ідентичності, історії та святинь.
Президент прямо визнав: лють після таких атак є природною. Але головний меседж полягав в іншому — лють не може залишатися лише емоцією. Вона має перетворюватися на дію.
“За люттю має щось іти”, — так Зеленський сформулював логіку української відповіді.
Це важливий політичний зсув у риториці. Якщо раніше Україна передусім апелювала до світу через образ жертви агресії, то тепер дедалі частіше говорить мовою відплати, стримування і перенесення війни на територію агресора. Президент фактично повторив тезу, яку останнім часом використовує дедалі частіше: війна має повернутися в Росію — до суспільства, яке її не відчуває або вдає, що не бачить.
У цьому контексті він згадав українські удари по російських нафтопереробних заводах та об’єктах паливної інфраструктури. За словами Зеленського, Україна вже перейшла до фази, коли її оборонно-промисловий комплекс і Сили оборони здатні системно діставати Росію на великій відстані. Він окремо заявив про нові українські дрони, які, за його словами, вже працюють на дистанціях понад дві тисячі кілометрів і мають перспективу ще більшого радіуса.
Це не просто військова деталь. Це політичний сигнал: Україна більше не хоче бути стороною, яка лише відбиває удари. Вона демонструє, що російська глибина перестає бути безпечною.
Читайте також: “«Якщо палатиме Україна, палатиме Москва»: Зеленський дав зрозуміти, що Росія платитиме за атаки по Україні”
Чи змінився Трамп: головний тест — Patriot
Одне з ключових питань інтерв’ю — чи справді Дональд Трамп змінив ставлення до України. Зеленський не сказав цього прямо, але його відповідь була показовою: головним маркером зміни він назвав не риторику, а готовність США вперше позитивно обговорювати ліцензії на виробництво ракет для систем Patriot.
За словами президента, під час зустрічі на G7 він говорив із Трампом і держсекретарем Марко Рубіо про кілька тем: повернення санкцій, тиск на Росію, протиповітряну оборону і ліцензії для виробництва ракет до Patriot.
Саме останнє, за словами Зеленського, стало новим моментом. Раніше американська сторона відповідала обережно: “подивимось”, “можливо”, “потрібно вивчити”. Тепер, як заявив президент, команда Трампа вперше дала позитивний сигнал і сказала, що бачить можливість вирішити це питання для України.
Суть проблеми проста: ракет до Patriot не вистачає. Американське виробництво, за оцінкою Зеленського, становить близько 700 ракет на рік. Для України, яка регулярно відбиває масовані російські атаки балістикою, крилатими ракетами й дронами, цього недостатньо. Європа може долучитися до виробництва, але для цього потрібні американські ліцензії.
Німеччина вже отримала такі ліцензії і почала виробничий процес. Україна, за словами Зеленського, підписала з німецькою стороною контракт на 600 ракет. Але це довгий цикл. Тому Київ хоче не лише купувати готове озброєння, а й запускати виробництво в Європі, зокрема за участі українських потужностей.
Політично це означає зміну всієї моделі допомоги. Україна просить не просто чергову поставку, а доступ до виробничої архітектури Заходу. Іншими словами, не тільки “дайте нам ракети”, а “дозвольте нам виробляти те, що потрібно для виживання”.
І тут усе зводиться до одного рішення — “ОК” від Трампа. Зеленський прямо сказав: усі інші, за його оцінкою, погоджуються. Потрібна політична згода президента США.
Читайте також: “Ліцензія на щит: чому боротьба України за PAC-3 і власну антибалістику дратує не лише Росію”
G7: зустріч, якої могло не бути
Окрема інтрига — як саме відбулася зустріч Зеленського з Трампом на саміті G7. За словами президента, частина спілкування була організована за участі Еммануеля Макрона. Формально окрема зустріч не виглядала гарантованою, але в підсумку Зеленський, Трамп і Макрон мали можливість поговорити до загального засідання, а потім український і американський президенти продовжили розмову окремо — вже з участю Рубіо.
Цей епізод важливий не через дипломатичну хореографію, а через результат. Зеленський зміг винести на американський рівень не абстрактну тему “підтримки України”, а конкретний пакет питань: санкції, ППО, Patriot, ліцензії, виробництво.
У розмові з Трампом, за повідомленнями медіа, Зеленський також показував фото наслідків російського удару по Лаврі. Це була не просто емоційна ілюстрація. Це була спроба перевести розмову про Україну з площини “втоми від війни” у площину персональної відповідальності: Росія не припиняє атакувати цивільні й символічні об’єкти, отже, без тиску і ППО миру не буде.
Читайте також: “Зброї буде більше: G7 зробила ставку на український наступальний імпульс”
Білорусь: “або вони, або ми”
Другий великий блок інтерв’ю — Білорусь. Зеленський пояснив, що його публічний сигнал Мінську щодо ретрансляторів для російських дронів не був першим кроком. Навпаки — публічність стала останньою фазою після тривалих непублічних попереджень.
За словами президента, Україна неодноразово передавала білоруській стороні через розвідку, військові й інші канали вимогу припинити технічну допомогу російським атакам. Йдеться про обладнання, яке, за українськими даними, допомагає точніше спрямовувати російські та іранські дрони по українських містах.
Формула Зеленського була жорсткою: Білорусь має вимкнути, зняти й показати, що обладнання демонтоване. Якщо цього не буде — Україна зробить це сама.
“Або вони, або ми”, — так президент описав ситуацію.
Водночас Зеленський намагався відмежувати це від прямої погрози Білорусі як державі. Його логіка така: якщо Мінськ заявляє, що не хоче бути втягнутим у війну, він має довести це конкретними діями. Слова Лукашенка, зокрема вибачення чи сигнали про нібито небажання ескалації, Зеленський назвав недостатніми.
Ще один аспект — паливо. Президент заявив, що Україна бачить постачання білоруського пального для російської армії. Це вже не лише питання дронових ретрансляторів, а ширший сюжет: Білорусь може формально не вводити війська, але допомагати Росії інфраструктурно, технічно й економічно.
Тому український сигнал Мінську — це не тільки попередження про конкретне обладнання. Це вимога припинити роль “тихого тилу” для російської війни.
Читайте також: “«Якщо він це не зробить — зробимо ми»: Зеленський висунув Лукашенку жорсткий ультиматум”
Польща: криза нагород чи криза політики?
Найемоційнішою частиною інтерв’ю стала відповідь Зеленського на рішення президента Польщі Кароля Навроцького позбавити його Ордена Білого Орла. Формально приводом стала українська внутрішня історична політика — зокрема рішення про назву одного з підрозділів ЗСУ, пов’язану з героями УПА. Для Польщі тема УПА і Волинської трагедії залишається однією з найболючіших у відносинах з Україною.
Але Зеленський трактує рішення Навроцького не лише як історичний жест, а як елемент внутрішньопольської політичної боротьби.
Його головна теза: Україна і Польща не можуть дозволити собі стати не друзями й не партнерами, бо вони сусіди. Альтернатива партнерству — довга радикалізація, взаємна неповага і наростання ворожості. Саме так, за словами Зеленського, починаються процеси, які згодом можуть обернутися дуже поганими наслідками.
Президент прямо порівняв таку політику з діями Віктора Орбана: гра на страхах, історичних травмах і ненависті може приносити політичні дивіденди, але руйнує стратегічні відносини.
Зеленський також різко відкинув вимогу скасувати український указ щодо назви військового підрозділу. Його аргумент: це питання української армії, її мотивації, історичної пам’яті та внутрішньої суб’єктності. Президент наголосив, що не нав’язує військовим назви підрозділів, але як верховний головнокомандувач підтримує армію, якщо для неї певні історичні імена є важливими.
Тобто Київ не готовий приймати модель, у якій сусідня держава визначає, які символи може використовувати українське військо під час війни.
Читайте також: “Як Польща намагається позмагатися з путіним у зміцненні українського патріотизму”
“Без України захищеної Польщі немає”
Найжорсткіша фраза Зеленського в польському блоці — про те, що без України Польщу ніхто не зможе захистити. Вона звучить різко, але відображає нинішню українську дипломатичну логіку.
Київ дедалі частіше говорить партнерам: Україна не лише отримує допомогу, а й виконує функцію передового щита Європи. Тому відносини не можуть будуватися лише за принципом “Україна має бути вдячною”. Зеленський прямо сказав: українці вдячні полякам за допомогу, особливо на початку повномасштабної війни, але Україна не може щодня жити лише в режимі подяк, коли її люди гинуть.
Це дуже важлива зміна тону. Президент не відмовляється від вдячності, але вимагає балансу: якщо українська армія стримує Росію, то до України мають ставитися не як до прохача, а як до союзника, без якого безпека Європи слабшає.
Орден як символ нової української єдності
Рішення Зеленського повернути Орден Білого Орла Польщі стало окремим символічним жестом. Але ще сильнішим сигналом стало те, що до нього приєдналися всі троє експрезидентів України, які мали цю нагороду: Леонід Кучма, Віктор Ющенко і Петро Порошенко.
У внутрішньоукраїнській політиці це майже безпрецедентний момент. Політики, які у звичайних умовах перебувають у різних таборах і часто є опонентами, в цій історії зайняли спільну позицію. Її сенс — польська нагорода була не лише особистою відзнакою Зеленського, а символом поваги до України, її народу й армії.
Тому повернення орденів стало не просто реакцією на Варшаву. Це був сигнал: у питаннях гідності армії, історичної суб’єктності й поваги до України українська політична еліта здатна говорити одним голосом.
І саме це, можливо, найважливіше в усій польській історії. Навроцький намагався зробити крок, який мав поставити Зеленського в оборонну позицію. Натомість отримав консолідовану відповідь українських президентів різних епох.
Що означає цей тиждень
Це інтерв’ю Зеленського — не просто підсумок дипломатичного тижня. Це фіксація нової української лінії.
Перша її частина — військово-технологічна. Україна хоче не тільки отримувати зброю, а й виробляти ключові системи разом із партнерами. Patriot і ліцензії на ракети стають тестом: чи готові США перейти від допомоги до спільної оборонної індустрії.
Друга — регіональна. Білорусі більше не залишають комфортної сірої зони. Якщо Мінськ допомагає російським атакам технічно або паливом, Україна вважатиме це елементом участі у війні.
Третя — політична. Польща залишається стратегічним сусідом і партнером, але Київ уже не готовий мовчки приймати політичні жести, які принижують українську армію або ставлять під сумнів українську суб’єктність.
Четверта — дипломатична. Зеленський дедалі менше говорить мовою прохання і дедалі більше — мовою взаємної необхідності. Україна потребує союзників, але й союзники потребують України.
І саме в цьому сенс розмови в Лаврі. Після удару по святині Україна не просто показує світові руїни. Вона каже: якщо світ хоче менше руїн, потрібні не співчуття, а рішення — санкції, ліцензії, ППО, виробництво і повага до країни, яка тримає фронт.
