Росія тисне на Лукашенка, Україна б’є по тилу РФ, а Кремль не відмовляється від максималістських цілей. Що показав фронт 24 червня
24 червня у війні проявилися одразу кілька важливих тенденцій.
Перша — Білорусь знову стає критичною точкою тиску, але Лукашенко, схоже, не готовий повністю виконувати вимоги Кремля.
Друга — Росія продовжує демонструвати небажання до реальних переговорів, зберігаючи максималістські вимоги до України.
Третя — українська далекобійна кампанія дедалі сильніше б’є по російській енергетиці, логістиці та військовій інфраструктурі.
Четверта — на фронті Росія зберігає активність, але її просування здебільшого обмежене, повільне і локальне.
Ключова інтрига дня — ситуація навколо білоруських ретрансляторів сигналу, які, за словами президента Володимира Зеленського, дозволяли російським силам запускати керовані безпілотники на велику дальність углиб західної України. Після попередження Києва ці ретранслятори, як повідомляється, припинили роботу 22 червня. Україна вимагала, щоб Білорусь вимкнула їх до 26 червня, інакше Київ залишав за собою право бити по цьому обладнанню.
Цей епізод важливий не лише технічно. Він показує, що Мінськ досі намагається балансувати між тиском Москви й небажанням остаточно втягуватися у війну проти України. Кремль, за даними звіту, посилює тиск на Лукашенка, зокрема домагається ширшого використання білоруської території для російських військових потреб.
Білоруський фактор: чому ретранслятори стали політичною проблемою
На перший погляд, історія з ретрансляторами сигналу може виглядати як вузькотехнічна деталь війни дронів. Насправді вона має набагато ширше значення.
За даними звіту, встановлені Росією ретранслятори на білорусько-українському кордоні дозволяли російським військам запускати керовані безпілотники на великій відстані вглиб західної України. Тобто йдеться не просто про допоміжне обладнання, а про елемент інфраструктури, який міг розширювати можливості російських ударів по українському тилу.
Зеленський заявив, що з 22 червня ці ретранслятори не працюють. Водночас залишається незрозумілим, чи Білорусь демонтувала їх остаточно, чи лише тимчасово призупинила використання. Це важлива різниця. Тимчасове вимкнення може бути спробою Мінська знизити ризик українського удару, не руйнуючи при цьому повністю російську інфраструктуру. Демонтаж означав би більш серйозний крок — фактичне обмеження російських можливостей із білоруської території.
На території Білорусі припинили роботу ретранслятори, які російські військові використовували для коригування ударів по Україні.
Про це заявив президент України Володимир Зеленський у розмові з журналістами, передає «Новини.LIVE».
За словами глави держави, станом на 22 червня зазначені технічні системи на білоруській території більше не функціонують.
Зокрема, українській стороні поки що достеменно невідомо, чи були ці ретранслятори повністю демонтовані.
«Чи демонтували їх, чи ні, я поки що не знаю», — зазначив Президент України.
Водночас Зеленський наголосив, що відповідні структури продовжують роботу над вирішенням цього питання.
Нагадаємо, що 19 червня глава держави сказав, що якщо Білорусь справді не хоче участі в війні, вона має прибрати ретранслятори, інакше «це зробить Україна».
«Коли пан Лукашенко говорить, що він не хоче бути втягнутим у цю війну, тут він повинен бути чесним, принаймні для свого народу. Тому що це не він може бути втягнутим у війну. Це може бути втягнута ціла його країна. Втягнута Росією», — заявив Володимир Зеленський.
За словами Президента, на його думку, тижня самопроголошеному президенту Білорусі буде достатньо для того, щоб прибрати цю техніку, якщо він справді не хоче брати участі в війні.
Про те, що Росія використовує територію Білорусі для керування ударними безпілотниками типу «Шахед» під час атак на Україну, вперше стало публічно відомо у січні 2026 року.
У лютому міжнародна розвідувальна спільнота InformNapalm спільно з аналітичним кіберцентром Fenix зламали акаунти російських військових і отримали доступ до систем моніторингу, які використовують оператори дронів.
Станом на березень 2026 року на території Білорусі зафіксували чотири такі станції та повідомляли про плани росіян розгорнути додаткове обладнання.
Для України це питання має одразу три виміри.
Перший — військовий. Якщо Росія використовує білоруську територію або інфраструктуру для підтримки ударів по Україні, це створює додаткову загрозу для північних і західних областей.
Другий — політичний. Київ демонструє, що готовий відповідати не лише на російські дії, а й на інфраструктуру, яка допомагає цим діям, навіть якщо вона розміщена на території союзника Росії.
Третій — дипломатичний. Білорусь ставиться перед вибором: або зберігати хоча б залишки дистанції від прямої участі у війні, або дедалі глибше ставати військовим придатком Кремля.
Кремль тисне на Лукашенка. Що саме хоче Москва
За даними звіту, Кремль посилює тиск на президента Білорусі Олександра Лукашенка, щоб той розширив участь Білорусі у війні проти України. Зокрема, Москва прагне активніше використовувати білоруську територію для запуску безпілотників та потенційно розширити лінію фронту на захід, щоб змусити Україну перекидати війська до білорусько-українського кордону.
Це пояснює, чому Білорусь знову стає важливим елементом російської воєнної стратегії. Росії не обов’язково потрібен негайний повномасштабний наступ білоруської армії. Навіть сама загроза активізації на півночі може мати для Кремля практичну цінність.
Москва може переслідувати кілька цілей:
По-перше, розтягнути українські сили
Якщо Україна змушена тримати додаткові резерви на півночі, це ускладнює перекидання сил на найважчі ділянки фронту — Донеччину, Харківщину, Запорізький напрямок.
По-друге, розширити географію ударів
Білоруська територія зручна для тиску на північні та західні регіони України. Саме тому ретранслятори, пускові райони дронів, логістична інфраструктура і засоби зв’язку мають для Кремля значення.
По-третє, створити політичну невизначеність
Постійна загроза з боку Білорусі змушує Україну та її партнерів враховувати ще один сценарій ескалації. Навіть якщо Лукашенко не вступає у війну відкрито, сам факт тиску Кремля змінює безпекову картину.
Водночас звіт підкреслює: Лукашенко з 2022 року намагається уникати прямого залучення білоруських збройних сил до війни та повномасштабного вербування білорусів до російської армії. Мінськ також, за оцінкою звіту, намагається зберігати відносно нейтральну риторику щодо України, не повністю приймаючи кремлівську позицію про нібито українську загрозу для Білорусі.
Це не означає, що Білорусь нейтральна. Вона залишається союзником Росії, а її територія вже відігравала роль у російській агресії. Але зараз Лукашенко, ймовірно, намагається уникнути найризикованішого сценарію — прямого втягнення у війну, яке могло б мати для нього внутрішні та зовнішні наслідки.
Читайте також: “Кремль тисне на Лукашенка, щоб відкрити «новий фронт»”
Переговори: чому заяви Кремля не виглядають як готовність до миру
Інша ключова тема звіту — російська позиція щодо переговорів. Росіяни, за оцінкою документа, продовжують демонструвати небажання Росії вести прямі переговори з Україною та підтверджують відданість початковим максималістським воєнним цілям.
Заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв заявив про віру в здатність російської армії досягти всіх військових цілей на полі бою, відкинув легітимність Зеленського і фактично відмовився від прямого діалогу з Україною. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, своєю чергою, заявив, що Росія не погодиться на заморожування нинішньої лінії фронту як умову для відновлення переговорів.
Ці заяви важливі, бо вони показують не просто жорстку риторику. Вони демонструють стратегічну лінію Кремля: Москва хоче залишити за собою право продовжувати війну, не визнавати Україну рівноправною стороною переговорів і не погоджуватися на компроміс, який не відповідає її максималістським вимогам.
Окремо у звіті згадується, що російські чиновники посилаються на нібито домовленості США і Росії після зустрічей на Алясці в серпні 2025 року, хоча публічних заяв або підтверджень такої угоди не було. Звіт трактує це як спробу Кремля просувати наратив про готовність Росії до переговорів і водночас звинувачувати США у нібито недотриманні умов.
Така тактика для Москви зручна. Вона дозволяє одночасно:
- говорити зовнішній аудиторії, що Росія «не проти переговорів»;
- відмовлятися від прямих переговорів з Україною;
- виключати Європу з переговорного процесу;
- наполягати на умовах, які фактично означали б капітуляцію України.
У цьому сенсі переговорна риторика Кремля не є ознакою готовності до миру. Радше це спосіб політичного тиску — на Україну, США, Європу і країни Глобального Півдня.
Українська далекобійна кампанія: удари по Оренбургу, космічному зв’язку та російських тилових об’єктах
Паралельно з політичним тиском навколо Білорусі та переговорів, Україна продовжує кампанію ударів по російській військовій, енергетичній і комунікаційній інфраструктурі.
У ніч з 23 на 24 червня українські війська, за даними Генштабу, завдали удару по Оренбурзькому газопереробному заводу та Оренбурзькому гелієвому заводу — об’єктах, розташованих більш ніж за 1200 км від лінії фронту. У звіті зазначається, що ці заводи разом утворюють один із найбільших у світі газохімічних комплексів, переробляють природний газ та інші продукти військового призначення і, за повідомленнями, становлять 60% усієї переробки газу структурами «Газпрому».
Українські безпілотники атакували російський газопереробний завод і Оренбурзі, після чого на його території спалахнула пожежа.
Про це повідомляє Telegram-канал Exilenova+.
Атаку на підприємство, яка відбулася ближче до ранку 24 червня, на завод також фактично підтвердила місцева влада, зокрема губернатор області Євген Солнцев.
Вранці чиновник заявив про масовану атаку безпілотників на регіон. За його словами, кілька дронів нібито збила російська ППО над промисловим підприємством в Оренбурзі.
Губернатор також повідомив, що на місці працюють екстрені служби, а інформації про постраждалих не надходило.
Водночас дані з сервісу моніторингу пожеж NASA FIRMS і повідомлення від місцевих жителів у соцмережах свідчать про пожежі на території об’єкта. Фіксується кілька точок горіння.
Російський чиновник нагадав, що в Оренбурзькій області заборонено публікацію фото- та відеоконтенту за участю БпЛА.
Після четвертої ранку аеропорт Оренбурга також призупинив прийом та випуск літаків у межах плану «Ковёр», який запровадили після виявлення дронів у повітряному просторі регіону.
Газопереробний завод в Оренбурзі
Оренбурзький газопереробний завод розташований у селищі Холодні Ключі, що входить до складу міста Оренбург. Підприємство входить до структури компанії «Газпром».
Відстань від державного кордону України до ураженого сьогодні російського заводу — понад 1000 кілометрів. Його вже атакували безпілотники у жовтні минулого року.
У ніч на 24 червня українські сили уразили Оренбурзький газопереробний завод та Оренбурзький гелієвий завод, які знаходяться поруч.
Місія проходила у взаємодії з підпільним повстанським рухом на території РФ «Черная искра», розповіли у Генштабі.
«Відстань — понад 1200 км від лінії бойового зіткнення», — розповіли у Силах спеціальних операцій, чиї дрони уразили об’єкти.
Оренбурзький ГПЗ є одним із найбільших газопереробних комплексів РФ.
Підприємство зберігає, очищує та виробляє товарний газ. Його пропускна спроможність — до 45 млрд кубометрів газу на рік.
Оренбурзький гелієвий завод є одним із ключових об’єктів виробництва гелію в РФ.
Підприємство виробляє 8,8 мільйона кубометрів гелію на рік.
Він використовується у високотехнологічних і військових галузях, зокрема в ракетній техніці.
Рух «Черная искра»
«Черная искра» — підпільний рух опору, який проводить диверсійні операції на території Росії у співпраці з українськими Силами спеціальних операцій.
Інформація про чисельність, керівництво та інші характеристики руху є непублічною.
Командування ССО України офіційно підтвердило тісну координацію з представниками руху ще у 2025 році.
Цей удар важливий не лише через відстань. Він показує, що Україна дедалі частіше здатна бити по об’єктах, які мають не локальне, а системне значення для російської економіки та оборонної промисловості. Газопереробка, гелій, логістика, енергетика, супутниковий зв’язок — це не просто тилові цілі. Це елементи великої інфраструктури, яка підтримує здатність Росії вести довгу війну.
Також Генштаб України підтвердив, що нічний удар по Володимирському центру космічного зв’язку у Володимирській області пошкодив дві будівлі та спричинив пожежу.
Українські дрони завдали критичних ушкоджень російському Центру космічного зв’язку «Владимир».
Центр розташований у районі міста Гусь-Хрустальний Володимирської області.
У Генштабі України повідомили, що удару завдали 22 червня. Дронам довелося здолати приблизно 650 км.
Того дня губернатор регіону Олександр Авдєєв заявляв, що жителів трьох багатоквартирних будинків у Гусь-Хрустальному евакуювали після падіння українського безпілотника.
За даними розвідки Генштабу, критичних ушкоджень зазнали головна антена комплексу — 25-метрова параболічна антена — та антена на даху Головного апаратно-програмного комплексу.
Суттєві ушкодження також отримала центральна частина будівлі Головного апаратно-програмного комплексу, де розташовані зали супутникових модемів і мультиплексорів, а також центральний комутаційний вузол, до якого підведені волоконно-оптичні лінії зв’язку з іншими космічними центрами.
Критичних ушкоджень також зазнала будівля Апаратно-технічного корпусу №1, де розташовані передавальний і приймальний комплекси, центральна комутаційна система кабельних трас антенних постів центру, а також обладнання для охолодження передавачів та електроніки головної антени комплексу.
Центр космічного зв’язку «Владимир» забезпечує управління та підтримку роботи російських супутникових систем зв’язку й космічних апаратів.
Через його інфраструктуру здійснюються передача, прийом і обробка даних із супутників, а також підтримується взаємодія з іншими наземними космічними центрами.
Центр входить до системи наземної космічної інфраструктури Росії та відіграє важливу роль у забезпеченні стабільної роботи супутникових мереж.
Ураження такого об’єкта може вплинути на можливості передачі даних, координацію окремих систем зв’язку та роботу частини космічних сервісів.
22 червня українські дрони також уразили російський Центр космічного зв’язку «Дубна» у Московській області.
Окремо у звіті наведені оцінки бойових збитків від попередніх українських ударів. Reuters повідомило, що удари України 16 і 18 червня по Капотнянському НПЗ у Москві змусили завод зупинити роботу до кінця 2026 року, щонайменше на шість місяців ремонту. Зеленський також заявив, що українські удари по арсеналу Балтійського флоту поблизу Санкт-Петербурга знищили 6000 тонн боєприпасів.
Московський нафтопереробний завод, який зазнав значних руйнувань внаслідок ударів українських безпілотників, навряд чи зможе відновити виробництво цього року.
Про це із посиланням на два обізнані джерела в нафтовій галузі повідомило інформаційне агентство Reuters.
Підприємство не працюватиме щонайменше шість місяців.
Цей нафтопереробний завод розташований на південній околиці у районі Капотні російської столиці.
Протягом червня українські далекобійні дрони двічі атакували цей стратегічний об’єкт.
Зокрема, 16 червня була перша атака, після чого на території підприємства спалахнула пожежа, дим від якої було видно на кілька кілометрів.
Судячи з опублікованих кадрів від місцевих жителів, для удару по столичному регіону країни-агресора Сили оборони України застосували дрони FP-1, «Лютий» та шахедоподібні БпЛА.
Пізніше, 18 червня, завдали другого удару по НПЗ. На кадрах від місцевих жителів зафіксовано численні осередки займання на території заводу, зокрема на установці ЕЛОУ АВТ-6.
Установка призначена для підготовки та первинної переробки сирої нафти. Її головне завдання — розділити нафту на базові фракції (дистиляти) для подальшого виробництва пального.
Завод у Капотні входить до десятки найбільших нафтопереробних підприємств Росії та забезпечує близько 40% потреб Московського регіону — Москви та області — у нафтопродуктах.
Нинішня потужність становить 11 млн тонн нафти на рік. Підприємство випускає бензини марок АІ-80ЕК, АІ-92ЕК і АІ-95ЕК, дизельне паливо, авіаційний керосин, бітуми, сірку та різні полімери.
Це вже не окремі символічні удари. Це кампанія, яка має накопичувальний ефект. Кожен удар може не змінювати ситуацію миттєво, але разом вони створюють для Росії дедалі більший тиск: ремонт, перекидання ППО, перебої з паливом, втрата боєприпасів, ризики для космічного та супутникового зв’язку.
Показово, що Зеленський, за даними звіту, заявив про переміщення російських систем ППО з регіонів до Москви та на Керченський міст для захисту від українських ударів.
Це має стратегічне значення. Якщо Росія змушена захищати дедалі більше тилових об’єктів, вона розтягує власну систему ППО. А це може створювати нові вразливості — як у тилу, так і на окупованих територіях.
Паливна криза в Росії: українські удари починають бити по внутрішньому ринку
Один із найважливіших економічних блоків звіту — дефіцит бензину та авіаційного палива в Росії. Російська влада, за даними документа, вже вживає заходів для боротьби зі зростаючим дефіцитом бензину в Москві. Мерія Москви скасувала вимогу про спеціальні дозволи для паливних цистерн, щоб забезпечити безперебійне постачання пального до столиці.
Крім того, у звіті згадується, що російський депутат Михайло Делягін визнав дефіцит бензину та затори в Москві, а російська авіакомпанія «Азимут» заявила про критичну ситуацію з авіапаливом через зростання цін і дефіцит. Reuters також повідомило, що Росія веде переговори з Казахстаном про закупівлю близько 50 000 тонн бензину АІ-92.
Цей блок особливо важливий, бо показує: українські удари по нафтопереробних заводах і логістиці перестають бути проблемою лише для російської армії або окремих регіонів. Вони починають впливати на внутрішній ринок РФ, включно зі столицею.
Звіт прямо пов’язує посилену українську кампанію ударів по російських НПЗ і логістиці з поновленням дефіциту на окупованих територіях України та поширенням проблеми на багато російських регіонів. Подальші удари, за оцінкою документа, ймовірно, загострять дефіцит бензину та авіаційного пального.
Для Росії це небезпечно з кількох причин.
По-перше, паливо — це базова умова ведення війни. Воно потрібне для авіації, бронетехніки, логістики, залізничної та автомобільної доставки.
По-друге, дефіцит пального болючий для цивільного населення. Якщо проблеми стають відчутними в Москві, це змінює сприйняття війни всередині самої Росії.
По-третє, закупівля бензину за кордоном — навіть у союзного Казахстану — є політичним сигналом. Країна, яка експортує енергоресурси, змушена імпортувати пальне для стабілізації внутрішнього ринку.
Північний напрямок: Сумщина і спроби російської інфільтрації
На північній осі Росія, за оцінкою звіту, має завдання створити обороноздатні буферні зони в Сумській області вздовж міжнародного кордону.
Російські війська нещодавно проводили місії з інфільтрації на півночі Сумської області. Джерело, пов’язане з російським Північним угрупованням військ, заявляло про бої в Бачківську, Писарівці та Новій Січі. Міноборони РФ також заявило про захоплення Ізволжанського, але українське Курське угруповання військ це спростувало і повідомило, що українські війська повністю контролюють населений пункт.
Це типовий приклад російської тактики на прикордонних ділянках: невеликі групи, спроби проникнення, заяви про просування, інформаційний тиск і створення відчуття нестабільності. Мета не завжди полягає в негайному захопленні великої території. Часто йдеться про те, щоб змусити Україну тримати додаткові сили на півночі.
Україна, зі свого боку, продовжує бити по російських військових об’єктах у прикордонних районах. Зокрема, Генштаб 24 червня повідомив про удар по складу FPV-дронів поблизу Олексіївки в Бєлгородській області.
Харківщина: інфільтрація, дрони та боротьба за логістику
На Харківському напрямку російське завдання залишається незмінним: відтіснити українські війська від міжнародного кордону, створити буферну зону з Бєлгородською областю та наблизити Харків до зони ураження артилерією.
Звіт фіксує російську місію з інфільтрації поблизу Козачої Лопані. Геолокаційні кадри від 23 червня показали, як українські війська завдали удару по російських позиціях у цьому районі після ймовірного проникнення. Російські мілблогери також стверджували про просування поблизу Стариці та на півночі Козачої Лопані.
Одночасно Росія продовжує кампанію повітряного перехоплення проти української логістики в Харківській області. Міноборони РФ публікувало відео, де, за його твердженням, російські війська завдають удару «Геранями» по українській залізничній інфраструктурі.
Україна відповідає ударами по російських військових об’єктах на передовій і в ближньому тилу. Геолокаційні відео показали удар по гібридному мостовому транспортному засобу російської 128-ї окремої мотострілецької бригади, яка намагалася переправитися через річку Вовча на півночі Вовчанська. Також Генштаб повідомив про удар по командному пункту російського безпілотника поблизу Журавлівки у Бєлгородській області.
Це свідчить, що Харківський напрямок залишається не лише зоною наземних спроб просування, а й простором технологічної війни: дрони, ретранслятори, командні пункти БпЛА, залізнична інфраструктура, переправи і логістика стають ключовими цілями.
Куп’янський напрямок: великі втрати змушують Росію міняти тактику
На Куп’янському напрямку російська мета — форсувати річку Оскіл і просуватися на захід, у східну частину Харківської області та північ Донецької області.
Звіт фіксує російську місію з інфільтрації в районі південної Глушківки. Геолокаційні кадри від 23 червня показали удари українських військ по російських позиціях після ймовірного проникнення.
Однак найважливіша деталь цього напрямку — зміна російської тактики через втрати та проблеми з логістикою. Український командир батальйону, який діє на Куп’янському напрямку, повідомив, що в лютому та березні 2026 року росіяни атакували групами по 4–8 військових, а тепер дедалі частіше діють групами по 1–2 особи або використовують всюдиходи й мотоцикли.
За його словами, великі втрати в підрозділах 47-ї танкової дивізії змусили російські війська змінити тактику. Він також зазначив, що російському особовому складу часто доводиться долати пішки 5–7 км, щоб доставити боєприпаси на передову.
Це показує одну з головних проблем російської армії: навіть за збереження наступального тиску вона дедалі частіше змушена шукати менш ресурсомісткі, дрібніші й ризикованіші способи атак. Малі групи можуть бути складнішими для виявлення, але вони також мають обмежений потенціал для прориву.
Донеччина: інфільтрації, Костянтинівка, Покровськ і інформаційна війна
Донецька область залишається головним напрямком російських зусиль. Мета Росії, за оцінкою звіту, — захопити всю Донецьку область і просунутися в Дніпропетровську область.
На слов’янському напрямку російські війська проводили місії з інфільтрації, а українські війська контратакували. Геолокаційні відео від 23 червня показали удари українських військ по російських військових поблизу Рай-Олександрівки та Пазено після ймовірної російської інфільтрації.
У районі Костянтинівка–Дружківка звіт також фіксує російську інфільтрацію. На відео від 20 червня було видно двох російських військових у північній Іллінівці під час імовірної місії проникнення.
Окремо звіт звертає увагу на російську інформаційну кампанію навколо Костянтинівки. Міноборони РФ публікувало гіпертактичні подробиці про нібито російські досягнення, щоб створити перебільшене враження успіху. Звіт трактує це як частину когнітивної війни Кремля, спрямованої на хибне зображення всієї лінії фронту як такої, що руйнується.
Це важливий момент: Росія намагається воювати не лише за позиції, а й за сприйняття. Якщо фронт не проривається швидко, Москва намагається створити враження, що він ось-ось посиплеться. Такі повідомлення можуть бути спрямовані і на російську аудиторію, і на українське суспільство, і на західних партнерів України.
У мережі опублікували відеозапис, на якому російський військовий під час руху технікою фільмує одну з доріг на Донецькому напрямку.
На кадрах від першої особи окупант показує маршрут, який російські військові використовують для пересування поблизу лінії бойового зіткнення.
Дорога буквально всіяна наслідками роботи українських операторів безпілотників.
Уздовж узбіччя видно знищену російську техніку, а поруч із нею – тіла окупантів, які не встигли залишити автівки.
На відео щонайменше 9 знищених одиниць російської техніки.
Кадри вкотре демонструють наслідки системної роботи українських операторів дронів, які перетворюють логістичні маршрути окупантів на так звані “дороги смерті”.
Покровський напрямок: повільне просування і більше КАБів
Покровський напрямок залишається одним із найактивніших. Звіт зазначає, що російські війська продовжували наступальні операції 23 і 24 червня, але не просунулися вперед.
Водночас росіяни посилили удари плануючими бомбами КАБ по українських позиціях. Речник українського батальйону безпілотних систем, що діє на Покровському напрямку, повідомив, що російські війська дедалі частіше використовують КАБи, а сам напрямок є одним із найактивніших на фронті.
Він також зазначив, що і Україна, і Росія активно застосовують дрони, створюючи велику «зону ураження». Просування росіян, за його словами, зараз значно повільніше, ніж узимку 2026 року. Сезонні зміни — густіша рослинність — допомагають росіянам маскуватися, але тепліша погода ускладнює їм постачання.
Це добре показує характер нинішньої війни на Донеччині: навіть коли Росія має перевагу в авіабомбах і продовжує тиск, темп просування не є швидким. Вирішальними стають не лише чисельність і артилерія, а й дрони, логістика, маскування, погода, рослинність і здатність підтримувати передові групи.
Новопавлівка та Олександрівка: локальна стабілізація після українських контратак
На Олександрівському напрямку російські війська, за оцінкою звіту, нещодавно незначно просунулися, тоді як українські війська просувалися або утримували позиції в цьому районі. Український військовий оглядач Костянтин Машовець повідомив, що росіяни утримують позиції поблизу злиття річок Солена та Вовча на схід від Іванівки і займають Воскресенку.
Російське командування посилило війська на Новопавлівському та Олександрівському напрямках, щоб зупинити українські контратаки. За даними Машовця, російські сили намагаються одночасно відрізати українські позиції на схід від Новопавлівки і стабілізувати ситуацію на суміжних ділянках.
Українські та російські війська продовжували наземні атаки на напрямку Новопавлівки та Олександрівки, але без значних тактичних успіхів. Машовець повідомив, що росіяни намагалися просуватися вздовж лінії Оріхове–Новопавлівка, відкинути українські війська зі східної Новопавлівки та проникнути на північ із Філії, але істотного прориву не досягли.
Зрештою, за оцінкою Машовця, російські війська, схоже, зупинили українські контратаки і стабілізували лінію фронту на напрямку Олександрівки. Водночас він не виключає, що російське командування може перекинути частину сил з Новопавлівського напрямку або провести диверсійну наступальну дію.
Цей блок показує складнішу картину, ніж проста формула «Росія наступає — Україна обороняється». На окремих ділянках українські війська контратакують, змушують Росію посилювати угруповання і стабілізувати фронт, а не розвивати наступ.
Південь: Запоріжжя, Херсонщина, Крим
На Гуляйпільському напрямку російські війська 23–24 червня продовжували наступальні операції, але не просунулися вперед.
У Запорізькій області українські війська продовжували кампанію ударів по російських військових об’єктах. 24 червня Генштаб повідомив про удари по російських пунктах управління безпілотниками поблизу Басані та Грозового. Геолокаційні відео також показали удари по російських вантажівках на трасах М-18 Запоріжжя–Мелітополь та М-14 Мелітополь–Маріуполь.
На Херсонському напрямку 24 червня українські та російські джерела не повідомляли про наземну активність. Водночас у Херсонській області внаслідок російського удару загинули двоє міжнародних спеціалістів із розмінування, ще п’ятеро були поранені.
Українські війська також продовжували удари по російських логістичних системах в окупованій Херсонській області. Геолокаційні відео показали удари по російському бензовозу на трасі Р-47 поблизу Новоолексіївки та по вантажівці на трасі М-18 поблизу Червоного.
Окремий великий блок — Крим. СБУ повідомила, що українські війська завдали ударів по військових аеродромах у Саках і Гвардійському, пошкодивши чотири ангари на аеродромі в Саках. Також повідомлялося про удари по елементах систем С-400 і комплексах «Панцир-С1» поблизу Керчі. Крім того, були повідомлення про удар по головній електропідстанції Севастополя та перебої з електропостачанням у низці окупованих районів Криму.
Сили оборони України атакували низку об’єктів інфраструктури тимчасово окупованого Криму, які ворог використовує для атак на Україну та підтримки власної армії.
Про це повідомляє Telegram-канал «Крымский ветер».
Комбінованим ударом у Криму атаковано територію військового містечка, західну частину аеродрому «Гвардейское», звідки здійснюється запуск дронів, залізничну станцію в селищі Кіровське, де виникла вторинна детонація, а також ДРЕС та підстанцію в Севастополі.
Зокрема, відповідно до моніторингового сервісу FIRMS від NASA, біля аеродрому «Гвардейское» (45.13446780256526, 33.91148525053993) о 02:14 зафіксовано аномальне підвищення температури.
За інформацією Telegram-каналу «Крымский ветер», територія, на якій зафіксована пожежа, є колишньою військовою частиною. Сам аеродром є місцем, звідки на сьогодні здійснюється запуск дронів-камікадзе Shahed по території України.
Південніше Керчі сервіс також зафіксував пожежу на території військового містечка. За інформацією каналу, вибухи в Керчі чули о 02:08, 02:23, 03:34 та 03:36. Крім того, відповідно до сервісу FIRMS, пожежа також охопила територію морського порту, де розміщена нафтобаза.
Крім того, біля селища Кіровське о 00:30 відбувся удар безпілотників по об’єкту в районі залізничної станції. Відповідно до відео, опублікованого свідками, після атаки там розпочалася пожежа та вторинна детонація. Що саме в той момент там знаходилося — наразі невідомо.
Також ціллю стала ДРЕС. Дрони поцілили у головну електропідстанцію ПС 330/220/110/35 кВ «Севастополь», яка живить весь Севастопольський енергорайон і є основним вузловим об’єктом у місті.
Після її ураження приблизно о 03:20 у Севастополі зникло світло.
Раніше «Мілітарний» повідомляв, що підрозділи Сил спеціальних операцій у взаємодії з підпільниками Руху опору ССО успішно знищили залізничний міст в окупованому Криму.
Перший етап спеціальної операції з ліквідації логістичного вузла відбувся в ніч проти 22 червня. Для виконання завдання українські військові задіяли ударні безпілотні літальні апарати середньої дальності.
Дрони ССО завдали кількох ударів по конструкції мостового переходу. Внаслідок вибухів залізничне полотно зазнало критичних руйнувань, які повністю зупинили рух поїздів на цій ділянці.
Окрім пошкодження рейок, у результаті точного нальоту зафіксовано обвал одного з масивних прогонів споруди.
Крим у цій картині залишається однією з головних цілей української кампанії. Україна системно б’є по аеродромах, ППО, логістиці, енергетиці та об’єктах Чорноморського флоту. Це не лише послаблює російську військову присутність на півострові, а й змушує Москву витрачати дедалі більше ресурсів на його захист.
Нічна атака по Україні: 101 дрон і робота ППО
У ніч з 23 на 24 червня російські війська запустили по Україні 101 ударний безпілотник типу «Шахед», «Гербера», «Італмас», а також дрони-приманки «Пародія». Пуски здійснювалися з районів Курська, Орла, Приморсько-Ахтарська та окупованого Гвардійського в Криму.
Повітряні сили України повідомили, що було збито 95 безпілотників. Шість дронів влучили у п’ять місць, уламки впали ще у шести локаціях. Влада повідомили про удари по цивільній інфраструктурі в Харківській та Сумській областях.
Ця атака вкладається у ширшу російську кампанію ударів по українській військовій і цивільній інфраструктурі в тилу та на передовій. Масове застосування дронів, включно з приманками, свідчить про спробу перевантажити українську ППО, змусити її витрачати ресурси та знайти слабкі місця в обороні.
Що все це означає
Події 24 червня показують, що війна входить у фазу, де вирішальними стають не лише бої за окремі населені пункти, а й ширші системні процеси.
Перше. Росія намагається розширити поле тиску
Кремль тисне на Лукашенка, прагне активніше використовувати Білорусь, говорить про переговори без реальної готовності до компромісу і продовжує наступальні операції на кількох напрямках. Москва хоче змусити Україну одночасно реагувати на фронт, тилові удари, північну загрозу і політичний тиск.
Друге. Лукашенко маневрує, але простір для маневру звужується
Відключення ретрансляторів після українського попередження може свідчити, що Мінськ не хоче прямої ескалації з Україною. Але тиск Кремля посилюється, а отже Білорусь і надалі залишатиметься небезпечним фактором.
Третє. Українські далекобійні удари мають накопичувальний ефект
Оренбург, Капотня, космічні центри, арсенали, Крим, логістика, паливна інфраструктура — все це елементи однієї кампанії. Її мета — не один гучний удар, а поступове виснаження російської здатності підтримувати війну.
Четверте. Паливна криза в Росії стає політичною та військовою проблемою
Дефіцит бензину й авіапального, заходи московської влади, переговори з Казахстаном про закупівлю бензину — це ознаки того, що війна дедалі сильніше повертається всередину Росії економічними наслідками.
П’яте. На фронті Росія активна, але прориву не видно
Російські війська проводять інфільтрації, атакують малими групами, застосовують КАБи, тиснуть на Покровському, Куп’янському, Харківському та інших напрямках. Але звіт не показує масштабного оперативного прориву. Просування — локальні, повільні, часто непідтверджені або зупинені українськими контратаками.
24 червня стало зрізом війни, у якій Росія намагається компенсувати обмежені темпи просування на фронті ширшим політичним, інформаційним і військовим тиском. Кремль тисне на Білорусь, відкидає прямі переговори з Україною, зберігає максималістські цілі та продовжує удари по українській інфраструктурі.
Але водночас Україна дедалі активніше переносить війну в російський тил. Удари по газопереробці, НПЗ, космічному зв’язку, арсеналах, ППО, Криму й логістиці створюють для Москви нові системні проблеми. Паливна криза, перекидання ППО до Москви й на Керченський міст, зупинка окремих об’єктів на місяці — це ознаки того, що російська тилова глибина вже не є безпечною.
Головний висновок: війна залишається виснажливою і багаторівневою. На лінії фронту Росія намагається просуватися повільно й дорого. У тилу Україна намагається зробити для Кремля продовження війни дедалі дорожчим. А навколо Білорусі формується нова точка напруги, яка може вплинути на безпекову ситуацію не лише на півночі України, а й на всю подальшу логіку війни.
За матеріалами understandingwar.org
