Провал законопроєкту №14025 про т.з. «податок на OLX» – оподаткування доходів із цифрових платформ показав не лише страх парламенту перед новими податками, а й глибшу проблему: держава не змогла переконати суспільство, де закінчується боротьба з тінню і починається тиск на малий заробіток. Закон був частиною ширшого пакета податкових змін, важливого для виконання зобов’язань України перед МВФ.
10 березня 2026 року Верховна Рада не підтримала законопроєкт №14025 про оподаткування доходів, отриманих через цифрові платформи. Офіційна картка документа фіксує статус: «відхилено та знято з розгляду», а медіа з парламентської трансляції повідомили, що «за» проголосували лише 168 депутатів. Це був уже не перший сигнал спротиву: у грудні 2025-го та січні 2026-го документ кілька разів навіть не вдавалося нормально просунути в порядок денний.
На перший погляд, історія виглядає просто: депутати не захотіли голосувати за новий непопулярний податок у воєнній країні. Але насправді це голосування значно більше, ніж суперечка про продажі на OLX. Воно оголило одразу кілька глибших проблем: як держава хоче детінізувати цифрову економіку, де межа між «разовим продажем старих речей» і регулярним заробітком, наскільки токсичними стали будь-які податкові новації під час війни, і як складно уряду виконувати зобов’язання перед МВФ та ЄС, коли ці зобов’язання політично болючі.
Читайте також: Економіка епохи потрясінь. Що насправді означає попередження МВФ про «немислиме»
Це був не «податок на OLX»
Сама народна назва цього законопроєкту була трохи маніпулятивною. Документ не стосувався лише OLX і не був спрямований винятково проти людей, які інколи продають куртку, дитячий візок чи старий ноутбук. Законопроєкт №14025 мав імплементувати правила автоматичного обміну податковою інформацією про доходи з цифрових платформ відповідно до європейської директиви DAC7 і модельних правил ОЕСР. Мінфін прямо пояснював, що йдеться про ширшу рамку: доходи через Bolt, Uber, Airbnb, Booking, Glovo та інші цифрові сервіси, а також про приєднання України до міжнародної системи обміну такою інформацією.
Інакше кажучи, держава намагалася вбудувати Україну в ту логіку, яка вже працює в ЄС: цифрові платформи не просто зводять клієнта і виконавця, а ще й стають точкою податкової видимості доходів. Для Мінфіну це був крок до податкової прозорості, до євроінтеграції та до виведення з тіні великого сегмента неформальної економіки. Для критиків — спроба під виглядом «цивілізаційної гармонізації» зайти на територію масового дрібного заробітку громадян і посилити фіскальний контроль.
Що саме пропонував законопроєкт
Первісна урядова логіка була такою: якщо фізична особа заробляє через платформу й виконує низку умов, до її доходів застосовується пільгова ставка ПДФО 5%. Для цього треба було відкрити окремий банківський рахунок для таких надходжень, не бути самозайнятою особою, не мати найманих працівників, не перевищувати річний ліміт у 834 мінімальні зарплати та не торгувати підакцизними товарами. Для тих, хто цим умовам не відповідає, залишалася базова ставка ПДФО 18%. Мінфін також наголошував: оператор платформи фактично мав виступати податковим агентом, а значить, у більшості випадків людині не довелося б окремо подавати декларацію.
Але важлива деталь у тому, що публічна дискусія навколо №14025 ішла вже не лише навколо первісного тексту Кабміну. Після роботи комітету і публічних пояснень Данила Гетманцева в медіа почала домінувати м’якша версія: дрібні продажі хотіли захистити пільгою до 2000 євро на рік, а в окремих публікаціях також фігурувала межа до трьох продажів на рік без оподаткування. Саме тому значна частина плутанини в суспільстві виникла через змішування урядового оригіналу і компромісної комітетської редакції, яка так і не стала законом.
Ще одна причина гострої реакції — не лише сама ставка, а механіка контролю. Документ змінював не тільки Податковий кодекс, а й закон про банки і банківську діяльність. У публічному обговоренні це читалося як розширення доступу податкової до інформації про рахунки людей, які працюють або продають через платформи. Навіть якщо з юридичного погляду йшлося про конкретно визначені процедури у межах нового режиму, політично це продавалося дуже погано: суспільство чуло не «прозорий обмін даними», а «банківська таємниця для дрібних продавців закінчується».
Чому уряд так наполягав
Причин було три — і всі вони серйозні.
Перша — міжнародні зобов’язання. У чинній програмі МВФ це не випадкова побічна реформа, а структурний маяк на кінець березня 2026 року. У звіті Фонду прямо записано: парламент має ухвалити пакет податкових заходів, до якого входять оподаткування доходів через цифрові платформи, скасування податкової пільги для маловартісних поштових відправлень та запровадження обов’язкової ПДВ-реєстрації для частини спрощенців із 2027 року. Тобто №14025 був частиною більшої фіскальної конструкції, яку уряд узяв на себе в переговорах з Фондом.
Друга — детінізація. Ідея держави полягала не лише в тому, щоб «зняти копійку з продавця старого светра», а в тому, щоб охопити величезний сегмент людей, які системно заробляють через цифрові сервіси, але формально не перебувають у прозорому податковому полі. Кур’єри, таксисти, виконавці побутових послуг, фрилансери, орендодавці житла — усі вони давно стали частиною цифрової економіки, а податкова система України за ними не встигала. Для уряду це означало втрати бюджету і нерівні умови між тими, хто платить податки, і тими, хто роками працює «між рядків».
Третя — гроші. Україна веде війну, бюджет залишається хронічно дефіцитним, а міжнародне фінансування дедалі жорсткіше прив’язується до конкретних реформ. Уряд розраховував на близько 14 млрд грн надходжень до бюджету-2026 від цієї реформи. Навіть якщо ця цифра є бюджетною оцінкою, а не гарантованим результатом, вона показує головне: для влади йшлося не про символічну зміну, а про реальний фіскальний ресурс.
Чому депутати були проти
Формально парламент відхилив один конкретний законопроєкт. По суті ж депутати голосували проти цілої політичної конфігурації.
Перший мотив спротиву — соціальний. Для багатьох депутатів «податок на OLX» звучав як удар по найбільш вразливих: людях, які не ведуть бізнес у класичному сенсі, а просто виживають, продаючи зайве, підробляючи доставкою або інколи надаючи послуги через застосунки. Саме ця картинка — «держава полізла в кишені тим, хто продає останнє» — виявилася емоційно дуже сильною і політично зручною для опозиції.
Другий мотив — недовіра до уряду. У день голосування Ярослав Железняк та інші критики заявляли, що до другого читання в законопроєкт можуть «зашити» весь непопулярний пакет МВФ: скасування пільги на посилки до 150 євро, нові ПДВ-правила для ФОП і продовження підвищеного військового збору. В офіційних документах немає підтвердження, що саме цей технічний сценарій уже був формально затверджений урядом. Але сам пакет таких податкових заходів справді є в меморандумі з МВФ, а медіа ще в січні описували ідею об’єднати ці болючі норми в один «великий» закон. Саме це й зробило №14025 токсичним значно сильніше, ніж дозволяв би його початковий зміст.
Третій мотив — страх перед вторинними наслідками. Критики законопроєкту попереджали, що нові правила можуть підштовхнути продавців і виконавців до втечі з великих платформ у тінь: у телеграм-канали, соцмережі, готівкові розрахунки та особисті зустрічі. Тобто держава, намагаючись зробити ринок прозорішим, ризикувала б отримати зворотний ефект: менше безпечних угод, більше шахрайства і ще глибшу деформалізацію там, де правила надто жорсткі або не викликають довіри.
Читайте також: ““One Big Beautiful Tax Bill” по-українськи: ПДВ для ФОП з 4 млн, податки на посилки й платформи”
Чому ринок розколовся
Показово, що бізнес не виступив єдиним фронтом. Uklon, Bolt, Uber і Glovo публічно підтримували законопроєкти №14025 та №14026, наголошуючи на прозорому регулюванні доходів і гармонізації з європейськими стандартами. Для таких платформ прозоре правило гри часто вигідне: воно легалізує модель, зменшує сіру конкуренцію й наближає український ринок до звичних для великих міжнародних сервісів практик.
OLX, навпаки, критикувала документ, вказуючи, що він відхиляється від усталених практик ЄС і може вдарити по сегменту непрофесійних продавців. Тут логіка теж зрозуміла: маркетплейс, де багато разових або нерегулярних продажів уживаних речей, набагато чутливіший до будь-якого сигналу, що держава починає «рахувати шкарпетки». Саме тому в публічному просторі закон перетворився з реформи цифрової звітності на історію про «оподаткування барахолки».
Чому це справді важлива історія
Важливість цієї історії — не в самому проваленому голосуванні, а в тому, що воно показало межу можливого для української держави у 2026 році.
По-перше, провал №14025 показав: навіть коли реформа формально пов’язана з євроінтеграцією, ОЕСР і МВФ, цього вже недостатньо, щоб вона автоматично пройшла парламент. Якщо суспільство чує в ній загрозу дрібному заробітку, а депутати бачать політичний ризик, «євроінтеграційний» ярлик перестає працювати як універсальний аргумент.
По-друге, ця історія оголила слабкість державної комунікації. Уряд і податковий комітет намагалися пояснити, що закон не вводить новий податок для тих, хто іноді продає особисті речі, а навпаки — встановлює пільгові режими там, де де-юре податок уже існує. Але суспільно перемогла інша рамка: «влада хоче взяти податок з продажу старого візка». У податковій політиці програє не завжди той, у кого слабша норма; часто програє той, хто не зміг переконливо пояснити, кого саме норма зачіпає і кого насправді не зачіпає.
По-третє, провал цього законопроєкту став індикатором майбутніх труднощів з усім пакетом фіскальних реформ. Бо цифрові платформи — це ще не найболючіша тема. У меморандумі з МВФ поруч стоять скасування пільги на маловартісні посилки і ПДВ-зміни для частини спрощеної системи. Якщо парламент не зміг проковтнути найкраще упаковану євроінтеграційну норму з цього набору, то інші пункти можуть виявитися ще складнішими.
Що буде далі
Юридично історія проста: №14025 відхилено і знято з розгляду.
Політично — ні.
Оскільки цифрове оподаткування входить до структурного маяка МВФ на кінець березня 2026 року, уряду доведеться або швидко шукати нову редакцію, або перепаковувати реформу в інший законодавчий формат, або домовлятися з міжнародними партнерами про нову траєкторію виконання зобов’язання. Сам факт провалу не означає автоматичного зриву всього фінансування, але точно ускладнює переговорну позицію України і зменшує простір для маневру. Це вже не просто внутрішня податкова дискусія, а питання довіри до здатності держави проводити непопулярні рішення.
Найімовірніше, наступна спроба буде м’якшою за формою і точнішою за фокусом. Влада, очевидно, муситиме жорсткіше розвести дві категорії: випадкові продажі особистих уживаних речей і системний заробіток через цифрові платформи. Без такого розведення будь-яка нова редакція знову програватиме не в юридичному, а в емоційному полі. Бо в суспільній уяві податок на «цифрову економіку» миттєво перетворюється на податок на виживання. Це вже не лише питання ставок, а питання політичної довіри.
Провал «податку на OLX» — це важлива історія тому, що вона зібрала в одній точці три великі українські реальності:
- воєнний бюджет, який постійно потребує нових доходів;
- євроінтеграцію, яка вимагає прозоріших правил гри;
- і суспільство, для якого будь-яка податкова новація автоматично сприймається як загроза дрібному виживанню.
Парламент цього разу проголосував не просто проти одного законопроєкту. Він проголосував проти моделі, у якій складні міжнародні та фіскальні домовленості намагаються провести без достатньо точного суспільного пояснення. І саме тому ця історія ще далека від завершення.
Історія з так званим «податком на OLX» стала тестом на здатність влади проводити непопулярні, але системні фіскальні рішення у воєнний час. Формально Рада провалила один законопроєкт, але фактично показала, наскільки токсичною є будь-яка податкова реформа, якщо її можна подати як удар по дрібних продавцях, фрилансерах і людям, які просто намагаються підзаробити. Для уряду це не просто парламентська поразка, а сигнал: наступні податкові ініціативи доведеться або переписувати, або значно краще пояснювати суспільству.
За матеріалами bbc.com
