Візит Володимира Зеленського до Бухареста 12 березня 2026 року став значно більшим, ніж черговою дипломатичною зустріччю двох сусідів. Україна і Румунія не просто обмінялися словами підтримки, а зафіксували нову рамку відносин: від стратегічного партнерства на папері — до спільного виробництва зброї, енергетичних інтерконекторів, координації в ЄС і НАТО та чутливого гуманітарного порядку денного. У Бухаресті президенти підписали три документи: декларацію про стратегічне партнерство, рамкові домовленості про співпрацю в енергетиці та спільну заяву про намір розгорнути копродукцію оборонної продукції в Румунії, насамперед дронів.
Цей візит важливий ще й тому, що він відбувся в момент, коли Румунія вже давно перестала бути для України просто тиловим сусідом. Це країна ЄС і НАТО, яка має 650-кілометровий кордон з Україною, включно з дунайською ділянкою, де румунська територія не раз опинялася поруч із російськими ударами по українській портовій інфраструктурі, а російські дрони порушували її повітряний простір. Саме тому українсько-румунська співпраця дедалі більше переходить із площини солідарності у площину спільної безпеки.
Не просто протокол: що саме підписали в Бухаресті
Формально пакет домовленостей складався з трьох документів, але по суті він охопив майже весь спектр двосторонніх відносин.
Декларація про стратегічне партнерство визначає пріоритети у політичному діалозі, обороні й безпеці, європейській інтеграції, регіональній співпраці, торгівлі, транспорті, інфраструктурі, аграрній сфері та довкіллі.
Енергетична рамкова домовленість передбачає конкретні проєкти, серед яких — будівництво повітряної лінії між Чернівцями та Сучавою, запуск лінії Порубне–Сірет і можливість використання Україною та Румунією спільних рішень у газовій сфері, включно з українськими підземними сховищами.
А оборонний документ закладає політичну та стратегічну основу для виробництва українських озброєнь на території Румунії в межах ініціативи Build with Ukraine.
Тобто йдеться не про символічний пакет “про дружбу”, а про спробу інституціоналізувати новий формат співпраці. Україна прагне закріпити за Румунією роль не лише транзитного вікна чи політичного союзника, а одного з опорних партнерів на південно-східному фланзі Європи. Румунія ж, зі свого боку, фактично погоджується на роль співучасника нової безпекової архітектури регіону. Це вже не лише про допомогу Україні, а про спільне зміцнення східного крила ЄС і НАТО.
Головний прорив — оборонна копродукція
Найбільш резонансною частиною домовленостей стала заява про копродукцію оборонної продукції в Румунії. Ідеться насамперед про дрони, але значення цієї домовленості значно ширше. Румунія фактично відкриває майданчик для локалізації українських оборонних рішень у країні-члені ЄС та НАТО, причому з фінансуванням виробничої бази і з можливим залученням пан’європейського інструменту SAFE.
Для України це особливо важливо з трьох причин.
По-перше, це визнання того, що український ВПК вже не просто споживає західну підтримку, а сам виробляє рішення, які цікавлять союзників.
По-друге, це спосіб винести частину виробничих ризиків за межі країни, що живе під постійними ударами.
По-третє, це модель, за якою українські технології інтегруються у європейську оборонну промисловість не колись після війни, а вже зараз.
У своїх заявах Зеленський підкреслив, що цінність України — не лише в самих апаратах чи окремих перехоплювачах, а в унікальному бойовому досвіді: інтеграції дронів у систему ППО, спеціальному софті, роботі операторів, взаємодії між різними компонентами оборони. Саме цим пояснюється логіка Бухареста: Румунія цікавиться не просто “залізом”, а цілою системою знань, яку Україна вибудувала під тиском масованих атак.
Саме тому слова Зеленського про те, що ця експертиза буде потрібна “всій Європі”, не виглядають риторикою. Насправді це одна з головних політичних тез візиту: Україна позиціонує себе вже не лише як держава, що просить ППО, а як держава, яка може навчити союзників, як боротися з новою повітряною загрозою. І Бухарест став одним із перших майданчиків, де ця нова роль України була зафіксована документально.
Енергетика: другий стовп нового партнерства
Другий великий блок домовленостей — енергетика. Зеленський прямо сказав, що Київ і Бухарест уже працюють над двома новими лініями для постачання електрики, а один із відповідних інтерконекторів сторони хотіли б підготувати вже до кінця року. В офіційному описі підписаних документів ці проєкти конкретизовані як лінія Чернівці–Сучава та запуск лінії Порубне–Сірет.
На перший погляд це технічна тема, але насправді йдеться про набагато більше. Для України це питання виживання енергосистеми в умовах російських атак і водночас шлях до глибшої інтеграції з ринками ЄС. Для Румунії — інструмент посилення власної ролі як регіонального енергетичного вузла. Для обох держав — спосіб створити спільний запас міцності на випадок нових потрясінь у Чорноморському регіоні та на Близькому Сході.
Окремо президенти говорили про перспективу транспортування американського LNG для України через Румунію, а також про ширші проєкти в нафтогазовому секторі та співпрацю на Чорноморському шельфі. Це особливо показово: енергетичний діалог між Києвом і Бухарестом виходить за межі аварійної допомоги й заходить у стратегічну площину — газ, логістика, видобуток, зберігання, транскордонні мережі.
Якщо винести за дужки дипломатичну мову, то в енергетиці Україна й Румунія починають мислити категоріями спільного простору. А це вже важлива ознака не так партнерства “в умовах війни”, як партнерства “після точки неповернення”, коли країни планують взаємозалежність як ресурс сили.
Логістика, Молдова і нова карта регіону
Ще одна важлива тема, яка в українському медіапросторі може здатися другорядною, але насправді такою не є, — логістика. Зеленський подякував Румунії за транзит вантажів до України і з України, наголосивши, що це створює можливості не лише для Києва та Бухареста, а й для Молдови. Він також сказав, що сторони працюють над відкриттям нових пунктів пропуску на кордоні вже цього літа та окремо згадав формат співпраці України, Румунії та Молдови — “Одеський трикутник”.
У цьому формулюванні — ледь не головний геополітичний нерв події. Бо йдеться не просто про нові КПП чи зручнішу логістику. Ідеться про переосмислення всього простору між Одесою, румунським узбережжям і Молдовою як єдиного поясу безпеки, транзиту та економічної зв’язності. Якщо цей формат справді наповниться змістом, то він може стати одним із головних інструментів зміцнення південного флангу України та зменшення вразливості Молдови.
Румунія як адвокат України в Європі
Не менш важливий і політичний вимір візиту. Нікушор Дан публічно підтвердив підтримку України на шляху до Євросоюзу та заявив, що Бухарест підтримає будь-який юридичний механізм, який дозволить розблокувати допомогу ЄС Україні, заблоковану Угорщиною. У нинішніх умовах це не просто дружній жест, а сигнал про готовність Румунії бути активним адвокатом Києва в європейських інституціях.
Зеленський, зі свого боку, подякував Румунії за готовність співпрацювати з Україною у межах SAFE та за підтримку євроінтеграції. Також він повідомив, що Румунія запросила Україну до участі у травневій зустрічі Бухарестської дев’ятки. Усе це показує, що Бухарест поступово закріплюється для Києва не лише як сусід, а як важливий політичний вузол між чорноморським, центральноєвропейським та натівським порядком денним.
Чутлива тема, без якої не було б справжнього зближення
Окремої уваги заслуговує гуманітарний блок. У своїй промові Нікушор Дан фактично визнав, що історично між Україною та Румунією існувала недовіра, але війна 2022 року радикально змінила взаємне сприйняття. Це дуже важлива ремарка, бо вона показує: стратегічне партнерство в Бухаресті народжувалося не в порожньому просторі, а поверх старих суперечностей.
Саме тому питання румунської меншини, освіти та мови було винесене на публічний рівень. Зеленський оголосив, що підписав указ про встановлення в Україні Дня румунської мови, який щороку відзначатиметься 31 серпня. Він також заявив про готовність надалі справедливо працювати над освітніми питаннями для румунської громади в Україні та української громади в Румунії.
Політичне значення цього кроку виходить далеко за межі символіки. Для Києва це спроба зняти традиційно чутливі подразники у відносинах із Бухарестом і показати, що нове партнерство спирається не тільки на спільного ворога, а й на готовність вирішувати старі двосторонні питання без публічних конфліктів. Для Румунії це сигнал, що її чутливі теми почуті не лише в кулуарних переговорах, а й на найвищому рівні.
Візит, який закінчився не лише переговорами
Показово, що румунський візит Зеленського не завершився у палаці Котрочень. Того ж дня він відвідав Європейський тренувальний центр F-16 у Румунії, де навчаються українські військові. На сайті президента України зазначено, що центр працює з листопада 2023 року, перші українські пілоти почали навчання там у вересні 2024-го, а частина з них уже виконує бойові завдання.
Цей епізод добре доповнює загальну картину: румунський напрямок для України — це вже не тільки політика, а й цілком матеріальна інфраструктура війни та безпеки. Від підготовки пілотів до транзиту вантажів, від виробництва дронів до енергетичних ліній — Бухарест поступово стає одним із ключових вузлів української стійкості на південному заході.
Бухарестський візит Зеленського важливий не тому, що після нього з’явилося ще кілька красивих фото і правильних заяв. Він важливий тому, що Україна і Румунія вперше настільки чітко оформили спільну логіку дій: разом виробляти безпеку, разом будувати енергетичну стійкість, разом посилювати регіональну зв’язність і разом знімати старі політичні подразники.
Якщо коротко, то Бухарест зафіксував перехід від “добросусідської підтримки України” до моделі, в якій Україна і Румунія починають діяти як партнери зі спільним стратегічним інтересом. І саме це, а не окремі формулювання в документах, може виявитися головним результатом візиту 12 березня 2026 року.
За матеріалами president.gov.ua
