Українська кампанія ударів по російському нафтопрому вийшла на новий рівень: тепер йдеться не просто про окремі пожежі на НПЗ, а про системний тиск на вузли, через які Росія заробляє на дорогій нафті. Саме це і є головним висновком із матеріалів FT та Bloomberg: Київ б’є туди, де російська нафтова система найчутливіша — в експортну логістику, резервуарні парки, перевалку, переробку і нафтохімію. На цьому тлі кожен вибитий барель став для Москви ще дорожчим, бо через війну навколо Ірану й перебої в Ормузькій протоці Brent тримається біля $109 за барель, а ринок залишається нервовим і дефіцитним.
Ключова зміна навесні 2026 року полягає в тому, що Україна почала бити не лише по заводах, а по архітектурі російського нафтового експорту. Наприкінці березня удари по Приморську та Усть-Лузі, а згодом атаки на Новоросійськ, ЛУКОЙЛ-Нижегороднафтооргсинтез та об’єкти в Уфі показали: Росія може втрачати не тільки окремі установки, а й здатність швидко вивозити сировину, продукти переробки та тримати систему в робочому ритмі. Reuters оцінив, що на піку наприкінці березня було вибито близько 40% російських експортних можливостей по сирій нафті, або приблизно 2 млн барелів на добу; станом на 2 квітня все ще залишалося поза ладом близько 20% загальної експортної спроможності.
Чому це вже не “символічні” удари
Найболючіше місце російської системи — це порти. Саме тому удари по Балтиці мають такий резонанс. Приморськ може перевалювати до 1 млн барелів на добу, а Усть-Луга — близько 700 000 барелів сирої нафти на добу і ще великі обсяги нафтопродуктів. Супутникові знімки показали, що в Приморську було пошкоджено щонайменше вісім резервуарів по 50 000 кубометрів, тобто близько 40% сховищ порту. В Усть-Лузі пошкоджено вісім резервуарів по 30 000 кубометрів, що дорівнює приблизно чверті потужностей зберігання, а також зачеплено частину причалів.
Це важливо, бо удари по резервуарах і причалах — це не просто “мінус один об’єкт”. Це удар по самому механізму експорту. Якщо резервуарний парк знищений або частково виведений з ладу, система не може працювати в нормальному темпі: нафта накопичується в трубопроводах, графіки збиваються, а трейдерам доводиться перерозподіляти потоки в аварійному режимі. Саме тому російські НПЗ були змушені шукати дорожчі альтернативи — зокрема перекидати вантажі залізницею до інших портів, таких як Висоцьк або Тамань, де теж є вузькі місця з пропускною здатністю.
Що саме побачили FT і Bloomberg
FT сфокусувався на найважливішому: Україна намагається не просто палити окремі об’єкти, а зірвати для Росії “воєнну премію” на дорогій нафті. Видання пише, що п’ять атак на Приморськ і Усть-Лугу коштували російським експортерам близько $970 млн недоотриманої виручки за тиждень до 29 березня. Це дуже показова цифра: йдеться вже не про тактичні незручності, а про прямий удар по касовому потоку.
Bloomberg додав до цього ще один шар: удари по Башкортостану доводять, що українські дрони працюють не лише по портових “виходах”, а й по глибокому тилу російської переробки. За даними Bloomberg, три пов’язані з “Роснефтью” об’єкти в Уфі мають сукупну проектну потужність близько 470 000 барелів на добу, а “Уфаоргсинтез” дає близько 30% російського фенолу — важливої сировини для пластмас і синтетичних волокон. Після атаки на «Ново-Уфимск» був зупинений один із ключових блоків первинної переробки, а цей НПЗ у 2024 році переробляв близько 76 000 барелів на добу.
Інакше кажучи, FT описує удар по експортному горлу, а Bloomberg — по внутрішньому промисловому тилу. Разом це створює для Росії подвійну проблему: важче і виробляти, і вивозити.
Чому час для таких ударів вибраний дуже точно
Парадокс нинішнього моменту в тому, що світова криза на Близькому Сході одночасно допомагає Росії і робить її більш вразливою. Допомагає — бо висока ціна на нафту підтягує доходи. Російська нафта для цілей оподаткування в березні вперше з початку 2025 року перевищила бюджетний орієнтир, а очікувані нафтогазові доходи федерального бюджету РФ у квітні можуть зрости до 0,9 трлн рублів, тобто приблизно на 70% більше, ніж у березні. Крім того, нафта й газ дають близько чверті доходів російського бюджету.
Але саме через дорожчу нафту кожне порушення експорту стає для Кремля болючішим. 6 квітня Brent торгувався близько $108,79, а WTI — $111,45 за барель. Тобто Україна б’є по російських барелях у момент, коли вони особливо цінні. Якщо сказати просто: Київ намагається зробити так, щоб Москва не змогла повністю монетизувати геополітичну кризу, яка інакше працювала б на неї. Це і є головний стратегічний сенс кампанії.
Який реальний економічний ефект для Росії
Найближчий ефект — це втрата темпу експорту. Reuters із посиланням на фінських морських посадовців писав, що відправки з Приморська та Усть-Луги впали з типових 40–50 суден на тиждень до “окремих суден”. Інший матеріал Reuters наводив оцінку економістки Банку Фінляндії Лаури Соланко: одна лише зупинка балтійських відвантажень могла коштувати Росії $70–75 млн на добу за сирою нафтою, без урахування більш маржинальних нафтопродуктів.
Другий ефект — ризик скорочення видобутку. Якщо експортні порти не приймають належний обсяг, а сховища в системі “Транснефти” заповнюються, далі проблема піднімається вгору по ланцюгу — до свердловин. Скорочення видобутку в Росії стає “неминучим” сценарієм, бо атаки зменшили експортну спроможність приблизно на 1 млн барелів на добу, а понад 80% російської нафти йде через систему “Транснефти”. Один зі співрозмовників Reuters зазначив, що вільного зберігання вистачить “на тижні, але не на місяці”.
Третій ефект — подорожчання самої логістики. Навіть коли Росія не втрачає барель назавжди, вона втрачає маржу: перекидання вантажів залізницею, пошук альтернативних портів, простої, аварійні ремонти, охорона, протидронові засоби — усе це робить експорт важчим і дорожчим. Це не завжди видно в заголовках, але саме тут накопичується структурний збиток.
Чому російська оборона не закриває проблему
Росія вже фактично визнала, що не може герметично захистити всю енергетичну інфраструктуру. Після хвилі ударів Кремль посилює захист критичних об’єктів не лише через державні механізми: Путін підписав закон, який дозволяє приватним охоронним структурам використовувати вогнепальну зброю для оборони енергетичних об’єктів, а FT повідомляє, що бізнес дедалі частіше змушений оплачувати протидроновий захист самостійно. Сам факт переходу до такої моделі свідчить: централізоване прикриття не витримує масштабу загрози.
І тут є важливий психологічний момент. Коли держава, що веде війну п’ятий рік, перекладає захист ключових об’єктів на приватні компанії та аварійні схеми, це означає, що удари України примушують Росію жити в режимі дорогої, нервової, розтягнутої в часі оборони. А це теж форма виснаження.
Але чи справді це здатне “обвалити” російську нафтову машину?
Поки що — ні. І це важливо чесно сказати. Уже 5 квітня з’явилися повідомлення, що Усть-Луга частково відновила завантаження: танкер The Jewel почав брати вантаж. Це означає, що Росія зберігає здатність ремонтувати, переналаштовувати маршрути і повертати частину потужностей у роботу.
Тому головний ефект нинішньої кампанії — не одномоментний колапс, а зростання вартості функціонування російської нафтової системи. Якщо удари повторюються регулярно, б’ють по вузьких місцях і збігаються з високими світовими цінами, санкційним тиском та проблемами “тіньового флоту”, тоді ефект накопичується. У такому випадку Кремль отримує не просто пошкоджені резервуари, а постійну дилему: куди спрямовувати ресурс — у фронт, у ремонти, у захист інфраструктури чи в латання бюджету. Це вже не тактичний, а стратегічний рівень виснаження.
Дронові удари України по російському нафтопрому вже довели, що можуть бити не лише по “картинці”, а по грошах. Вони не зупинили російський експорт остаточно, але змусили його працювати з перебоями, втрачати виручку, шукати обхідні маршрути, ризикувати скороченням видобутку й вкладати дедалі більше грошей у захист. У момент, коли висока нафта могла стати для Москви подарунком, Київ намагається перетворити її на проблему. І саме в цьому — головний ефект нинішньої кампанії.
За матеріалами ft.com, bloomberg.com
