Зеленський просить США дозволити Україні виробляти ракети для Patriot і паралельно просуває ідею європейської антибалістичної системи. За цим стоїть не тільки потреба захистити міста від російських ударів, а й боротьба за нову роль України — від прохача зброї до виробника стратегічної безпеки
Президент Володимир Зеленський виніс у публічний простір одразу дві пов’язані між собою теми.
Перша — Україна просить Сполучені Штати надати більше ракет PAC-3 до систем Patriot або дати ліцензії на їх виробництво.
Друга — Україна просуває ідею створення власної або спільної європейської антибалістичної системи, яка могла б зменшити залежність від дефіцитних американських рішень.
На перший погляд, це може здаватися суто військово-технічним питанням: Україні потрібні ракети, щоб збивати російські балістичні удари. Але насправді йдеться про значно глибшу зміну. Україна намагається перейти від моделі «дайте нам системи захисту» до моделі «дозвольте нам бути частиною виробництва цього захисту».
Саме тому Зеленський і заявив, що українську балістику та антибалістику не хоче бачити не лише Росія.
Для Москви мотив очевидний: балістичні ракети залишаються одним із небагатьох інструментів, якими Кремль може намагатися утримувати військову, психологічну та політичну перевагу.
Але для частини інших гравців проблема може бути іншою — бізнес, конкуренція, контроль над технологіями і небажання бачити Україну новим сильним учасником оборонного ринку.
Це вже не просто історія про Patriot. Це історія про право України мати власний щит.
Балістика як остання велика перевага Росії
Україна за роки великої війни навчилася протидіяти багатьом російським засобам ураження. Дрони-камікадзе збивають мобільні групи, зенітні комплекси, авіація, засоби РЕБ і нові перехоплювачі. Крилаті ракети теж дедалі частіше стають ціллю для багаторівневої ППО.
Але балістичні ракети залишаються окремою категорією загрози.
Їхня небезпека не лише у руйнівній силі, а й у швидкості, траєкторії та дуже короткому часі на реакцію. Саме тому протидія балістиці потребує не просто «ще однієї батареї ППО», а спеціалізованої архітектури: сучасних радарів, систем управління, інтеграції з іншими засобами оборони, швидкого обміну даними і достатньої кількості перехоплювачів.
Для України це питання не престижу, а виживання. Балістичні удари Росії — це спосіб бити по Києву, енергетиці, військовій інфраструктурі, логістиці, підприємствах і цивільних містах. Це також політичний інструмент: Москва намагається показати, що в українському небі залишаються вразливі місця, а отже — тиск можна продовжувати.
Тому Зеленський говорить про російську балістику як про останню значну перевагу Кремля. Якщо Україна зможе її нейтралізувати, зміниться не лише повітряна оборона. Зміниться вся логіка російського примусу.
Путін може уникати реальних переговорів, доки вірить, що ракети дають йому важіль тиску. Якщо цей важіль зникне або стане значно слабшим, дипломатична ситуація також може змінитися.
Чому Patriot став незамінним — і чому цього недостатньо
Patriot для України — це не просто символ західної допомоги. Це практичний інструмент виживання під час російських балістичних атак.
Саме PAC-3 є тим типом перехоплювачів, який Україна найбільше потребує для боротьби з балістичними загрозами. Але проблема в тому, що система Patriot складається не лише з пускових установок. Вона потребує постійного запасу ракет. Без достатньої кількості перехоплювачів навіть найкраща батарея стає обмеженим ресурсом.
У цьому і полягає головна дилема України.
Можна отримати Patriot, але не мати достатньої кількості ракет. Можна отримати певну партію PAC-3, але витратити її під час кількох масованих атак. Можна домовитися про нові поставки, але чекати місяцями через бюрократію, виробничі черги, конкуренцію з іншими регіонами світу і політичні рішення у Вашингтоні.
Україна не може планувати свою безпеку лише на основі чужих складів. Особливо тоді, коли Росія може нарощувати комбіновані атаки, поєднуючи дрони, крилаті ракети, балістичні ракети й інші засоби тиску.
Тому прохання Зеленського до США має дві частини.
Перша — дайте більше ракет зараз.
Друга — дайте Україні ліцензії, щоб вона могла виробляти ці ракети сама.
І саме друга частина є політично найважливішою.
Ліцензії на PAC-3: прохання, яке змінює статус України
Коли Україна просить ракети, вона залишається отримувачем допомоги. Коли Україна просить ліцензії на їх виробництво, вона претендує на іншу роль — роль виробничого партнера.
Це принципова різниця.
Україна фактично каже США: ми не хочемо вічно стояти в черзі за перехоплювачами; ми готові брати участь у виробництві, масштабувати можливості, допомагати собі й іншим країнам, які теж потребують протиракетного захисту.
Це вже не позиція залежної держави. Це позиція країни, яка після років війни накопичила унікальний досвід протидії реальним ракетним і дроновим атакам і хоче перетворити цей досвід на промислову спроможність.
Саме тому Зеленський говорить не лише про Україну. Він згадує й інші регіони, зокрема Близький Схід, де попит на протиракетні засоби також високий. Така аргументація важлива: Київ показує Вашингтону, що українське виробництво PAC-3 могло б бути не тягарем для США, а способом збільшити загальну пропозицію дефіцитних перехоплювачів.
Іншими словами, Україна пропонує не просто забрати частину американського ресурсу. Вона пропонує допомогти цей ресурс збільшити.
Чому США можуть вагатися
Американська обережність у питанні ліцензій зрозуміла. PAC-3 — це не звичайний боєприпас, а високотехнологічний елемент системи протиракетної оборони. Ліцензійне виробництво означає доступ до чутливих технологій, виробничих стандартів, контролю якості, компонентних ланцюгів і системної інтеграції.
Для США це питання не лише підтримки України, а й контролю над однією з найважливіших оборонних технологій. Вашингтон традиційно дуже обережно ставиться до передачі таких можливостей навіть союзникам.
Але війна в Україні змінила контекст. Попит на Patriot і PAC-3 різко зріс. Союзники потребують більше систем. Близький Схід потребує більше перехоплювачів. Україна потребує їх негайно. Виробничі можливості не встигають за темпом загроз.
У цій ситуації старий підхід — коли кілька країн контролюють виробництво, а решта чекає поставок — стає дедалі менш ефективним.
Україна ставить перед США питання: чи готовий Вашингтон мислити не лише категоріями допомоги, а й категоріями спільного виробництва у війні нового типу?
Польський прецедент і українське питання
Окремий подразник для України — інформація про те, що США вже погоджували елементи виробничої кооперації з Польщею у сфері Patriot. Польща є членом НАТО, тому її статус для Вашингтона інший. Але для Києва природно виникає питання: якщо союзникам у Європі можна довіряти участь у виробничих ланцюгах, чому Україна, яка щодня використовує ці системи проти реальної російської загрози, не може отримати подібну роль?
У цьому є сильна логіка.
Польща має формальні гарантії НАТО. Україна має бойовий досвід, якого не має майже ніхто в Альянсі. Українські військові бачать, як росіяни комбінують удари, як намагаються перевантажити ППО, як змінюють маршрути, темпи й типи атак. Це знання не можна повністю отримати на полігонах.
Тому участь України у виробництві або спільній розробці протиракетних рішень була б цінною не лише для Києва. Вона могла б бути корисною і для самих партнерів.
США попередньо дозволили Польщі виробляти ракети для Patriot
Польща отримала попередню згоду від Державного департаменту США на локалізацію виробництва ракет для зенітних ракетних комплексів Patriot.
Про це повідомив заступник міністра національної оборони Польщі Цезари Томчик в ефірі RMF24.
За його словами, йдеться про створення виробництва ракет для американських систем протиповітряної оборони у польському оборонно-промисловому комплексі, однак остаточне рішення ще залежить від подальших міжурядових домовленостей із Вашингтоном.
У разі реалізації проєкту Польща стане однією з небагатьох країн за межами США, які матимуть виробничі потужності для випуску ракет до Patriot.
Наразі ракети для цих комплексів, окрім Сполучених Штатів, також виробляють у Японії в межах ліцензійного виробництва.
Крім того, у 2026 році в Німеччині мають розпочати виробництво ракет GEM-T для Patriot у межах розширення європейського виробничого хабу компаній Raytheon та MBDA.
Для Польщі локалізація такого виробництва стане важливим кроком у розвитку власної протиповітряної оборони та інтеграції в глобальний ланцюг постачання Patriot.
Країна вже поступово розширює участь у виробництві компонентів для цих систем.
Зокрема, у Польщі раніше відкрили виробничу лінію для транспортно-пускових контейнерів до ракет Patriot PAC-3 MSE, а згодом виготовили першу партію таких виробів для компанії Lockheed Martin.
Таким чином польська оборонна промисловість уже стала частиною глобального виробничого ланцюга Patriot, а новий проєкт може стати переходом до значно складнішого рівня локалізації.
На тлі масштабного переозброєння польських збройних сил та зростання загроз у регіоні Варшава прагне не лише закуповувати сучасні системи ППО, а й отримувати критичні виробничі компетенції.
Розгортання виробництва ракет Patriot у Польщі також потенційно може посилити європейські спроможності із забезпечення союзників ракетами для протиповітряної та протиракетної оборони.
Крім того, американська компанія L3Harris замовила у Польщі виготовлення важливих компонентів для ракет комплексу ППО Patriot.
У компанії повідомили, що польське підприємство Wojskowe Zakłady Elektroniczne має виготовити газодинамічні рулі (Attitude Control Motor) для ракет PAC-3 MSE.
Усі ракети сімейства PAC-3 мають комбіновану систему наведення. Спершу ракета отримує команди наведення від наземної РЛС та покладається на бортову інерційну систему.
Досягнувши заданої точки у просторі, ракета вмикає активну головку самонаведення з бортовою РЛС, яка захоплює ціль і виконує остаточне наведення.
Окрім аеродинамічних рулів, ракети оснащені двигунами з керованим вектором тяги та поясом імпульсних двигунів (Attitude Control Motor) у носовій частині для точної корекції траєкторії польоту, особливо під час перехоплення балістичних ракет на великій висоті.
У L3Harris заявили, що прагнуть нарощувати виробничі потужності для випуску критично важливих боєприпасів, які захищають США та союзників, зокрема Україну.
«Ця важлива віха у співпраці з польською WZE демонструє значний прогрес у диверсифікації бази постачання компонентів для ракет ЗРК Patriot», — зазначили у компанії.
Замовлення оформили після встановлення спеціалізованого обладнання на новому виробничому майданчику WZE у місті Zielonka, а також після навчання персоналу у США.
WZE також успішно завершила перевірки готовності виробництва та верифікацію виробничої лінії, що відкриває шлях до початку малосерійного виробництва.
L3Harris постачає двигуни для сімейства ракет Patriot з моменту запуску програми.
Шведський трек: не лише Gripen, а новий формат оборонного партнерства
На цьому тлі важливим є шведський напрям. Під час зустрічі Зеленського з прем’єр-міністром Швеції Ульфом Крістерссоном ішлося про масштабний пакет підтримки, Gripen, оборонну співпрацю, дрони та посилення української авіації й ППО.
Швеція стала одним із тих партнерів, які готові дивитися на Україну не лише як на отримувача допомоги, а як на учасника довгострокової оборонної архітектури. Це має велике значення.
Gripen — це не антибалістична система у вузькому сенсі. Але це елемент ширшої логіки: Україна будує багаторівневий захист, де авіація, ППО, дрони, РЕБ, радарні системи, перехоплювачі і майбутня ПРО мають працювати в єдиній архітектурі.
Шведський пакет також важливий політично. Він показує, що частина Європи готова до глибшої кооперації з Україною — не лише передавати наявне озброєння, а й будувати майбутні спроможності.
Саме тому Швеція в цій історії виглядає не просто донором, а потенційним партнером у створенні нової європейської оборонної моделі.
Європейська антибалістична система: навіщо Україні другий трек
Паралельно з американським напрямом Зеленський просуває європейську ідею — створення власної антибалістичної системи на континенті. Це не означає відмову від Patriot. Навпаки, Україна зараз гостро потребує Patriot і PAC-3. Але Київ розуміє: якщо вся протиракетна оборона залежить від одного постачальника, це стратегічний ризик.
Європейська антибалістична система могла б стати відповіддю на три проблеми.
Перша — дефіцит. Потреби України, НАТО, Близького Сходу й інших союзників перевищують темпи виробництва наявних систем.
Друга — політична залежність. Кожна поставка потребує рішень урядів, парламентів, адміністрацій, бюджетних процедур і союзницьких консультацій.
Третя — зміна характеру війни. Європа більше не може виходити з припущення, що велика ракетна війна — це теоретичний сценарій. Україна щодня показує, що майбутня війна вже настала.
Саме тут український досвід стає незамінним. Україна не просто просить допомоги. Вона має реальний досвід того, як виглядає сучасна комбінована повітряна атака: дрони, ракети, хибні цілі, спроби перевантажити оборону, удари по енергетиці, по містах, по військовій логістиці.
Тому європейська антибалістична система без України була б неповною. А з Україною вона може стати не кабінетним проєктом, а системою, створеною з урахуванням реальної війни.
Чому «не тільки Росія» може бути проти
Найгостріша теза Зеленського — про те, що українську балістику й антибалістику не хоче бачити не лише Росія.
Це формулювання варто читати у двох площинах.
Перша — військова. Росія не хоче, щоб Україна мала власні засоби стримування і захисту. Для Кремля сильна українська ПРО означає зменшення ефективності ракетного терору. Якщо Київ, Харків, Дніпро, Одеса, Львів, енергетика й оборонні підприємства будуть краще прикриті від балістики, Росія втратить частину здатності шантажувати суспільство ударами.
Друга площина — економічна й політична. Протиракетна оборона — це один із найдорожчих і найзакритіших сегментів оборонного ринку. Країни й компанії, які контролюють такі системи, контролюють не лише технологію, а й довгострокову залежність покупців: ракети, ремонт, модернізацію, навчання, інтеграцію, оновлення програмного забезпечення, політичні погодження.
Якщо Україна отримає ліцензії, виробничі лінії або стане співрозробником європейської антибалістики, вона перестане бути лише клієнтом. Вона стане учасником ринку. А з часом — потенційним конкурентом.
Саме тут і з’являється бізнесовий мотив, про який говорить Зеленський. Не всі зацікавлені в тому, щоб на оборонному ринку з’явився новий гравець із реальним бойовим досвідом, високою мотивацією, інженерною школою і потребою швидко масштабувати виробництво.
Україна після 2022 року стала не просто країною, яка воює. Вона стала лабораторією сучасної війни. Те, що в мирних умовах тестували б роками, в Україні проходить перевірку реальними атаками. Це робить український досвід надзвичайно цінним — і водночас конкурентним.
PURL, Конгрес і проблема швидкості
Окрема частина цієї історії — програма PURL, через яку Україна закуповує американське озброєння коштом європейських союзників. Формально це механізм, який дозволяє Україні отримувати критично важливі системи. Але Зеленський наголошує: темпи поставок уже не відповідають масштабу загрози.
Це ключова проблема.
Росія не чекає, поки партнери погодять нові пакети. Вона атакує зараз. Вона комбінує засоби ураження зараз. Вона готується до нових ударів зараз. А Україна не може захищати міста «майбутніми поставками», якщо ракети летять сьогодні.
Саме тому Зеленський звертається одночасно і до Трампа, і до Конгресу. Це незвичний формат, але ситуація вимагає політичного прискорення. Україна намагається обійти повільність стандартних процедур і донести: дефіцит перехоплювачів — це не абстрактна проблема складів, а питання життя, енергетичної стійкості й переговорної позиції України.
Підтримка з боку окремих американських законодавців важлива, але вона ще не дорівнює рішенню. Україні потрібна офіційна відповідь Білого дому і Конгресу. І ця відповідь покаже, чи готові США не лише говорити про підтримку України, а й швидко посилювати саме той компонент, який найбільше впливає на здатність Росії тероризувати українські міста.
Читайте також: “«Більшість ракет можна зупинити»: Зеленський звернувся до Трампа через дефіцит ППО”
Зима як дедлайн
Зеленський прямо говорить про зиму. Це не випадкова згадка.
Росія вже неодноразово використовувала холодний сезон як час для ударів по енергетичній інфраструктурі. Мета таких атак — не лише зруйнувати електростанції, підстанції чи мережі. Мета — створити соціальний тиск: відключення світла, проблеми з теплом, втому, роздратування, страх і відчуття беззахисності.
Балістичні ракети в такій кампанії особливо небезпечні, бо їх складніше перехоплювати. Якщо Росія спробує посилити удари перед зимою або під час зими, Україні потрібні будуть не символічні поставки, а достатній запас перехоплювачів.
Тому питання PAC-3 — це не довгострокова теорія. Це практичне питання найближчих місяців.
А питання ліцензій — це вже стратегічна відповідь на майбутні зими, майбутні атаки й майбутні війни.
Чому SAMP/T і європейські рішення важливі, але не знімають проблеми
Зеленський також згадує домовленості з Францією щодо SAMP/T як майбутній трек. Це важливий напрям, бо Україна потребує не одного типу систем, а багатошарової оборони.
Але проблема в тому, що європейські рішення також потребують часу, виробництва, інтеграції й масштабування. Вони не можуть миттєво замінити Patriot у тій ролі, яку він уже виконує для України.
Саме тому Україна діє одразу по кількох напрямах:
- просить США дати більше PAC-3;
- просить ліцензії на виробництво;
- працює з Європою над власною антибалістичною архітектурою;
- домовляється зі Швецією щодо авіації, дронів і ширшої оборонної співпраці;
- залучає країни Nordic-Baltic Eight (NB8) до фінансування швидких поставок;
- паралельно розвиває українську оборонну промисловість.
Це не хаотичні запити. Це спроба створити кілька контурів захисту, щоб Україна не залежала від одного рішення, одного постачальника і одного політичного циклу.
Від імпортера безпеки до виробника безпеки
Головний сенс усієї цієї історії — зміна ролі України.
До 2022 року Україна переважно розглядалася як держава, яку треба підтримати. Після початку повномасштабної війни — як держава, якій треба терміново дати зброю, щоб вона вистояла. Але тепер Київ намагається перейти до третьої ролі: держава, яка сама може бути виробником безпеки для Європи.
Це видно у дроновій сфері. Це видно у розвитку далекобійних спроможностей. Це видно у спробах масштабувати виробництво боєприпасів і систем РЕБ. І тепер це видно у темі антибалістики.
Якщо Україна отримає ліцензії на PAC-3 або стане частиною європейської антибалістичної програми, це буде означати якісно інший статус. Україна перестане бути лише полем бою, на якому тестують чужі рішення. Вона стане співтворцем рішень, які визначатимуть безпеку континенту.
Для Росії це стратегічно небезпечно. Для частини оборонного ринку — незручно. Для Європи — потенційно рятівно.
Чому це важливо для переговорів
Зеленський пов’язує антибалістичну оборону з дипломатією. На перший погляд, це різні сфери: ракети — про війну, переговори — про політику. Але в реальності вони прямо пов’язані.
Росія йде на переговори лише тоді, коли втрачає важелі тиску або коли ціна продовження війни стає надто високою. Якщо Москва вірить, що може й надалі бити по українських містах, енергетиці та тилу, вона не має стимулу до реальної дипломатії.
Посилення антибалістики змінює цей розрахунок. Воно не гарантує миру автоматично. Але воно зменшує здатність Росії використовувати ракети як інструмент примусу.
Саме тому Зеленський говорить: доки Росія покладається на ракети, її інтерес до дипломатії не є справжнім. Україна хоче виправити це не заявами, а засобами оборони.
Що означає ця історія для США
Для США український запит — це тест.
Дати ракети — означає допомогти Україні зараз.
Дати ліцензії — означає визнати Україну довгостроковим партнером у найчутливішій сфері оборонної промисловості.
Це набагато складніше рішення. Воно потребує довіри, контролю, юридичних механізмів і політичної волі. Але саме такі рішення визначають, якою буде архітектура безпеки після війни.
Якщо Вашингтон залишить Україну лише покупцем або отримувачем допомоги, залежність збережеться. Якщо ж США дозволять Україні виробляти або брати участь у виробництві критичних систем, це може змінити не лише українську оборону, а й глобальний ринок протиракетного захисту.
Що означає ця історія для Європи
Для Європи українська антибалістика — це шанс перестати мислити безпеку як продовження американських складів.
Європейські країни вже побачили, що війна може повернутися на континент у найжорсткішій формі. Вони також побачили, що російська загроза не обмежується Україною. Дрони, ракети, диверсії, кібератаки, провокації в повітряному просторі — усе це частини одного ширшого тиску.
Тому Європі потрібен власний багаторівневий щит. І Україна може бути не периферією цього щита, а його ядром.
Україна має досвід. Європа має ресурси. Разом вони можуть створити систему, яка відповідатиме реальним загрозам, а не уявленням минулого десятиліття.
Що означає ця історія для України
Для України питання PAC-3, ліцензій і власної антибалістики — це питання суб’єктності.
Країна, яка щодня живе під загрозою ракетних атак, не може вічно чекати, поки інші вирішать, скільки ракет їй передати. Вона має мати можливість планувати свій захист сама.
Це не означає ізоляцію від партнерів. Навпаки, йдеться про глибшу інтеграцію із союзниками — але на інших умовах. Не як прохач, а як учасник спільного виробництва. Не як клієнт, а як партнер. Не як країна, якій передають залишки зі складів, а як держава, що допомагає створювати нові спроможності.
Саме тому ця тема настільки важлива. Вона про те, чи буде Україна після війни залежною від чужих рішень, чи стане одним із центрів нової європейської оборонної промисловості.
Заяви Зеленського про PAC-3, ліцензії, Patriot, шведський трек і європейську антибалістику складаються в одну велику картину.
Україна більше не просить лише «дати більше зброї». Україна просить змінити її місце в системі безпеки. Вона хоче не просто отримувати перехоплювачі, а виробляти їх. Не просто чекати на Patriot, а створювати власний і європейський контур протиракетної оборони. Не просто закривати небо сьогодні, а будувати щит на роки вперед.
Росія не хоче цього, бо українська антибалістика зменшує ефективність її ракетного терору. Частина інших гравців може не хотіти цього, бо сильна Україна у сфері ПРО означає нового конкурента, нову промислову реальність і меншу залежність Києва від чужих політичних рішень.
Але для України вибір очевидний. Держава, яку щодня атакують балістичними ракетами, не може дозволити собі залишатися лише споживачем безпеки. Вона має стати її виробником.
І саме в цьому полягає справжній сенс нинішнього запиту Зеленського до США та Європи: Україні потрібні ракети зараз, ліцензії — на завтра, і власна антибалістика — на майбутнє.
За матеріалами armyinform.com.ua
