5 червня відбувся 75-й обмін полоненими: додому повернулися оборонці Маріуполя, “Азовсталі”, військові ЗСУ, Нацгвардії, прикордонники та один цивільний українець.
Україна та Росія 5 червня провели новий обмін військовополоненими у форматі 185 на 185. Для України цей день означає повернення не лише 185 військовослужбовців, а й одного цивільного, якого Росія утримувала в неволі з 2022 року. Серед звільнених — оборонці Маріуполя, захисники “Азовсталі”, військові, які воювали на ключових напрямках фронту, а також учасник унікальної вертолітної операції — повітряного мосту до заблокованого металургійного комбінату.
Це вже 75-й обмін полоненими від початку повномасштабної війни. Але його значення виходить далеко за межі арифметики. Він показує, що навіть на тлі жорсткої війни, взаємної недовіри та складних переговорів Україна зберігає один із головних гуманітарних пріоритетів — повертати своїх людей додому.
Головне
5 червня Україна повернула з російської неволі 186 людей: 185 військових і одного цивільного. Президент Володимир Зеленський повідомив, що серед звільнених — воїни Збройних сил України, Національної гвардії та Державної прикордонної служби. Це рядові, сержанти й офіцери, які захищали Україну в Маріуполі, на “Азовсталі”, а також на Донецькому, Луганському, Харківському, Херсонському, Запорізькому, Сумському, Київському та Курському напрямках.
За даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, більша половина звільнених потрапила в полон ще у 2022 році. Частина з них — під час оборони Маріуполя. Серед повернених є військовий, який брав участь в одній із найризикованіших операцій початку великої війни — вертолітному “повітряному мосту” до “Азовсталі”.
Обмін відбувся у форматі 185 на 185. Росія також заявила про повернення 185 своїх військових. За українськими повідомленнями, важливу роль в організації обміну відіграли США та Об’єднані Арабські Емірати.
Обмін, у якому за цифрами стоять роки полону
У повідомленнях про обміни часто першою звучить цифра. 185 військових. Один цивільний. 75-й обмін. Формат 185 на 185. Але за кожною з цих цифр — роки неволі, ізоляції, невизначеності для родин і складна робота державних структур, перемовників, військових, міжнародних партнерів та правозахисних інституцій.
Особливо важливо, що значна частина звільнених перебувала в полоні з 2022 року. Це означає, що для багатьох повернення стало завершенням майже чотирирічного періоду, в якому родини жили між надією та страхом. Для України такі обміни мають не лише гуманітарне, а й суспільне значення: держава демонструє, що навіть через роки полону її громадяни не стають “забутими”.
Цей обмін також показує важливість принципу тривалості перебування в неволі. Україна намагається повертати тих, хто провів у російському полоні найдовше, зокрема оборонців Маріуполя та “Азовсталі”, які стали одним із символів українського спротиву у 2022 році.
Хто повернувся додому
Серед звільнених — військовослужбовці різних складових Сил оборони України. Координаційний штаб повідомив про представників Військово-Морських сил, Сухопутних військ, Десантно-штурмових військ, Територіальної оборони, Сил спеціальних операцій, Військової служби правопорядку, Національної гвардії та Державної прикордонної служби.
Це важливо, бо склад звільнених показує географію й характер війни. Вони воювали не на одному окремому напрямку, а фактично по всій лінії великої війни: від Донбасу до Херсонщини, від Харківщини до Запоріжжя, від Сумщини й Київщини до Курського напрямку.
Окремий акцент — на захисниках Маріуполя та “Азовсталі”. Саме Маріуполь навесні 2022 року став одним із найтрагічніших і водночас найгероїчніших символів української оборони. Місто було в облозі, а “Азовсталь” перетворилася на останній рубіж опору, де українські військові тримали оборону в умовах майже повного оточення, постійних ударів і гострого дефіциту ресурсів.
Повернення кожного оборонця Маріуполя — це не просто частина чергового обміну. Це продовження великої історії про людей, які виконували наказ і стримували російські сили тоді, коли майбутнє півдня України значною мірою залежало від їхньої стійкості.
Учасник повітряного мосту до “Азовсталі”: символ окремого масштабу
Серед звільнених є учасник унікальної вертолітної операції — повітряного мосту до “Азовсталі”. Цей епізод заслуговує на окрему увагу, бо він став однією з найризикованіших операцій перших місяців повномасштабного вторгнення.
Йшлося про польоти до оточеного Маріуполя, коли українські екіпажі намагалися доставляти захисникам боєприпаси, медикаменти, засоби зв’язку, а також евакуювати поранених. Такі місії виконувалися в умовах високої загрози з боку російської авіації, ППО та артилерії.
Той факт, що один із учасників цієї операції повернувся додому саме зараз, надає обміну додаткового символізму. Це повернення людини, яка не лише воювала, а й була частиною операції, що вже увійшла до історії української війни як приклад граничного ризику заради порятунку побратимів.
Один цивільний серед військових: чому це теж важливо
Окремо разом із військовими Україна повернула одного цивільного громадянина, якого Росія утримувала в неволі з 2022 року.
Цей факт нагадує про інший вимір російської агресії — незаконне утримання цивільних. На відміну від військовополонених, цивільні не є комбатантами, не мають бути предметом “обмінного фонду” і не повинні утримуватися як заручники війни. Проте Росія системно затримує цивільних українців на окупованих територіях або під час фільтраційних заходів, і повернення кожного з них часто є ще складнішим процесом, ніж повернення військових.
Саме тому навіть один цивільний у списку звільнених має велике значення. Це не статистична деталь, а нагадування, що в російській неволі залишаються не лише військові, а й цивільні українці, яких держава також має повернути.
Роль США та ОАЕ: чому обміни дедалі більше залежать від міжнародного посередництва
Українські посадовці окремо подякували Сполученим Штатам та Об’єднаним Арабським Еміратам за сприяння в організації обміну. Це важлива деталь, бо вона показує: великі обміни в умовах затяжної війни дедалі частіше потребують міжнародної рамки.
США у цьому процесі виступають як політичний посередник і гарант домовленостей ширшого рівня. Саме американське посередництво пов’язують із домовленістю про формат “1000 на 1000”, перший етап якого відбувся 15 травня, коли Україна повернула 205 захисників.
ОАЕ, своєю чергою, вже не вперше фігурують як майданчик або посередник у гуманітарних питаннях між Україною та Росією. Для Абу-Дабі така роль — це спосіб зберегти канали комунікації з обома сторонами і водночас посилити власний міжнародний дипломатичний статус.
Для України участь партнерів важлива з практичної точки зору: вона ускладнює для Росії можливість зривати домовленості без політичної ціни. Міжнародне посередництво не гарантує швидкого повернення всіх полонених, але створює додатковий тиск і рамку відповідальності.
Формат “1000 на 1000”: що означає новий етап
Обмін 5 червня став другим етапом домовленостей у форматі “1000 на 1000”. Перший відбувся 15 травня, коли Україна повернула 205 захисників.
Сам формат є значущим із кількох причин.
По-перше, він свідчить про те, що сторони змогли погодити не одиничний гуманітарний жест, а більший пакетний механізм. У війні, де політичні позиції сторін залишаються протилежними, саме гуманітарні питання іноді стають єдиною сферою, де переговорний процес може давати конкретний результат.
По-друге, масштаб “1000 на 1000” дозволяє Україні просувати принцип повернення тих, хто перебуває в полоні найдовше. Це особливо важливо для родин оборонців Маріуполя, “Азовсталі” та інших військових, які зникли з публічного поля ще у 2022 році, але залишаються в центрі державних списків і переговорної роботи.
По-третє, такі обміни мають моральний ефект для суспільства і війська. Військові на фронті бачать, що полон не означає забуття. Родини бачать, що навіть через роки процес не зупиняється. А Росія отримує сигнал: Україна продовжує накопичувати обмінний фонд і використовує його для повернення своїх людей.
Обмінний фонд як військово-гуманітарний фактор
Президент Зеленський окремо подякував українським військовим, які поповнюють обмінний фонд. Це один із ключових моментів, який часто залишається поза емоційною частиною повідомлень про повернення полонених.
Обміни не виникають із нічого. Вони залежать від переговорів, списків, верифікації, посередників, але також — від наявності російських військовополонених, яких Україна може передати в межах обміну.
Тому успіх на фронті, захоплення російських військових у полон і дотримання Україною норм міжнародного гуманітарного права мають пряме значення для повернення українців. Кожен російський військовий, узятий у полон за законом і збережений живим, потенційно стає частиною механізму, який повертає українських військових і цивільних додому.
Це також принципова відмінність між підходами сторін. Україна демонструє зацікавленість у регулярних обмінах і публічно говорить про повернення кожного громадянина. Росія ж часто використовує полон як інструмент тиску, затягування і психологічного виснаження родин.
Чому Росія повертає саме певні категорії своїх військових
За даними проєкту “Хочу найти”, який працює з інформацією про російських військовослужбовців, серед росіян, яких повернули в межах цього обміну, значна частина мала судимості, підписувала контракти з місць позбавлення волі або перебувала під загрозою кримінальної відповідальності.
Цей аспект показує ще одну реальність війни: російська армія активно використовує людей із вразливих соціальних категорій, зокрема колишніх або чинних ув’язнених. Для командування такі військові часто є більш керованими, залежними від системи і потенційно придатними для повторного відправлення на фронт після повернення.
Якщо ця тенденція зберігається, вона може свідчити, що Москва не лише повертає своїх військових, а й намагається відновлювати людський ресурс для подальшої війни. Для України це означає, що обміни мають не лише гуманітарний, а й військово-політичний вимір.
Водночас для української сторони головний критерій залишається іншим: повернути своїх людей, особливо тих, хто найдовше перебуває в неволі.
Що чекає на звільнених після повернення
Повернення з полону — це не фінальна крапка, а початок нового складного етапу. Усі звільнені мають пройти медичний огляд, отримати лікування, речі першої необхідності, документи, належні виплати, а також реабілітацію і реінтеграцію після тривалої ізоляції.
Це особливо важливо для тих, хто перебував у неволі з 2022 року. Майже чотири роки полону — це не лише фізичне виснаження, а й психологічна травма, розрив із нормальним життям, втрата часу з родиною, потреба заново адаптуватися до мирного простору навіть у країні, яка продовжує воювати.
Держава в таких випадках має забезпечити не лише медичну допомогу, а й юридичний, соціальний та психологічний супровід. Для військових це також питання подальшого статусу, служби, можливого звільнення, виплат і підтримки родин.
Окрему роль тут відіграє Офіс омбудсмена, який інформує звільнених про їхні права та механізми отримання допомоги. Адже повернення з полону — це не лише момент зустрічі з рідними, а й довгий шлях відновлення.
Людський вимір: дні народження, родини й повернення батька та сина
За офіційними повідомленнями, серед звільнених є люди різного віку: наймолодшому, за даними Координаційного штабу, 26 років, найстаршому — 62. Частина з них зустріне свої дні народження в червні вже вдома, поруч із рідними.
Особливо зворушливою є історія батька та сина, які обороняли Україну в одній бригаді й потрапили в полон із різницею в один день у 2022 році. Тепер вони повертаються додому разом.
Такі історії нагадують, що війна руйнує не лише міста й інфраструктуру, а й цілі родинні світи. Для однієї сім’ї повернення двох близьких людей одночасно — це не просто новина, а подія, яка змінює життя. Для суспільства — ще один доказ того, чому тема полонених не може зникати з порядку денного.
Чому цей обмін має політичне значення
На перший погляд, обмін полоненими — це гуманітарна подія. Але в умовах великої війни кожен такий обмін має й політичне значення.
Для України це спосіб демонструвати, що держава не відмовляється від своїх громадян. Це важливо для внутрішньої довіри, для морального стану війська і для родин, які роками чекають новин.
Для міжнародних партнерів такі обміни є доказом, що навіть за відсутності повноцінного мирного процесу є напрями, де дипломатія може давати результат. Це створює аргумент на користь подальшого тиску на Росію й залучення посередників.
Для Росії обміни — це також політичний інструмент. Москва намагається показати, що здатна вести переговори, але водночас часто використовує гуманітарні питання як важіль тиску. Саме тому Україні важливо не допустити, щоб тема полонених стала заручником російських маніпуляцій.
Маріуполь і “Азовсталь” як незавершена історія
Кожне повернення оборонців Маріуполя повертає суспільство до весни 2022 року. Тоді Маріуполь став містом, де концентрувалися всі ознаки російської війни: облога, руйнування, масові жертви серед цивільних, інформаційна блокада, героїчна оборона і драматичний вихід військових із “Азовсталі”.
Після наказу зберегти життя захисники Маріуполя вийшли з території комбінату й опинилися в російському полоні. Відтоді їхнє повернення стало одним із найболючіших питань для українського суспільства.
Саме тому кожен обмін, у якому повертаються оборонці Маріуполя, має особливий резонанс. Це не просто повернення конкретної групи військових. Це поступове закриття однієї з найважчих сторінок початку повномасштабної війни — хоча остаточно вона буде закрита лише тоді, коли всі українські полонені повернуться додому.
Що цей обмін говорить про стан переговорів
Обмін 5 червня не означає прориву в політичних переговорах між Україною та Росією. Він також не свідчить про наближення миру. Але він показує, що канал гуманітарних домовленостей існує і може працювати, якщо на Росію чиниться достатній тиск, а процес супроводжують міжнародні посередники.
Це важливо, бо в умовах війни навіть обмежені домовленості мають значення. Якщо сторони можуть домовлятися про обміни, це створює простір для подальших гуманітарних рішень: повернення важкопоранених, цивільних, жінок, молодших військових, тіл загиблих, а також тих, хто перебуває в полоні найдовше.
Водночас Україна не може розглядати такі обміни як гарантію системності з боку Росії. Кожен етап потребує окремої роботи, перевірки списків, тиску, координації та готовності до зривів.
Обмін 185 на 185 — це більше, ніж чергова новина в стрічці. Для України це повернення 186 людей, серед яких оборонці Маріуполя, “Азовсталі”, військові різних родів сил і один цивільний, незаконно утримуваний Росією з 2022 року.
Цей обмін важливий одразу на кількох рівнях. На людському — бо родини дочекалися своїх. На військовому — бо обмінний фонд знову спрацював як інструмент повернення українців. На дипломатичному — бо США та ОАЕ допомогли втримати канал гуманітарних домовленостей. На політичному — бо Україна знову підтвердила: повернення полонених залишається незмінним державним пріоритетом.
Але головне — це нагадування, що за кожною цифрою в повідомленнях про обміни стоїть конкретна людина. Людина, яка пережила роки неволі. Людина, яку чекали. Людина, за яку боролися. І людина, яка нарешті повернулася додому.
5 червня Україна повернула з російського полону 185 військових і одного цивільного. Це 75-й обмін і другий етап формату “1000 на 1000”. Серед звільнених — оборонці Маріуполя, “Азовсталі” та учасник повітряного мосту до комбінату. Обмін став важливим гуманітарним результатом, але також показав: повернення полонених залишається складним переговорним процесом, який залежить від військового обмінного фонду, міжнародного посередництва і постійного тиску на Росію.
