Російсько-українська війна входить у чергову фазу, де головним стає не лише просування на карті, а й здатність сторін витримувати темп втрат, логістичного тиску, ударів по тилу та технологічного змагання. Оцінка російської наступальної кампанії за 10 червня 2026 року показує одразу кілька важливих тенденцій: Росія концентрує зусилля на Костянтинівці, Україна дедалі системніше б’є по російській військовій та нафтовій інфраструктурі в глибокому тилу, а дефіцит систем Patriot підштовхує Київ до розробки власного протиракетного перехоплювача FP-7.x.
Це вже не просто боротьба за окремі населені пункти. Це війна, у якій лінія фронту, заводи за 900–1000 кілометрів від України, російські нафтопереробні потужності, мобілізаційна система Кремля та українські оборонні розробки стають частинами одного великого рівняння.
Костянтинівка як головний вузол російського літнього наступу
Ключовим елементом оцінки стала ситуація навколо Костянтинівки. Російські війська, за наведеними даними, нещодавно досягли тактичних успіхів у місті та навколо нього. Саме Костянтинівка розглядається як імовірний головний напрямок російської весняно-літньої наступальної кампанії 2026 року.
За повідомленнями українського військового оглядача Костянтина Машовця, у наступі беруть участь дві російські тактичні групи — «Бахмут» і «Дзержинськ». Перша, ймовірно, спирається переважно на 3-й армійський корпус, а друга діє в зоні відповідальності 8-ї загальновійськової армії та може включати елементи одразу кількох російських армій і військово-морських структур. Це свідчить про те, що російське командування не розглядає Костянтинівку як другорядний напрямок: сюди стягнуто різнорідні сили, здатні вести тривалі штурмові дії.
Костянтинівка має важливе значення не лише як місто. Вона є частиною ширшого оборонного простору Донеччини — так званого Фортечного поясу. Саме тому російські спроби просунутися тут мають подвійний сенс: тактичний — захопити або частково охопити місто, і оперативний — створити умови для подальшого тиску на Дружківку, Краматорськ і Слов’янськ.
Чому саме Костянтинівка стала ціллю
Російська кампанія за Костянтинівку не виникла раптово. Вона стала логічним продовженням багатомісячних боїв за Часів Яр і Торецьк. В оцінці зазначається, що російські війська розпочали кампанію за Костянтинівку ще влітку 2025 року після завершення захоплення Торецька та більшої частини Часового Яру.
Для Росії це напрямок, де можна намагатися перетворити повільні тактичні просування на ширший оперативний результат. Після важких і тривалих боїв за Бахмут, Авдіївку, Торецьк і Часів Яр російська армія зберігає логіку поступового «продавлювання» української оборони через масовані штурми, інфільтрацію, атаки малими групами, удари по логістиці та постійне виснаження.
Однак проблема Росії полягає в тому, що навіть тактичні успіхи не гарантують швидкого оперативного прориву. Оцінка прямо вказує: російські війська, ймовірно, здобудуть певні тактичні успіхи в Костянтинівці влітку 2026 року, але навряд чи зможуть досягти значних оперативних результатів проти Фортечного поясу.
Інакше кажучи, Костянтинівка може стати для Росії ще одним дорогим міським боєм — із просуванням на квартали, вулиці або окремі промислові ділянки, але без швидкого обвалу української оборони.
Тактичні успіхи Росії — не те саме, що стратегічна перемога
У повідомленні підкреслюється, що російські підрозділи просувалися з кількох напрямків — зі сходу, півдня та південного заходу від Костянтинівки. Згадується також, що передові штурмові підрозділи двох російських тактичних груп перебували приблизно за два кілометри один від одного. Це вказує на спробу росіян створити локальне змикання або посилити тиск на українські позиції всередині та навколо міста.
Водночас важливо, що російським військам, за наведеними даними, не вдалося захопити залізничну станцію Костянтинівка, а українські сили очистили Довгу Балку від російських диверсійно-розвідувальних елементів. Це показує, що ситуація є динамічною, але не односторонньою. Українські підрозділи не лише обороняються, а й проводять контрдії, зачищають райони проникнення та блокують спроби росіян закріпитися.
Для російської армії головним викликом залишається перетворення локального проникнення на стабільне утримання території. У сучасних умовах це складно: українські дрони, артилерія, дистанційне мінування й удари по логістиці змушують російську піхоту діяти малими групами, часто без достатньої підтримки бронетехніки.
Український корпус «Азов» 10 червня повідомив, що українські війська завдали удару по Маріупольському торговельному порту, уразивши електричні підстанції, радіолокаційне обладнання, ремонтні майстерні, диспетчерську вежу та паливні резервуари в порту. Корпус «Азов» повідомив, що українські війська також завдали удару по вантажному судну «Леді Августа», яке є частиною тіньового флоту Росії. Удари повністю знеструмили порт і значно зменшили можливості російських військ використовувати його для військової логістики.
Сили оборони України дронами уразили ключову інфраструктуру морського порту в окупованому Маріуполі на Донеччині, у результаті чого росіяни втратили можливість його повноцінного використання.
Про цю операцію повідомили у 1-му корпусі Національної гвардії «Азов» та опублікували відео бойової роботи.
Ударів завдали бійці корпусу «Азов» спільно з ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, Центром спеціальних операцій «А» СБУ та Силами безпілотних систем ЗСУ.
У результаті знищено об’єкти критичної інфраструктури Маріупольського торговельного порту, зазначили оборонці.
Цілями ударів дронів у порту стали зокрема електропідстанції, радіолокаційне обладнання, ремонтні потужності, башта управління та ємності з паливно-мастильними матеріалами.
Окрім того, під удар потрапив суховантаж Lady Augusta, який перебуває під санкціями. В «Азові» зазначають, що судно входить до так званого «тіньового флоту» Росії.
У корпусі наголошують, що після здійснення цієї операції порт повністю знеструмлений, а можливості росіян використовувати його для військової логістики суттєво зменшилися.
В «Азові» також заявили, що і надалі триматимуть під контролем логістичні вузли окупантів у Приазов’ї та атакуватимуть об’єкти, які працюють на забезпечення російської армії.
Оборонці не розкривають, коли відбулася ця операція, однак про масштабний удар по інфраструктурі порту в Маріуполі повідомлялося 6 червня. На опублікованих у мережі кадрах було видно, як над портом підіймається густий чорний дим.
Маріупольський морський торговельний порт є найбільшим і найглибоководнішим портом на Азовському морі.
Він з’єднаний із залізничною мережею та автомобільними шляхами, що виходять на південь і схід України, а також у напрямку Ростова-на-Дону. Росіяни могли використовувати порт для постачання палива і боєприпасів на південний напрямок.
У травні стало відомо, що пілоти 1-го корпусу Нацгвардії «Азов» почали системно нищити російську військову логістику у Маріуполі за допомогою дронів-камікадзе Hornet.
Українські дрони та зона ураження: як змінюється поле бою
Один із найважливіших фрагментів оцінки стосується того, як Україна обмежує російську логістику на Костянтинівському напрямку. Командир українського батальйону безпілотних систем повідомив, що російські війська фактично припинили використовувати важку бронетехніку на цьому напрямку та дедалі більше покладаються на легкий транспорт, безпілотні наземні платформи й піхотні переміщення.
Це означає, що війна на Донеччині дедалі більше перетворюється на боротьбу за логістичні коридори. Не менш важливою за саму передову стає зона в тилу на десятки кілометрів, де кожен маршрут підвезення, евакуації чи ротації може бути виявлений і уражений дронами.
В оцінці зазначено, що українські сили розширили зону ураження через Горлівку, змушуючи російську піхоту долати значні відстані пішки. Це знижує темп наступу, ускладнює ротації та збільшує виснаження особового складу.
Фактично йдеться про нову форму оборони: Україна не лише стримує противника на передньому краї, а й системно б’є по здатності ворога підтримувати наступ.
Українські далекобійні удари: війна приходить у російський тил
Паралельно з боями за Костянтинівку Україна нарощує кампанію далекобійних ударів по російській інфраструктурі. У ніч з 9 на 10 червня українські сили, за повідомленням Генерального штабу, завдали удару крилатими ракетами FP-5 «Фламінго» по заводу «ВНІІР-Прогрес» у Чебоксарах. Цей об’єкт розташований більш ніж за 900 кілометрів від лінії фронту й виробляє компоненти для навігаційних систем, які використовуються у «Шахедах», ракетах «Калібр», комплексах «Іскандер-М» і модулях корекції авіабомб.
Також там зауважують, що задля захисту території росіяни встановили вежі з натягнутою сіткою для перехоплення дронів-камікадзе.
По виробничих потужностях заводу «ВНИИР-Прогресс» у Чебоксарах, імовірно, влучили дві крилаті ракети FP-5 «Фламінго».
Такого висновку дійшов OSINT-проєкт CyberBoroshno.
За даними аналітиків, ракети фіксувалися радарами та місцевими жителями переважно лише на початку маршруту та безпосередньо перед підльотом до цілі. Це може свідчити про використання маршрутів в обхід великих населених пунктів і районів із щільним радіолокаційним контролем.
За допомогою системи OCHI AI фахівці CyberBoroshno проаналізували маршрут польоту ракет. Встановлено, що вони пролетіли над значною кількістю російських регіонів, а повідомлення про їхній проліт з’являлися у місцевих інформаційних ресурсах.
На основі відкритих даних можна припустити, що в атаці було задіяно близько п’яти ракет. За наявною інформацією, дві з них були збиті на підльоті до Чувашії, ще одну перехопили безпосередньо перед об’єктом у Чебоксарах. Таким чином, імовірно, дві ракети досягли цілі.
На території підприємства фіксуються значні руйнування, однак супутникові знімки, які дозволили б оцінити їхній масштаб та визначити конкретно уражені об’єкти, наразі відсутні.
«ВНИИР-Прогресс» виробляє для російської армії ГНСС-приймачі та антени для супутникових навігаційних систем GLONASS, GPS і Galileo.
Зокрема, підприємство випускає модулі сімейства «Комета», які широко застосовуються в безпілотниках, включно з дронами-камікадзе типу Shahed, а також у ракетах комплексів «Искандер-М», «Калибр» і комплектах планування та корекції УМПК для авіаційних бомб.
Завод розташований у Чуваській Республіці на відстані близько 1000 кілометрів від державного кордону України.
Також аналітики звернули увагу на заходи захисту підприємства. Для протидії атакам безпілотників російська сторона встановила на території заводу спеціальні вежі з натягнутими сітками, призначеними для перехоплення дронів-камікадзе.
Варто зазначити, що це не перша атака крилатих ракет FP-5 «Фламінго» на «ВНИИР-Прогресс». Аналогічний удар по підприємству було зафіксовано на початку травня 2026 року.
Цей удар важливий не лише фактом дальності. Його значення — у виборі цілі. Україна б’є не просто по складах чи окремих військових об’єктах, а по вузлах виробничого ланцюга російської високоточної зброї. Якщо такі удари стають регулярними, вони можуть створювати для Росії проблему не на фронті сьогодні, а у виробництві зброї на місяці вперед.
Повторний удар по подібному об’єкту також демонструє, що Україна не обмежується разовими акціями. Йдеться про кампанійний підхід: виявлення критичних підприємств, повторне ураження, перевірка ефекту та поступове виснаження російської оборонної промисловості.
Нафтова інфраструктура РФ під тиском
Окрема лінія української стратегії — удари по російській нафтовій інфраструктурі. У ніч з 9 на 10 червня українські сили атакували Куйбишевський нафтопереробний завод у Самарській області. За наведеними даними, цей НПЗ є одним із великих російських підприємств із переробки нафти й виробляє бензин, дизельне пальне, мазут та інші нафтопродукти.
Куйбишевський НПЗ, що розташований у російській Самарі, зупинив переробку нафти після удару безпілотників вранці 10 червня.
Про це повідомляє Reuters із посиланням на власні джерела в нафтогазовій галузі.
За даними співрозмовників інформаційного агентства, атака спричинила значні пошкодження обладнання та подальші пожежі, через що підприємство наразі не може функціонувати.
Зокрема, внаслідок удару пошкоджені обидві основні установки первинної переробки нафти — АВТ-4 та АВТ-5.
Потужність кожної з них становить близько 10 тисяч метричних тонн, або приблизно 73 тисячі барелів на добу.
Куйбишевський НПЗ є одним із найбільших підприємств нафтової галузі в регіоні, що входить до ПАТ «НК «Роснефть».
Підприємство має проєктну потужність приблизно 7 мільйонів тонн нафти на рік. НПЗ спеціалізується переважно на випуску бензину і дизелю, а також авіаційного гасу та мазуту. Він є одним із важливих виробників палива, зокрема для потреб російської армії.
Удар дронів по підприємству відбувся вранці 10 червня, після чого на його території фіксувалися кілька осередків горіння.
Цей російський нафтопереробний завод вже атакували у січні цього року. Окрім того, у серпні 2025 року підприємство припиняло роботу після атаки БпЛА.
До цього, у березні 2024 року ударні безпілотники пошкодили на Куйбишевському НПЗ одну із установок, що також призвело до припинення виробничого циклу.
Також згадуються удари по нафтоперекачувальних станціях Второво та Лобково у Володимирській області, які пов’язані з транспортуванням дизельного пального до Московського кільцевого нафтопродуктопроводу та російських портів Балтійського моря.
У Камешковському та Александровському округах Володимирської області внаслідок атаки дронів Сил оборони України горять нафтоперекачувальні станції «Второво» та «Лобково».
Про це свідчить моніторинговий сервіс NASA FIRMS.
Пожежу на території станцій супутники зафіксували о 03:13 для «Второво» та о 05:04 для «Лобково» 10 червня 2026 року.
Окрім того, відповідно до інформації губернатора Володимирської області Александра Авдєєва, внаслідок атаки БПЛА сталися займання на двох об’єктах інфраструктури .
Варто зауважити, що головне завдання станції — перекачування дизельного пального безпосередньо до Московського кільцевого нафтопродуктопроводу.
Станція «Второво» розташована за координатами 56.175150, 40.964695, а «Лобково» — 56.46902710720451, 38.35225139090054; обидві належать компанії АТ «Транснефть — Верхняя Волга».
Об’єкт забезпечує значну частину постачання автомобільного палива для столичного регіону РФ.
Станція задіяна у масштабному російському інвестиційному проєкті «Північ», мета якого — транспортування російського експортного дизельного палива стандарту «Євро-5» від нафтопереробних заводів углиб країни та далі на експорт до портів Балтійського моря, зокрема через нафтоналивний порт Приморськ.
Минула атака відбулася нещодавно, 24 травня. Внаслідок неї підприємство зазнало ураження, про що свідчила сильна пожежа, яку бачили за десятки кілометрів від місця.
Варто зауважити, що для «Второво» це не перший удар. Попередня атака відбулася в ніч із 23 на 24 травня: о 0:04 в області оголосили загрозу атаки ударних дронів.
Пізніше супутникові знімки підтвердили ураження нафтоперекачувальної станції українськими безпілотниками.
Згідно з ними, внаслідок атаки знищено насосну станцію та прилегле до неї обладнання, також пошкоджено резервуар і технічну естакаду.
Ці атаки мають кілька наслідків:
- Військовий — зменшення стабільності постачання пального для російської армії.
- Економічний — тиск на російський паливний ринок і логістику експорту.
- Психологічний — демонстрація того, що віддалені регіони РФ більше не є повністю безпечним тилом.
- Оперативний — примушення Росії розтягувати ППО між фронтом, містами, заводами, портами, НПЗ і військовими об’єктами.
ISW прямо зазначає, що Україна протягом останніх місяців посилює масштаби далекобійних ударів по російській нафтовій інфраструктурі, використовуючи перевантаженість російської протиповітряної оборони.
Українські джерела та супутникові знімки надали оновлені оцінки бойових пошкоджень та додаткову інформацію про нещодавні українські удари в російському тилу. 10 червня Генеральний штаб України повідомив, що український удар по перевантажувальному нафтовому терміналу Грушова (на схід від Новоросійська, Краснодарський край, приблизно за 350 кілометрів від лінії фронту) 8 червня спричинив пожежу у двох нафтових резервуарах та інфраструктурі оцінки якості нафти.
Генеральний штаб України повідомив, що українські удари по нафтоперекачувальній станції Красноармійська в Саратовській області 8 червня спричинили пожежу у двох нафтових резервуарах об’ємом 50 тисяч кубічних метрів, а український удар по лінійній виробничо-відвантажувальній станції Красний Яр у Волгоградській області 8 червня спричинив пожежу в нафтовому резервуарі об’ємом 50 тисяч кубічних метрів.
Радіо Свобода 10 червня опублікувало супутникові знімки, які свідчать про те, що українські удари в Новоросійську, Краснодарський край, 8 червня пошкодили або унеможливили пошкодження від чотирьох до п’яти паливних резервуарів на промисловому майданчику Грушова.
Удар по нафтобазі «Грушова» у Новоросійську, що відбувся в ніч із 7 на 8 червня 2026 року, знищив 4–5 резервуарів.
Про це свідчать супутникові знімки, опубліковані виданням «Радіо Свобода».
Відповідно до аналізу фото, найбільших пошкоджень зазнав 4 резервуарний майданчик, водночас інші поодинокі резервуари пошкоджені по всій території комплексу.
Варто зауважити, що нафтобазу атакують не вперше. Зокрема, 23 травня 2026 року українські ударні дрони атакували нафтобазу «Грушова».
Загальний обсяг резервуарного парку нафтобази «Грушева Балка» становить понад 1,2 млн м³, при цьому місткість окремих залізобетонних та сталевих ємностей на майданчику варіюється від 5 000 до 50 000 м³.
Резервуарний парк складається з приблизно 40–47 резервуарів.
Крім того, 6 квітня ударні дрони Сил оборони України атакували нафтовий термінал «Шесхарис».
Під удар потрапила ключова вузлова інфраструктура: системи вимірювання кількості та показників якості нафти, а також запірна арматура, що виконує функції комерційного обліку й точного регулювання нафтових потоків між навантажувальними причалами.
«Шесхарис» — це великий перевалочний комплекс у порту Новоросійська, який є кінцевою точкою магістральних нафтопроводів у Краснодарському краї.
Комплекс складається з двох промислових майданчиків — «Шесхарис» і «Грушова», що розташовані приблизно за 12 км один від одного й з’єднані технологічним тунелем через Маркотхський хребет.
За довідником EnergyBase, проєктна пропускна здатність термінала становить 75 млн тонн на рік, ємність резервуарного парку — 1,280 млн м³, максимальна партія відвантаження — 250 тис. тонн, а продуктивність наливу — 15 000 м³/год.
Там же вказано про наявність 10 причалів із сумарною довжиною причальної лінії 2 593 м.
10 червня Генеральний штаб України повідомив, що український удар по арсеналу зброї, боєприпасів та техніки російського 1060-го центру матеріально-технічного забезпечення (Ленінградський військовий округ) у Великій Іжорі (на північний захід від Ломоносова на Невській губі, Санкт-Петербург) спричинив вторинні детонації та знищив 18 підземних сховищ і три відкритих сховища.
Губернатор Омської області Віталій Хоценко 10 червня заявив, що Міністерство оборони Росії вперше оголосило про загрозу з боку безпілотників в Омській області (приблизно за 2300 кілометрів від лінії фронту).
Варто зауважити, що Омська область та саме місто Омськ розташовані на відстані понад 2500 кілометрів від державного кордону України. Станом на сьогодні максимально підтверджена дальність, на яку залітали безпілотники України, становить близько 1800 кілометрів.
Це сталося 25 квітня 2026 року, коли українські ударні дрони вперше атакували Єкатеринбург та Челябінськ у центральній частині Уралу.
FP-7.x: спроба України створити власну відповідь на дефіцит Patriot
Ще один стратегічно важливий елемент — випробування української протиракетної ракети FP-7.x. За повідомленням Financial Times, Україна випробувала новий перехоплювач як дешевшу та потенційно масову альтернативу американській ракеті PAC-3 для систем Patriot.
Це має величезне значення, бо Patriot залишається ключовою системою для перехоплення російських балістичних ракет. Проблема в тому, що таких систем і ракет до них недостатньо. Росія намагається використовувати цей дефіцит, завдаючи масштабних ударів балістикою по українських містах та інфраструктурі.
FP-7.x не варто розглядати як миттєву заміну Patriot. Масове виробництво може стартувати не раніше серпня 2026 року, а готові ракети, ймовірно, будуть доступні у 2027 році.
Але важливий сам напрямок: Україна намагається перейти від залежності від обмежених західних запасів до власного виробництва елементів протиракетної оборони. Якщо цей проєкт буде успішним, він може змінити баланс у повітряній війні — не одразу, але в середньостроковій перспективі.
Російська мобілізаційна модель починає тріщати
Поки Україна нарощує технологічні та далекобійні можливості, Росія стикається з дедалі відчутнішими проблемами у сфері набору особового складу. У звіті йдеться, що кампанія Кремля з набору добровольців демонструє ознаки напруги через високі втрати та зростання економічних витрат.
За даними російського опозиційного джерела «Важливі історії», у першому кварталі 2026 року одноразові виплати після підписання контракту отримали 71 200 осіб — на 20% менше, ніж у 2025 році. За весь 2025 рік контракти з Міноборони РФ підписали 363 900 осіб, що на 10% менше, ніж у 2024 році.
Для Кремля це серйозний сигнал. Російська воєнна модель значною мірою спирається на чисельну перевагу: більше піхоти, більше штурмових груп, більше можливостей замінювати втрати. Але якщо темпи набору падають, а втрати залишаються високими, доводиться або підвищувати виплати, або розширювати приховану мобілізацію, або залучати резервістів.
Усі три варіанти мають політичну й економічну ціну.
Націоналізація і репресії: війна змінює саму Росію
Оцінка також звертає увагу на внутрішню трансформацію Росії. путін підписав закон, який дозволяє владі вилучати майно громадян, звинувачених у злочинах проти інтересів РФ за кордоном. Серед підстав згадуються дискредитація російських військових, заклики, які влада трактує як загрозу територіальній цілісності, та інші політично чутливі звинувачення.
Це вписується у ширшу логіку воєнної держави. Кремль дедалі активніше поєднує три процеси:
- мобілізацію суспільства;
- придушення незгоди;
- перерозподіл приватних активів під контролем держави.
Війна проти України таким чином стає не лише зовнішнім конфліктом, а й механізмом внутрішньої перебудови Росії. Влада використовує її для централізації контролю, залякування опонентів і пошуку додаткових ресурсів.
Північ, Харківщина, Куп’янськ, Лиман: другорядні, але важливі напрямки
Хоча головний акцент оцінки зроблено на Костянтинівці, інші напрямки також залишаються активними. На півночі Сумської області українські сили, за наведеними даними, утримують позиції на північний схід від міста Суми, попри заяви російських джерел про просування. На Харківщині російські війська продовжували наступальні операції, але без підтвердженого просування.
На Куп’янському напрямку згадуються російські інфільтраційні дії, а на Боровському — українські контратаки. Це вказує на те, що Росія намагається підтримувати тиск одразу на кількох ділянках, однак не всюди має достатній ресурс для розвитку наступу.
Особливо показовим є Лиманський напрямок. Росія, ймовірно, прагнула використати його для просування до Слов’янська з північного сходу, але не досягла значних результатів. Саме тому, як припускається в оцінці, російське командування могло змістити головний акцент на Костянтинівку.
Південь: Запоріжжя, Херсонщина і логістика Криму
На південному напрямку оцінка фіксує українське просування на заході Запорізької області — на північ від Лобкового. Водночас російські атаки на Гуляйпільському та Херсонському напрямках не дали підтвердженого просування.
Окремо важлива тема — українські удари по мостах і логістиці, що з’єднує окуповану Херсонщину з Кримом. Згадується удар по мосту між Генічеськом та Арабатською стрілкою, а також будівництво росіянами понтонного мосту поруч із Чонгарським після попередніх ударів.
Російські військові облаштували понтонний міст у районі Чонгара після пошкодження стаціонарної переправи внаслідок українського удару.
Про це свідчать супутникові знімки оприлюднені Радіо Свобода, на яких зафіксовано нову понтонну конструкцію поруч із Херсонським мостом — дублером Чонгарського мосту, що з’єднує тимчасово окуповану частину Херсонської області з анексованим Кримом.
За даними супутникового моніторингу, понтонна переправа з’явилася 7 червня після української атаки, здійсненої в ніч проти неділі.
Раніше російська сторона вже використовувала понтонний міст на цій ділянці. Подібне рішення окупанти застосували в червні 2023 року після пошкодження Херсонського мосту ракетами Storm Shadow.
Після тих подій понтонні конструкції залишалися під основною переправою як резервний елемент інфраструктури.
Однак до останніх українських ударів російські військові не переміщували понтони та не залучали їх для організації руху транспорту.
9 червня 2026 року призначений Росією очільник окупованої частини Херсонської області Володимир Сальдо повідомив про нове пошкодження мосту в районі селища Чонгар.
За його словами, переправа, яка сполучає Херсонську область із Кримом, зазнала руйнувань унаслідок другої поспіль української атаки.
Водночас Сальдо не уточнив, про який саме міст ідеться — старий Чонгарський чи його дублер, що постраждав під час удару 7 червня.
Ціллю атаки знову став ширший «північний» міст.
10 червня російська окупаційна адміністрація Херсонської області також повідомила про пошкодження одного з мостів, який веде з Генічеська на Арабатську стрілку.
Через пошкодження рух транспорту на переправі організували в реверсивному режимі. Маршрут через Генічеськ та Арабатську стрілку російські війська використовують як один із ключових альтернативних шляхів для забезпечення угруповання на півдні України та перекидання сил із території Кримського півострова.
Це показує, що Україна намагається не лише бити по фронту, а й ускладнювати російське маневрування між окупованими територіями. Для Росії Крим залишається величезною логістичною базою, і будь-яке порушення транспортних маршрутів між Кримом, Херсонщиною та Запоріжжям створює додаткові проблеми для постачання.
Повітряна війна: 207 дронів за ніч і 90% перехоплень у травні
У ніч з 9 на 10 червня Росія запустила по Україні 207 безпілотників різних типів — «Шахед», «Гербера», «Італмас», «Бандероль» і дрони-приманки. Повітряні сили України повідомили про збиття 181 безпілотника.
Ці цифри показують дві речі одночасно. З одного боку, Україна зберігає високу ефективність ППО проти дронів. З іншого — Росія продовжує нарощувати масованість атак, змішуючи ударні засоби з приманками й намагаючись перевантажити українську оборону.
У травні 2026 року, за словами начальника Генштабу ЗСУ Андрія Гнатова, українські сили перехопили 90% російських безпілотників і ракет. Але навіть такий високий показник не означає повної безпеки: решта 10% у масштабних атаках можуть завдавати суттєвої шкоди інфраструктурі, енергетиці та цивільним об’єктам.
Саме тому розробка FP-7.x і посилення багаторівневої ППО стають для України не бажаним технологічним проєктом, а питанням стратегічної стійкості.
Російські збройні сили збільшують летальність вітчизняних безпілотників та ракет. Радник Міністерства оборони України (МО) з питань оборонних технологій та експерт з безпілотників та радіоелектронної боротьби (РЕБ) Сергій «Флеш» Бескрестнов 9 червня повідомив, що російські збройні сили почали використовувати безпілотники «Молнія» з фіксованим крилом та оглядом від першої особи (FPV) на частотах, які більшість засобів електронного виявлення не можуть виявити. Прес-служба Міністерства оборони України 9 червня повідомила, що російські збройні сили впровадили модернізацію ракет «Калібр» для використання касетних боєголовок та імпортної електроніки після невдалої спроби впровадити вітчизняну російську електроніку у 2023 та 2024 роках. Міністерство оборони України зазначило, що російські збройні сили повернулися до імпортних компонентів у 2025 році, оскільки точність вітчизняних технологічних засобів наведення російських військ знизилася.
Росія модернізувала крилаті ракети «Калибр», якими регулярно завдає ударів по Україні: вони отримали касетні бойові частини, а також повернулися до використання імпортної електроніки після спроби перейти на російську елементну базу.
Про це повідомили у Міністерстві оборони України за результатами аналізу збитих ракет, проведеного військовими інженерами та науковцями оборонного відомства.
Дослідження показало, що від початку повномасштабного вторгнення ракети сімейства «Калибр» зазнали щонайменше двох суттєвих змін, які можуть впливати як на характер їхнього застосування, так і на ефективність протидії таким загрозам.
Першою зміною стала поява касетної бойової частини. Якщо ракети, які Росія застосовувала з 2022 року до початку 2026-го, оснащувалися осколково-фугасними бойовими частинами, то у зразках, збитих навесні цього року, фахівці вперше зафіксували використання касетного спорядження.
У Міноборони зазначають, що таке рішення дозволяє збільшити площу ураження та підвищити ефективність застосування ракет проти розосереджених цілей. Йдеться, зокрема, про ураження об’єктів, які неможливо накрити одним вибухом звичайної бойової частини.
Ще однією несподіваною зміною стало повернення до імпортної електронної компонентної бази. Упродовж 2023–2024 років Росія поступово намагалася замістити іноземні комплектуючі власними аналогами під час виробництва «Калибров».
Втім, аналіз бортової цифрової обчислювальної машини ракети, виготовленої у 2025 році, засвідчив, що виробник знову використовує імпортні компоненти. Це може свідчити про невдалу спробу повністю перейти на російську електроніку.
У Міноборони припускають, що використання вітчизняної елементної бази могло негативно позначитися на точності наведення ракети. Саме тому розробники, ймовірно, повернулися до перевірених іноземних рішень, попри санкційні обмеження.
Українські фахівці наголошують, що дослідження уламків та елементів збитих ракет має не лише наукову цінність, а й безпосередньо впливає на підвищення ефективності протиповітряної оборони.
Як раніше зазначав міністр оборони України Михайло Федоров, захист українського неба залишається одним із ключових пріоритетів оборонного плану держави, а вивчення ворожих засобів ураження дозволяє швидше адаптувати засоби протидії.
Крім технічних характеристик самих ракет, Міністерство оборони встановило виробників електронних компонентів, а також ідентифікувало головних конструкторів і менеджерів, причетних до виробництва «Калибров». Отримані дані передаються для подальшого використання у межах санкційної політики проти російського оборонно-промислового комплексу.
Головна логіка моменту: Росія тисне на фронті, Україна розширює війну в тилу
Станом на 10 червня 2026 року загальна картина виглядає так: Росія намагається використати свою перевагу в живій силі для просування на Донеччині, передусім у районі Костянтинівки. Україна, своєю чергою, намагається компенсувати чисельну перевагу противника технологічною асиметрією — дронами, ударами по логістиці, далекобійними засобами та розвитком власного оборонного виробництва.
Це війна двох різних моделей.
Російська модель — це маса, тиск, поступове виснаження, піхотні штурми, інфільтрація, високі втрати й готовність платити за невеликі просування дуже велику ціну.
Українська модель — це спроба зруйнувати російську здатність вести таку війну: бити по паливу, заводах, логістиці, командних пунктах, мостах, складах і системах забезпечення.
Саме тому події в Чебоксарах, Самарі, Володимирській області, Маріуполі, на Чонгарі та під Костянтинівкою є частинами одного процесу.
Що це означає для найближчих місяців
Найімовірніше, Костянтинівський напрямок залишатиметься одним із найгарячіших улітку 2026 року. Росія може продовжити тактичні просування, особливо якщо зможе підтримувати темп піхотних штурмів і компенсувати втрати. Але для перетворення цих успіхів на оперативний прорив їй потрібно вирішити одразу кілька проблем: логістику, втрати, українські дрони, контратаки та нестачу швидкого маневру.
Україна ж, імовірно, продовжить ставку на далекобійні удари. Цілі можуть обиратися не лише за принципом символічності, а за їхнім місцем у російській воєнній економіці: НПЗ, нафтоперекачувальні станції, заводи електроніки, об’єкти логістики, порти, мости та військові склади.
Окремим фактором стане розвиток FP-7.x. Якщо проєкт вдасться довести до серійного виробництва, Україна отримає шанс частково зменшити залежність від обмежених західних запасів ракет для Patriot. Але цей ефект буде не миттєвим, а відкладеним — найімовірніше, уже ближче до 2027 року.
Оцінка кампанії за 10 червня 2026 року показує війну, яка дедалі менше зводиться до простої лінії фронту. Росія справді зберігає здатність наступати й досягати локальних тактичних успіхів, особливо на Донеччині. Але ці успіхи коштують їй дорого, а українська стратегія дедалі більше спрямована на те, щоб зробити цю ціну непідйомною.
Костянтинівка стала центром російського наступального задуму. Та водночас удари по Чебоксарах, Самарі, нафтоперекачувальних станціях, логістиці окупованого півдня й розробка FP-7.x показують інший бік війни: Україна намагається бити не лише по солдатах на передовій, а по всій машині, яка дозволяє Росії воювати.
Саме в цьому і полягає головна інтрига літа 2026 року: чи зможе Росія конвертувати локальні просування в реальний оперативний результат — і чи зможе Україна достатньо швидко виснажити російську воєнну систему ударами по її тилу, логістиці, промисловості та мобілізаційній базі.
За матеріалами understandingwar.org
