Російська літня кампанія 2026 року дедалі менше схожа на спробу швидкого прориву і дедалі більше — на війну виснаження, інфільтрацій, ударів по логістиці та боротьби за інформаційне сприйняття. Москва намагається показати силу: погрожує новим застосуванням балістичної ракети середньої дальності «Орешник», демонструє путіна поруч із військовими, розгортає дронову інфраструктуру біля Білорусі та просуває картинку нібито масштабного прориву в Костянтинівці.
Але за цією демонстрацією сили видно іншу реальність: російські війська просуваються повільно, платять високу ціну за тактичні здобутки, не можуть швидко зламати український оборонний пояс на Донеччині, а українські удари по російській нафтовій, паливній, логістичній і військовій інфраструктурі дедалі сильніше впливають на тил російської армії.
Головна інтрига літа — не лише в тому, чи зможе Росія просунутися в Костянтинівці. Вона ширша: чи зможе Москва перетворити тактичні успіхи на оперативний результат, поки Україна намагається зруйнувати російську логістику, паливне забезпечення та здатність накопичувати сили.
«Орешник» як сигнал ескалації: Кремль знову намагається показати силу
Одним із центральних елементів оцінки є попередження про можливий запуск російської балістичної ракети середньої дальності «Орешник» по Україні. Повітряні сили України 12 червня попереджали про високу ймовірність запуску невизначеної БРСД із полігону Капустин Яр в Астраханській області. Також повідомлялося, що США попередили Україну саме про загрозу удару «Орешником».
У цьому контексті «Орешник» — не просто військовий інструмент. Це політичний і психологічний сигнал. Кремль використовує такі удари як спосіб продемонструвати, що Росія нібито зберігає ескалаційну перевагу і може відповідати на українські далекобійні атаки по російській території.
Показово, що можливість нового удару розглядається на тлі Дня Росії 12 червня. У логіці Кремля це важлива дата для внутрішньої демонстрації сили. Якщо Москва відчуває, що її вразливість стала надто очевидною — через удари по військових і промислових об’єктах у глибині РФ, — вона намагається компенсувати це публічною ескалацією проти України.
Тобто загроза «Орешника» має кілька цілей одночасно:
- налякати українське суспільство і владу;
- показати росіянам, що Кремль “відповідає”;
- натиснути на західних партнерів України;
- перекрити інформаційний ефект від українських ударів по Росії;
- створити враження, що Москва контролює темп ескалації.
Але сама поява такої загрози також свідчить про інше: Росія змушена дедалі частіше вдаватися до демонстративних ударів, бо її звичайні наступальні дії на землі не дають швидкого стратегічного результату.
путін між демонстрацією сили і визнанням проблем
У День Росії путін зустрічався з російськими військовими разом із міністром оборони Андрієм Бєлоусовим. За формою це була класична кремлівська постановка: лояльні солдати, риторика перемоги, наголос на технологічності армії, FPV-дронах, штучному інтелекті, РЕБ, супутникових системах і соціальній підтримці військових.
Але важливішим було не те, що путін повторив, а те, що він частково визнав. В оцінці зазначено, що він почав говорити про проблеми, з якими стикається російська армія: удари українських дронів, економічну шкоду, потребу посилювати ППО, а також те, що російські війська просуваються не настільки швидко, як хотілося б Кремлю.
Це важливий нюанс. Російська пропаганда зазвичай подає війну як лінійний рух до перемоги. Але коли путін змушений визнавати, що темп просування не відповідає очікуванням, це означає: проблема стала достатньо очевидною навіть для внутрішньої аудиторії.
За оцінкою, темпи російського просування знижуються з листопада 2025 року, а у квітні й травні 2026-го російські війська навіть мали чисті втрати території, якщо не враховувати райони інфільтрації. Це суперечить кремлівському образу невпинного наступу.
путін не визнає всю глибину проблеми. Він не говорить про те, що українські контратаки мали тактичні успіхи в Запорізькій та Дніпропетровській областях. Він не визнає повністю вплив української кампанії ударів по логістиці. Але сам факт часткового визнання труднощів є показовим: Кремль змушений коригувати риторику під реальність фронту.
Тріщина в російському консенсусі: критика зсередини Держдуми
Окремо згадується депутат Держдуми РФ від Комуністичної партії В’ячеслав Мархаєв, який розкритикував Кремль і ширшу стратегію війни напередодні Дня Росії. Він звинуватив російську владу у створенні хибного образу процвітання на тлі обмежень, заборон і фінансового тиску на населення.
Цей епізод важливий не тому, що один депутат здатен змінити курс Кремля. Важливий сам факт появи такого публічного сигналу. Мархаєв визнав, що українські удари по Росії розширюються географічно, і розкритикував російську політичну еліту за відрив від потреб населення.
Це не означає, що в Росії почалася політична криза. Але це означає, що війна дедалі більше створює внутрішнє напруження. Кремль продає суспільству картинку стабільності, сили й контролю. Водночас українські удари по території РФ, економічні витрати війни, мобілізаційний тиск і відсутність швидкої перемоги підривають цю картинку.
Мархаєв також зачепив ще одну чутливу тему: цілі війни. За його словами, Кремль публічно звузив цілі з усієї України до територій, які Росія заявляє як анексовані. Це свідчить про внутрішню суперечність російської пропаганди: з одного боку, Кремль досі говорить про історичну місію, війну з НАТО і “захист Росії”; з іншого — змушений пояснювати, чому після років війни мета дедалі більше виглядає як утримання або захоплення окремих регіонів.
Костянтинівка: центр літньої кампанії і війна за сприйняття
Найважливіша частина оцінки стосується Костянтинівки. Саме вона постає як головний напрямок російської весняно-літньої кампанії 2026 року.
Російські джерела опублікували низку відео, на яких видно російських військових у різних районах міста — на півночі, заході, в центрі та на південному заході Костянтинівки. Але ISW трактує ці відео не як доказ повного контролю над містом, а як частину скоординованої когнітивної операції. Ідея такої операції — створити враження, що російська присутність у місті значно масштабніша, ніж вона є насправді.
Українські військові, на яких посилається ISW, говорили про 100–250 російських військовослужбовців у центрі Костянтинівки та про поступове проникнення малими групами. Водночас географія опублікованих російських відео ширша, ніж могла б відповідати реальному стабільному контролю такої кількості військ. Це дає підстави припускати, що російські підрозділи могли знімати інфільтраційні дії протягом кількох днів, а потім публікувати відео синхронно, аби створити ефект “обвалу фронту”.
Це типовий елемент сучасної війни: контроль над картинкою стає майже таким самим важливим, як контроль над кварталом. Росії потрібно переконати кілька аудиторій одночасно:
- російське суспільство — що наступ триває успішно;
- українське суспільство — що оборона нібито сиплеться;
- західних партнерів — що Україна втрачає позиції;
- власних військових — що їхні втрати мають сенс.
Але водночас було б помилкою зводити все лише до пропаганди. У матеріалі прямо сказано: російські війська справді продовжують досягати тактичних успіхів у Костянтинівці, а здатність України захищати південно-східні райони міста погіршується.
Тобто ситуація складна подвійно: російська інформаційна картинка перебільшує масштаб успіхів, але самі успіхи не є вигаданими.
Чому Костянтинівка така важлива
Костянтинівка — це не просто ще одне місто на карті Донеччини. Вона є частиною ширшого укріпленого поясу, який включає низку міст і позицій, що стримують російський рух на Донбасі. Саме тому Росія витрачає на цей напрямок багато сил.
Російські війська намагаються захопити Костянтинівку вже близько 10 місяців після захоплення Торецька у серпні 2025 року. За цей час вони просунулися приблизно на 8–10 км у напрямку міста. Це багато для тактичної карти, але дуже мало для армії, яка заявляє про масштабний наступ.
Росія активізувала наступальні дії проти Костянтинівки у березні 2026 року. Українські військові повідомляли, що російське командування ставило завдання захопити місто до травня 2026 року. Цього дедлайну російські війська не виконали.
Це дуже важливо для розуміння всієї кампанії. Якщо Росія концентрує значні сили, перекидає підрозділи, поповнює частини, здійснює механізовані штурми й усе одно не досягає швидкого результату, це свідчить не лише про впертість російського наступу, а й про межі його ефективності.
На Костянтинівському напрямку російські сили, за оцінкою ISW, зосередили щонайменше одну загальновійськову армію та армійський корпус, а також елементи кількох інших армій. Також повідомлялося, що станом на 6 червня Росія поповнила 80% підрозділів, які атакували Костянтинівку. Це може свідчити про високі втрати й потребу постійно відновлювати наступальний потенціал.
Іншими словами, Костянтинівка стала для Росії дорогою операцією з обмеженим темпом просування.
Тактичний успіх не дорівнює оперативному прориву
Один із ключових висновків оцінки: Росія, ймовірно, зможе досягати тактичних успіхів у Костянтинівці влітку 2026 року, але навряд чи швидко прорве весь укріплений пояс.
Це різниця між двома рівнями війни.
Тактичний успіх — це просування в районі, закріплення в частині міста, інфільтрація, захоплення окремих позицій чи кварталів.
Оперативний прорив — це вже здатність розвалити ширшу оборонну систему, вийти на простір для маневру, змусити українські сили залишати великі райони і змінити загальний баланс на ділянці фронту.
За оцінкою ISW, навіть втрата Костянтинівки не означала б автоматичного руйнування всього фортечного поясу. Росії все одно довелося б продовжувати боротьбу за інші укріплені міста, а її війська не оптимізовані для маневреної війни.
Це важливий контраргумент до панічної логіки “якщо впаде одне місто — впаде все”. У сучасній війні на Донбасі міста, посадки, траси, висоти, промзони й логістичні вузли формують багатошарову оборону. Навіть серйозний локальний успіх не гарантує швидкого розвитку наступу.
Саме тому російська інформаційна кампанія навколо Костянтинівки така активна. Москві потрібно представити тактичне просування як початок великого обвалу. Але реальна воєнна картина складніша: просування є, загроза серйозна, але швидкого оперативного прориву ISW не прогнозує.
Інші напрямки фронту: тиск без вирішального просування
Сумська область
На півночі Росія продовжує наступальні операції в Сумській області, намагаючись створити буферну зону вздовж міжнародного кордону. Проте в оцінці зазначено, що 11–12 червня російські війська не мали підтвердженого просування.
Водночас тривають удари по Сумах. За матеріалом, 12 червня російські війська здійснили далекобійний артилерійський обстріл міста, внаслідок якого постраждали шестеро мешканців і була пошкоджена цивільна інфраструктура. Це вже третій артилерійський удар по Сумах із початку 2026 року.
Тобто на півночі Росія не обов’язково має швидкі територіальні здобутки, але продовжує створювати постійний тиск — військовий, психологічний і гуманітарний.
Харківщина
На півночі Харківської області Росія також продовжувала наступальні операції, але без просування. Її завдання в цьому районі — відтиснути українські сили від кордону, створити буферну зону з Бєлгородською областю та наблизити Харків до зони артилерійського ураження.
Це означає, що для Росії Харківський напрямок залишається не лише військовим, а й політичним: загроза Харкову має постійно висіти в інформаційному просторі, навіть якщо реальна динаміка на землі не дає прориву.
Куп’янськ і річка Оскіл
На Куп’янському напрямку російські війська продовжують інфільтраційні місії. Геолокаційні відео, згадані в матеріалі, показують удари українських сил по російських військових у північній і центральній частині Куп’янська після таких проникнень.
Тут повторюється логіка Костянтинівки: Росія використовує малі групи, проникнення, спроби закріплення і поступове виснаження оборони. Це не класичний швидкий наступ великими механізованими колонами, а повільне “просочування” через слабкі місця, яке потребує від України постійного виявлення, ізоляції та знищення таких груп.
Лиман і Слов’янський напрямок
На Лиманському напрямку росіяни також продовжують інфільтрації. Український заступник командира батальйону описував російські дії як повторювані спроби руху через відкриті поля, навіть тими самими маршрутами, де раніше вже були знищені російські солдати.
Це демонструє один із парадоксів російської тактики: вона може бути примітивною і дорогою, але через масовість і повторюваність усе одно створює тиск на оборону.
Покровський напрямок
На Покровському напрямку російські війська продовжували наступальні операції, але без підтвердженого просування. Йдеться про значні втрати російських сил у живій силі, РЕБ і БПЛА, а також про постійне підкидання підкріплень.
Окремо згадується, що українські війська відбили російський механізований наступ на Покровському напрямку. Українські сили завдали превентивного удару по району підготовки механізованої атаки, знищивши бронетехніку й квадроцикли. Також повідомляється про близько 100 російських військових, знищених на двокілометровій ділянці траси Т-0508 Покровськ—Гришине за останні 50 днів.
Це показує, наскільки дороги для Росії навіть локальні спроби просування в умовах українського дронового контролю та ударів по дорогах.
Інфільтрації та прапори: навіщо Росії потрібна «картинка просування»
Окремий пласт матеріалів — російська когнітивна війна. Йдеться про те, що Міноборони РФ фабрикує або маніпулятивно використовує відеодокази для підтвердження заяв про просування. Зокрема, згадується відео, яке російське Міноборони подало як доказ захоплення Охрімівки, тоді як раніше той самий або схожий відеоряд пов’язували з іншим районом — поблизу Руської Лозової, приблизно за 66 км від Охрімівки.
Також згадуються російські місії з інфільтрації — наприклад, у Куп’янську або поблизу Костянтинівки, де російські військові можуть проникати в окремі райони, піднімати прапор, створювати відео, після чого пропаганда подає це як «захоплення» населеного пункту або значний прорив.
Це не просто інформаційний шум. Така тактика має кілька цілей:
Для російської аудиторії — показати, що армія наступає, втрати виправдані, а війна нібито рухається до перемоги.
Для української аудиторії — створити відчуття, що фронт «сиплеться», навіть якщо підтверджених даних про стійке просування немає.
Для Заходу — посилити наратив про неминучість російського поступу й безперспективність довготривалої підтримки України.
Для військової ситуації на місці — спровокувати хаос, змусити українське командування реагувати на інформаційні вкиди, відволікати увагу й ресурси.
Фактично Росія намагається конвертувати малу тактичну дію — проникнення групи, встановлення прапора, коротке відео — у великий інформаційний ефект. Це особливо важливо в момент, коли реальні просування коштують дуже дорого.
Українська кампанія ударів: війна переходить у російський тил
Друга велика лінія оцінки — українські удари по російській інфраструктурі. У ніч з 11 на 12 червня українські війська продовжили кампанію ударів по російській нафтовій і промисловій інфраструктурі.
Зокрема, згадується удар по хімічному заводу в Тольятті Самарської області. Завод, за даними Генштабу України, виробляє синтетичні каучуки, які використовуються для виробництва твердого ракетного палива для тактичних і балістичних ракет, а також компоненти для бензину. Також зазначено, що цей завод виробляє 25% російського синтетичного каучуку.
Українські ударні дрони атакували підприємство російської нафтохімічної промисловості та нафтопереробний завод. Після цього на їхній території спалахнули пожежі.
Про це повідомляє Telegram-канал Exilenova+ та публікує відео і фото з місця.
Під ранок 12 червня безпілотники уразили нафтохімічне підприємство «Тольяттикаучук» у місті Тольятті Самарської області.
Після удару над заводом піднімається густий чорний дим від пожежі. У місті активно працювали російські сили протиповітряної оборони та засоби радіоелектронної боротьби, щоб протидіяти українським дронам.
«Тольяттикаучук» — одне з найбільших підприємств у регіоні та стратегічний об’єкт, який забезпечує близько чверті російського ринку синтетичного каучуку.
Підприємство виробляє каучуки чотирьох марок і хімічні компоненти для шин та гумотехнічних виробів, а також високооктанові паливні присадки до бензинів, вуглеводневі фракції та продукти органічного синтезу.
Один з попередніх ударів по цьому заводу країни-агресора відбувся у ніч із 3 на 4 квітня. Унаслідок удару на території підприємства було кілька осередків займання.
Це важливий тип цілей. Йдеться не просто про удар по “заводу”. Йдеться про ланку у виробництві ракетного палива і військово-промислового забезпечення. Такі удари мають довгостроковий ефект: вони не завжди миттєво змінюють ситуацію на фронті, але впливають на здатність РФ підтримувати інтенсивність війни.
Також українські сили завдали ударів по НПЗ ТАНЕКО та ТАІФ-НК у Нижньокамську, Татарстан. ТАНЕКО є одним із найбільших російських нафтопереробних заводів і виробляє дизельне та авіаційне паливо. Його потужність переробки — понад 16 млн тонн нафти на рік.
Також уночі безпілотники атакували підприємство у російському місті Нижньокамськ, що у Татарстані. За даними Exilenova+, під удар потрапив «Нижнекамскнефтехим».
Водночас у соцмережах повідомляють, що уражене інше підприємство — Нижньокамський нафтопереробний завод (АО «ТАНЕКО»).
Це один із найновіших і найбільших НПЗ Росії. Підприємство є стратегічним активом групи компаній «Татнефть» і випускає понад 20 видів високоякісної продукції.
Нагадаємо, що 31 березня стався вибух і почалася пожежа на заводі «Нижнекамскнефтехим». Підприємство є одним із найбільших нафтохімічних заводів Росії та Європи, що спеціалізується на виробництві синтетичних каучуків, базових полімерів та іншої продукції органічного синтезу.
Підприємство входить до складу холдингу «СИБУР» і займає провідні позиції в галузі. Завод є ключовим елементом нафтохімічної інфраструктури Росії та важливим центром експорту продукції нафтохімії на світові ринки.
У цьому контексті українська стратегія виглядає чітко: бити не лише по військах на фронті, а й по тому, що дозволяє цим військам рухатися, стріляти, заправляти техніку, запускати ракети й підтримувати логістику.
Логістична війна в окупованих регіонах
Українські удари середньої дальності впливають не тільки на територію Росії, а й на окуповані райони України.
Один із ключових висновків матеріалів: Україна з початку весни 2026 року посилює кампанію ударів середньої дальності проти російської логістики, техніки й живої сили. Ця кампанія охоплює окуповану Луганщину, Донеччину, Запорізьку область, Крим, а також об’єкти на території Росії.
У матеріалах згадуються удари:
- по логістичних вузлах поблизу Старобільська, Айдара, Новоайдара, Щастя та Рубіжного;
- по російських транспортних об’єктах на Донеччині;
- по паливовозах уздовж траси М-14 Ростов — Крим в окупованій Запорізькій області;
- по складах і військових об’єктах у Севастополі;
- по Афіпському НПЗ у Краснодарському краї;
- по російській системі ППО «Тор» у Курській області;
- по російському корвету класу «Стерегущий» «Бойкий».
Дрони у ніч на 11 червня уразили Афіпський нафтопереробний завод у Краснодарському краї Росії, унаслідок чого на території підприємства спалахнула сильна пожежа.
Удар та пожежу підтвердив оперштаб Краснодарського краю, відео з місця опублікував Telegram-канал Exilenova+.
Атака на російський НПЗ, який розташований у селищі Афіпський, розпочалася після півночі. Місцеві жителі повідомляли про прольоти безпілотників та подальші вибухи з інтервалами у кілька хвилин.
На оприлюднених у мережі відео від очевидців видно роботу протиповітряної оборони та масштабну пожежу на території нафтопереробного підприємства.
«Уламки безпілотників впали в селищі Афіпському. У результаті сталося загоряння на території НПЗ», – заявили в оперштабі Краснодарського краю.
Афіпський НПЗ — один із найбільших нафтопереробних заводів на півдні Росії з проєктною потужністю понад 6 мільйонів тонн нафти на рік. Завод виробляє бензин, дизельне пальне, газойль, вакуумний газойль, мазут, сірку та дистиляти газового конденсату.
Від початку повномасштабного вторгнення підприємство неодноразово ставало ціллю ударів українських безпілотників. Зокрема, завод атакували у ніч із 13 на 14 березня.
Сили безпілотних систем у взаємодії з іншими підрозділами у ніч на 10 червня завдали ударів по низці об’єктів російських окупаційних військ.
Про це повідомив та опублікував відео командувач СБС Роберт «Мадяр» Бровді.
Українські воїни успішно уразили ворожу протиповітряну оборону, командні пункти, логістичні вузли та об’єкти енергетичної інфраструктури на окупованих територіях.
Зокрема, у населеному пункті Вершина Друга бійці 1-го центру СБС та 131-го розвідувального батальйону уразили ЗРК «Тор». Водночас військовослужбовці 20-ї бригади СБС «К-2» знищили російський ЗРК «Бук-М3» у селі Шевченко Донецької області.
Також оператори 20-ї ОБр СБС «К-2» уразили пункт управління 88-ї мотострілецької бригади 3-ї армії РФ у Сентянівці на Луганщині. На території Запорізької області бійці 1-го центру СБС поцілили в командний пункт 429-го мотострілецького полку 19-ї мотострілецької дивізії 58-ї армії у населеному пункті Роздол, а також уразили пункт тимчасової дислокації особового складу підрозділів зі складу 4-ї добровольчої штурмової бригади «Невский» у Міусинську.
Загін «13» 414-ї ОБр СБС «Птахи Мадяра» завдав ударів по цистернах із пально-мастильними матеріалами в окупованому Маріуполі та по місцю зберігання військової техніки у Новоазовську Донецької області. На території Запорізької області воїни 412-ї бригади СБС Nemesis успішно уразили російський морський буксир у порту Бердянська.
Бійці бригади Nemesis атакували електропідстанцію ПС 330 кВ «Мелітопольська» у Мелітополі. Паралельно з цим підрозділи «К-2» вивели з ладу ще дві електропідстанції у населених пунктах Золоте Луганської області та Дебальцеве Донецької області.
Це виглядає як спроба розширити поле бою вглиб. Якщо раніше ключовим питанням було, хто контролює конкретну посадку, село чи висоту, то тепер дедалі важливіше інше: чи може Росія безпечно накопичувати сили, підвозити пальне, переміщувати штаби, тримати ППО, ремонтувати кораблі, перекидати резерви?
Українська логіка тут очевидна: не обов’язково чекати, доки російський підрозділ підійде до передової. Краще вдарити по ньому раніше — на дорозі, у пункті збору, біля складу, на переправі або в тиловому районі.
Це створює для Росії проблему часу. Щоб наступати, потрібно накопичувати сили. Щоб накопичувати сили, потрібні маршрути. Щоб маршрути працювали, їх треба захищати. А щоб їх захищати, треба розтягувати ППО, інженерні підрозділи, ремонтників, охорону, резерви. Українські удари змушують Росію витрачати дедалі більше ресурсів на підтримку самої можливості наступу.
На Луганщині, за словами речника Об’єднаних сил ЗСУ Віктора Трегубова, українські удари впливають на російське постачання, логістику та підтримку військ. Російські сили, за цією оцінкою, не можуть ефективно накопичувати сили в тилу.
На Донеччині українські дрони тримають під вогневим впливом російські наземні лінії зв’язку в районі Донецька. Згадуються удари по заправці в Макіївці, паливному резервуару на південь від Донецька, паливних цистернах біля Маріуполя, системі «Бук-М3», місцях зберігання техніки, командних пунктах і майстернях з виробництва та ремонту дронів.
На Запоріжжі українські війська вдарили по скупченню російського особового складу на полігоні Східний біля Новопетрівки, а також по об’єктах поблизу Бердянська, Мелітополя та Роздолу.
Сили безпілотних систем ЗСУ уразили полігон “Восточний” біля Новопетрівки, де окупанти готували підрозділи для Гуляйпільського напрямку.
Про це повідомив командувач Сил безпілотних систем України Роберт Бровді (Мадяр).
На території цього підрозділу проводили підготовку для трьох російських підрозділів, які воюють проти України на Гуляйпільському напрямку:
- 40 окрема гвардійська бригада морської піхоти (входить до складу 36-ї загальновійськової армії). За словами Мадяра, ця бригада понад рік штурмувала Вугледар та “стерла на підступах” більшу частину особового складу;
- 1466 гвардійський мотострілецький полк (діє у складі 127-ї мотострілкової дивізії 5-й загальновійськової армії Східного військового округу РФ) – його Мадяр називає “бурятським”;
- 1461 мотострілецький полк територіальних військ (у складі 37-ї окремої гвардійської мотострілецької бригади 36-ї загальновійськової армії Східного військового округу ЗС РФ) – за словами Мадяра, окупантів з цього підрозділу примушували до “мʼясних штурмів” у Запорізькій області.
“Буряти з камчатськими морпіхами склали випускні іспити “Птахам” СБС…Вночі [українські оборонці] завдали множинні ураження у оперативній глибині по місцях тимчасової дислокації живої сили противника на полігоні”, – зазначив Мадяр.
Також, за його словами, серед цілей були:
- ЗРК “Тор-М2” у населеному пункті Вершина Друга Запорізької області;
- Зенітна установка ЗУ-23 у Новопетрівці;
- Розрахунок ПЗРК у Новопетрівці;
- Пункт управління 2-ї роти ударних рот окремого батальйону БпЛА 120-ї окремої бригади морської піхоти рф у Новоандріївці Донецької області;
- Тимчасовий пункт дислокації підрозділу БпЛА у Довжанську Луганської області.
Це все складається в одну картину: Україна намагається зробити російську присутність в окупованих районах дорожчою, менш стабільною і менш керованою. Якщо Росія просувається через масу піхоти, інфільтрації й поступове накопичення сил, то українська відповідь — бити по місцях, де ці сили концентруються, заправляються, ремонтуються, отримують накази й переміщуються.
Війна зміщується в тил: чому удари по мостах важливіші, ніж здається
На перший погляд, удари по мостах на окупованому півдні — це черговий елемент великої війни на виснаження. Але вони виглядають як частина ширшої кампанії: Україна системно намагається ускладнити Росії використання сухопутних маршрутів між окупованою Херсонщиною, Кримом і південним фронтом.
Йдеться про мости, що підтримують наземні лінії сполучення між окупованою Херсонською областю та Кримом: через Північно-Кримський канал, у районі Армянська, Ставків, Преображенки та Мирного.
У росіян суттєво ускладнилася логістика до окупованого Криму, через що їм доводиться робити великий об’їзд унаслідок пошкодження автомобільних мостів. Йдеться про переправи в Армянську, Генічеську, Ставках та Чонгарі, які наразі не функціонують у звичному режимі.
Нові логістичні маршрути для водіїв оприлюднив колаборант і голова окупаційної адміністрації Херсонської області Володимир Сальдо.
Перший альтернативний маршрут пролягає через населені пункти Новоолексіївка, Асканія-Нова, Чаплинка та Мирне, звідки автівки можуть дістатися Армянська.
Другий варіант об’їзду так само починається у Новоолексіївці, але далі пролягає через Громівку, Чаплинку, Мирне і завершується в Армянську.
Обидва маршрути пролягають через міст із Мирного до траси Е97, яка веде до Армянська. Цей міст також був під атакою, але, ймовірно, не отримав суттєві пошкодження.
Паралельно з цим продовжує функціонувати Керченський міст, який з’єднує півострів із територією Росії, проте рух цим об’єктом залишається суттєво ускладненим.
На Керченському мосту діють жорсткі обмеження щодо тоннажу й типів транспортних засобів, зокрема там повністю заборонено рух для електричних автомобілів.
Також російські військові облаштували понтонний міст у районі Чонгара після пошкодження моста внаслідок українського удару.
Нагадаємо, вранці стало відомо, що Сили оборони України дронами вдарили по автомобільних мостах, які з’єднують окупований Крим з окупованими районами Херсонської області.
Цілями були автомобільні мости на в’їзді до міста Армянськ з боку Херсонщини та на в’їзді до Яни Капу (Красноперекопськ) з боку Армянська. Очевидці вночі повідомляли про вибухи та пожежі в цих районах.
Водночас Сальдо вранці заявив про атаку БпЛА на мости через Північно-Кримський канал у районі Преображенки та Мирного, автомобільний міст у напрямку Перекоп — Армянськ, а також міст у районі населеного пункту Ставки.
Раніше він повідомляв про ураження переправи на Арабатську стрілку в районі Генічеська та міст поблизу Чонгара.
Окремо згадується пошкодження Чонгарського мосту, після якого російська логістика була змушена маневрувати маршрутами. Український удар по маршруту через Армянськ міг пошкодити або знищити близько 50 російських військових вантажівок із пальним і боєприпасами.
Сили оборони України провели масштабну спільну операцію з розгрому логістичної інфраструктури російських окупаційних військ на підступах до окупованого Криму.
Цю операцію спланували та реалізували у спільному центрі мультидоменних операцій, повідомили у 1 ОШП. Виконавцями виступили бійці 1-го штурмового полку імені Дмитра Коцюбайла, 475-го штурмового полку Code 9.2 та Центру спеціальних операцій «Альфа» Служби безпеки України.
Українські підрозділи завдали масованих ударів по автомобільних мостах біля Армянська, Чонгару, Генічеська та Ставок.
За словами командира 1-го окремого штурмового полку Дмитра Філатова, міст на Армянськ внаслідок ударів українських дронів FP отримав сильні пошкодження. Наразі ця конструкція перебуває у такому стані, що вже не потребує додаткових ударів.
Оприлюднені військовими кадри об’єктивного контролю демонструють ураження декількох безпілотників по конструкціях мостів поблизу Армянська та, ймовірно, Ставок.
Окрім мостів, під удар потрапило велике скупчення російської автомобільної техніки з військовими вантажами. Окупанти накопичили близько 50 вантажівок із пальним та боєкомплектом.
Частину з цих автомобілів українським воїнам вдалося повністю знищити. За даними OSINT-аналітика imi, ураження військового транспорту завдавалися на північ від Армянська на автомобільній стоянці.
«Найближчим часом ситуація у противника буде тільки погіршуватись», — наголосив командир 1-го штурмового полку Дмитро Філатов.
Успішне ураження переправи біля Генічеська також підтверджується свіжими супутниковими знімками Planet від «Радіо Свобода». На оприлюднених фотографіях видно сліди уражень на самому мосту.
Про ракетно-дроновий удар по цій переправі призначена Росією окупаційна влада регіону повідомляла ще 8 червня. Тоді загарбники визнали пошкодження об’єкта, через що на мосту довелося запровадити обмежений реверсний рух для транспорту.
Систематичне нищення логістики вже призвело до дезорганізації у лавах окупаційних військ. Через гостру кризу із постачанням один із командирів батальйону 37-ї мотострілецької бригади ЗС РФ Мункуєв Бато вчинив самогубство.
Російський офіцер укоротив собі віку через катастрофічне забезпечення свого підрозділу, яке виникло внаслідок активних українських ударів по тилових маршрутах. Окупант перебував на своїй посаді протягом останніх пів року.
Це важливо не лише через кількість ураженої техніки. Логістика — це нервова система армії. Якщо її перерізати або хоча б змусити працювати через обхідні, довші й вразливіші маршрути, наслідки виникають не одразу, але накопичуються:
- пальне приходить повільніше;
- боєприпаси розподіляються з більшими затримками;
- техніка довше стоїть без ремонту або постачання;
- підготовка штурмів ускладнюється;
- командування змушене витрачати ресурси не на наступ, а на відновлення маршрутів;
- будь-яке велике переміщення стає помітнішим і вразливішим.
Саме тому удари по мостах, паливовозах, трасах і вузлах забезпечення мають стратегічний сенс. Україна не просто «влучає по об’єктах». Вона намагається змусити Росію воювати в умовах постійно порушеної логістики.
Крим і паливна ізоляція: удар по нервовій системі окупації
Окрема частина оцінки стосується Криму. Українські війська продовжують удари по російських військових об’єктах на півострові, зокрема по складах дронів біля Григорівки та в Севастополі.
1 червня ВМС України повідомили, що українські ракети «Нептун» вразили російський склад зброї та техніки поблизу бухти Стрілецька в окупованому Севастополі (близько 238 кілометрів від лінії фронту) в ніч з 10 на 11 червня.
У ніч на 11 червня підрозділи Військово-Морських Сил ЗСУ завдали ракетного удару по військовому об’єкту Чорноморського флоту РФ у окупованому Криму.
Для ураження цілі українські військові застосували береговий ракетний комплекс «Нептун», повідомили у відомстві.
Ціллю українських військовослужбовців став військовий об’єкт загарбників у бухті Стрілецька міста Севастополь.
Унаслідок ракетного удару повністю знищили місця зберігання озброєння та військової техніки окупаційних військ.
Бухта Стрілецька у Севастополі тривалий час використовується російськими військовими як пункт базування патрульних кораблів, допоміжних суден та координаційного центру логістики.
Але найважливіше — кампанія перехоплення палива. У оцінці зазначено, що українські удари по паливній логістиці в окупованому Криму зменшують рух транспорту вздовж ключових маршрутів. Командувач Сил безпілотних систем Роберт «Мадяр» Бровді, за згаданим в оцінці інтерв’ю Reuters, заявив, що рух уздовж траси М-14 Ростов—Крим скоротився більш ніж на дві третини за останній місяць.
Це потенційно дуже серйозна зміна. Крим для Росії — не лише символічна територія. Це військова база, логістичний вузол, тиловий район для південного фронту і платформа для ударів по Україні. Якщо Україна системно ускладнює постачання палива на півострів, це впливає на всю російську військову присутність у регіоні.
Показово, що російські сили почали маскувати паливозаправні цистерни під вантажівки з лісоматеріалами. Це свідчить: загроза українських ударів стала настільки відчутною, що РФ змушена шукати імпровізовані способи приховати паливну логістику.
На опублікованих кадрах видно, що цистерну з паливом для армії РФ по периметру щільно обшили свіжими дерев’яними дошками. Автор відео емоційно та з іронією прокоментував винахідливість окупантів.
“Опа, сейчас будет эксклюзивная вещь. Обогнал, а вот сейчас стою и показываю тебе. Едет бензовоз. Вот смотри, вон он. Смотри, что они сделали. Вот он, красавчик. Смотри, как они его замаскировали. Военный бензовоз, бл#дь, смотри. Вот он. Бл#дь, клоуны. Вот. Вот наша заправка. Город Керчь”, – розповідає очевидець на записі.
Ще один симптом — цінові обмеження на пальне, які окупаційна влада Криму запроваджує через проблеми з постачанням. Це вже не лише військова, а й адміністративно-економічна проблема для окупаційної системи.
Українська перевага в дронах: не просто кількість, а зміна бойової економіки
Один із центральних блоків оцінки — дронова війна. За словами головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, українські FPV-дрони перевищують кількість російських FPV на полі бою у співвідношенні 1,5 до 1, і ця перевага зростає. Також наведено дані, що у травні 2026 року українські сили безпілотних систем уразили майже 180 000 перевірених цілей — на 27% більше, ніж у квітні. Крім того, згадуються приблизно 2000 ударів середньої дальності за місяць, зокрема по 414 штабах, пунктах управління та місцях скупчення особового складу.
Ці цифри показують важливу зміну: дрони перестають бути лише «допоміжним інструментом» і перетворюються на масову систему вогневого контролю. Вони виконують одразу кілька функцій:
- розвідка;
- ураження піхоти й техніки;
- полювання на логістику;
- контроль доріг;
- зрив ротацій;
- удари по командних пунктах;
- підтримка середньодальньої кампанії;
- тиск на російські спроби інфільтрації.
У класичній війні перевага часто вимірювалася артилерією, бронетехнікою, авіацією та резервами. У сучасній війні дедалі більше значення має здатність швидко знаходити ціль, передавати координати, бити дешево, масово й повторювано. Саме тут дронова перевага може змінювати співвідношення сил навіть тоді, коли противник має більше людей або старої важкої техніки.
Українська модель виглядає як поєднання трьох елементів:
1. Масовість. Дрони застосовуються у величезних обсягах.
2. Глибина. Уражаються не лише передові позиції, а й штаби, вузли, склади, транспорт.
3. Темп. Кількість ударів зростає від місяця до місяця.
Це вже не «точкова інновація». Це нова бойова інфраструктура.
Втрати й набір: російська армія стикається з небезпечною арифметикою
Ще один важливий блок — співвідношення російських втрат і здатності поповнювати армію. У матеріалах наводяться оцінки президента Фінляндії Александра Стубба: українські сили щомісяця вбивали або поранювали близько 35 000 російських військових, тоді як Росія набирала приблизно 27 000 на місяць протягом останніх шести місяців. Також згадується оцінка Сирського, що з початку 2026 року українські війська вбили на 12 500 російських солдатів більше, ніж Росія змогла набрати.
Це не означає автоматичного виснаження Росії «завтра». Російська держава має великий мобілізаційний ресурс, репресивний апарат і здатність підтримувати війну через гроші, пропаганду та примус. Але така арифметика створює структурну проблему.
Якщо втрати стабільно перевищують поповнення, армія може реагувати кількома способами:
- знижувати якість особового складу;
- скорочувати підготовку новобранців;
- перекидати людей між напрямками;
- тримати підрозділи на фронті довше;
- активніше використовувати малі штурмові групи;
- замінювати бронетехніку легким транспортом, мотоциклами або піхотними атаками;
- посилювати інформаційний тиск, щоб приховати реальний стан справ.
Згадується і проблема набору фахівців для підрозділів безпілотних систем: лише 14 500 осіб підписали контракти з Міноборони РФ, що становить 21% від річного плану набору таких спеціалістів. Це особливо показово, бо сучасна війна потребує не просто «людей з автоматами», а операторів, інженерів, техніків, аналітиків, зв’язківців і фахівців із системного застосування дронів.
Росія може мобілізувати людей, але набагато складніше швидко створити компетентну дронову армію.
Росія готується не лише до цієї війни, а й до наступної фази протистояння з НАТО
Найширший геополітичний блок матеріалів стосується російського будівництва й розширення військових баз уздовж північного кордону з НАТО. Згадуються райони поблизу Фінляндії, Карелія, Петрозаводськ, Печенга на Кольському півострові, Балтійськ у Калінінградській області. За наведеними оцінками, Росія може планувати розміщення значних сил на північному фланзі після завершення активної фази війни в Україні.
При цьому ознак неминучої наземної операції Росії проти НАТО найближчим часом немає, адже більшість російських бойових сил залишається втягнутою у війну проти України. Але будівництво баз означає підготовку інфраструктури для майбутнього проєктування сили.
Росія розширює військові бази та посилює війська вздовж кордону з країнами Північної Європи та Балтії.
За оцінками джерел у спецслужбах Данії, ці дії можуть свідчити про підготовку до потенційного масштабного конфлікту з європейськими державами в регіоні Балтійського моря.
Представники розвідок Данії, Швеції, Норвегії та Фінляндії вважають, що ситуація може втягнути НАТО і Росію в небезпечне протистояння, повідомляє данське видання DR.
Високопоставлені військові зазначають, що в разі ескалації перші бойові дії можуть розпочатися саме поблизу Данії та країн Балтії.
Джерела підкреслюють, що наразі немає підтверджених рішень Росії щодо агресії, однак підготовчі процеси вже тривають.
Нині Росія розширює військові бази та модернізує інфраструктуру вздовж європейських кордонів.
До прикладу Росія відновлює гарнізон у місті Петрозаводськ поблизу Фінляндії.
Після завершення бойових дій в Україні РФ може розмістити десятки тисяч додаткових військових у прикордонних районах.
Колишній офіцер розвідки Марко Еклунд зазначає, що після завершення бойових дій в Україні Росія планує розмістити поблизу кордонів близько 115 000 військових, більшість із яких матимуть бойовий досвід.
“Крім того, Росія зможе за кілька тижнів перекинути сотні тисяч досвідчених військовослужбовців з інших регіонів країни до кордонів із північними та балтійськими державами”, – йдеться в аналізі.
Представники скандинавських країн зазначають, що рівень загрози нині сприймається як вищий, ніж під час Холодної війни.
Водночас Росія офіційно заперечує плани нападу на країни НАТО, називаючи подібні заяви неправдивими.
Російська сторона стверджує, що саме НАТО та країни Європи створюють напруженість у регіоні.
Західні військові попереджають, що наступні один-три роки можуть стати найбільш небезпечним періодом для Європи.
Причиною цього називають швидке нарощування російського військового виробництва та недостатню готовність європейських країн.
Окремі офіцери НАТО визнають, що Європа має дефіцит озброєнь, технологій і військової інфраструктури.
На їхню думку, цей розрив у спроможностях може стати критичним у разі раптової ескалації.
Попри різні оцінки сторін, ситуація в Балтійському регіоні залишається напруженою, а експерти закликають до посилення оборонної готовності Європи.
Це має принципове значення для розуміння війни в Україні. Для Кремля вона не є ізольованою кампанією. Це частина ширшого конфлікту з Заходом — політичного, військового, інформаційного й інфраструктурного. Росія воює в Україні, але одночасно готується до світу після цієї війни: з новим кордоном НАТО, з Фінляндією та Швецією в західній системі безпеки, з Балтійським регіоном як зоною підвищеного ризику.
Для України це означає дві речі.
По-перше, український фронт залишається головним місцем, де стримується російська військова машина.
По-друге, союзники України мають розглядати підтримку Києва не як «допомогу одній країні», а як елемент власного довгострокового стримування Росії.
Дронова інфраструктура РФ біля Білорусі: нова загроза для України і НАТО
Ще один стратегічно важливий блок — будівництво Росією щонайменше п’яти майданчиків для запуску далекобійних дронів на заході РФ біля кордону з Білоруссю.
Згідно оцінки, ці майданчики розташовані у Брянській, Орловській та Смоленській областях — на відстані від 45 до 200 км від білоруського кордону. Росія вже активно використовує частину таких об’єктів для запуску ударних дронів по Україні.
Ця інфраструктура має кілька наслідків.
По-перше, вона може дозволити Росії атакувати Київ і західні регіони України більш гнучкими маршрутами.
По-друге, використання або потенційне використання білоруського повітряного простору ускладнює для України задачу прогнозування маршрутів ударів.
По-третє, така інфраструктура підвищує ризики для східного флангу НАТО. Якщо Росія розвиває бази запуску дронів біля Білорусі, це може бути не лише елементом війни проти України, а й підготовкою до ширшого тиску на регіон.
По-четверте, близькість пускових майданчиків до українського кордону дозволяє збільшувати корисне навантаження дронів, бо їм потрібно менше палива для маршруту. Тобто йдеться не тільки про географію, а й про бойові характеристики ударів.
У ширшій логіці це означає: Росія готується до довгої дронової війни. Вона не просто запускає БПЛА з наявних майданчиків, а будує інфраструктуру для системного, масштабного й тривалого застосування далекобійних ударних дронів.
Нічна атака 11–12 червня: 117 дронів по Україні
На тлі українських ударів по російському тилу Росія продовжує масовані атаки по Україні. У ніч з 11 на 12 червня російські війська запустили 117 ударних дронів і дронів-приманок типів «Шахед», «Гербера», «Італмас» і «Пародія» з різних напрямків, включно з Курськом, Орлом, Міллеровим і окупованим Кримом. Українські сили збили 102 дрони; 14 влучили у сім локацій, уламки впали ще у восьми місцях.
Цілі ударів — житлова, промислова, цивільна та залізнична інфраструктура в Чернігівській, Миколаївській, Полтавській, Одеській і Сумській областях. Також через удари і бойові дії фіксувалися відключення електроенергії в Дніпропетровській, Донецькій, Сумській, Харківській і Чернігівській областях.
Це показує, що Росія продовжує вести війну не лише проти української армії, а й проти тилової стійкості країни: енергетики, залізниці, промисловості, житла, психологічної витривалості населення.
Головна логіка війни літа 2026 року
З оцінки ISW вимальовується головна логіка поточного етапу війни: жодна сторона не зводить боротьбу лише до лінії фронту.
Росія намагається:
- тиснути на Костянтинівку як головний напрямок кампанії;
- використовувати інфільтрації замість швидких проривів;
- створювати інформаційний ефект масштабного просування;
- бити дронами й ракетами по українському тилу;
- розбудовувати нову дронову інфраструктуру біля Білорусі;
- демонструвати ескалаційну готовність через загрозу «Орешника».
Україна намагається:
- стримувати російське просування на Донеччині;
- не дозволити тактичним успіхам РФ перерости в оперативний прорив;
- бити по російських НПЗ, хімічних заводах і паливній інфраструктурі;
- руйнувати логістику в окупованих Луганській, Донецькій, Запорізькій областях і Криму;
- зменшувати здатність Росії накопичувати сили;
- переносити війну в російський тил, де Москва раніше почувалася відносно безпечно.
Це не війна одного вирішального удару. Це війна системного виснаження. Росія намагається виснажити українську оборону малими групами, дронами, артилерією, психологічним тиском і постійними атаками. Україна намагається виснажити російську наступальну машину через удари по паливу, логістиці, командуванню, промисловості й тилових маршрутах.
Оцінка за 12 червня 2026 року показує фронт, на якому Росія залишається небезпечною, але не всесильною. Вона може просуватися в Костянтинівці, проникати малими групами, накопичувати сили й завдавати масованих дронових ударів. Але вона не демонструє здатності швидко зламати український оборонний пояс і перетворити локальні успіхи на оперативний прорив.
Кремль намагається компенсувати це демонстрацією сили: погрозами «Орешником», постановочними зустрічами путіна з військовими, відео з Костянтинівки, риторикою війни проти НАТО. Але за цією демонстрацією видно повільний темп просування, високі втрати, потребу постійно поповнювати підрозділи й дедалі більший вплив українських ударів по тилу РФ.
Літо 2026 року, судячи з цієї оцінки, може стати не сезоном великого російського прориву, а сезоном виснажливої боротьби за темп: чи зможе Росія дотиснути українську оборону на ключових ділянках швидше, ніж Україна зруйнує її логістику, паливне забезпечення і здатність накопичувати сили.
Саме тому Костянтинівка, Крим, Нижньокамськ, Тольятті, Донбас, Сумщина і дронові майданчики біля Білорусі — це не окремі сюжети. Це частини однієї війни, у якій фронт давно вийшов за межі окопів.
За матеріалами understandingwar.org
